Концепція постіндустріального або інформаційного суспільства

4 . Нова соціальна структура. Історично склалося так, що в більшості західних країн соціальне становище людей визначалося приватною власністю. Пролетаріат власності не мав, і робітник міг лише продавати cвою працю. У свою чергу, в бюрократичних системах привілейоване становище займали високопоставлені політики. У постіндустріальному суспільстві статус людини залежить від його освітнього рівня. У більшості типів товариств всі ці три критерії співіснують в різних «пропорціях», проте саме освіта стає необхідною умовою для отримання високого суспільного становища.

Таким чином, концепція постіндустріального суспільства підлягала значній критиці з боку науковців та суспільних діячів у різних галузях. Однак її цілковите заперечення було б абсурдом. Так як зростання значущості інформації, яке  ми,представники того суспільства,про яке писали науковці у 20 сторіччі, відчуваємо в щоденних справах. Також сьогодні пошук ефективних методів управління в умовах обмеженості ресурсів переважає над добуванням  тих самих ресурсів. Отже, незважаючи на критику, концепція постіндустріального або інформаційного суспільства майже повністю знайшла своє місце в 21 сторіччі.

Висновки

На сьогоднішній день Теорія постіндустріального суспільства  широко визнана і розповсюджена  в Західному світі. Вона забезпечує розв’язання завдань періодизації і типізації історії людського суспільства і одночасно дає змогу розкривати зміст, структуру та історичне місце кожної стадії у процесі суспільного розвитку.

Наукова популярність та авторитет цієї теорії обумовлений і тим, що її розвиток відбувається природно, еволюційно, не допускаючи ідеологічного протиборства, не кидаючи виклик жодному із напрямів західної суспільствознавчої традиції. Спираючись на закономірності розвитку продуктивних сил, технологічних способів виробництва, вона визначає стадії суспільного розвитку, цивілізаційного прогресу. Разом із тим теорія постіндустріального суспільства не обмежується технологічним детермінізмом, забезпечує широкий погляд на розвиток постіндустріального суспільства, перехід від суспільства матеріальної продукції до його сервізації, розкриває роль і значення інформації, науки та освіти, аналізує зміну співвідношення між матеріальним виробництвом і сферою послуг, роль людини, розвиток її як особистості, перетворення праці у творчу працю і становлення нової, постматеріальної мотивації людей, розгортання демократії суспільства та удосконалення політичних систем, розвиток державного регулювання та прогнозування економіки, культури та інших сфер людської діяльності.  
 
Досвід показує, що теорія постіндустріального суспільства не протистоїть і не заперечує інших теорій, а інтегрує їх, збагачує свій зміст та методи дослідження суспільства, перетворюється на важливий і ефективний засіб пізнання тенденцій у розвитку суспільства на переломі тисячоліть. Усе це зумовлює необхідність вивчення й усвідомлення переваг і вад теорії постіндустріального суспільства, використання її великих можливостей у пізнанні світових тенденцій, що дозволяє збагатити стратегію і тактику здійснення завдань переходу до ринкової економіки, проводити обгрунтовану й ефективну політику трансформації суспільства.

Отже, аналіз переконливо  свідчить, що концепція знання в  історичному процесі розвитку людства  зазнала радикальних змін. І на Заході, і на Сході знання завжди співвідносилося із сферою буття, існування. А в наш час, як відмічає П. Дракер, воно дуже швидко перетворилося у сферу дії і стало не просто одним із видів ресурсів, а головним ресурсом. В усі часи знання було приватною справою, приватним товаром. Нині воно перетворилося у справу загальну,суспільну, у суспільний товар.

Оці глибокі зміни  в суспільному розвитку дали підставу П. Дракеру зробити висновок про  перехід «від капіталізму до суспільства знань» . 
 
Разом із тим не слід забувати, що цілій низці теорій, які, здавалося б, активно розроблялися і, начебто, домагалися визнання («організованого», «конвенціонального», «програмованого» суспільства) не вдалося виділити критерії чи принципи, які б, хоч частково, але визначали становлення і розвиток певних сторін постіндустріального суспільства. Цілком зрозуміло, що такі підходи давали, у кращому випадку, односторонню характеристику нового суспільства, бо не охоплювали всього комплексу відносин трансформації суспільства і зійшли з історичної арени.

 
У сучасних умовах, коли розкриті методологічні принципи і суттєві риси постіндустріального суспільства, цілком реально передбачити, що подальші дослідження конкретних економічних, соціальних та політичних проблем нового соціуму дозволять подалі збагатити теорію постіндустріального суспільства. До того ж розвиток нового, постіндустріального суспільства та його економіки постійно породжує нові проблеми. Аналіз самих лише назв сучасного суспільства, які представлені в зарубіжній літературі, свідчить про велику різноманітність пошуків і випробувань, що проводилися вченими. Так, Дж. Лібхайм характеризує його як постбуржуазне суспільство, Р. Дарендорф     ( посткапіталістичне, К. Боулінг ( постцивілізаційне, Г. Кан ( постісторичне, С. Аастром ( постпротестантське, Р. Сейденберг ( постісторичне, Р. Баркет - постнафтове . Але всі ці пошуки і випробування привели до поняття «постіндустріальне суспільство».

Спробуймо звести основні  напрями теорії постіндустріального  суспільства, що розроблялася в другій половині XX століття. Вони виглядатимуть так: Д. Белл обгрунтував три великі стадії суспільно-економічного розвитку суспільства ( доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне .Е. Тоффлер ( «першу», «другу» і «третю хвилі» цивілізації . Ці напрями в межах дослідження одного предмету ( розвитку людської цивілізації ) та їх взаємодія власне і спричинили утвердження теорії постіндустріального суспільства. Адже ні модерністські визначення, ні, тим більше, «хвилі» не дають такого чіткого і ясного розуміння історико-економічного процесу, як доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільства. Саме теорія постіндустріального суспільства ввібрала в себе все краще, що було раніше відкрито людством у доіндустріальному та індустріальному суспільствах та доповнило ці знання новими погладами на розвиток соціуму. Отже, теорія постіндустріального суспільства - це не одна із багатьох концепцій, широко розповсюджених у західному суспільствознавстві, а узагальнена теорія, система знань про розвиток людської цивілізації. Іншими словами, це парадигма, яка визначає методологічні принципи і суттєві риси вищої стадії цивілізаційного прогресу  постіндустріального суспільства.

Список використаної літератури:

1.    Тоффлер, Э. Третья волна // М.: АСТ, 2010. – С. 784 

2. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования.// М., 1999.- С. 58-84

3.    Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. - Київ, 1996. - С.194-251.

4.     Моисеев Н.Н.. Информационное общество: возможности и реальность // Полис. – 1993. - №3. - С. 6 - 14.

5.   Франкел Б. Постіндустріальні утопісти // Пер. З англ. О. Юдіна. - К.: Ніка-Центр. - 2005. - С. 304