Третя хвиля української еміграції до США 1945-1953

МУР об’єднав кращі інтелектуальні, в першу чергу письменницькі, українські сили на еміграції. Завдання МУРу визначено коротко: “Час ставив і ставить перед українським  мистецтвом те завдання, до якого воно покликане: у високо-мистецькій, досконалій формі служити своєму народові і  тим самим завоювати собі голос  та авторитет у світовому мистецтві…” [11, 3].

У США митці, які входили до МУРу, були свідомі того, що мали виконувати провідне завдання: мистецькими засобами творити синтетичний образ України, її духовність у минулому, теперішньому та майбутньому. Завдання українського мистецтва, як вбачали засновники МУРу, в основному ті самі, що і десяток років тому: беззастережно, повно та віддано стояти на сторожі інтересів нації, що боролася в усі часи за утвердження себе в правах, які їй належать. МУР об’єднував митців різних стилів та напрямків саме для того, щоб підкреслити, загострити, збагатити всі стилі, ідеї та напрямки. І завданням, яке ставила перед собою організація, було: велика свобода в ідеї та вислові, повний творчий вияв особистості. Відкидалася будь-яка політична заангажованість, література повинна перестати служити політиці.

Організація українських  письменників в еміграції пережила багато внутрішніх та зовнішніх суперечностей  і труднощів. Через фінансові  труднощі всі її періодичні видання були неперіодичними, що значно підривало видавничу діяльність митців.

Що стосується виключно американського контингенту, то в США діяло Об’єднання українських письменників “Слово” [5, 94]. Воно було створене бажанням продовжувати літературну діяльність яке об’єднало б митців.

 Організація “Слово” продовжувала і розвивала ідеологію та традиції європейського Мистецького українського руху в еміграції. Діяльність утворення почалася в умовах складної та набагато гіршої ситуації, ніж після Другої світової війни. Організатори прагнули створити справжню письменницьку організацію, яка б почала широку діяльність та зібрала розкидані, розпорошені письменницькі сили.

Варто зазначити, що цей рух найбільшого розмаху набув в США дещо пізніше з активізацією роботи “Слова”, але його зародки припадають саме на повоєнні роки.

2.1. Культурно-громадська діяльність молодіжних осередків українських переселенців в США у 1945-1953 рр.

Нові іммігранти частково влилися в існуючі організації  українських американців, частково формуючи в них свої окремі відділення. Але більшість відновила на американському континенті організації, до яких вона належала в Україні або які  були утворені в таборах для переміщених  осіб. Це особливо стосується молодіжних осередків: українські іммігранти не влилися  до найбільш масової та впливової  Ліги української молоді Північної  Америки, а створили власні організації, найвідомішими з яких були Пласт, Спілка української молоді Америки, Організація Демократичної Української  Молоді, та інші (Союз українських студентських товариств Америки, Союз українсько- американських спортивних товариств  і т.д.). Ці та багато інших випадків формування паралельних структур громадських  і політичних організацій засвідчували поляризацію української громади  вздовж лінії часу імміграції [21, 55-56].

Як зазначають американські дослідники, відданість українських  американців своїй етнічній ідеї не зводиться до раніше згаданого  і дещо абстрактного морального зобов’язання щодо України. Тут потрібно враховувати  і конкретний, особистий інтерес, тісні соціальні зв’язки сім’ї  та друзів. У випадку “невидимих меншин” етнічна ідентифікація, головно, справою самоїдентифікації, і українська громада надавала великої ваги діяльності, яка підтримує волю до такої самоідентифікації. Школи, молодіжні організації, а також забезпечення можливостей для соціальної взаємодії молоді в різноманітних танцювальних гуртках, хорах, спортивних клубах, театральних гуртках тощо відіграють у ній визначальну роль [21, 56].

Частково освоївшись на нових  територіях українська громада з  часом почала переходити від пасивного  стану до активної участі у громадському житті на Північноамериканському контингенті [18, 234]. Для того, щоб краще відобразити активізацію українців у Сполучених Штатах 2-ї пол.1940х – поч.1950х рр. дещо детальніше охарактеризувати діяльність наймаштабніших і найвпливовіших молодіжних організацій в США.

Однією з таких була Українська скаутська організація  Пласт. Як зазначають вітчизняні історики, зокрема Макарчук С. А. досліджуючи етнологію говорив, що по закінченню Другої світової війни в історії української скаутської організації розпочався IV етап, який прийнято називати “Друга віднова Пласту” [9, 115]. В 1949 році почався масовий переїзд українських переселенців з таборів у Німеччині і Австрії до США і Канади. Впродовж короткого часу у всіх великих містах США, особливо на північному сході, почали прибувати нові групи емігрантів, серед яких було чимало пластунів. І де тільки на нових місцях поселення збиралося кілька старших пластунів і пластових сеньйорів, там відразу вони починали згуртовуватись і творити зав’язок відновленої пластової організації. З часом були засновані групи, які існували як cтаниці (таку назву має місцевий пластовий осередок (наприклад: станиця “Київ”)) в найбільших американських містах включаючи: Нью-Йорк, Чікаго, Фiладельфiя, Бостон, Детройт та Вашингтон [9, 116-118].

В загальному всі пластунські  організації були об’єднані однією метою: сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Будучи неполітичною і позаконфесійною організацією, Пласт виховує молодь на свідомих, відповідальних і повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільноти, провідників суспільства. Для досягнення виховних цілей Пласт застосовує власну унікальну методику виховання, основні принципи якої полягають у добровільності членства в організації, вихованні і навчанні через гру та працю, поступовій програмі занять і випробувань, гуртковій системі самоорганізації, заохоченні ініціативи і самоврядування, пізнанні природи і житті серед природи, підтримці спеціальних зацікавлень і здібностей дітей та молоді. На відміну від більшості скаутських організацій світу, де членство завершується із досягненням 25-ліття, членство в Пласті є пожиттєвим. Як і в Україні, в США серед пластунів існував умовний віковий поділ, який передбачав 4 вікові категорії: новаки (6-12 років), юнаки (12-18 років), старші пластуни (18-35 років) та пластуни-сеньйори (від 35 років). Виховна та адміністративна праця в Пласті здійснювалась старшими пластунами та пластунами-сеньйорами виключно на волонтерських засадах [4, 58-59].

 До Сполучених Штатів українські пластуни привезли також і так званні атрибути осередку, такі як гімн і герб, які були цілком аналогічні тим, що існували на теренах України. Гербом Пласту є трилиста квітка лілії - символ скаутського руху (відомий як Fleur-de-lis) - та тризуб, сплетені в одну гармонійну цілісність.

Та при спробі відтворення  пластунських осередків на нових  теренах організатори зіткнулися з  рядом проблем, без вирішення  яких робота організацій була б неможливою. По-перше: відсутність власного приміщення для організації постійних зустрічей; по-друге: проблема із фінансовою ситуацією, адже саме тоді тривав період безробіття. Як приклад можна навести ситуацію яка склалась у Детройті, де вже з початком 1949 року з’явились кілька пластових сеньйорів і старших пластунів. Вони практично відразу почали шукати зустрічей між собою і зходитись при кожній нагоді, особливо в “Українській Хаті” Джова Білобривки. Там вони обмінювались думками, складали певні плани, які стосувались спроб відновлення Пласту на цьому терені, а також обговорювались варіанти працевлаштування членів об’єднання [9, 118].

 З цього часу в історії Пласту розпочинається наступний V період, який в сучасній літературі отримав назву “Розквіт Пласту на нових місцях поселення”. Від другої половини 1950 року український Пласт розвинув широку і дуже активну діяльність у діаспорі. Зокрема в США кожні два роки відбувалися крайові з’їзди для обговорення проблем і обрання проводу. Вже на той час у всіх місцевостях існують пластові домівки, а то і власні доми – в США було створено три пластові оселі і п’ять пластових домів [4, 59]. Дорослі пластуни велику увагу приділяли і своєму підростаючому поколінню, тому пластові заняття для новачків і юнаків відбувались кожного тижня, а літні і зимові табори виховні та спеціалізаційні відбуваються в краях періодично. На теренах США та Канади проводились також міжкрайові вишколи “Золота Булава”, “Лісова школа”, “Школа Булавних” і “Рада Орлиного Вогню”. Усі крайові пластові організації об’єднані в Конференцію Українських Пластових Організацій (надалі КУПО), на яку з’їжджались делегати усіх пластових організацій, один раз на три роки для узгодження цілого напрямку пластової праці та постійного його удосконалення. В тому ж так и 1950 році збори КУПО обирають Головну Пластову Раду. З її ініціативи постала Кафедра Пластових Вихованців із Орлиним Кругом для юнацтва. Головна Пластова Рала або, як її ще називали Головна Пластова Булава, для цих вихованців видає журнали “Вогонь Орлиної Ради” і “В дорогу за юнацтвом”. Для новацтва ГПБ видає місячник “Готуйсь”, для юнацтва “Юнак”, а для пластунів-сеньйорів “Пластовий шлях”. Починаючи з 1950-го року відбуваються, щоп’ять років ювілейні міжкрайові зустрічі, які збирають пластову молодь в числі 1000-2000 осіб та є найкращою можливістю нав’язання дружби і співжиття [4, 60].

Варто зазначити, що українська скаутська організація Пласт  у Сполучених Штатах зосереджувала  свою увагу не лише на українських  переселенцях. Пластуни, більш надійно  закріпившись на ново осілих територіях, почали проводили масові заходи, вхід на які був вільними для осіб різного  віку і національностей. Ось, наприклад, у Детройті вже 30 жовтня 1950 року Пластова Група влаштувала перші святкові сходини присвячені Листопадовому  Зривові - військовому повстанні у Львові. Ця подія стала початком створення Західноукраїнської Народної Республіки. Щоправда, на тому зібранні були присутні лише українці (багато із першої та другої хвилі), які добре знали історію рідного краю. Подібні заходи, присвячені батьківщині проводились і у інших містах США, де існували Пластові установи. Неправильно було б думати, що такі заходи були потрібні лише для того, щоб згуртувати переселенців. Це була ще й гарна можливість заявити про себе у новій країні, яка практично обмежувалась офіційними даними про прибулих – що це емігранти Радянського союзу, які уникають репатріації шляхом переселення за океан).

Ще однією відомою організацією, яка відігравала провідну роль у  житті молоді українських американців  є Об’єднання Демократичної Української Молоді (надалі ОДУМ). Це організація молоді демократичних переконань що була заснована на еміграції 18 липня 1950 року в Нью-Йорку [9, 122]. Крайові організації ОДУМ існували і на інших контингентах: окрім США ще в Канаді, Німеччині, Англії, Австралії та Бельгії, проте в чотирьох останніх країнах ОДУМ, по кількох роках праці, припинив майже цілком своє існування через виїзд активних членів на американський континент, а саме до Сполучених Штатів, де було утворено ряд філій у таких містах як: Чікаго, Філадельфія, Нью-Йорк, Клівленд, Ньюарк, Гартфорд, Бріджпорт, Баффал, Трентон, Міннеаполіс, Детройт, Рочестер та ін.

В ОДУМ-і, подібно як і  в пластунів, існував поділ членів за віком: на юних (7 – 18 років), дійсних  та старших виховників (18 – 35 років), дорадників та почесних, які є членами  прихильників ОДУМ-у (далі ТПО). Цікавою  і дещо незвичною особливістю  ОДУМ-у є уніформа: блузки і сорочки  військового крою, захисного кольору (хакі), а спідниці й штани синього  кольору. На лівому рукаві емблема організації, яка була виготовлена за проектом майора УНР Миколи М. Битинського  (псевд. – М.Оверкович; 24.11.1893–24.12. 1972) – мистецтвознавець, художник, геральдист. Автор кількох десятків наук наукових розвідок та малярських творів у галузі геральдики, вексилології, фалеристики та сфрагістики, що сприяли становленню й формуванню підвалин української геральдики та інших споріднених спеціальних історичних дисциплін. Емблема складається зі срібного пшеничного триколоска, символу молодості та сили української землі, вплетеного в золотий тризуб, накладений на блакитний щит. Внизу в півкруглій формі напис “Об’єднання Демократичної Української Молоді”. Прапор був створений теж Батинським. А що до гімну, то це заслуга таких осіб: слова Івана Багряного “Вперед сини народу”, музика Григорія Китастого.

Що стосується виховної праці  і форми діяльності – то вони є дуже подібні як в Пласті та в СУМ-і, але ОДУМ звертає більшу увагу на працю молоді саме в мистецьких організаціях (тобто не групову працю): в ансамблях бандуристів, співочих та танцювальних групах, хорах та струнних оркестрах і т.п. [14, 7].

  Для популяризації новин, та іншої інформації з 1950 року ОДУМ у США починає видавати двічі на місяць на циклостилі “Бюлетень ОДУМ”, який редагувала колегія: Володимир Дубняк (головний редактор), Степан Вербоватий, Іван Гарущак, Дмитро Наливайко, Богдан Марущак, Володимир Баришполець та Борис Кравець. У 1953 році “Бюлетень ОДУМ” замінив “Інформаційний бюлетень” під редакцією Євгена Перерви, Петра Крамаренка та Миколи Дзябенка. В дещо пізнішому часі всі ті матеріали почали міститись в журналі ОДУМ-у “Молода Україна” [14, 7-8].

ОДУМ від початку свого  заснування вів активну співпрацю  з іншими молодіжними організаціями  США такими як Спілка Української  Молоді та Пласт, а також активно  співпрацював з жіночими організаціями [19, c.385]. Співпраця стосувалася проведення освітньо-виховних заходів, спрямованих на підвищення рівня національної самосвідомості, виховання патріотизму та поваги до минулого українського народу, вивчення і популяризації культури та історії України, готовності молодого покоління еміґрації боротися за відродження незалежної демократичної Української держави.

Наступна організація, яка була надзвичайно відомою та авторитетною на той час в США - це Спілка Української Молоді (далі СУМ). Це молодіжна громадська організація, яка об’єднувала українську молодь на добровільних засадах та виховувала свідомих, чесних і працьовитих громадян, відданих українців-державників, що виробляють світогляд на національно-християнських традиціях та ідеалах, виплеканих українською нацією протягом століть.

Спілка заснована Миколою Павлушковим у 1925 році. Відновила свою діяльність після Другої світової війни на еміграції. Частини СУМ поширилися на багатьох континентах світу: в Європі, Південній та Північній Америці, Австралії [3, 261].

В 1947 році в еміграції відбувся Перший Конгрес Спілки Української Молоді, який затвердив Статут та Програму СУМ, проект прапора і емблеми, затвердив керівні принципи для подальшого розвитку організації [9, c.213]. З цього часу почали швидко формуватися місцеві осередки і культурницькі групи. Робота СУМ скоро дістала визнання в українських і неукраїнських громадах, з плином часу роль СУМ ставала все більш важливою в суспільстві.

У США активно почали утворюватись осередки СУМ з кінця 1949 – початку 1950 року у таких великих містах як Філадельфії, Чікаго, Клівленді, Бостоні. Однак новостворені об’єднання починали свою працю не без труднощів. Брак власного приміщення не дозволяв розгорнути сумівської праці так, як цього бажали його основники. Одначе від самого початку молодь виявила гаряче бажання до праці, відтак користуючись приміщеннями то тут то там осередки розпочинали свою працю здебільшого в виховному відтинку. Тому обставини не дозволяли поділ членства на ланки, а виховна праця велася в початках на широких сходинах.