Сере́дній клас

У перехідних суспільствах важко точно визначити розмір середнього класу, окреслити його характерні риси та уподобання.

Формування середнього класу в Україні, його зростання  і зміцнення водночас є і соціальною, політичною і гуманітарною необхідністтю суспільства.

Соціальною  базою формування середнього класу  виступають представники окремих соціальних груп, яким притаманні наступні  характеристики: достатньо високий рівень доходів, володіння нерухомістю, наявність  власного бізнесу, висока професійна освіта та кваліфікація, відносна задоволеність соціальних статусів, помірний рівень політичного консерватизму та високий рівень само ідентифікації. Середній клас в розвинених країнах виступає як гарант соціальної стабільності та опора демократичних перетворень в суспільстві.

Згідно визначенню, середній клас визначається як група людей, що характеризується середнім доходом, середньою або вищою освітою, а також дотримується в основному конформістських поглядів.

В той же час  в Україні критеріям “типового” середнього класу (рівню само ідентифікації, доходів та освіти, характеристикам споживання, стилю життя, професійному статусу) відповідає лише невелика частка населення. Причому цей прошарок населення характеризується нестабільністю та відзначається плинністю, оскільки в умовах перехідної економіки термін перебування в складі середнього класу (по доходній критеріальній ознаці) залежить від стабільності ознак економічного пожвавлення в економіці.

Загалом складність класифікаційного визначення середнього класу в Україні обумовлена тим, що критеріальні ознаки середнього класу, які вважаються загальноприйнятними для більшості країн (рівень доходів, професійний детермінізм), в умовах перехідної економіки України не можуть вважатися характерними для визначення “українського середнього класу”.

Одним з головних стратифікаційних критеріїв належності до середнього класу виступає рівень доходу ( в розрахунку на душу населення), достатній не тільки для  задоволення  першочергових життєвих потреб (в  їжі, одязі, необхідних товарах споживання, житлі), але й для реалізації зростаючих потреб. Серед них, в першу чергу, слід виділити:

• придбання престижних та коштовних товарів тривалого користування (сучасної побутової техніки, комп’ютерів, засобів масової комунікації (мобільних телефонів, супутникових антен), нових автомобілів;
• поліпшення житлових умов, придбання житла більш високої якості, наближеної до світових стандартів;
• можливості відкладення частини отриманих грошових доходів для інвестування в розвиток власного бізнесу (для підприємців), власну освіту або освіту своїх дітей;
• заощадження коштів на майбутнє (купівля іноземної валюти, коштовностей);
• турбота про власне здоров’я та здоров’я членів своєї сім’ї, можливість отримання повноцінного курортно-санаторного лікування, відпочинку за кордоном.

Реалізація  цих потреб залежить від рівня  тих доходів, які знаходяться  в розпорядженні населення.

Значна диференціація  в рівнях доходів найбільш та найменш  забезпечених груп населення, яка склалася на цей час в Україні, обумовлює  складність визначення меж середнього доходу. Збільшення кількості працівників, які отримують стабільні середні доходи, достатні для забезпечення не тільки розширеного відтворення їх робочої сили та нормального забезпечення членів своїх сімей, може сформувати соціальну базу середнього класу в Україні. Зараз же межі середнього доходу окреслені недостатньо чітко, так як значні обсяги доходів отримуються знову таки в тіньовій економіці. Це не дозволяє чітко виділити ту групу людей, яка може складати потенціальний середній клас.

Вкрай важливим при визначенні середнього класу  є те, якою самооцінкою наділяє себе саме населення. Так, 70–80% наших громадян  називають себе бідними, а середній клас – це найперше ті, хто себе сам  до нього відносить.

Потрібно зауважити  що  прошарок людей із середнім рівнем статків ще не набув в Україні такої важливої характеристики, як можливості й бажання істотно впливати на соціально-політичні процеси. А саме це дуже важливий фактор який виявляє середній клас любого суспільства. 
Як вже зазначалося, наявність середнього класу надзвичайно важлива для всіх держав. Саме цей клас є визначальним чинником державної стабільності, його еволюційного розвитку. Чим більша частина суспільства відноситься до середнього класу тим більш прогнозоване суспільство. Адже люди, які можуть собі дозволити задовольняти не лише базові потреби, істотно впливають на соціально-політичний, економічний стан в державі, на внутрішній ринок. Середній клас – це також чи не найбільший прошарок економічних донорів, що вчасно сплачують податки і є значною споживчою групою. Окрім цього, середній клас активно береже і поширює цінності та традиції своєї країни. [19]

Саме на прошарок таких людей почали орієнтуватися ті, хто зумів піднятися на вищі щаблі суспільної ієрархії. 
Таким чином середній клас поступово набирає політичної ваги в нашій державі і це дуже добре, тому що він той вкрай необхідний прошарок населення нашого суспільства, який знаходиться  між бідними і багатими людьми.

2.2 Проблеми формування середнього класу в Україні

У всьому цивілізованому світі середній клас виступає основним внутрішнім інвестором держави , піклуючись про майбутнє процвітання своєї країни і подальших поколінь.

Середній клас, як вже було зазначено, виконує функцію найпотужнішого економічного “донора“ шляхом сплати податків, формування фінансової основи діяльності державної і місцевої влади. Як основний платник податків він формує державний та місцеві бюджети, фінансує необхідні соціальні трансферти, створює можливості розширення фінансування науки, освіти, охорони здоров’я, культури. Сплачуючи податки, середній клас здатний підтримувати соціально пасивне населення і тим самим виступати гарантом реалізації державних соціальних програм.[8]

До середнього класу, як за рівнем доходу, так і  за якістю життя, їм дозволяє увійти існуюча  розгалужена та диверсифікована  система соціального забезпечення.

В Україні процес формування середнього класу, що відповідав би за майновим статусом та рівнем особистих доходів критеріям розвинених країн, перебуває на початковому етапі. Це пояснюється насамперед низьким рівнем життя населення. Крім того, велика кількість людей, які наближаються до статусу середнього класу, отримують значну частину доходів без реєстрації і не сплачуючи податків. Це зумовлює певну суперечливість їхніх відносин з державою, а отже, й труднощі на шляху реалізації своєї суспільної функції – бути основою соціально-політичної стабільності.

Іншою особливістю формування середнього класу в Україні є те, що його соціальною основою, на відміну від західноєвропейських країн, є не власники, а фахівці – наймані працівники, попит на яких є найбільшим в умовах інноваційної моделі економічного розвитку. На думку вітчизняних експертів, через різні причини протягом тривалого періоду в Україні сформувалася експортоорієнтована економіка, що здатна бути конкурентоспроможною на зовнішніх ринках лише переважно за рахунок дешевої робочої сили. Відтак маємо унікальну ситуацію, коли більша частина висококваліфікованих працюючих, які б мали становити ядро середнього класу, за рівнем доходів перебувають на межі або за межею бідності.

Поширення „тіньової” моделі суспільно-економічних відносин обумовило  обмеженість легальних можливостей зайнятості та доходів, ускладнило розвиток малого та середнього бізнесу. Як наслідок, вітчизняний середній клас фактично позбавлений однієї з головних статусних характеристик – готовності (можливості) захисту демократичних прав і свобод, що спричинило звуження каналів реалізації публічної політики.

На думку фахівців, феномен „середнього класу” в  Україні позбавлений базових  матеріальних ознак: переважну більшість  населення (95 %) за оцінками соціологів можна кваліфікувати як малозабезпечені або такі, що перебувають за межею бідності. Відтак, єдиним критерієм, що можна застосовувати при аналізі стану та рівня середнього класу у вітчизняних умовах, є самоідентифікація громадян з точки зору власної приналежності до середнього класу. Згідно з даними різних соціологічних опитувань, кількість громадян, які відносять себе до середнього класу коливається в межах 50 %.[9]

Важливим емпіричним індикатором становлення середнього класу є ступінь розвитку “культури  власників” – формування чисельної  соціальної верстви власників. Певних позитивних результатів у створенні класу власників вдалося досягти  завдяки послідовному здійсненню політики приватизації житла.

За даними Асоціації  фахівців з нерухомості України, щорічно реєструється понад 500 тис. угод купівлі-продажу нерухомості. На сьогодні приватизовано близько 70 % сукупного житлового фонду країни, власниками нерухомості стали 13 млн осіб.[4]

Водночас якість житла  здебільшого дуже низька, а забезпеченість ним населення не відповідає стандартам навіть східноєвропейських країн (в Україні в середньому на 1 особу припадає 17 кв. м, тоді як у Польщі – близько 27). Майже третина людей мешкає в гуртожитках, комунальних квартирах та непридатних для житла приміщеннях. Проте низький рівень платоспроможного попиту більшості населення перешкоджає прискоренню розвитку житлового будівництва за рахунок коштів населення і формуванню вторинного ринку житла.

Постійно зростає кількість  підприємців-фізичних осіб та власників  малих підприємств. Втім, через відсутність сприятливого підприємницького клімату значна частина малих підприємств вимушено переходить у тінь.

Це підтверджується  і громадською думкою, що ототожнює  діяльність власників малих підприємств  із систематичним порушенням законодавства: 61,3 % громадян переконана, що малий та середній бізнес в Україні розвивається переважно у тіньовій сфері. На думку переважної більшості опитуваних, причиною цього є корупція.

Важливим індикатором  при аналізі стану розвитку середнього класу є показники членства громадян в політичних партіях та громадських організаціях. Разом з тим, ці показники в Україні не відповідають відповідним стандартам країн Європейського Союзу: якщо в Україні на 10 тис. населення існує 11 зареєстрованих організацій, то в Естонії – 201 організація, а в Хорватії – 85.[9]

Узагальнюючи, основними проблемами формування середнього класу в Україні сьогодні є:

1)соціально-економічні  процеси, які пов’язаних з  ринковою трансформацією економіки,  змінами в організації та функціонуванні  виробництва, розвитком продуктивних  сил, тощо;

2)соціально-політичні процеси,що полягає в діяльності державних інститутів як одного з найважливіших механізмів збалансування, узгодження і гармонізації інтересів різних соціальних груп і верств, соціальної політики; 3)соціокультурні і соціально-психологічні процеси, традииції, ціннісні орієнтації та установки індивідів і соціальних груп, їхньої готовності до сприйняття змін та діяльності за нових умов.[8]

Таким чином, перспективи  створення процвітаючої української  держави багато в чому пов’язані  з формуванням середнього класу як активної суспільної сили, що виражає і відстоює інтереси всього суспільства . Становлення масового середнього класу повинно йти паралельно з перетворенням інституту держави і формуванням інститутів громадянського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Закордонний досвід формування середнього класу

 

 

Сучасний середній клас розвинених країн є продуктом  капіталістичної та індустріальної формацій. Феномен середнього класу, утворюючись на стадії індустріального  суспільства, розцвів у суспільстві постіндустріальному. Середні прошарки населення на Заході своїм зміцненням зобов’язані індустріальному суспільству, якому властиві масове виробництво, масове споживання, а відтак – підвищення рівня та якості життя широких верств населення.

На початковій стадії становлення суспільства індустріального типу до середнього класу відносили фахівців, перш за все – дипломованих інженерів, медиків, архітекторів тощо, а також успішних фермерів, кваліфікованих ремісників. Починаючи з другої половини ХІХ століття, до середнього класу почали зараховувати людей, які вели комерційну діяльність, а також тих, хто здійснював торгово-промислові операції. Іншими словами, до цього прошарку увійшли соціальні групи, які були цілком орієнтовані на ринковий попит та змогли запропонувати найбільш кваліфіковані на той час послуги й готові товари. Пізніше такий склад середнього класу буде називатися „старим” або „традиційним”.

Внаслідок науково-технічної  та інформаційної революції наприкінці ХХ століття з’являється „новий”  середній клас. Швидка комп’ютеризація в країнах передових технологій відіграла роль каталізатора для розширення середніх прошарків населення. До „нового” середнього класу відносять тих, хто володіє інтелектуальною власністю, а також тих, хто має навички складної трудової діяльності: менеджерів, осіб вільних професій, інтелігенцію і кваліфікованих робітників. Зазначимо, що в період переходу від індустріального до постіндустріального суспільства питома вага „старого” середнього класу зменшується, поступаючись професіоналам і менеджерам.

Однією з  ознак нового середнього класу стає доступ до високих технологій, а  не споживання, як це було в середині ХХ століття. Знання стають важливим фактором не лише технологічного прогресу, але  й соціального самовизначення. Вступивши  в „інформаційну епоху,” новий середній клас стає більш привілейованим, ніж середній клас середини минулого століття. Пов’язано це з тим, що плоди інформаційної революції, особливо на перших порах, розподіляються дуже нерівномірно. Не змінюється тільки функція середнього класу – гаранта стабільності і демократії, важливого показника суспільного добробуту. [10]

Якщо говорити про якість життя середніх верств населення на Заході, то слід зазначити, що розрив між рівнем потреб та їх реалізацією  у них значно менший, ніж у представників нижчого класу. Економічна політика на Заході проводиться, як правило, в інтересах середнього класу. Створюються умови для того, щоб кількість підприємців у сфері малого і середнього бізнесу зростала. Діяльність адвокатів, юристів, викладачів, медиків, інших професіоналів достатньо високо оплачується. Завдяки створенню сприятливих умов для середнього класу досягається політична стабільність і забезпечується економічне зростання суспільства в цілому.