Політичні конфлікти

 

                                                            ЗМІСТ

 

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ ТА ЙОГО ОЗНАКИ……..5

1. Сутність політичного конфлікту…………………………………………..5
2. Типологія та особливості…………………………………………………10

 

РОЗДІЛ II ШЛЯХИ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ………..12

2.1. Основні способи врегулювання……………………………………………12

2.2. Шляхи подолання політичних  конфліктів та управління ними………….20

 

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………...…………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          ВСТУП

  Вивчення  конфліктів є одним із головних  завдань конфліктології, оскі    кільки сучасна епоха розглядається багатьма соціологами як період загострення (з тенденцією до наростання) конфліктів, а управління ними — як одна з найважливіших умов підтримки соціально-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній  арені. Актуальність теми цього поняття обумовлена загостренням різнопланових конфліктів в Україні та в інших посткомуністичних країнах. Нинішня полі конфліктна ситуація в Україні, що склалася внаслідок трансформації «безконфліктної      тоталітарного» типу суспільства у посттоталітарний, потребує фунт    моментального вивчення суспільно-цивілізаційних і ненасильницьких форм регулювання соціальне-політичних конфліктів. Вони вважаються нормальним явищем суспільного життя, тому вивчення конфлікту в суспільному розвитку, методів соціального управління, гармонізації суспільних відносин покликали до життя конфліктологію — самостійну галузь знань на перехресті соціології, політології, політичної психології[10.c.156]

Політичний  конфлікт є одним із різновидів соціального конфлікту, специфіка якого зумовлюється особливостями розвитку політичної дійсності. В основі політичного конфлікту є змагання учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами. Для виникнення політичного конфлікту необхідно, щоб дія конфліктуючих сторін була спрямована на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей. При політичному конфлікті завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження суспільної могутності. Особливістю соціально-політичного конфлікту в умовах перехідного періоду є його вертикальний характер (боротьба за режим), у той час як в умовах стабільності він має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму)[8,c.365]

Об’єктом моєї курсової роботи є політичний конфлікт,як один із різновидів соціального конфлікту.

Предметом курсової роботи є особливості політичного конфлікту,його способи врегулювання та подолання.

Метою курсової роботи є визначення сутності політичного конфлікту,його значення в суспільстві.

Для досягнення мети дослідження  передбачалося розв'язати такі завдання:

- охарактеризувати особливості  політичного конфлікту,визначити  основні причини його виникнення.

- Виявити фактори, що найсильніше  впливають на попередження політичного  конфлікту.

- проаналізувати стан політичних  конфліктів в сучасній Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ «ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ» ТА ЙОГО ОЗНАКИ

 

1.1.Сутність політичного  конфлікту

 

Політичний  конфлікт є одним із різновидів соціального конфлікту, специфіка якого зумовлюється особливостями розвитку політичної дійсності. В основі політичного конфлікту є змагання учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами. Для виникнення політичного конфлікту необхідно, щоб дія конфліктуючих сторін була спрямована на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей. При політичному конфлікті завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження суспільної могутності. Особливістю соціально-політичного конфлікту в умовах перехідного періоду є його вертикальний характер (боротьба за режим), у той час як в умовах стабільності він має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму).

У політичній літературі є різноманітні точки  зору на проблему джерел, природи, причин виникнення політичних конфліктів, зокрема:

• К. Маркс, Р. Дарендорф, М. Дюверже та ін. вважають, що джерелом політичного конфлікту є існуюча система економічних, політичних, соціальних і духовних відносин, в якій суб'єкти політики займають різне об'єктивне місце. Політичні конфлікти відображають об'єктивні протиріччя, існуючі у суспільстві;

• Дж. Бертон, Д. Істон, О. Надлер, Р. Інглхарт та ін. стверджують, що конфлікти виникають в результаті ущімлення чи недостатнього задоволення потреб, що визначають сутність людської особистості. Серед цих потреб - влада, матеріальні блага, соціальні цінності (Д. Істон); безпека, громадське визнання, моральне самовдосконалення (Р. Інглхарт); економічне зростання, успіх (О. Надлер);

• З. Фрейд вважав джерелом конфлікту фрустраційний (від лат. frustratio – розчарування) соціально-психологічний стан індивідів, який проявляється в усіх сферах суспільного життя. Пізніше З. Фрейд доповнив фрустраційну теорію положенням про те, що головною причиною будь-як» конфліктів є інстинктивне бажання одного індивіда панувати над іншим[5,c.69].

Аналіз названих точок зору показав, що причини виникнення політичних конфліктів можуть бути найрізноманітнішими - економічні, політичні ідеологічні, соціально-політичні, релігійні, етнічні  та ін. У своєму розвитку політичні конфлікти проходять три основні стадії:

1) передконфліктна ситуація; характеризується загостренням протиріч, виникненням у суспільстві політичної напруги;

2) конфлікт у неприхованому вигляді; через появу нових чинників або дій передконфліктна ситуація трансформується у конфлікт, політична напруга вкрай загострюється;

3) послаблення й подальше подолання конфлікту; конфлікт усувається свідомою діяльністю однієї або усіх конфліктуючих сторін шляхом взаємних поступок.

У політичній науці не вироблено якоїсь універсальної  типології конфлікту. Найбільш поширеним є поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації[12,c.79]

Конфлікт  цінностей — зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоністи — ізоляціоністи та ін.). Є досить підстав стверджувати, що розбіжності в цінностях — одна з передумов конфлікту. Коли ці розбіжності виходить за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей був першим за терміном визрівання. У процесі свого формування він проминув три стадії:

1. девальвація колективістських цінностей комуністичного

(лівототалітарного)  суспільства; 

2) відносна  перемога індивідуалістських цінностей вільного («демократичного») суспільства; реанімація колективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт  інтересів пов'язаний із зіткненням різних, насамперед політичних і соціально-економічних, інтересів. Визрівання конфліктних інтересів у посткомуністичних суспільствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дозволило їм з політично правлячих груп перетворитися на економічно панівні класи своїх суспільств. Такий інтерес зайшов у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.

Конфлікт  ідентифікації — суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської приналежності. Цей конфлікт властивий передусім тим країнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імперій (СФРЮ, СРСР). Він спостерігається в країнах, де національні меншини компактно проживають у районах, що раніше належали їхнім етнічним батьківщинам (скажімо, проблема трансільванських і словацьких угорців). Визрівання конфлікту ідентифікації було обумовлено тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох країнах значна частина населення не схотіла визнавати себе громадянами держави, на теренах якої вона мешкала[4,c.123]

Деякі вчені  дотримуються поділу конфліктів на неантагоністичні (примиренні) та антагоністичні (непримиренні). Вони вважають, що втрачені можливості вирішення неантагоністичного конфлікту сприяють його переходу в хронічну форму і навіть переростанню в антагоністичну; натомість пошук взаємних компромісів, способів урегулювання конфліктів може привести до зняття гостроти й перетворення його на неантагоністичний. Відомі ситуації імітації конфлікту як спроби ідеологічного, політичного, морального тиску. Такі конфлікти називають уявними, одначе вони можуть перетворитися на реальна, якщо виникне протиборство між сторонами, чиї інтереси опиняться під загрозою. В об'єктивному історичному процесі розрізняють конфлікти, що несуть позитивний і негативний потенціал. Вони можуть бути позитивними, продуктивними, а за певних умов — негативними, що гальмують історичний розвиток і є деструктивними відносно суб'єктів — учасників конфліктів.

Існує дві  форми перебігу конфліктів: відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба, та закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але  точиться невидима боротьба. Прикладом  латентної форми конфлікту є  міжнаціональні конфлікти на території колишнього СРСР, де «національне питання було вирішено раз і назавжди».

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно, спостерігається поділ політичного конфлікту на два види:

1. Між існуючою  владою та громадськими силами, інтереси яких не представлені у структурі владних відносин.

2. Всередині  існуючої влади. Політичний конфлікт  пов'язаний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних повноважень і відповідних позицій. Водночас він зазвичай пов'язаний зі спробами обґрунтування нового курсу в рамках існуючого політичного ладу.

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають  політичної значущості, якщо вони зачіпають  міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регіональні та інші відносини.

Помітне місце  нині займає один із різновидів соціального  конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Поняття «конфлікт» використовується в політичному  контексті, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (революція, контрреволюція), та між державами (війни, партизанські рухи).

Деякі вчені, зокрема І. Прокопенко та В. Малишенко, визначають декілька рівнів розвитку політичного конфлікту, пов'язаних із генезисом владних відносин. Перший рівень — у масштабах усього політичного простору щодо легітимації влади, її визнання чи невизнання. Йдеться про «народну» легітимацію, що базується на довір'ї мас до влади, на підтримці політичної еліти. Другий рівень — конфліктні відносини в політичній еліті щодо обсягу владних повноважень, обґрунтування їхньої необхідності. Третій рівень має зовнішній аспект — боротьба й протистояння політичних еліт на міжнародній арені[13,c.79]

Кожний  конфлікт можна вивчити з допомогою  базових параметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна вирізнити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російський вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:

1. потенційного конфлікту (наявність конфліктної ситуації);
2. переходу потенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси);
3. конфліктних дій;

      4) розв'язання конфлікту.

Конфліктна  ситуація не завжди переростає в конфлікт, але за початком конфлікту наступає його ескалація до кульмінаційних точок, а потім — спад і завершення. Конфліктові притаманний феномен багатомірності, оскільки завершення одного конфлікту може спричинити інший конфлікт, до того ж в іншій сфері. Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін. Завершення конфлікту може бути згруповане за ступенем розв'язання — як повне або часткове вирішення та за характером наслідків — у вигляді успіху, компромісу, виходу з компромісу, поразки.

Французький політолог Б. Гурней зазначив, що у  світі існує лише одне місце, де нема конфліктів, — кладовище.

 

3. Типологія та особливості

У сучасній політичній літературі є кілька типологій політичних конфліктів. З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняютьзовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти.

Зовнішньополітичні  конфлікти - це конфлікти між двома чи кількома суверенними державами за сфери впливу та панування на міжнародній арені.Внутрішньополітичні конфлікти можуть виникати між елітою та масами, якщо правляча верхівка не виражає інтересів більшості. Також до внутрішньополітичних відносяться конфлікти між різноманітними об'єднаннями політичних еліт, які змагаються між собою з приводу певних конкретних питань, але мають шерег спільних інтересів[42,c.321]