Порівняльний аналіз психологічних та соціологічних моделей соціальної роботи

Соціологічні моделі покликана  допомагати соціальним працівникам  орієнтуватися у тому соціальному середовищі, в якому здійснюється соціальна діяльність (тобто що собою являє конкретне суспільство, в якому живуть люди, його основні інститути), якою є соціальна структура цього суспільства в цілому і що собою являють ті групи і прошарки, які вважаються не досить соціально захищеними.

Загальна соціологічна теорія, галузеві і спеціальні соціологічні теорії виступають фундаментом, основою  соціальної роботи як науки і навчальної дисципліни. Особливу роль відіграє емпіричний рівень соціологічного знання, емпіричні дослідження (розробка програми дослідження, його організації, методи і техніка збору і обробки отриманого інформаційного матеріалу). При цьому емпіричний рівень соціального знання виступає ніби зв’язуючою ланкою між теоретичною соціологією та соціальною роботою як наукою і специфічним видом діяльності [7, с. 191-192].

Соціологія лежить в основі тих теорій соціальної роботи, які  орієнтовані на структурну соціальну  роботу, пов’язану з оптимізацією діяльності установ соціальної сфери, що забезпечують соціальний захист різних соціальних груп нужденних і підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві. Функціоналізм передбачає виявлення структур, елементів, фрагментів соціального взаємодії, що підлягають вивченню, їх функцій. Соціальна робота розглядається як функція, що виконує зобов’язання перед суспільством, забезпечує його стабільність, а також перед окремою людиною, «слабкими» групами населення. Р. Мертон вважав, як одне явище може мати різні функції, так і одна і та ж функція може виконуватися різними елементами суспільства [6, с. 22].

Теоретичне вивчення соціальної роботи з позиції об’єктивного підходу  до світу орієнтоване, перш за все, на загальну теорію систем, а також  синергетику – міждисциплінарний напрямок в науці, котрий аналізує відкриті нелінійні системи різних форм руху матерії. Системно-синергетична парадигма забезпечує цілісне уявлення про зовнішній світ і про взаємозв’язок його частин, про самоорганізацію соціальних систем, суспільство в ній розглядається в нерозривній єдності з природою. Механізм узгодження шляхів розвитку елементів в системах виступає коеволюція як інтерактивний зв’язок, що забезпечує спільний розвиток частин цілого.

Згідно теорії систем (Берталанфі та ін.), сутність будь-якої системи розкривається шляхом пізнання закономірностей її функціонування, вивчення компонентів її структури, меж і взаємодії елементів, а також шляхом аналізу розвитку системи як частини більшої цілісності. На підставі теорії систем у науці сформований системний підхід, суть якого полягає в розгляді об’єкта як цілісної сукупності елементів, що знаходяться під множинними впорядкованими взаємозв’язками. Системний підхід використовує набір об’єктивних і суб’єктивних принципів, що дозволяють здійснювати наукове пізнання, а також ефективно діяти на певному рівні соціальної практики. До об’єктивних принципам відносять:цілісність, ієрархічність, відношення, інваріантність, зв’язок із середовищем через комунікації та інформаційний обмін, мову системи як спосіб цього обміну. Суб’єктивні принципи – позиція спостерігача, метод декомпозиції.

При використанні системного підходу в соціальній роботі виділяють чотири послідовних  етапи. На першому етапі фахівець визначає сферу системного підходу, об’єкт і предмет дослідження, вибирає спосіб і мова опису системи. На другому етапі проводиться системно-структурний аналіз, розкриваються взаємозв’язки всередині системи і її відносини з середовищем. На третьому етапі визначається інваріант системи, виявляються оптимальні типи відносин, можливі варіанти подолання проблемних ситуацій. Четвертий етап передбачає створення і реалізацію системи дій наслідком для вирішення конкретного завдання. Вона передбачає рух від потреби клієнта до конкретного результату через цілепокладання і досягнення мети в рамках цілісної і функціональної системи раціонально взаємодіючих елементів (суб’єктів, норм, теорій і технологій, управлінських механізмів та ін.) [5, с. 114-116].

З системною теорією зв’язана екологічна теорія соціальної роботи, у якій допомога розглядається на стику соціальної системи та живого організму і є компетенцією соціальної психології. Метою допомоги при цьому виступає збереження рівноваги між клієнтом і оточуючим середовищем, негативні зміни в якому викликають дезадаптивні процеси    [1, с. 78].

Залежно від  реальних умов буття клієнта, мети практичне  здійснення соціальної роботи може ґрунтуватися на концепціях життєвого стресу, протистояння, ніші та ареалу, родинності, життєвих навичок тощо.

Концепція життєвого  стресу розглядає позитивне або  негативне співвідношення «людина - навколишнє середовище». Воно є позитивним, якщо події сприймаються як виклик, який відповідає рівню самооцінки і  можливостей людини. І негативним, якщо існуючі (або усвідомлювані) вимоги навколишнього середовища (втрати, конфлікти) або ризик їхньої появи перевищують наявні (або усвідомлювані) можливості протистояти їм. Такий стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції – неспокій, провину, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену самооцінку.

Концепція протистояння пояснює проблеми соціальної адаптації. У разі виникнення внутрішнього стресу протистояння виконує функцію розв’язання  проблем та управління емоціями. Реалізація кожної з функцій вимагає як внутрішніх, так і зовнішніх ресурсів клієнта. Якщо вони наявні, то протистояння є успішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подолати його. За їх відсутності протистояння є недостатнім, пережитий стрес призводить до порушень фізичного здоров'я, суспільних функцій, емоційних розладів. Ці чинники, в свою чергу, посилюють стрес, і від нього стає все важче позбутися.

Концепції ніші та ареалу корисні при роботі в  громаді. Вони акцентують увагу на тому, що людині, як і будь-якому іншому живому організму, для виживання, росту і самореалізації потрібні певні фізичні і соціальні умови – облаштовані міста й села, зручне житло, зайнятість, забезпеченість тощо, наявність яких підтримує здоров’я та соціальну діяльність. Проте мільйони людей через бідність, бездомність, екологічне забруднення змушені займати ніші, які не відповідають їхнім потребам, що призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації.

Наступна концепція  розглядає родинність як підтримуючу  систему, яку складають не лише родичі, а й друзі, сусіди, колеги і навіть свійські тварини. Людина, яка має цю систему соціальної підтримки, при виникненні стресу менше страждає від фізичних, емоційних і соціальних порушень.

Ще одна концепція  доводить, що навички є важливими  для розвитку і самодостатнього життя людини, тому необхідно набувати їх упродовж усього життя, оскільки обставини змінюються. Самовдосконалення враховує такі показники, як духовна і фізична сила, становище в суспільстві               [3, 432-433].

Рольова теорія соціальної роботи ґрунтується на комплексній ідеї рольової поведінки клієнта, який будує свою поведінку у відповідності з моделями, схемами, що відтворюються індивідуальною свідомістю. У відповідності до цього рольова модель соціальної роботи охоплює проблеми клієнта, пов’язані з очікуваною поведінкою і бажаним розвитком з врахуванням минулого досвіду, з розумінням значущості актуальних подій та механізмів формування у людини уявлень про свою роль у житті [1, с. 78-79].

Становлення і  розвиток соціально-рольової концепції пов’язані з науковою діяльності Парсонса, Мертона, Морено. Вона виходить з припущення. Що люди займають певні позиції в соціальних структурах, виконуючи в них певні ролі, які формують ідентичність людини, обумовлюють сприйняття її іншими людьми. Опанування людиною соціальних ролей відбувається у процесі спостереження та набуття досвіду, що є складовою процесу соціалізації. Ролі відображають сприйняття і розуміння людиною більшості прийнятих для неї варіантів поведінки в певних ситуаціях [4, с. 73].

Взявши на озброєння  теорію ролей, соціальні працівники послуговуються техніками, які виявилися  ефективними і за психологічної  моделі соціальної роботи. Такими техніками  є групова дискусія, ігрова терапія, психодрама, арт-терапія, групова поведінкова психотерапія, спеціальні тренінги, ситуативно-рольові ігри тощо.

Цінність соціально-рольового  підходу полягає у тлумаченні поведінки клієнта через конфлікт або неоднозначність його ролей. Відповідно до даного підходу формування соціальних ролей відбувається під впливом соціальних очікувань та ефекту стигматизації [4, с. 77-79].

В основі соціально-радикальної  моделі лежить положення руху за права людини (боротьба з дискримінацією і т.п.). Дана модель проявляється як модель захисту і розвитку самосвідомості представників різних соціальних груп Технологія захисту та «наділення повноваженнями» спрямована на розвиток соціальних здібностей клієнтів різних груп пригноблених, відкинутих, причому наголос робиться на облік впливу владних структур, класової приналежності (хоча не передбачає зміни самих пригнічують структур) [6, с. 22-23].

Відповідно  до марксистської парадигми соціальної роботи основна увага зосереджується на вивченні колективного буття людей, колективістських орієнтацій особистості. При цьому передусім зважають на особистісні, соціальні якості, соціальне становище клієнтів, їх належність до певної соціально-класової групи.

Радикальний фемінізм наголошує на важливості соціально-політичних змін, розширенні в суспільстві можливостей  для вибору, усунення гендерної стратифікації. Метою його є наділення людини владою над собою та своїм життям, підвищення здатності контролювати ситуацію [4, с. 80-84].

Таким чином, було проаналізовано соціологічні моделі соціальної роботи. Стало зрозуміло, що усі підходи, а саме системний, екологічний, соціально-рольовий, соціально-радикальний, є соціально сконструйованими, оскільки на них впливають суспільство і соціальні процеси.

3.Порівняння психологічних та соціологічних моделей соціальної роботи

Таким чином, ми порівняли за ключовими критеріями психологічні та соціологічні моделі соціальної роботи.

4.Практичні  рекомендації щодо використання  психологічних та соціологічних  моделей в соціальній роботі

Для ефективності соціальної роботи потрібно розробити  практичні рекомендації щодо застосування методів та технологій як психологічної, так і соціологічної моделей  при вирішенні проблем клієнта.

Варіанти психологічної  допомоги людині різноманітні. Спеціалісту в галузі соціальної роботи важливо вміти вибрати і використати в практичній діяльності методи, що відповідають індивідуальності конкретної людини і враховують її соціальні потреби й інтереси.

У більшості західних країн роль соціальних працівників у наданні психологічної допомоги постійно зростає. Склались чотири основні напрями допомоги: психодіагностика, психокорекція, психологічне консультування і психопрофілактика. Соціальна допомога клієнтам надається відповідно до напрямів практичної психології:

- повідомлення  клієнту об’єктивної інформації про його розлади на основі психодіагностики. Клієнт виробляє власне ставлення до отриманої інформації і приймає рішення про її використання;

- психологічна корекція, з допомогою якої для клієнта розробляється індивідуальна програма певного виду діяльності;

- психологічне консультування, мета якого – допомогти індивіду знайти якомога більше варіантів поведінки, думок, почуттів, вчинків для активної взаємодії з людьми і соціальними групами всередині соціуму;

- психопрофілактична робота, спрямована на те, щоб завчасно попереджувати можливі порушення у розвитку індивіда, створюючи умови для повноцінного психічного розвитку на кожному віковому етапі                [7, с.228-229].

Технологія вирішення психологічних завдань передбачає:

- розуміння психологічних особливостей і закономірностей формування основних психологічних станів людини;

- розуміння психологічних механізмів корекції і самокорекції психологічних станів з метою усунення негативних станів (в т.ч. стресових) та цілеспрямованого формування позитивних, продуктивних станів;

- оволодіння прийомами самоуправління життєвим тонусом, рівнем працездатності і творчим потенціалом;

- вироблення необхідних навичок психогігієни особистості;

- розуміння прямого впливу морального стану на стійкість нервово-психічної сфери і стан здоров’я людини;

- знання психологічних прийомів і методів, які безпосередньо застосовуються на практиці [7, с. 230].