Населення та трудові ресурси України

Природні умови визначають низьку густоту населення також  у високогірних районах Карпатських  і Кримських гір. Це стосується окремих  частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти  населення і в посушливих районах  степових областей. Найнижчі вони в  Херсонській області -- 45 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької  областей та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови  для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і  спостерігається найвища густота  населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України  все більший вплив мало поступове  загострення екологічної кризи  і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені  мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше  було визначено й інші території  безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного  відселення. Населення залишає й  інші зони екологічної біди, які  займають близько 15% території України.

Природний рух населення -- це зміна чисельності і складу населення в результаті народжуваності і смертності без врахування механічного  переміщення (міграції). Кількість населення  збільшується за рахунок природного приросту населення, тобто перевищення  кількості народжених над кількістю  померлих за рік. Може вона і зменшуватися внаслідок депопуляції, тобто переважання  кількості померлих над кількістю  народжених. Для України характерний  останній процес. У 1996 році загальний  показник народжуваності складав 9,1 на 1000 осіб, а смертності -- 15,2 на 1000 осіб, тобто відбулося зменшення населення  на 6,1 осіб на кожну тисячу населення. Особливо інтенсивно зменшується населення  Чернігівської, Вінницької, Житомирської та інших центральних областей нашої  держави.

Причинами цього явища  е екологічна криза, що виникла через  неправильну експлуатацію великої  кількості "брудних" підприємств, а також радіаційне забруднення  в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення  впливає також економічна криза -- наслідок соціалістичного способу  виробництва.

Головна ж причина перевищення  смертності над народжуваністю, а  зростання смертності і зменшення  народжуваності в Україні почалося ще з 1965 року, криється в підриві  життєвої сили українського народу внаслідок  винищення найздоровішої, най життєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій за часів перебування  нашої держави в складі Радянського  Союзу.

Негативно позначається на природному прирості населення і  розпад традиційної української  сім'ї, що супроводжується зростанням розлучень.

Віковий склад населення  України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у  таких Її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща, але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 37 років і продовжує  зростати. За цим показником наша держава  входить до 15 найстаріших країн  світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.

За середньою тривалістю життя - 67 років - Україна стоїть позаду багатьох країн Європи. Водночас жінки  живуть у середньому 73 роки, а чоловіки - лише 62 роки.

Хлопчиків народжується завжди більше. Але вже з вікової групи 25-29 років кількість жінок починає  переважати над кількістю чоловіків. І це не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн  світу.

Для розвитку окремих галузей  господарства важливе значення має  статева структура населення.

В Україні протягом багатьох років співвідношення між чоловіками і жінками, тобто статева структура  населення, є сталим і становить  відповідно 47% і 53%. Це пов'язано з  меншою пристосованістю чоловічого організму до довкілля, а також  із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у  багатьох галузях господарства.

Демографічні ситуації в  Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується по 3 і більше дітей.Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей в дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на "Ви". Все це дозволить покращити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Особливості відтворення  населення на тій чи іншій території  відображає демографічна ситуація. Її характеризують показники зміни  кількості населення, його природного і механічного руху, розподілу  населення за статтю та віком, середньої  тривалості життя чоловіків і  жінок, шлюбності та розлучень населення  та деякі інші демографічні показники. Демографія - це наука, яка вивчає відтворення  населення; назва походить від грец. “демос” - “народ”.

Демографічна ситуація в  Україні загалом і в окремих  її регіонах надзвичайно складна, про  що свідчать наведені вище характеристики природного руху населення. Погіршення демографічної ситуації зумовлено  багатьма чинниками: зниженням рівня  та якості життя людей у період економічної кризи, ускладненням геоекологічної ситуації в усіх регіонах країни, старінням населення, збільшенням показників розлучень і зменшенням показників укладання шлюбів, поширенням “моди” на однодітні сім'ї, зростанням бездітності молодих сімей. В останні роки до них додався масовий відтік населення молодого віку за межі країни.

Народжуваність в Україні  вже давно опустилася до рівня, який недостатній для заміщення поколінь. Смертність збільшилась серед усіх вікових груп, основні причини  цього - серцево-судинні хвороби, новоутворення, нещасні випадки і травми, самогубства. Досить високий рівень дитячої смертності у віці до одного року (10 дітей на 1 000 народжених), що у 2 рази вище, ніж  у країнах Європи.

Сучасна демографічна ситуація в Україні сприяє так званій депопуляції  населення - зменшенню його загальної  кількості за рахунок природного скорочення. Процеси депопуляції  населення спочатку охопили сільську місцевість, а згодом і міста (див. додаток 5). В Україні є сотні  сіл, в яких упродовж року не народжується жодної дитини. Такі села є вимираючими  в буквальному розумінні слова. Природний приріст сільського населення  загалом у країні становить -10 ‰ (а в Чернігівській області -24 ‰!). У містах цей показник удвічі вищий, однак також від'ємний.

Щоб змінити демографічну ситуацію у бажаному напрямку, держави  проводять певну демографічну політику. Це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, спрямованих на зміну природного руху населення, перш за все народжуваності. Головні завдання демографічної  політики в Україні - підняття рівня  народжуваності та зменшення рівня  смертності, насамперед у дитячому віці. Однак низький рівень доходів  населення України та незначні матеріальні  заохочення сімей при народженні дітей зі сторони держави тривалий час не сприяли ефективній реалізації демографічної політики. І лише в  останні роки показники народжуваності та природного приросту дещо зросли. Певну  роль у цьому відіграло різке  збільшення державних виплат сім'ям при народженні першої, другої, третьої  дитини та наступних дітей.

КІЛЬКІСТЬ, ДИНАМІКА Й ГУСТОТА  НАСЕЛЕННЯ РІЗНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Станом на 1 жовтня 2010 року чисельність населення України  становила 45822,2 тис. мешканців.

З початку року чисельність  населення скоротилась на 140,7 тис. (-4,1 на 1000 осіб).

За січень-вересень народилось 373,6 тис. дітей, померло 525,9 тис. осіб. Природне скорочення склало 152,3 тис.чол.

Міграційний приріст за цей  період склав 11,5 тис.осіб.

На 1 жовтня 2010 року міське населення  складає 31444,1 тис.(68.6%), сільське 14378,1 (31.4%).

Точні дані про кількість  мешканців країни дають загальні переписи населення, які проводяться  на всій її території і фіксують показники населення на конкретну  дату. Такі переписи в різних частинах України були започатковані в  Австро-Угорщині (з середини ХІХ  ст.) і Російській імперії (з кінця  ХІХ ст.), проводилися державами, в які входили українські землі  у ХХ ст. (у тому числі 6 разів - у  СРСР). Загальні переписи населення  організовувалися більш-менш регулярно  приблизно кожні 10 років. Перший (і  поки-що єдиний) перепис населення  у незалежній Україні був проведений у 2001 р. Крім цього, кожного року здійснюється поточний облік населення станом на початок (1 січня) чи середину (1 липня) року.

Кількість населення на території  України у більш давні часи можна обчислити лише приблизно  завдяки спеціальним науковим дослідженням. Учені вважають, що в ХVІІ ст. на українських  землях жило близько 3 млн осіб, а у ХVІІІ ст. - вже майже 9 млн. За даними австрійського та російського переписів, проведених у ХІХ ст., на всій українській етнічній території мешкало 36 млн осіб, у т. ч. у межах сучасної України - майже 29 млн.

Упродовж ХХ ст. людність України загалом зростала - аж до 1993 р., коли сягнула максимального  значення - 52,2 млн осіб. Водночас, у першій половині XX ст. населення України зазнало величезних втрат - під час війн (Першої світової, громадянських і розв'язаних із зовні), внаслідок політичних репресій, заслань, голодоморів у радянський час, у роки Другої світової війни. За приблизними підрахунками Україна втратила під час цих жахливих подій близько 20 млн своїх громадян. Довоєнного рівня людності Україна досягла тільки в 1956 р.

Загальне зростання кількості  населення в Україні відбувалося  в основному завдяки переважанню  кількості народжених над кількістю  померлих. Однак на початку 90-х рр. ХХ ст. ці показники зрівнялися, а  далі кількість померлих почала переважати. І, як результат, кількість населення  в Україні пішла на спад. Всеукраїнський перепис населення зафіксував наприкінці 2001 р. близько 48,5 млн мешканців, а нинішня людність у країні (станом на 1 січня 2008 р.) вже майже на 6 млн осіб менша, ніж була у 1993 р.

Перші дані про чисельність  населення на сучасних територіальних межах України доходять з перших спроб перепису в середньовічній Русі які відбувалися з метою  визначення данини. Пізніше, російський імператор Петро I видав наказ  від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 році відбулося остаточне  закріпачення селян за місцем прописки). Перший перепис населення в сучасному  розумінні цього слова відбувся в Російській Імперії 9 лютого 1897 року. В Радянські часи перший загальний  перепис населення відбувся на зламі 1926 року станом на 17 грудня 1926 року. Подальші успішні переписи відбувалися станом на 17 січня 1939 року, 15 січня 1959 року, 15 січня 1970 року, 17 січня 1979 року і 12 січня 1989 року. 5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

В першій половині XX століття, населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями.За окремими оцінками, демографічних втрати України за цей період, становлять близько 16 млн осіб.

В другій половині XX століття, динаміка показників демографії України  характеризується швидким відновлення  населення з наступним зниженням  темпів приросту населення і негативним приростом населення в 90-х роках. В другій світовій війні Україна  втратила 14 млн. чоловік[8]. Тільки в 1959 році, в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, чисельність населення  сягнула довоєнного періоду в 42,1 млн. осіб. Проте, при подальшому збільшенні загальної чисельності населення, динаміка показників природного та міграційного приросту населення вже характеризується тенденцією до зниження. Так, упродовж першого післявоєнного між-переписного  періоду (1959-1970 рр.) чисельність населення зросла на 12,5% , протягом другого (1970--1979 рр.) -- на 5,4% , третього (1979-1989 рр.) -- лише на 3,7%. В період з 1989 року по 1993 рік чисельність населення України зросла всього на 1,5%. В тому ж 1993 році, було зафіксовано найбільшу чисельність населення України -- 52,2 млн. осіб. Проте в кінці 90-х років Україна почала втрачати населення. Кількість населення в Україні в 2001 році в порівнянні з 1993 роком скоротилась на 7,2%.

Зараз, на початок XXI століття, кількість населення України  продовжує скорочуватись, з 2001 року по 2010 рік чисельність населення  України зменшилась на 5,1%.

На 1 січня 2010 року густота  населення України склала 76.1 чол. на 1км2.За густотою населення окремі території України також істотно  відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше -- Чернігівська область. Досить низька густота населення  в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене  населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономна  Республіка Крим.

Певний вплив на густоту  населення мають природні показники. Так, у наш час найменша густота  населення характерна для північних  районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких  регіонів належать північні частини  Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також  у високогірних районах Карпатських  і Кримських гір. Це стосується окремих  частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти  населення і в посушливих районах  степових областей. Найнижчі вони в  Херсонській області -- 38.4 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.