Бідність як соціальна проблема

IV ступінь депривації - ступінь злиднів, коли ресурсів не вистачає на нормаль-ное харчування (в сім'ї недоїдають, практично не їдять свіже м'ясо, рибу), сім'я економить на предметах гігієни, не оновлює одяг для дітей в міру їх зростання, відмовляє їм у купівлі фруктів, соків, не має таких предметів тривалого користування, як телевізор і холодильник (все вищеперелічене пов'язували з бідністю щонайменше 90% опитаних, причому з крайньої її ступенем - близько 50%);

III ступінь депривації - ступінь гострої нужденності (бідності), коли позбавлення продовжують концентруватися на якості харчування (обмеження у ласощах, шоколаді, цукерках для дітей, свіжих овочах і фруктах для дорослих), нестачі одягу і взуття.

II ступінь депривації - ступінь обмеженості (малозабезпеченості), коли не вистаче коштів на улюблені в сім'ї делікатеси, подарунки для близьких, газети, журнали, книги; знижується якість дозвілля дорослих і дітей; сім'я не може дозволити собі придбати пральну машину, відвідати далеко живуть родичів; відмовляється від платних послуг, в першу чергу, необхідних медичних {все вищеперелічене пов'язували з бідністю від 60 до 80% опитаних, з крайньою її ступенем 20-30%);

I ступінь депривації - ступінь, що характеризує близькі до середніх життєві

стандарти і не означає  істотних відхилень від загальноприйнятого в росій-

ському співтоваристві способу  життя.[6,c.93]

     Деприваційний підхід дозволяє конструювати індекс багатовимірної депривації, на підставі якого можливе давати оцінку життєвим стандартам і ступенем нужденності індивіда чи домогосподарства, що і було зроблено в дослідженні.

     Робота Таунсенда про бідність у Британії в 1960-х рр.. була першою роботою, де використовувався метод індикатора депривації при визначенні бідності. Також, як і підхід Таунсенда до вивчення бідності в цілому, це метод породжений релятивістської критикою післявоєнної задоволеності передбачуваним зникненням абсолютної бідності в Британії.

     Таунсенд висунув ідею про те, що потреба, а, точніше, депривація, була відносною - про що свідчить і цитата з доповіді про бідність 1979 р., наведена на початку цієї глави. Однак він вважав, що відносна потреба, яка проявляється у виключенні зі звичайних  життєвих моделей, - не просто довільне судження, навпаки, вона піддається визначенню та вимірюванню. Робити це слід шляхом складання набору основних індикаторів життєвого стандарту, відсутність яких буде свідчити про депривації.[6,c.92]

 

Висновок  до першого розділу

     Отже зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві.

Так, абсолютно очевидно, що бідність неможливо описати, минаючи  поняття економічного статусу і  доходу, соціальної нерівності та стратифікації, розподілу національного багатства  та рівня життя населення, культури та суб- культури андеркласса, способу  життя і депривації, життєвих потреб, соціалізації бідних і багатьох інших.

    Нам є ще над чим працювати. Бо не дивлячись на те, що країна розвивається, більшість людей не можуть зараз відповісти, чого вони все ж таки очікують від завтрашнього дня. Чи зможемо ми спокійно навчатися, робити та народжувати дітей у нашій Україні, не турбуючись за їхнє майбутнє.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ   2.   БІДНІСТЬ  В УКРАЇНІ:  СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ

 

     Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі. Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника.

     Бідність в Україні охоплювала від третини до половини населення. 40% громадян мають прибутки нижче прожиткового мінімуму. За рівнем безробіття країна займає одне з перших місць в Європі, за межами країни шукають роботу від 5 до 7 млн чол. Рівень ВВП на душу населення в 30 разів нижчий, ніж у середньому в Європейському Союзі і в 3,5 рази нижчий за середньосвітовий з урахуванням країн Африки, Азії і Латинської Америки. Катастрофічним є становище не менше 15% жителів України. Бідне населення має додаткове розшарування, яке полягає в тому, що бідність розпадається на бідність і убогість . Значна частина населення України (більше за 50%) перебуває між середнім класом і бідністю.[7]

    За складом серед бідних найбільше сімей з дітьми (у тому числі багатодітних) - 43,4 % загальної кількості бідних домогосподарств, сімей пенсіонерів - 29,1 % і сімей без утриманців -27,6 %.

     Отож до особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла  разом із становленням української  держа-ви. Вона існувала і в  СРСР. Бідність взагалі є неминучою,  навіть у дуже багатому суспільстві.  За оцінками фахівців Інституту  народо-населення і соціальних  проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче  межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнарод-них  експертів, в Україні в цей  час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств  населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні  явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

     Багато країн ефективно бореться з бідністю. Для боротьби з бідністю у молодих, хоча вона і є тимчасовим явищем, у багатьох країнах існують гранти на навчання й допомога на дітей молодим родинам, а для старших віком - доплати до пенсії, якщо її розмір і доход пенсіонера забезпечують лише низький рівень добробуту. Будь-який уряд, виходячи із програми своєї діяльності, повинен вибирати між масштабами програми по перерозподілу доходів для боротьби з бідністю й програмами по стимулюванню трудової діяльності й економії витрат бюджетних засобів.

     Основну частину бідних (73,8%) становлять сім’ї, в яких є діти до 18 років. Особливо у скрутному становищі перебувають багатодітні сім’ї. Загалом четверта частина сімей з дітьми (у складі яких немає пенсіонерів або інших непрацюючих дорослих) проживають за межею бідності. І хоча за десять останніх років ситуація змінилась на краще, соціальне самопочуття і рівень матеріального добробуту значної частини населення і досі викликає занепокоєння державних і громадських інституцій. Бідність по-українські виражається, перш за все, у неухильному і загрозливому знищенні генофонду нації. За останні роки в Україні смертність стала перевищувати народжуваність. За розрахунками Держкомстату України відтворення населення може бути за умови народжуваності не менше 16 дітей на 1000 жителів та рівня смертності не більше 11 осіб на 1000 жителів. Фактичні дані говорять про те, що за січень-вересень 2006 року в Україні зафіксовано коефіцієнт народжуваності – 9,7 народжених на 1000 осіб проти 16,4 померлих, тобто для простого відтворення населення в країні потрібно 1,7 рази, тобто майже вдвоє збільшити народжуваність. [7,c.134]

     Бідність – це проблема села. У сільській місцевості 42% складають бідні. Середній рівень бідності сільських сімей з дітьми становить 44,7%, що вдвічі перевищує показник бідності серед молодих міських сімей і в 1,6 рази перевищує середній показник по Україні. Інтенсивність природного скорочення у сільській місцевості в 1,9 рази вища, ніж у міських поселеннях. Рівень смертності у сільській місцевості в 1,4 рази вище, ніж у міських поселеннях. Протягом останніх років кількість померлих перевищувала кількість народжених майже у 90% сіл, а в 11% - за цей час не народилось жодної дитини. Все це призводить до того, що наростають темпи обезлюднення сіл, що підсилюється великою неувагою до проблем села. 60% населених пунктів не мають доріг із твердим покриттям, 82% - водогонів, 98% - каналізації.

    Для викорінювання вбогості й зменшення масштабів бідності міжнародним співтовариством було запропоновано в середині 1990-х рр. національним урядам:

• розробити комплексні стратегії;
• поліпшити для бідних громад (соціальних груп) доступ до виробничих ресурсів і інфраструктури;
• прагнути до задоволення основних потреб людини у всіх верствах населення;
• зміцнювати й розширювати законодавство для посилення соціального захисту й зменшення уразливості певних категорій людей.

     Причиною бідності можуть стати також відсутність можливостей або несформованість самих потреб. Низькі соціальні стандарти, злиденні умови існування виробляють звичку жити у бідності, трансформують психологію людини, що призводить до так званої успадкованої бідності. Для сучасної України бідність стала не тільки хронічним явищем, визначаючи спосіб життя більшої частини населення, але і фактором поляризації суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних при катастрофічному зменшенні середнього прошарку суспільства. [14,c.36]

     Бідність штовхає людей на пошуки кращого заробітку. Міграційний відтік є безпосередньою реакцією громадян на низький рівень життя. На тимчасові роботи з України за різними експертними оцінками виїхало за кордон від 5 до 7 млн. осіб. Як правило, це люди працездатного віку. Особливо це торкається таких областей як Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, тобто тих, де рівень життя населення є найнижчим. Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 % бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 % з них — це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіонери і 9,3 % — домогосподарства, у складі яких є тільки пенсіонери, що не працюють.

     Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних. Близько 78 % усіх бідних становлять сім’ї, в яких хтось з дорослих працює. [7,c.135]

     Аналіз ситуації з бідністю в Україні в 1999-2006 рр. свідчить, що позитивний ефект від економічного зростання дав можливість зменшити масштаби абсолютної бідності. Проте він не вплинув на ситуацію з відносною бідністю, оскільки процес розшарування населення за доходами спинити не вдалося. Причиною такого явища стали не тільки наслідки перехідного періоду щодо виникнення необґрунтованої нерівності в доходах, а й нерівномірний розподіл ефекту економічного зростання між різними групами населення.[9]

     В Україні ж частка населення, що знаходиться за національною межею бідності, як було вказано вище, коливається в межах 26-27%. Впродовж останніх років, незважаючи на те, що межа бідності у гривневому виразі зростає, масштаби бідності практично залишаються незмінними. У 2006 р. рівень бідності в Україні становив 28,1 %, в той же час 14,8% українців проживали у крайній злиденності. За таких масштабів бідності виникає замкнене коло - низька купівельна спроможність - низький попит на товари і послуги - скорочення внутрішнього ринку. І розірвати це коло без серйозного збільшення доходів не можливо. Якщо не досягти реального зростання доходів позитивне вирішення проблеми подолання бідності втрачає перспективу. Бідність населення загалом і економічно активного зокрема створює обмеження для розвитку економіки.[14,c.41]

 

Висновок до другого  розділу

     Отже, сьогоднішня бідність загрожує перетворитися і на проблему майбутнього. Тому вперше за 10 років незалежності в Україні на державному рівні по завданню Президента України розроблено стратегію подолання бідності як явища, що є однією з найголовніших проблем соціально-економічного розвитку країни на наступний період.

     І хоча бідність з’явилась у країні не сьогодні і є не лише наслідком трансформаційної кризи та прорахунків у проведенні реформ, нині вона перетворилася на один із найважливіших чинників формування соціальної напруженості і соціальної нестабільності в суспільстві, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршення стану здоров’я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції. В Україні формуються передумови так званої хронічної, спадкоємної бідності — діти з бідних сімей приречені на таке саме бідування у дорослому житті; вони не мають можливості належним чином забезпечити необхідне своїм нащадкам, і ті також будуть бідними.

      Ризики та наслідки бідності в країні є такими, що без перебільшення можна назвати загрозою економічній безпеці країни. Отже, не зважаючи на те, що у 2005 р. реальні доходи населення, у порівнянні з 2004 р., визначені з урахуванням цінового фактора, зросли на 20,1 відсотка, із року в рік зростають мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, соціальні допомоги та виплати, проблема подолання бідності в нашій країні залишається проблемою номер один.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

     Отже , ми бачемо що в обох розділах  показана  проблема  бідності та її подолання  в Україні також ми ознайомилися з її маштабами та критеріями.

     Які ж шляхи боротьби з бідністю.Сьогодні наукове співтовариство,здається,напрацювало достатньо, але їхня ефективність залишається під питанням. До речі, вже згадуваний великий діалектик Гегель не бачив однозначного вирішення проблеми бідності.Адже добродійність багатих класів по відношенню до бідних відкидалася ним, оскільки забезпечення нужденних, не опосередковане їхньою працею, суперечить як принципу громадянського суспільства, так і відчуттю неза лежності й честі індивідів. Не може, на думку Гегеля, вирішити проблеми бідності й надання роботи нужденним, оскільки це призведе до збільшення маси продуктів, тоді як дуже велика кількість цих продуктів і відсутність споживачів, саме і складає те зло, проти якого борються і двояким чином його лише збільшують.

   Тож недаремно, як свідчать опитування, значна частина населення вважає реальною перспективу виникнення конфліктів між багатими та бідними, а 43 % населення вважають, що багатії мають бути покарані.