Принципи соціального партнерства

План

      Вступ…………………………………………………………………………2                 1.Сутність соціального партнерства……………………………………………3

2. Форми i принципи соціального  партнерства ………………………………6

3. Стан соціального партнерства в Українi та основні напрями його розвитку………………........................................................................................10

      Висновки…………………………………………………………………….18

Список використаних джерел…………………………………………………..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

  В ХХI ст. саме права i свободи людини, в тому числі й економiчнi права i свободи, посядуть пріоритетне місце в системі цiннiсних орiєнтацiй громадянського суспільства. Це обумовлено прiорітетністю завдань формування людського капіталу, який стає визначальним чинником розвитку й найцiннiшим економічним ресурсом постiндустрiального суспільства. Умови його формування, нагромадження й ефективного використання прямо залежать як від економічного, так i не меншою мірою від соціального добробуту суспільства, тому соціальне партнерство в найширшому розумiннi узгоджено взаємодії соціальних iнституцiй стає необхідною умовою соцiально-економiчного прогресу.

    Соціальне партнерство — це механізм для функцiонування розвинутого, здорового суспільного організму. Він успішно в умовах стабiльної економіки i злагодженого суспільства. Такі нагальні українські проблеми як корумпованість, непосильний податковий, адмiнiстративний i кримінальний тиск, повсюдне порушення законів, примусовий переділ власності тощо викликають у багатьох людей сумніви щодо адекватності соціального партнерства як способу вирушення цих складних проблем. Однак ця обставина не зменшує, а, навпаки, збільшує значення соціального партнерства для України. В нашій країні соціальне партнерство — це, в повному значенні — інструмент подолання системної кризи, а вже зокрема – шлях досягнення розумного компромісу між працею i капіталом.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність соціального партнерства

  Ідея соціального партнерства і розвиток її в Україні привертають дедалі більшу увагу представників усіляких суспільних шарів.

  Досвід індустріально розвинутих країн свідчить про необхідність співробітництва найманих працівників і роботодавців через розвиток системи найманої праці з надійним соціальним страхуванням, охороною здоров’я, гарантіями зайнятості. Останнє потребує вдосконалення відносин власності та зближення інтересів капіталіста й найманого працівника на основі соціального партнерства.

  Вітчизняна і світова  практика показують, що є два  способи формування соціально  – трудових відносин і розв’язання  трудових конфліктів  - насильницький і мирний. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, при яких у рамках подальшого миру  забезпечуються  узгодження їхніх найважливіших соціально – трудових інтересів. У реальному житті соціальне партнерство виступає як альтернатива всякій диктатурі класу чи особистості і є цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях.

  Що означає словосполучення  «соціальне партнерство» ? «Соціальне» - значить суспільне стосовно до життя людей і їх відносин у суспільстві. «Партер» (від французького слова партія) – учасник спільної діяльності. Отже, значеннєва суть словосполучення «соціальне партнерство» стосовно щодо регулювання соціально – трудових відносин у загальному плані – це спільна діяльність уряду, підприємств і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, насамперед, у соціальній і виробничій діяльності людей.[ 2,с. 200].

   Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками з одного боку, роботодавцями та їх об’єднаннями — з другого, i державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально – трудових вiдносин, які (взаємозв’язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах i примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та iнтересiв працiвникiв, роботодавців i держави.

   Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально - економiчнi й полiтичнi інтереси. Ці рiзнi інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалiзацiї.

  Соціальне партнерство одночасно є i результатом, i активним чинником формування громадянського суспільства, в якому рiзнi соцiальнi групи, прошарки i класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої органiзацiї, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабiльнiсть в суспiльствi. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч i орiєнтацiю на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство заперечує диктатуру будь-якої особи, групи, класу i утверджує суспільний договір, угоду між членами суспільства як основу оптимальної реалiзацiї прав i iнтересiв різних соцiалъних груп, прошарків, класів. [ 4,с. 160].

   Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення i дiяльнiсть певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей i принципів регулювання соціально - трудових вiдносин, розробку, прийняття i реалiзацiї конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також i у практичному втiленнi узгодженої соціально орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфлiктiв, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку — зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумiннi.

Становлення i розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне i динамічне утворення структурно - органiзацiйних елементів (суб’єктів, предмета, нормативно - правового  забезпечення), форм, iдеологiї, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об’єднаних певним механізмом. Ця система постійно знаходиться під дією, з одного боку, регулюючого впливу соціальної системи, а з іншого боку — впливу стихійних чинників соціального життя.

 Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях:

• міжнародному (мегаекономiчному),
• національному (макроекономічному),
• галузевому і регіональному (мезоекономiчному),
• виробничому (мiкроекономiчному).

Суб’єктами соціального партнерства, як і суб’єктами соціально - трудових вiдносин, є наймані працівники, трудові колективи, професiйнiй спілки — з одного боку, роботодавці та їх об’єднання — з другого, i держава та органи місцевого самоврядування — з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально - трудових вiдносин. На міжнародному (мегаекономiчному) рiвнi суб’єктами соціального партнерства є окремі держави та мiжнароднiй органiзацiї.

 Об’єктом (предметом) соціального партнерства є узгоджена соцiально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.

Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на пiдприємствах або у їхніх пiдроздiлах, укладання iндивiдуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту iнтересiв сторін.

Отже для успішного виконання своїх суспільних функцій система соціального партнерства має включати в себе такі елементи:

• Сукупність постійних і тимчасових дво-, три- i багатосторонніх органів, що формуються представниками найманих працiвникiв та роботодавців, а також виконавчої влади і здійснюють взаємодію між ними на різних рівнях регулювання соціально - економічних вiдносин (національному, регіональному, галузевому, рiвнi підприємств та їхніх пiдроздiлiв);
• Сукупність різних спільних документів (колективних договорів, угод, рішень, ухвал тощо), які схвалюються цими органами на основі взаємних консультацій, переговорів між зацікавленими сторонами i приймаються ними до виконання;

 Відповідну  культуру, традиції, форми взаємодії, спiввiдношення вказаних органів і порядок, послiдовнiсть розробки й виковання, арiоритетнiсть документів, які ними приймаються. [ 5,с. 78].

 

2. Форми i принципи  соціального партнерства

  Соціальне партнерство між сторонами соціально – трудових вiдносин, їх суб’єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях i у різних формах. Виділяють такі основні форми соціального партнерства:

• спiльнi консультації представників сторін на всіх рівнях;
• колективні переговори на всіх рівнях;
• укладання договорів та угод на всіх рівнях;
• погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально – економічної політики в цілому, включаючи основні критерії i показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;
• спільне розв’язання колективних трудових спорів (конфлiктiв), запобігання на всіх рівнях;
• організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;
• участь найманих працiвникiв в управлiннi виробництвом;
• участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;
• спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;
• участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;
• розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства вiдповiдного рівня і їх вирішення шляхом компромiсiв, спiвробiтництва, узгодження позицій;
• обмін необхідною інформацією;
• контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

  Соціальне партнерство як форма узгодження iнтересiв сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах. Міжнародною органiзацiєю праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепцій соціально – трудового партнерства на будь-якому рiвнi. Це такі принципи:

1. Загальний i міцний  мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості.

2. Ненадання в якій-небудь країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.

3. Свобода слова i свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

4. Злиденність у будь-якому мiстi є загрозою для загального добробуту.

5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут i духовний розвиток в умовах свободи i гiдностi, сталості в економiцi i рівних можливостей.

6. Повна зайнятість i зростання життєвого рівня.

   Орієнтуючись на принципи дiяльностi МОП, яка по суті є вищою структурою ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб’єкти партнерства в Українi на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні також визначити взаємоприйнятні принципи своєї дiяльностi й керуватися ними.

  Основними принципами соціального партнерства в Українi повинні бути:

• законність;
• повноважнiсть та рiвноправнiсть сторін та їх представників;
• сприяння держави розвиткові соцiально - трудового партнерства на демократичних засадах;
• свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально - трудового партнерства;
• добровiльнiсть i реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони;
• обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;
• вiдповiдальнiсть за виконання прийнятих зобов’язань;
• контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

   Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організацій роботи партнерів при здiйсненнi ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирiшеннi колективних спорів.

   Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах: