Нормативно-правове регулювання сімейних правовідносин

 

 

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………....….3

Розділ I.Сімейне право, як галузь права в Україні…………………….......5

   1.1.Поняття сімейного права………………………………………….......5

   1.2.Предмет і метод сімейного права………………………………..…...6

   1.3.Принципи сімейного права ……………………………………….....11

Розділ II.Сім’я та сімейні правовідносини…………………………….….15

   2.1.Здійснення та захист сімейних прав та виконання сімейних обов’язків…………………………………………………...…………………….15

    2.2.Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин……………………………………………………………………17

РозділIII.Нормативно-правове регулювання сімейних правовідносин……………………………………………………………………22

   3.1.Система сімейного законодавства………………………………….22

   3.2.Регулювання сімейних правовідносин в законодавстві інших галузей права………………………………………………………….…………24

Висновки……………………………………………………………...…….29

Додатки……………………………………………………………..............31

Список викорисаних джерел………………………………………………33

 

 

Вступ

Тема загальної характеристики сімейного права є актуальною, і це очевидно, оскільки сім'я – це первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя. Кожен громадянин суспільства є чиїмось батьком або матірю, братом, сестрою, жінкою чи чоловіком та ін., але не всі належним чином виконують свої обов'язки та достатнью мірою ознайомлені із сімейним правом. Знання обраної теми є істотною для мого майбутнього та суспільства взагалі. Тому у данній роботі я намагаюся як умога ширше розкритити основні питання стосовано сімейних відносим, а саме, це поняття, предмет, метод, принципи, правовідносини, що мають місце в сфері правового регулювання сімейного права України; нормативно-правове регулювання сімейних правовідносин; права та обов'язки подружжя; права та обов'язки матері, батька і дитини та інших членів сім'ї та родичів.

Предметом даної курсової роботи є сімейні правовідносини і сімейне законодавство в Україні.

Метою дослідження є: охарактеризувати всі аспекти сімейного права, дослідити регулювання законодавством шлюбно-сімейних відносин, здійснення та захист сімейних прав та виконання сімейних обов’язків.

Завданням дослідження є

1. дослідити сімейні правовідносини, та регулювання їх у законодавстві;
2. охарактеризувати сімейного права, як галузі та науки;
3. аналізувати здійснення сімейних прав;
4. зясувати зв'язок сімейного права з іншими галузями права.

Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, формально-логічний, системний та порівняльно-правовий.

Джерелознавчою базою курсової роботи є статті видатних науковців з сімейного права та інших галузей права, Сімейний кодекс України .

Структурно робота складається з вступу, основної частини, яка складається з 3 розділів, висновку, додатків та списку використаної літератури.

Загальний обсяг курсової роботи складає 33 аркуші.

 

Розділ I. Сімейне право, як галузь права в Україні

1.1. Поняття сімейного права

Термінологічно поняття «Сімейне право» можна використовувати у 4 значеннях:

1) як навчальна дисципліна  – те, що вивчається в рамках  лекційних та семінарських занять;

2) як наука – тобто  це система знань про об’єктивні  властивості Сімейного права, його  понятійно-термінологічний апарат, закономірності розвитку Сімейного  права та інші сімейно-правові  явища;

3) як галузь законодавства  – це сукупність ієрархічно  існуючих нормативно-правових актів, що регулюють сімейні правовідносини;

4) як галузь права –  сукупність сімейно-правових норм, які регулюють однорідні відносини, які складають предмет Сімейного  права.

Правове регулювання відбувається в межах, підконтрольних державі.

Під Сімейним правом слід розуміти сукупність правових норм, які регулюють у межах, підконтрольних державі, особисті немайнові та пов’язані з ними майнові відносини, які випливають зі шлюбу, споріднення, усиновлення та взяття дітей на виховання.

Словами «у межах, підконтрольних державі», підкреслюється, що сімейні стосунки між людьми, які мають особистий немайновий характер, не можуть бути повністю врегульовані нормами Сімейного права (наприклад, життя сім’ї, виховання дітей, особисті стосунки подружжя тощо).

Місце Сімейного права у правовій системі визначається науковцями неоднозначно. Існує 3 основних підходи:

1) Сімейне право розглядається  як самостійна галузь права;

2) Сімейне право як  підгалузь Цивільного права;

3) Сімейне право можна  розглядати як самостійну галузь  публічного права (з радянських  часів; такий підхід не в повній  мірі відповідає сучасному стану  речей).

Питання місця Сімейного права у правовій системі України є дискусійним і історично можна виділити три підходи:

1) Сімейне право як  підгалузь Цивільного права –  цей підхід панував у дореволюційні  часи, коли сімейні відносини  регулювались в рамках цивільного  законодавства. На сьогодні цей  підхід існує у Франції, Швейцарії, Німеччині, Іспанії, Італії, де норми  сімейного права є частиною  Цивільного кодексу (уложення);

2) Сімейне право як  самостійна галузь права, яка  є складовою публічного права  – ця концепція домінувала  у радянський період, коли обсяг  прав та обов’язків учасників  сімейних відносин визначався  лише державою, а договірні відносини  як такі не передбачались;

3) Сімейне право як  самостійна галузь права, яка  є частиною приватного права  – цей підхід реалізований  у Росії, В’єтнамі, Болгарії, Україні, Казахстані тощо. 

 

1.2.Предмет і метод сімейного права

У праві предмет правового регулювання розглядається як сфера, на яку поширюється право. В суспільстві існує багато різноманітних відносин. Право впливає на ті з них, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і потребують правової рег: ламентації. Безпосереднім предметом правового регулювання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин, через яку може бути здійснено стимулювання або примус. Відповідно до цього може бути визначено і предмет сімейного права. Сімейне право регулює певну сукупність суспільних відносин — сімейні відносини. Ці відносини характеризуються спільними ознаками, що дає підстави розглядати їх як цілісне утворення в загальній системі суспільних відносин. Важливо зазначити, що до сімейних належать різні за своєю природою відносини. Це відносини, які складаються між членами сім'ї, а також особами, які хоча і не є членами сім'ї в повному розумінні, але пов'язані між собою певними сімейними правами та обов'язками (наприклад відносини між батьком, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, і самою дитиною).

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які виникають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими ро: дичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Норми сімейного права опосердковують відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї (реєстрація шлюбу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлюбу). У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімейних прав, вони складають пред: мет сімейно-правового регулювання. Сімейне законодавство містить норми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, порядок його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї — подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішен: ня усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо).

До немайнових належать ті відносини членів сім'ї, які сприймають правове регулювання, піддаються правовому впливу. Так, правові норми визначають порядок встановлення або зміни прізвища дитини або одного з подружжя при реєстрації шлюбу, закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин — право на виховання, спілкування, захист тощо. Разом із тим, основна кількість особистих відносин, які виникають у сім'ї і ґрунтуються на таких почуттях, як любов, дружба, відданість, не складають сферу правового регулювання і не включаються до предмету сімейного права.

Таким чином, предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників. [7, с.12-17]

Метод сімейного права — це сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин. Характер юридичного інструментарію, який застосовується в процесі регулювання, в першу чергу визначається характером самих відносин, що регулюються. Саме предмет правового регулювання обумовлює ступінь інтенсивності дії права, тобто широту охоплення правовим регулюванням, ступінь обов'язковості правових приписів, форми і засоби правового примусу, ступінь деталізації правових норм та напруженість правового впливу на суспільні відносини. Тому особливості сімейних відносин визначають сутність право: вих засобів, які застосовуються в процесі їх регулювання, особливості юридичного інструментарію, який «стягується» в єдиний регулюючий комплекс.

Основними чинниками, які обумовлюють сутність методу сімейного права, є: 1)юридична рівність учасників сімейних відносин; 2)самостійний майновий статус їх учасників; 3)диспозитивний характер сімейно-правових норм; 4)специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері.

За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправних суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задовольняють свої власні інтереси.

Зміст диспозитивного та імперативного методів у першу чергу утворюється з тих елементів правової матерії, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування. Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять свій безпосередній вираз у відповідних регулятивних нормах об'єктивного права — уповноважувальних, заборонних та зобов'язальних. Внаслідок їх дії в процесі правового регулювання учасники сімей: них відносин набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

У сімейному праві існує увесь спектр способів правового регулювання. В першу чергу треба зазначити ті з них, які визначають сферу дозволеної поведінки учасників сімейних відносин. Дозволи в сімейному праві можуть виражатися у різні способи — прямо чи опосередковано. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ст. 78 СК); батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК); батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч. 1 ст. 154 СК) тощо. Це зразки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідно: син певними правами без будь-яких застережень. Наряду з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо зумовлюються певними застереженнями. Порівняно з дозволами, які мають широкий, загальний характер, заборони в сімейному праві, як правило, формулюються більш конкретно. Нерідко вони висловлені досить категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця (ч. 1,2, З ст. 26 СК); примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК). Заборони можуть бути і більш опосередкованими, у зв'язку з чим вони нерідко пов'язуються з санкціями. Наприклад, мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо (ст. 164 СК). Така поведінка батьків стосовно дитини є забороненою, хоча вказана норма і не моделюється за принципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність прямої вказівки, прихована в цій нормі заборона є очевидною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невиконання заборон, які встановлені сімейно-правовими нормами, застосовуються санкції, закріплені в цивільному законодавстві. Наприклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвідчення, без згоди другого з подружжя, яка також мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 3 ст. 65 СК), то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України). Метод сімейного права, як і будь-який інший метод правового регулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозволи чи заборони та зобов'язування — переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів правового регулювання. Мабуть, одним із головних аргументів на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права» було те, що в сімейному праві міститься чимало заборон та позитивних зобов'язувань, натомість дозволи мають обмежений характер. Останнім часом у цьому питанні помітні кардинальні зрушення. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватного права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімейних відносин. Новий Сімейний кодекс України закріпив цю тенденцію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфера вільного визначення мети та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади починають домінувати в сімейному праві, а можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це зближує основні засади регулювання сімейних відносин з іншими цивільними відносинами.[6,с. 25-27]