Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2013 в 03:16, курсовая работа
Сере́дній клас — група людей, що має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. До середнього класу, як правило, відносять таких людей, які мають високий рівень освіти і кваліфікації, і що займають в суспільстві проміжне становище: між багатою невеликою частиною і значною - низькооплачуваною частинами населення.[4]
с — група людей, що має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. До середнього класу, як правило, відносять таких людей, які мають високий рівень освіти і кваліфікації, і що займають в суспільстві проміжне становище: між багатою невеликою частиною і значною - низькооплачуваною частинами населення.[4]
1. Понятие организации бухгалтерского учета в Российской Федерации 3
2. Сгруппировать счета бухгалтерского учета 10
3. Составить бухгалтерский баланс на 01 апреля по ООО «Надежда». 13
Список использованной литературы 18
Процес становлення середнього класу в західних країнах носив об’єктивний, комплексний характер і відбувався за певних умов. Такими умовами були стійкість та тривалість (десятки, а то й сотні років) процесів економічного піднесення, підвищення добробуту населення та його освітнього рівня, а також ментальне закріплення в суспільстві базових цінностей, притаманних середньому класу. Середній клас, який з’явився в посткомуністичних суспільствах країн Балтії, або, наприклад, в Чехії чи Угорщині, має дещо інший характер свого зародження й формування, адже то країни з іншими історичними традиціями.
В більшості країн – старих членів ЄС соціально орієнтована економіка склалася ще у другій половині ХХ століття, а перші механізми соціального захисту виникли, наприклад, у Данії, Швеції та Німеччині ще наприкінці ХІХ ст., у Великобританії – на початку ХХ ст. Але те, що ці країни протягом тривалого часу досягали нинішнього високого рівня розвитку соціально орієнтованої економіки та демократії зовсім не означає, що Україна приречена на довготривалу відсталість. Тому, вивчаючи досвід інших країн, його необхідно, безумовно, враховувати, але потрібно відшукувати власні шляхи формування вітчизняного середнього класу та враховувати особливості розвитку національної економіки.
Отже, можна зробити висновок, що існування „середнього класу” необхідне для функціонування стабільного суспільства, а, отже, й сильної держави. В Україні рівень середнього класу у структурі населення знаходиться на дуже низькому рівні.Завершення формування середнього класу слугуватиме не лише піднесенню економіки в країні, а й сприятиме поліпшенню добробуту мільйонів людей, зростанню їхнього духовного рівня[16]
Також можна зазначити, що:
1. процес формування середнього класу в Україні характеризується суперечливими тенденціями. Позитивні уявлення українських громадян про середній клас поєднані з їх упевненістю в тому, що соціально-економічна політика влади не спрямована на його формування та підтримання в Україні.
2. несформованість середнього класу ускладнює процес становлення повноцінного громадянського суспільства, що виявляється у низьких кількісно-якісних показниках розвитку останнього та невисокому рівні громадянської активності.
3. пріоритетними напрямами державної політики щодо формування середнього класу в Україні, є: підтримка працюючого населення; забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати; захист інтелектуальної власності і зміцнення на цих засадах становища висококваліфікованої робочої сили, а також підтримка малого підприємництва.
4. стратегічними кроками державної політики на шляху формування середнього класу мають стати:
– створення умов для розвитку малого бізнесу та стимулювання інвестиційної й інноваційної діяльності підприємств шляхом послаблення податкового тиску. З цією метою через прийняття відповідного Закону України доцільно провести фінансову амністію доходів малих підприємств та надалі запровадити податкові канікули для малого бізнесу;
– збільшення на законодавчому рівні вартості частки праці в одиниці продукції товарів та послуг;
– запровадження обов’язкової диференціації оплати праці в залежності від кваліфікації працівника (рівень освіти, трудовий стаж тощо);
– розгортання
програм будівництва
– активізація громадянської активності шляхом удосконалення процедур щоденної прямої демократії (налагодження систематичної роботи дорадчих структур, особливо на місцевому рівні; удосконалення законодавчого поля застосування практики місцевих референдумів).