Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Марта 2015 в 12:00, курсовая работа
Тема загальної характеристики сімейного права є актуальною, і це очевидно, оскількисім'я – це первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя. Кожен громадянин суспільства є чиїмось батьком або матірю, братом, сестрою, жінкою чи чоловіком та ін., але не всі належним чином виконують свої обов'язки та достатнью мірою ознайомлені із сімейним правом. Знання обраної теми є істотною для мого майбутнього та суспільства взагалі
Вступ……………………………………………………………………....….3
Розділ I.Сімейне право, як галузь права в Україні…………………….......5
1.1.Поняття сімейного права………………………………………….......5
1.2.Предмет і метод сімейного права………………………………..…...6
1.3.Принципи сімейного права……………………………………….....11
Розділ II.Сім’я та сімейні правовідносини…………………………….….15
2.1.Здійснення та захист сімейних прав та виконання сімейних обов’язків…………………………………………………...…………………….15
2.2.Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин……………………………………………………………………17
РозділIII.Нормативно-правове регулювання сімейних правовідносин……………………………………………………………………22
3.1.Система сімейного законодавства………………………………….22
3.2.Регулювання сімейних правовідносин в законодавстві інших галузей права………………………………………………………….…………24
Висновки……………………………………………………………...…….29
Додатки……………………………………………………………..............31
Список викорисаних джерел
Юридичні події — це такі конкретні життєві обставини, які не залежать від волі учасників сімейних відносин (абсолютні події) або частково залежать від неї (відносні події). В сімейному праві до юридичних подій відносять, наприклад, народження дитини або смерть особи. Батьки можуть вирішувати питання щодо народження в майбутньому дитини, але сам по собі факт народження є біологічним явищем і не залежить від їх волі. Народження дитини як юридичний факт спричинює виникнення цілої низки взаємних прав і обов’язків батьків та дітей. Смерть особи також викликає важливі юридичні наслідки. В сімейному праві смерть є підставою припинення багатьох правовідносин, наприклад, правовідносин щодо взаємного утримання подружжя, батьків та дітей, інших родичів. Унаслідок смерті припиняються зобов’язальні правовідносини, які виникли з договору між учасниками сімейних відносин, тощо. Різновидом юридичних подій у сімейному праві визнаються також строки, які встановлюються законом, договором сторін або рішенням суду. В цьому сенсі вони певною мірою залежать від волі учасників сімейних відносин. Разом із тим, плин часу — об’єктивне явище, на яке людина впливати не може. Саме ця ознака дає підстави відносити строки до подій. В сімейному праві існує багато видів строків, із якими закон пов’язує настання певних юридичних наслідків. Наприклад, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК); батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік (ч. 2 ст. 79 СК) тощо.
За юридичними наслідками юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) правоутворюючі, б) правозмінюючі, в) правоприпиняючі. До правоутворюючих належать юридичні факти, які спричинюють виникнення сімейних правовідносин. Наприклад, народження дитини є юридичним фактом, із яким закон пов’язує виникнення особистих та майнових правовідносин між матір’ю/батьком дитини та самою дитиною. До право-змінюючих належать юридичні факти, які змінюють сімейні правовідносини, які вже існували. Наприклад, аліментні правовідносини батька/матері та дитини можуть бути змінені за договором на правовідносини щодо передачі майна дитині у власність (ст. 190 СК). Сімейні правовідносини припиняються також унаслідок настання певних юридичних фактів. Наприклад, подружжя має право відмовитися від шлюбного договору (ст. 101 СК), що спричинює припинення їх майнового правовідношення. Поновлення працездатності дитини тягне за собою припинення правовідносин щодо утримання дитини батьками (ст. 198 СК).
За тривалістю юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) одноразові; б) тривалі. До одноразових можна віднести правочини, реєстрацію шлюбу, народження дитини, рішення суду про встановлення батьківства тощо. Такі юридичні факти за своєю природою мають одноразовий характер. Значне місце в сімейному праві мають тривалі юридичні факти, які розгортаються у часі й існують протягом певного періоду. До них, зокрема, належать юридичні становища — спорідненість, свояцтво, вагітність, непрацездатність, нужденність тощо.
Спорідненість — один із важливіших юридичних фактів у сімейному праві, бо з ним закон пов’язує настання різних юридичних наслідків(див. Додаток№1). Спорідненість є підставою виникнення комплексу особистих і майнових прав батьків і дітей, баби, діда, братів, сестер та інших родичів; права на захист інтересів родичів у суді; права на усиновлення дитини тощо. Однак спорідненість може слугувати і юридичною перешкодою для виникнення деяких сімейних правовідносин. Так, особи, які перебувають у спорідненості, в передбачених законом випадках не можуть укласти між собою шлюб (ст. 26 СК). Спорідненість — це кровний зв’язок між людьми, із наявністю якого пов’язані виникнення, зміна чи припинення прав та обов’язків. Спорідненість у своїй основі має біологічний фактор – фактор походження. Тому, наприклад, не є родичами подружжя, а також усиновлювачи та усиновлені. Свояцтво — це відносини між одним із подружжя і кровними родичами іншого з подружжя або між родичами обох з подружжя, що виникають не зі спорідненості, а зі шлюбу. В деяких випадках свояцтво викликає настання певних правових наслідків. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, який є чоловіком матері або дружиною батька дитини, яка усиновлюється (ст. 213 СК).
За складом юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) прості; б) складні. Простий юридичний факт складається з однієї життєвої обставини, наявності якої достатньо для виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Наприклад, подружжя уклало договір, відповідно до якого чоловік зобов’язується надавати дружині певне утримання протягом одного року. Укладення такого договору спричиняє виникнення відповідного майнового правовідношення подружжя. До простих належать також такі юридичні факти, як реєстрація шлюбу, смерті, народження тощо.
Складний юридичний факт передбачає наявність такої юридичної дії або події, яка має низку ознак. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК суд може постановити рішення про відібрання дитини, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими дитина проживала на підставі закону або рішення суду, змінить місце її проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я. В даному разі мова йде про неправомірну юридичну дію — відібрання дитини у батьків. Цей юридичний факт слугує підставою для виникнення правовідношення щодо захисту порушеного сімейного права — права на виховання дитини. Разом із тим, цей факт має складну структуру, бо містить не одну, а декілька ознак: а) місце дитини неправомірно змінено, в тому числі шляхом її викрадення; б) на цю зміну не було отримано згоди того з батьків, з ким дитина проживала, або іншої особи, яка виховувала дитину на підставі закону або рішення суду; в) за попереднім місцем проживання для дитини не створювалася реальна небезпека для її життя та здоров’я. Суд при розгляді справи має враховувати усі вказані ознаки цього юридичного факту.
Розділ III. Нормативно-правове регулювання сімейних правовідносин
3.1. Система сімейного законодавства
Джерелами сімейного права є
офіційні форми вираження правових норм,
які у сукупності складають сімейне право.
Основними джерелами сімейного права
України є Конституція України, що визначає
основні засади всієї правової системи
держави, та Сімейний кодекс України, прийнятий
Верховною Радою України 10.01.02. До його
прийняття упродовж 30 років діяв Кодекс
про шлюб та сім’ю (1970 р.).
Сімейний кодекс України (2002 р.) визначає
засади шлюбу, особисті та майнові права
і обов’язки подружжя, підстави виникнення,
зміст особистих і майнових прав та обов’язків
батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених,
інших членів сім’ї та родичів тощо. Він
регулює сімейні відносини з метою зміцнення
сім’ї як соціального інституту і як союзу
конкретних осіб, утвердження почуття
обов’язку перед батьками, дітьми та іншими
членами сім’ї, побудови сімейних стосунків
на паритетних засадах, почуттях взаємної
любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки,
забезпечення кожної дитини сімейним
вихованням, можливістю духовного та фізичного
розвитку.
Кодекс складається із Загальної та Особливої
частин. Загальна частина містить норми,
що поширюються на всі сімейні правовідносини.
Це — норми про предмет, законодавство,
мету і завдання, принципи, суб’єкти сімейних
правовідносин тощо. Особлива частина регулює
визначені різновиди сімейних відносин:
порядок укладення і припинення шлюбу,
особисті і майнові відносини подружжя,
особисті і майнові правовідносини батьків
і дітей, усиновлення, опіку та піклування
над дітьми і т. ін.
До джерел сімейного права України слід
віднести ряд законів і підзаконних нормативно-правових
актів, які повністю або частково регулюють
сімейні відносини: Цивільний кодекс України,
Закони України: «Про органи реєстрації
актів громадянського стану» від 24.12.94,
«Про державну допомогу сім’ям з дітьми»
від 21.11.92, «Про охорону дитинства» від
26.04.01, «Про попередження насильства в
сім’ї» від 15.11.01. Джерелами сімейного
права є також міжнародно-правові акти: Загальна
декларація прав людини, Міжнародний пакт
про громадянські і політичні права, Міжнародний
пакт про економічні, соціальні і культурні
права, Конвенції ООН про права дитини, про
ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок, Конвенція країн СНД про правову
допомогу і правові відносини в цивільних,
сімейних та кримінальних справах від
22.01.93 та ін.
Відповідно до положень нового Сімейного
кодексу джерелом сімейного права може
бути і звичай. При вирішенні сімейного
спору суд за заявою заінтересованої сторони
може врахувати місцевий звичай, а також
звичай національної меншини, до якої
належать сторони або одна з них. Звичай
не повинен суперечити вимогам Сімейного
кодексу України, інших законів чи моральним
засадам суспільства.
Подружжя, батьки дитини, батьки та діти,
інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати
свої сімейні відносини за допомогою договору
(за домовленістю). Положення такого договору
не повинні суперечити вимогам законів
і моральним засадам суспільства.
Особи, які проживають однією сім’єю,
а також родичі за походженням, можуть
врегулювати свої сімейні (родинні) відносини
за договором, який має бути укладений
у письмовій формі. Договір може укладатися
ними лише щодо тих відносин, які не врегульовані
Сімейним кодексом України. Він є обов’язковим
до виконання, якщо не суперечить вимогам
законів України та моральним засадам
суспільства.
Розвиток сімейного законодавства, його
вдосконалення, підтримка сім’ї є предметом
постійної уваги з боку держави. Так, Верховною
Радою України схвалено Концепцію державної
сімейної політики (постанова від 17.09.99).
У цьому документі підкреслюється, що
в усьому світі сім’я є інтегральним показником
суспільного розвитку, який відображає
моральний стан суспільства і виступає
могутнім фактором формування демографічного
потенціалу.
Відповідно до Конституції сім’я, дитинство,
материнство і батьківство охороняються
державою. Виходячи з потреби створення
належних умов для життєдіяльності сім’ї
в Україні загдана Концепція визначає
загальну стратегію і пріоритетні напрями
державної політики щодо сім’ї, передбачає
здійснення цілісної системи заходів
з максимальним урахуванням нових реалій:
ринкової економіки, соціального партнерства,
політичної демократії, всього того, що
покликане зробити життя суспільства,
кожної окремої сім’ї повноправним та
ефективним.
3.2. Регулювання сімейних правовідносин в законодавстві інших галузей права
Говорячи про сімейне право, як про самостійну галузь права, ми все-таки не можемо не помітити, що сімейне право має зв'язок з інститутами цивільного права.Особливо із спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить до осіб, пов'язаних між собою відносинами подружжя, родинності. І хоча особа має право за заповітом позбавити свою родину спадщини, ст.1260 Цивільного кодексу України встановлює правило обов'язковості долі в спадщині (неповнолітні або непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки). Звідси можна говорити, що спадкування, в основному, носить сімейний характер.
Відповідно до твердження деяких науковців сімейне право є самостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного. На підтвердження самостійності сімейного права та незалежності його до цивільного наводяться кілька аргументів. Сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні - з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини повязують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя. У першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові відносини. Сімейні права та обовязки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати, чи дарувати. Сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерним тільки для сімейного права.
Попри вказані твердження в статті 8 СК України визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе значення. Закріплення цієї норми в СК України є свідченням недостатності норм сімейного законодавства для регулювання сімейних відносин, тому застосування норм ЦК України є цілком виправданим. Норми Сімейного та Цивільного кодексів нерозривно пов'язані між собою. Це Кодекси нової історичної формації, які мають єдине коріння - сферу приватного життя людини, свободу волі, рівність і майнову самостійність учасників відносин.
Стаття 8 СК закріпила правило, відповідно до якого майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сімї та родичами, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними нормами ЦК, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Частина 1 ст. 9 ЦК теж містить норму, відповідно до якої положення його застосовуються і до врегулювання сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Стаття 20 СК встановлює загальне правило, відповідно до якого до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139. Причому в цих випадках позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК, якщо інше не передбачено СК. Таким чином створюється можливість для субсидіарного застосування цивільного законодавства до сімейних відносин. Це новий підхід, бо відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК УРСР сімейні відносини регулювалися лише сімейним законодавством, а це означало, що цивільне законодавство могло застосовуватися до сімейних відносин лише у випадках, прямо передбачених у законі. Підхід, запропонований у новому СК, знімає це питання, і щодо таких сімейно-майнових інститутів, як право спільної сумісної власності подружжя, права батьків та дітей на майно тощо, а вони є змішаними інститутами, можуть застосовуватися норми цивільного права. Між тим, таке застосування можливе лише до майнових відносин членів сімї та родичів. Що ж стосується особистих немайнових відносин членів сімї, то застосовувати до їх врегулювання норми ЦК неможливо.
Треба відзначити, що коментована стаття зазнала змін. Сьогодні вона існує в редакції Закону № 524-У від 22.12.2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України». Якщо в первісній редакції було закріплено, що норми ЦК застосовуються лише до майнових відносин членів сім'ї, які не врегульовані СК, то в новій редакції міститься інше правило: якщо особисті немайновї та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані СК України, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Це доповнення СК має принципово важливе значення. На рівні закону визнано, що норми цивільного законодавства можуть застосовуватися до регулювання не лише майнових, а й особистих відносин в сім'ї. Такий підхід є цілком виправданим. Дійсно, в ЦК України закріплені норми, що визначають загальний цивільно-правовий статус особи, основні особисті права людини, порядок охорони та захисту цих прав. ЦК України визначає сферу приватного існування людини в суспільстві, межі, які публічна влада не може перетинати за будь-яких обставин.
Сімейні права особи є окремою складовою загального цивільно-правового статусу. Тому, якщо певні особисті немайнові сімейні відносини не врегульовані СК України, то вони можуть бути врегульовані відповідними нормами ЦК України. Враховуючи єдину приватно-правову природу цивільних та сімейних відносин, можна стверджувати, що суперечностей між суттю цивільних та сімейних відносин не існує.
В статті 8 СК України закріплена загальна вказівка щодо можливості застосування до регулювання сімейних відносин норм ЦК України. Окрім цього в окремих бланкетних нормах СК України закріплюються відсилки до Цивільного кодексу. Так, відповідно до ЦК України обчислюються строки, встановлені в СК України (ст. 12 СК); застосовується позовна давність (ч. 2 ст. 20 СК); здійснюється співвласниками розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 68 СК). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК). Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до ЦК України (ч. 6 ст. 75 СК).
Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України (ст. 103 СК). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 178 СК), неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до ЦК України (ч, 2 ст. 179 СК). Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ч. З ст. 243 СК); цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються ЦК України (ч. 4 ст. 249 СК); опіка та піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК (ст. 250 СК); особа також може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК України (ст. 251 СК).
Информация о работе Нормативно-правове регулювання сімейних правовідносин