Населення та трудові ресурси України

Найкращі природні умови  для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тут спостерігається  найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України  все більший вплив мало поступове  загострення екологічної кризи  і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені  мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше  було визначено й інші території  безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного  відселення. Населення залишає й  інші зони екологічної біди, які  займають близько 15% території України.

Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 кв. км. Більші показники спостерігаються  у східних індустріальних реґіонах (у Донецькій області - 183 особи на 1 км2), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км2).

В Україні налічується 454 міста, 889 селищ міського типу та 28619 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобто мають  чисельність населення 100 тис. чол. і  більше (крім того ще 5 міст досягали 100-тисячного  рубежу протягом 90-х років). У великих  містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена  в східних індустріальних реґіонах (7 - у Донецькій області, 5 - у Дніпропетровській, 4 - у Луганській, 3 - у Запорізькій) і в Криму (3 - у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні нараховується 5 міст-мільйонерів - Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис.), Дніпропетровськ (1065 тис.), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 крупних міста - Запоріжжя (815 тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) та Миколаїв (514 тис. чол.).

РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ  РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Рівень життя населення  трактується як одна з найважливіших  соціальних категорій, що формується під  впливом взаємодії всіх без виключення суб'єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної  соціально економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки. Категорія “рівень життя” акумулює широкий спектр соціально-економічних  відносин, що знаходять свій прояв  через багаторівневу систему  індикаторів стану та умов життєдіяльності  особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Регіональні  особливості визначаються дією 2-х  груп факторів - економічних та неекономічних  .Вплив неекономічних факторів на рівень життя населення країни в цілому є досить усталеним, чого не можна сказати відносно їх значення в регіональних процесах. Поєднуючи в собі характеристику всіх сторін та компонентів життєдіяльності людини, рівень життя стає своєрідним мірилом загальної оцінки ефективності державної соціально-економічної політики. Важливого значення набуває проблема адекватної оцінки основних складових категорії “рівень життя” - з одного боку, потреби окремої особи, домогосподарства, соціальних груп або суспільства в цілому, а з іншого - можливості реалізації цих потреб.

Реалізувати функцію, притаманну вказаній категорії, неможливо, якщо не використовувати дієвого механізму  збору, обробки та аналізу широкого спектру інформації, що характеризує всі без виключення сторони життєдіяльності  населення. Лише за умов чітко визначеної і достатньо повної системи показників та соціальних нормативів, забезпечення об'єктивної оцінки динаміки цих показників можливо не тільки спостерігати за тенденціями розвитку життєвого  рівня, але й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

Узагальнення світового  і вітчизняного досвіду визначення конкретних параметрів, за допомогою  яких можна оцінити ступінь задоволення  соціально-економічних потреб людини, свідчить про те, що на сучасному  етапі ще не визначені обґрунтовані критерії об'єктивної оцінки показників, на основі яких можна визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств населення та здійснити  їх структурне ранжування. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя.

На підставі ретельного аналізу  існуючої статистичної бази та особливостей, що виникли в Україні протягом останніх років економічних реформ, вивчення досвіду країн колишнього СНД і дальнього зарубіжжя, а  також урахування рекомендацій ООН, запропоновано систему показників рівня життя населення, представлену показниками, згрупованими у 6 блоків. Кожний з блоків запропонованої системи  суттєво відрізняється від існуючої на сьогодні в Україні і за насиченістю  показниками, і за якісними параметрами.

Показники в системі мають  різну розмірність (абсолютні та відносні, статичні та динамічні), то побудова інтегрального показника передбачає перехід до спільних характеристик. З цією метою автором запропоновано  скорочену методику розрахунку інтегрального  показника життєвого рівня. В  основу його побудови покладено лише відносні статичні показники, які найбільш точно і повно характеризують ситуацію на даний час. В залежності від впливу того чи іншого показника  на загальний рівень добробуту населення, всі вони поділені на стимулянти та дестимулянти, а урахування їх значення під час побудови узагальнюючого показника по блоку відбувається за різними схемами: для стимулянтів - береться безпосередньо значення показника; для дестимулянтів - враховується різниця між одиницею та значенням самого індикатору .Розрахунок здійснюється за блоковим принципом, із присвоєнням кожному блоку вагового коефіцієнту (сума всіх вагових коефіцієнтів дорівнює .Таким чином, розрахунок узагальнюючого показника надасть можливість для кількісного аналізу зрушень у життєвому рівні населення країни протягом року або більш тривалого періоду.