Принципи соціального партнерства

    Державною владою i мiсцевим самоврядуванням мають бути сформовані такі умови, які б акцентували увагу сторін на спільних інтересах, заохочували їх до врегулювання соцiально-трудових вiдносин за допомогою всіх зазначених вище кроків, до поширення практики соціального партнерства. Зокрема потрібно створити механізм, який би пов’язував можливості державних і муніципальних преференцiй (бюджетних кредитів, податкових пільг, державних замовлень) з рівнем ефективності соцiально-трудових вiдносин на конкретному пiдприємствi. [ 3,с. 254].

  Задля забезпечення збалансування iнтересiв сторін соціального партнерства, ефективного розвитку системи трипартизм необхідне послідовне поширення iдеологiї й технології соціального партнерства, закладення у свiдомiсть і в практику роботи всіх суб’єктів ринку праці — державних, підприємницьких, профспілкових структур – ідеї  справедливого соціального договору, а не соціальної конфронтації. Необхідна велика робота з формування повноправних органів — сторін соціального партнерства. Важливе значення для створення i функціонування успішної системи соціального партнерства має вдосконалення його механізму, основні складові якого будуть розглянутi в наступній главі.

   Важливим завданням є також формування, виховання у громадян соціальної компетентності й нормативно-правової пiдготовленостi у питаннях прав людини, побудови стосунків з роботодавцем, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, дiяльностi профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо. Щодо молодого покоління це завдання потрібно вирішувати передусім через систему освіти, і це також має стати важливим внеском держави у формування вiдносин соціального партнерства. Щодо громадян, які вже вийшли на ринок праці, таке навчання й виховання могло б стати однією з важливих нових функцій громадських органiзацiй, передусім профспілок, їхнім внеском у справу поширення ідей соціального партнерства. Разом а тим, це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності найманих працiвникiв, підвищенню їх соціальної та економічної активності, вiдповiдальностi за власну долю, що також матиме не лише соцiальнi, а й економiчнi результати.

  Нинiшнiй стан вiдносин соціальних партнерів у сфері праці в Українi слiд охарактеризувати як переважання формальних процедур соціального партнерства, які не мають вагомих реальних економічних наслiдкiв. Зазначені чинники розвитку соціального партнерства потрібно перетворити на конкретну програму дій соціальних партнерів. Необхідно розробити концепцію соціального партнерства для періоду стабiлiзацiї і економічного зростання, що почалися останніми роками.

Таким чином, в найближчій перспективі всім сторонам соцiально-трудових вiдносин в Українi належить зайняти свою нішу в справі регулювання національного ринку праці з метою його соцiалiзацiї : основним завданням профспілок має стати реальне покращання умов продажу трудових послуг найманими працівниками; підприємці повинні усвідомити ни реальний факт залежність успiшностi свого бізнесу від соціального становища в крані та на підприємстві, отже враховувати й iншi, крім збагачення, цiлi пiдприємцької дiяльностi й людського життя загалом; держава повинна створити механізм заохочення (передусім економічного) сторін до вирішення соціально - трудових проблем методами соціального партнерства. [ 7,с. 447 - 449].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

    Соціальне партнерство — це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками одного боку, роботодавцями та об’єднаннями — з другого, i державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соцiально-трудових вiдносин, які (взаємозв’язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах i примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав i iнтересiв працiвникiв, роботодавців i держави.

   Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфiчвий вид громадських вiдносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво вiдмiннi соціально – економiчнi i полiтичнi інтереси. Ці рiзнi інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалiзацiї. Становлення й розвиток соціального партнерства забезпечується створенням його системи, що являє собою складне й динамічне утворення структурно - органiзацiйних елементів (суб’єктів, предмета, нормативно-правового забезпечення), форм, iдеологiї, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об’єднаних певним механізмом.

  Основними принципами соціального партнерства в Українi мають бути: законність; повноважнiсть та рiвноправнiсть сторін та їх представників; сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах; свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства; добровiльнiсть i реальність зобов’язань, які приймаються сторонами; обов’язковість виконання досягнутих домовленостей; вiдповiдальнiсть за виконання взятих на себе зобов’язань; контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

  Держава в соціальному партнерстві вiдiграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора.

 Нинiшнiй стан вiдносин соціальних партнерів у сфері праці в Україні слід охарактеризувати як переважання формальних процедур соціального партнерства, які не мають вагомих реальних економічних наслідків. У найближчій перспективі всім сторонам соцiально-трудових відносин в Україні належить зайняти свою нішу в справі регулювання національного ринку праці з метою його соціалізації: основним завданням профспілок має стати реальне покращання умов продажу трудових послуг найманими працівниками; підприємцi повинні усвідомити як реальний факт залежність успiшностi свого бізнесу вид соціального становища в крані i на пiдприємствi, отже враховувати й iншi, крім збагачення, цiлi підприємницької дiяльностi й людського життя загалом; держава повинна створити механізм заохочення сторін до вирушення соцiально-трудових проблем методами соціального партнерства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально – трудові відносини: Підручник.- К. Знання, 2004.с.237.
2. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні: Навч. посібник. – К.: Видавництво УАДУ, 2001.- с.200.
3. Колот А.М. Соціально – трудові відносини : Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. –с.254
4. Осовська Г.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003 – с.158.
5. Соціальне партнерство – основа стійкості держави //Актуальні проблеми  економіки. – 2007. - №12. с.76 – 83.
6. Соціальне партнерство в Україні // Економіка України. – 2001. - №4 с.85 – 88.
7. Трудове право України. Під. ред. Н.Б. Банашевої. – Тернопіль, 2002. – с.447.