Насильство в сімї

Домашнє насильство – це реальне дію чи загроза  навмисного фізичного, сексуального, психологічного чи економічного впливу, примусу із боку одного членів сім'ї стосовно іншому з метою контролю, залякування чи задоволення якихось своїх потреб. Домашнє насильство – це який повторювався зі збільшенням частоти цикл.

Проблема насильства у ній довго булатабуированной  областю, і по нашого часу існує опір соціуму звернення до цієї проблеми. У суспільній людській свідомості та ЗМІ проблема насильства представленій у дуже усіченою і трансформованої формі «жахів окремого випадку». Є багато міфів проблему домашнього (сімейного) насильства, як-от: насильство має місце лише у соціально неблагополучних сім'ях, існує певний зовнішній вигляд і соціальний становище громадян, які піддаються насильству, тощо. п.

Насильство існує  в усіх соціальних групах незалежно від рівня доходу, освіти, суспільного стану, класових, расових, культурних, релігійних,социоекономических аспектів, т. е. поширеність різних видів тварин і форм насильства у ній така, що охоплює всю популяцію.

Усередині сімейного  насильства можна назвати окремі категорії, такі як: жорстоке поводження з дітьми; насильство, спрямований  протисупруги(а); насильство щодо престарілих та інших. Особливість насильства у сімейному контексті – й у насильника, й у жертви – полягає у необхідності продовжувати спілкування, удається зберігати й підтримувати систему міжособистісних взаємовідносин. Існує чотири відмінні риси домашнього насильства.

1. Один із головних  особливостей домашнього насильства  у тому, що його є повторювані  у часі інциденти (патерни)  багатьох видів насильства (фізичного,  сексуального, психологічного та скорочення економічної). Наявністьпаттерна – важливий індикатор відмінності домашнього насильства від просто конфліктної ситуації у сім'ї. Щоб сімейний конфлікт міг потрапити до категорію домашнього насильства, необхідно, щоб це повторилося хоча б двічі. Якщо конфлікт має локальний ізольований характер, то насильство має системну основу складається з інцидентів, наступних друг за іншому. Конфлікт зазвичай має у основі якусь конкретну проблему, яку можна вирішити.

2. Друге принципова  різниця домашнього насильства з інших агресивних актів залежить від особливостях відносин між об'єктом і суб'єктом насильницьких дій. На відміну від злочину, досконалого надворі незнайомцем, домашнє насильство відбувається у стосунках між близькими, куди входять у собі подружжя або близьких партнерів, колишнього подружжя, батьків, дітей, родичі.

3. Тут слід відзначити  й третю принципову особливість  домашнього насильства. Вона у  цьому, що, як свідчать дослідження, проведені у різних країн світу, домашнє насильство має чітких обрисів гендерної проблеми. Найчастіше жертвами цього виду насильства стають саме жінки. Жінка вдається до насильства переважно по тому, як саме тривалий час неодноразово опинялася вагітною жертви свого чоловіка чи партнера. Нерідко жінки застосовують насильство щодо чоловіків як самозахисту чи цілях припинення насильства чоловіків у відношенні вони самі. Лише поодинокі жінки систематично застосовують насильство, щоб панувати над чоловіком; рідкісна жінка має яка потрібна на цього фізичної силою. До того ж жінки, на відміну чоловіків, позбавлені культурного схвалення застосування сили.

4. Слід враховувати,  що, звісно, як жінка страждає у кризовій ситуації насильства. Говорячи про небезпечність, яку має насильство у ній, і масштабах його впливу, необхідно враховувати, що коли насильницькі дії спрямовано тільки проти одну людину, то ми все інші члени сім'ї однаково виявляються піддаються з того що позначається дослідниками як «вториннавиктимизация» й у переживанні свідками насильства тієї ж психологічних наслідків, що відчуває жертва. Особливо важкі переживання відчувають діти, стежать те, як знущається з матір'ю [7].

Характерні риси насильства у ній: насильство, розпочавшись у ній, з кожним наступним разом  збільшується в частоті і рівня жорстокості; насильство чергується з обіцянками змінитися, й вибаченнями, які приносить кривдником; під час спроби порвати відносини спостерігається ескалація небезпеку жертви.

Причини (чинники) насильства у ній поділяються на: психопатичні (схильність до насильства батьків та дітей); соціальні - вплив зовнішніх (соціальних) чинників: бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низький освітній і культурне рівень культури й т. п.; психосоціальні (чинники насильства поділяються на структурні, ситуативні і комунікативні; комунікативні чинники визначальні).

Вирізняють чотири основні види домашнього насильства цей психологічний, фізичне, сексуальне і економічне насильство.

Конкретний випадок  домашнього насильства може охоплювати у собі чотири виду, кілька чи них. Дані види також можуть чергуватися в часі та переходити від однієї до іншого.

Підбиваючи підсумки слід зазначити, що хоч би якою була насильства, вона завжди йде на збитки розвитку особистості. Наслідки пережитого насильства для дитину чи дорослого можна структурувати, поділяючи їх або на фізичні (захворювання, важкі тілесних ушкоджень), психологічні (фобії, нічні кошмари, суїцидальні тенденції) і соціальні (складнощі у міжособистісні стосунки,деликвентность). Наслідки насильства це «психологічна бомбу уповільненої дії», що включає у собі хронічну депресію,самодеструктивние тенденції, труднощі функціонування подружньої і батьківської ролях.

2.2 Види  прояви сімейного насильства 

2.2.1 Фізичне  насильство у ній

Фізичне насильство - насильство, що полягає у найближчому  вплив на організм людини: нанесення  побоїв, тілесних ушкоджень, катувань. Через війну фізичного насильства потерпілому може бути завдані муки, завдано шкоди здоров'ю. Спектр фізичного насильства широкий: від нанесення незначних побоїв до форми – вбивства. Фізичне насильство щодо легко розпізнається з урахуванням даних медичного огляду [8].

Фізичне насильство у ній має гендерну спрямованість. Насильство сприймається як прояв чоловічої  домінантності і агресивності,приветствуемими у культурі. Багатьма чоловіками жінками фізичне насильство сприймається як атрибут «нормальної» життя. Фізичне насильство щодо жінки відбувається у стійких подружніх парах, які мають дітей, т. е. у цьому типі сімей, які вважають благополучними і відповідними нормі. Жінки, котрі піддаються домашньому фізичного насильства, мають надмірне терпіння і готовність до багаторазовому прощенню кривдника. Це терпіння пов'язані з почуттям страху економічних ускладнень, небажанням залишати дітей без батька, жалістю до чоловіка, побоюванням втрати поваги суспільства.

До психологічним чинникам, що характеризує ситуацію фізичного насильства щодо жінки у ній, належить алкогольна залежність чоловіка. Ці дані загалом відповідають даним цих досліджень у багатьох країн світу. Останніми роками переважно країн Європи можна знайти тенденція зростання кількості побитих чоловіків. У Росії її також можна знайти той самий тенденція [7].

Взаємодія дітей  і батьків аналізується у тих процесу виховання. Саме це процес великий вплив надає культурний компонент. У виконанні вітчизняної культурі є міф про «користь» фізичного покарання цілях ефективного виховання, що легітимізує побої у свідомості та дорослого уяву і дитини.

Фізичне насильство завдає збитків як тілесному, а й психологічному добробуту. Але психологічні наслідки фізичного насильства виявити набагато складніше. Вирізняють «синдром свого»: наслідком хронічного побиття є хвороблива боязкість, полохливість, дратівливість, грубість. Ці форми реагування є тотальними, таким чином людина поводиться завжди, він поширює свій острах чи протест проти всіх, навіть і безневинних людей.

Серед підлітків з девіантною поведінкою понад 70 відсотків % має досвід участі фізичного насильства, причому хлопчики й дівчатка приблизно однаковою мірою. Але є гендерна різниця у характері насильства. Дівчатка більшою мірою, ніж хлопчики, відчувають насильство всередині сім'ї, хлопчики – поза нею. Дівчатка піддаються побито на більш молодшому віці, зазвичай, до підліткового періоду, хлопчики – вже підлітками.

Фізичне насильство у ній може транслюватися протягом кількох поколінь. У, котрого піддавали жорстокому поводженню, психологія насильства стає частиною власного Я. Він починає виявляти стосовно оточуючим ті ж самі жорстокість, якої був підданий. За низкою досліджень, батьки, які застосовують фізичні методи покарання своїх дітей, часто походять із неблагополучних родин й у дитинстві страждали від жорстокості своїх. Іноді фізичне покарання дітей може практикуватися у ній протягом кількох поколінь. 

2.2.2 Психологічний  насильство та засоби її визначення

Психологічний насильство передбачає наявність вербальних образ; шантажу; актів насильства стосовно дітям або іншим особам задля  встановлення контролю за партнером; загрози  насильства стосовно собі, жертві або  іншими особам; залякування у вигляді  насильства стосовно свійських тварин чи руйнації предметів власності; переслідування; контроль над діяльністю жертви; контроль над колом спілкування жертви; контроль над доступом жертви до різним ресурсів (отриманню соціальної та медичної допомоги, спілкуватися з друзями, отриманню освіти, роботи і т. п.); примус жертви до виконання принижують її дій; контроль над розпорядком дня жертви [9, з. 51].

Цей тип насильства є найпоширенішим присутній практично  завжди насильства у ній. Психологічний  насильство важко діагностувати. Якщо всі інші форми насильства легко  визначаються, бо мають чіткі фізіологічні наслідки, то явні ознаки психологічного впливу рідко видно, а наслідки у своїй може бути надзвичайно важкими. Широта і витонченість форм психологічного насильства значно утрудняє їх згрупування. З іншого боку, психологічне насильство частенько виступає саме собою, а разом з іншими видами насильства.

Правильне публічне інформування психічне насильство –  то є захист від його впливу.Правдиво подана,подкрепленная висновками інформація як допомагає людині зрозуміти, що таке психологічне насильство, а й виробляє імунітет до таких впливам.

Тим ні менш, ЗМІ, будучи джерелом об'єктивну інформацію насильство, одночасно створюють і міфи про  зомбуванні людей. Чому ж Україні  створюються міфи про психічне насильство, коли самого факт цього явища визнаний державному рівні? Представники ЗМІ, інформуючи випадки психологічного насильства у суспільстві, зазвичай, даютьостроемоциональное суб'єктивне опис тих чи інших подій, без урахування науково обгрунтованого думки фахівців. Отже, вони породжують побутові ставлення до насильство. Ця позиція інформування сприяє формуванню міфів про психічне насильство. У цьому міфи створюються на справжніх подіях. Тривожно те, що породжені міфи продовжують поширюватися, оскільки переважна більшість ЗМІ використовує інформацію з таких джерел, а чи не спираються за власні журналістські розслідування. «У результаті відбувається уніфікація і колективізація процесу мислення та виникає феномен «колективної солідарності», коли розмова йде про схвалення чи засудженні певних подій уобществе»1.

Інформування про  психічне насильство без наукового  дослідження та професійного аналізу призводить до того, що втрачає об'єктивність і позбавляється правової оцінки. Через війну, неї не реагують державні структури та правоохоронні органи, зобов'язаних першими реагувати на публічно подані порушення законодавства. При подачі інформації про психічне насильство необхідно, щоб профільні фахівці дали аналіз кожній конкретній випадку. У цьому особливу увагу слід звернути наступний: які використовувалися методи психологічного насильства; яка ставилася кінцевою метою при психологічному вплив. Кожен випадок психологічного насильства необхідно розглядати спираючись на існуючу законодавчу базу. Вкрай важливий перспективний аналіз наслідків психологічного насильства, як індивідуума, так суспільства загалом. Причини психологічного насильства з людей можуть бути різні, від спраги наживи до прагнення змінуполитико-социальних устоїв суспільства. Методи на людей також носять різноманітнийхарактер[10].

На закінчення слід зазначити, що психологічне насильство у кожному прояві неприпустиме втручанням у приватну життя громадян, і створює  значну соціально-психологічну проблему. Відповідно, оцінку цього явища необхідно давати тільки з залученням кола фахівців.  

2.2.3 Сексуальне  насильство у ній з жінок  й дітьми

Сексуальне насильство у ній щодо жінок включає у  собі секс без обопільного згоди, проти бажання, із застосуванням  фізичної сили, загроз, залякування, насильницьке вчинення статевого акта після побоїв, секс як приниження, і образи.

Сексуальне насильство також включає у собі такі дії, як шантаж, згвалтування, примус до статевим відносинам у непридатній вже  формі, примус до статевим відносинам у присутності інших людей  на третіх особами, заподіяння біль і  шкоди здоров'ю жертви у вигляді  дій сексуального характеру. Сексуальне насильство часто-густо є у ситуації насильства у сім'ї і має підвищеноїлатентностью. Причина полягає в гендерних стереотипах: у Росії, як та у багатьох інших країн світу, шлюб найчастіше розцінюють як наділення чоловіків безумовним правом на сексуальні стосунки з дружиною і застосування сили її небажання розпочинати сексуальний контакт.

Про сексуальному насильство у ній, зазвичай, заявляють жінки, які мають порівняно невеличкий термінсупружеско–партнерских відносин, небагато дітей, не ставляться їх до груп соціального ризику безробітним. Це жінки, які усвідомлюють своїх прав на тіло, що пов'язані з сексуальною просвітою. Жінкам – представницям старшого віку, зазвичай, проблема сексуального насильства у шлюбі може взагалі здаватися неіснуючої внаслідок на радянський кшталт соціалізації, не артикулюючого як право жінок на сексуальне задоволення, і можливість насильства у шлюбі.

Сексуальне насильство щодо дітей – це залучення дитину поруч із його згодою чи ні такого в прямі чи непрямі дії сексуального характеру з дорослими для одержання останніми сексуальної вдоволеності чи вигоди. Сексуальне насильство завжди завдає шкоди фізичному, психічному чипсихосексуальному здоров'ю дитини. Сексуальне насильство дитина - це третя за частотою народження форма насильства, яку як повідомляють у 10% всіх випадків. Але на думку експертів, про такий вигляді насильства часто вже не повідомляється через страх чи через якихось інших причин.

Діти і підлітки, втягнуті у сексуальні дії, повністю подолати їх не розуміють і розуміють і, отже, неспроможні давати згоду ними. Об'єктом зазіхань на статеву волю і недоторканність можуть ставати як дівчинки, і хлопчики. Життя дітей, які піддаються сексуальному насильству, відбувається на умовах соціальної ізоляції. Сексуальне насильство, зазвичай, приховується і між дитиною, і дорослими. Ситуації, коли дитина повідомляє мамі (чи іншому членові сім'ї) насильство, але дорослий «не чує» дитини, є відбитком спільним сімейним дисфункції. Відсутність підтримки матері сприяє тривалості сексуального насильства.