Концепція постіндустріального або інформаційного суспільства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Інститут соціології, психології та управління

Кафедра  теорії та методології  соціології

 

 

Курсова робота

на тему:

“Концепція постіндустріального або інформаційного суспільства ”

 

 

Виконала:	Студентка 2-ого курсу
	спеціальності   “Соціологія ”

 

Прийняв:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2011

ЗМІСТ

 

Вступ	...................................................................................................	3
РОЗДІЛ 1	Теорія «Третої  хвилі» за Е.Тоффлером	4
1.1.	Визначення поняття теорії трьох хвиль.	4
1.2.	Характеристика явища  «Третьої хвилі» у соціумі.	8
РОЗДІЛ 2	Концепція постіндустріального  суспільства за Д.Беллом.	10
2.1.	Офіційне введення поняття  «постіндустріалізм»                         Д.Беллом.	10
2.2.	Характеристика постіндустріалізму за Д. Беллом.	12
РОЗДІЛ 3	Інформаційне суспільство	17
3.1.	Передумови появи поняття  «інформаційне суспільство».	17
3.2.	Індустрія обробки інформації.	20
РОЗДІЛ 4	Критика постіндустріалізму	22
4.1.	Недоліки концепції  постіндустріального суспільства.	22
4.2.	Теорія постіндустріального суспільства і марксизм.	28
Висновки ……….…………………………………………….................		29
список використаної літератури ………………….............		32

 

 

 

Вступ

Сучасні інформаційні та телекомунікаційні технології, зростання  ролі інформації та знання в суспільстві  зумовили появу не лише різноманітних соціальних ефектів, а й призвели до виникнення нових течій суспільної думки, відомих як постіндустріальна теорія, концепція постмодернізму, концепція технотронного суспільства, теорія суспільства знання, концепція інформаційного суспільства, концепція постекономічного суспільства тощо . Усі ці визначення, у загальному розумінні, можна об’єднати у єдине поняття «інформаційне суспільство».

Сам термін «постіндустріалізм»  було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречено».

Вчений М.Моісеєв досить слушно зауважив :   «Кожен, хто використовує термін «інформаційне суспільство», розуміє його по-своєму.». Тому будь-яке явище, що розглядається у контексті теорій інформаційного суспільства має бути проаналізовано з позиції різних концептуальних підходів до його вивчення. У своїй роботі я хочу проаналізувати погляди на  постіндустріальне суспільство  соціолога Елвіна Тоффлера,який вклав своє розуміння нового типу суспільства у теорії “Трьох хвиль” та соціолога Деніела Белла,який асоціює прихід постіднустріалізму із науково-технічним прогресом та зростанням ролі інформації для соціуму. Саме від цих двох основних концепцій  я буду відштовхуватись у своїй роботі задля належного розкриття  теми постіндустріального суспільства.

 

 

1. Теорія «Третої хвилі» за Е.Тоффлером

1.1. Американський соціолог  Е. Тоффлер презентував свою точку зору щодо  причини виникнення сучасного інформаційного суспільства з боку впливу інновацій на соціум. У центрі технологічних теорій інформаційного суспільства лежить низка технологічних інновацій, які почали з’являтися наприкінці 1970-х рр. Він вважав нові технології  однією з найпомітніших ознак настання нових часів. Саме вони,на його думку,  ознаменували народження інформаційного суспільства. Під розвитком технологій  мається на увазі виникнення та широке розповсюдження кабельного та супутникового телебачення, комп’ютерних мереж, доступність персональних комп’ютерів, он-лайн інформаційних мереж, вільний доступ до інформації завдяки Інтернету.

Тоффлер описує процес відмирання індустріальної цивілізації у термінах «техносфери», «соціосфери», «інформаційної» та «владної сфери», вказує, які революційні зміни у сучасному світі відбуваються у кожній з цих сфер. Не даючи прямого визначення поняттю “інформаційного суспільства”, він визначає його описово, через перерахування елементів, що є радикально новими для сьогоднішнього життя і які докорінно змінять життя нинішнього та найближчого покоління. Основна метафора, що використовуються Тоффлером, - це зіткнення хвиль, що призводить до змін. Так він виокремлює етапи розвитку, спираючись на тип культури – доіндустріальні культури (першу хвилю), індустріальні культури (другу хвилю) та суперіндустріальні культури (третю хвилю)

Перша хвиля цивілізації  почалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (до-індустріальної) цивілізації.

Характерними  рисами першої хвилі є :

• вкрай повільне економічне зростання;
• повільне, але невпинне зростання кількості населення;
• низький рівень споживання у переважної більшості населення — на межі фізіологічного мінімуму;
• поділ праці існував у досить простих формах, хоча й виділилося до 300І специфічних ремесел;
• основним видом енергії була сила м´язів людини та тварини;
• головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80—97 процентів населення;
• основний соціальний конфлікт — навколо проблем землеволодіння таї землекористування;
• структура суспільства була жорстко ієрархічною і задавалася переважно неекономічними факторами — походженням, належністю, силою, владою, авторитетом тощо;
• соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.

Друга хвиля цивілізації  почала підійматися в XVI ст. і привела  до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації. її кодами, згідне з Е. Тоффлером, стали:

• стандартизація — уніфікація виробничих процесів та продукції;
• вузька спеціалізація;
• синхронізація процесів у часі;
• концентрація виробництва та капіталу;
• максимізація обсягів виробництва;
• централізація управління.

Особливими  рисами другої хвилі розвитку цивілізації  стали:

• швидке економічне зростання;
• значне зростання чисельності населення;
• зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характерная вались нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю за країнами та регінами);
• розподіл праці досяг дуже високого рівня;
• основний вид енергії — механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);
• головний засіб виробництва — промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в промисловості зайнято 45—65 процентів працездатного населення;
• основний соціальний конфлікт — між працею і капіталом;
• соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;
• соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.

Третя хвиля цивілізації  почала підійматися в середині XX ст. Вона призведе (а в деяких країнах  вже призвела) до формування постіндустріаль-ної (інформаційної) цивілізації. Суспільство  третьої хвилі характеризується такими ознаками:

• суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає рівномірнішим;
• різко знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах, наприклад в Україні та інших пострадянських державах, навіть є від´ємні;
• рівень споживання перш за все у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;
• знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;
• основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів — ядерна (а можливо й не обов´язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів або ще будь-яка інша, поки що невідома;
• головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 процентів працездатного населення;
• основний конфлікт — між знанням та некомпетентністю;
• паралельно змінюються і соціальна структура суспільства — на місце класового поділу приходить професійний;
• соціальна та просторова мобільність багаторазово зростає.

Перехід від другої до третьої хвилі, згідно з Стоуньєром, здійснюється в процесі трьох «кремнієвих» революцій:

• винайдення мікросхем;
• створення фотоенергетичних батарей;
• розвитку парникового господарства.

Е. Тоффлер констатує  наявність кризових явищ в індустріальній системі, які пов´язано з тим, що індустріальний світ вступає в  нову стадію історичного розвитку, стадію технотронної цивілізації, котра вже не піддається законам індустріалізму. Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку суперіндустріальної цивілізації.

Прогнозуючи майбутнє, Е. Тоффлер розробив кілька моделей. Так, у праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації» (1980) крах індустріалізму він пов´язує з послідовною зміною «хвиль перемін»: аграрна хвиля цивілізації, індустріальна хвиля цивілізації, хвиля комп´ютерів, комунікацій та утвердження суперіндустріалізму.

Аналогічні ідеї розвиває Е. Тоффлер і в праці «Передбачення та передумови» (1983), хоча тут особливу увагу він звертає на формування різних структур інформаційного суспільства. У праці «Метаморфози влади» (1990) Е. Тоффлер майбутнє пов´язує із побудовою цілісної гуманної цивілізації, перехід до якої відбудеться шляхом революції влади, яку він називає однією із найважливіших революцій, вона є рушійною силою багатьох змін. Основним фактором «революції влади» є знання.

1.2. Виходячи з положень Е. Тоффлера, викладених у його праці , можемо виокремити швидке посилення ролі знання  та залежності від нього сили і багатства, а також вихід знання з під контролю вузького кола спеціалістів .За Тоффлером ,це призводить до зародження так званого „когнітаріату», який йде на зміну пролетаріату і майже усуває його з арени економічного і політичного життя. Під „когнітаріатом» маються на увазі робітники із середньою і вищою освітою, озброєні спеціальним знанням і комп’ютером. І саме вони є найвпливовішими в інформаційному суспільстві.

Тоффлер вбачає дві політичні  війни, що відбуваються одночасно. Перша  війна, чи боротьба, — це “політика, яка вона є”, тобто битви між  класами й групами за конкретні  здобутки. А друга й ширша форма  боротьби є «суперборотьбою» між  прихильниками старих суспільних відносин Другої Хвилі й ідеологами нової Третьої Хвилі. Хоча вододіл між ворогуючими силами ще чітко не визначився, найважливіший розкол тепер відбувається не між багатими й бідними, чи між середнім класом i крайніми верствами, чи між расовими й етнічними меншинами, між привілейованими та приниженими етнічними групами і навіть не між капіталізмом та комунізмом . На думку Тоффлера, прихильники Другої Хвилі знаходяться зараз при владі, вони зосереджені навколо профспілок, світу бізнесу й партій. Представників Третьої Хвилі характеризувати важче. Одні з них приходять з “правого” крила Другої хвилі, інші — з “лівого”: вільні риночники й борці за свободу, неосоціалісти, феміністки, активісти руху за громпадянські права, колишні “зразкові” діти і найупертіші з упертих. Одні є активістами зі стажем у русі за мир, інші ніколи в житті не брали, хай там що, участі у маршах і демонстраціях. Одні є глибоко релігійними, інші — заповзяті атеїсти.Тоффлер закликає до нового типу чуйного політичного лідерства i змальовує картину демасифікованих місцевих політичних організацій, які співіснуватимуть із новими наднаціональними партіями.

Отже, за працею  Елвіна Тоффлера ,  «Третя хвиля»  - це результат  інтелектуальної революції,тобто  постіндустріальне суспільство, в якому спостерігається величезна різноманітність субкультур та стилів життя. Тоффлер вважає, що інформація може замінити значну кількість матеріальних ресурсів та стає основним матеріалом для працівників. Тоффлер попереджує нас про нові складності,соціальні конфлікти та глобальні проблеми, з якими стикнеться людство в 21 сторіччі.