Сімейно - шлюбні відносини в Україні

    Негативним є той факт, що зростає кількість таких відносин, як співжиття, тобто люди живуть разом, але не одружуються. Як наслідок, – знижується рівень офіційних шлюбів та зростає позашлюбна народжуваність [3, с.413].

    Щодо наслідків розлучень, то перш за все слід сказати, що люди, яких спіткав розрив у відносинах, переживають глибоке емоційне потрясіння, вони втрачають відчуття захищеності та стабільності. Люди, які не зустріли розуміння в близьких людей у цей критичний період життя, значно гірше переносять навантаження й проблеми. Психологи говорять, що депресія, пережита людиною після розлучення, може бути більш важкою й довгою, ніж після смерті чоловіка. До соціально-психологічних наслідків розлучення відносять наступні:

-  Зменшення народжуваності;

- Погіршення здоров’я людей;

-  Зростання смертності;

-  Збільшення кількості самогубств;

-  Збільшення ризику психічних захворювань;

-  Зростання зловживання алкоголю тощо.

    Окрім того, розлучення значно впливає на майбутнє виховання дітей, формуючи зразки поведінки, які можна розглядати як альтернативу нормам і цінностям, на яких засновано інститут шлюбу. Розлучення також негативно впливають на демографічну ситуацію, адже майже 80% всіх розлучених є або однодітними, або взагалі бездітними.

    В.М. Піча виділяє такі явища у суспільстві, які спричинені розлученнями:

1. Підвищується рівень повторних шлюбів.

2.Збільшується кількість сімей з нерідним батьком, мачухою.

3. Більш поширеним явищем стають неповні сім’ї (переважно сім’ї з однією матір’ю) [2, с.221].

     Варто зрозуміти, що закінчення подружніх відносин — це не проста зміна сімейного статусу людини, вона спричиняє зміну всього укладу його життя — економічного, соціального, сексуального. Тому дане явище є однозначно негативним для суспільства. Для покращення ситуації потрібно виховувати у підростаючого покоління етичні основи сім’ї та моральні засади.

      Було б добре, ще з малих років навчати школярів того, що сім’я –важливий інститут суспільства. Потрібно культивувати у дітей поважне ставлення до чоловічої та жіночої статі як взаємодоповнюючих парадигм, шлюбу, материнства, батьківства у всіх сферах культурного поля особистості: потребнісно-мотиваційній, емоційно-почуттєвій, когнітивно-інформаційній, поведінково-результативній [1, с.64].

     З метою зменшення розлучень в Україні можна використати закордонний досвід, а саме у кризових сімейних періодах було б добре звертатися до сімейного психолога чи до спеціального консультанта. На жаль, в Україні така практика ще не є поширеною.

        Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що перед тим, як вступати у шлюб, молоді люди повинні зрозуміти всю важливість цього кроку, важливість нормальних сімейних стосунків та взагалі сім’ї як такої. Адже сім’я є найважливішим соціальним інститутом держави і відіграє одну з ключових ролей у житті кожного.

 

ЗАВДАННЯ:

Проаналізуйте основні тенденції і проблеми розвитку сучасної сім”ї в Україні, висловіть своє ставлення до них.

 

     Стабільність держави й економічний розвиток суспільства значною мірою залежать від фізичного та духовного здоров’я сім’ї, від ставлення держави до її проблем, інтересів і потреб.

     Держава зацікавлена  в нормальній, активно діючій  сім’ї, здатній виробити нову життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання в умовах нестабільного суспільства, що трансформується, але й успішно розвиватися.

     Суперечності доби, які  об’єктивно відчуває на собі  сучасна українська родина, поділяються  на зовнішні та внутрішні. Потужний вплив на розвиток сім’ї справляють зовнішні суперечності, зумовлені характером відносин між суспільством та сім’єю, оскільки вони відображають державну політику у сфері економіки, демографії, соціальної допомоги та ін.

     Сім’я як природний елемент суспільства є першоосновою його духовного, економічного та соціального розвитку. У ній найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та віддзеркалюються усі етапи історії кожного народу. Водночас сім’я не є чимось абсолютно сталим, незмінним. Вона акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку, потребує соціального, правового і економічного захисту з боку держави.

    Трансформаційні процеси, які відбуваються в українському  суспільстві за роки незалежності, не обминули сім’ю і неоднозначно відбилися на ній, призвели до значних змін у її життєдіяльності. Хоча Українська держава приділяє відповідну увагу законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сім’ї, про що, зокрема, свідчить прийняття нового Сімейного кодексу України, Законів України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, „Про попередження насильства в сім’ї”, ряду інших законів України, реалізація Програми „Українська родина”, проведення у 2004 році відповідно до Указу Президента України Року сім’ї, разом з тим, все ж таки, багато сімей не змогли належно пристосуватися до нових соціально-економічних умов.

      Становлення нових  для країни ринкових відносин  спричинило глибоку диференціацію  доходів сімей, їх зубожіння, а  також погіршення стану здоров’я  і соціального самопочуття людей, зменшення середньої тривалості  життя, підвищення позашлюбних народжень  дітей, погіршення демографічної ситуації в цілому. Нові соціально-економічні умови породжують нові взаємини між членами подружжя, що нерідко дезорганізує сімейне життя, негативно позначається на стабільності шлюбів, руйнує усталені морально-етичні норми і традиції. Низькі стандарти оплати праці ускладнюють скрутне матеріальне становище родини, знижується питома вага молодих сімей, які покращили житлові умові за рахунок державних коштів. Унаслідок економічної, правової і моральної незахищеності посилюється конфліктність у сім’ї, знижується її роль у соціалізації, вихованні дітей. Прикрою тенденцією сучасності є загострення проблеми бездоглядності дітей та зростання рівня правопорушень серед неповнолітніх.

   Вважаю, коли економіка країни  починає поступово нарощувати позитивні тенденції у своєму розвитку, коли в суспільстві з’явилися паростки оптимізму, держава, громадськість повинні здійснити відповідний комплекс невідкладних заходів щодо оптимізації функціонування інституту сім’ї, вдосконалення державної сімейної політики, зосередивши зусилля передусім на таких пріоритетних напрямах:

1. Утвердження в суспільній свідомості, особливо у світоглядних настановах  підростаючих поколінь, фундаментальної  цінності інституту сім’ї, розуміння  визначальної ролі сім’ї в  житті суспільства, вихованні нового покоління, необхідності підвищення авторитету і стійкості шлюбу.

2. Здійснення комплексу заходів  щодо подолання негативних демографічних  тенденцій, забезпечення розширеного  відтворення населення України  за умови стимулювання народжуваності дітей, забезпечення підтримки сімей з дітьми, посилення соціального захисту материнства і дитинства, налагодження чіткої системи підтримки молодих сімей.

3. Поліпшення репродуктивного здоров’я  населення, особливо жінок, дівчат-підлітків, розроблення нових нормативних документів, програм профілактики та лікування найнебезпечніших захворювань, вивчення питання і правове врегулювання проблеми народження дітей у батьків із серйозними генетичними порушеннями, хворих на алкоголізм, наркоманію, інші соціально небезпечні хвороби, утвердження здорового способу життя, ставлення до здоров’я як до вищої цінності для кожної людини і для суспільства.

4. Створення сприятливих умов  для використання трудового потенціалу  родини, сприяння активності працездатного населення, адаптації різних груп населення до ринкових відносин, залучення до підприємницької діяльності, розвиток малого та середнього бізнесу, реалізація програм зайнятості населення.

5. Сприяння вирішенню соціально-побутових  проблем сімей, зокрема подальшому розвиткові пільгового довгострокового державного кредитування молодих сімей, які вирішили будувати (реконструювати) житло чи бажають придбати товари тривалого користування.

6. Реформування системи соціального  захисту та надання допомоги  малозабезпеченим категоріям населення з метою досягнення достатнього рівня їх соціальної захищеності, поширення практики адресної допомоги малозабезпеченим сім’ям та одиноким непрацездатним особам, вдосконалення системи пільг, що надаються окремим категоріям сімей.

7. Зміцнення виховного потенціалу української родини, її орієнтації на життєво важливі загальнолюдські та національні цінності, що найповніше виявляються в ідеалах самої сім’ї, праці, духовності та громадянства, посилення уваги до формування духовних основ особистості дитини, становлення національної і громадянської свідомості та самосвідомості, підвищення педагогічної культури батьків, створення в мережі культурно-освітніх закладів шкіл, гуртків з педагогічної підготовки батьків до виховання дітей.

8. Проведення наукових досліджень з питань вивчення особливостей функціонування інституту сім’ї в українському суспільстві, що динамічно змінюється, здійснення моніторингу становища та потреб окремих категорій сімей.

9. Удосконалення та оптимізація  діяльності органів державної влади, посилення співпраці державних органів з громадськими організаціями щодо поширення практики соціального замовлення з питань надання соціальних послуг окремим категоріям сімей: сімей з інвалідами, з ВІЛ-позитивними особами, сімей трудових мігрантів тощо.

10. Розширення і вдосконалення  системи інформаційно-просвітницького  забезпечення роботи з реалізації  державної політики стосовно  сімей, видання й розповсюдження  відповідних методичних, довідково-консультаційних  матеріалів, посилення пропаганди через засоби масової інформації моральних цінностей інституту сім’ї.

       Особливої уваги потребує вдосконалення законодавства, створення з урахуванням вимог міжнародних документів, кращого зарубіжного досвіду, традицій українського народу такої нормативно-правової бази, яка забезпечувала б правові передумови для повноцінного функціонування і всебічного розвитку кожної сім’ї.

      Успіх у роботі із сім’ями, підвищення їх ролі у суспільному житті, вихованні підростаючого покоління неможливий без посилення діяльності у цьому напрямі центральних та місцевих органів виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення достатнього рівня життєдіяльності функціонально спроможних сімей та соціальний захист вразливих категорій сімей. Вирішення зазначених проблем не може бути справою будь-якої окремої інстанції. Потрібна координація діяльності державних і громадських структур, тісна щоденна співпраця служб соціального захисту, органів охорони здоров’я, освіти, культури, правоохоронців, науковців. Спільними зусиллями мають бути створені механізми, які б забезпечували правові гарантії суверенітету родини, баланс сімейних і суспільних інтересів.

     Органи виконавчої влади мають з метою забезпечення підтримки та соціального захисту багатодітних сімей належним чином вести їх паспортизацію, активніше працювати з неблагополучними сім’ями, вжити заходів щодо розширення мережі центрів соціальних служб для молоді, зокрема спеціалізованих служб підтримки сімей „Родинний дім”, відкрити всеукраїнську та регіональні „гарячі лінії” з питань сімейної політики, правового та соціального захисту сімей.

       Зусилля, спрямовані на підтримку сім’ї, підвищення її ролі в духовному, економічному та соціальному розвитку суспільства спроможні забезпечити реальні позитивні зрушення і принести користь в розбудові Української держави. Вирішення актуальних проблем української родини повинно відбуватися на засадах соціального партнерства сім’ї та держави, коли держава надає всебічну підтримку сім’ї, а сім’я несе відповідальність за виховання дітей перед державою.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Гіденс Е. Сім”я, шлюб, особисте  життя // соціологія – К., 1999, с.174-208 

2.Іванов Д. Д. / / Укр. мед. часопис .- 2000 .- № 6 .- С. 34-36.

3.Матеріали Українського інституту соціальних досліджень: Молода сім'я України 90-х (1994-2015 роки).

4.Сучасний сімейний журнал. Efamily. Ru - www. Efamily. Ru.

5.Піча В.М. Соціологія : підручник / В.М. Піча. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2007. – 280с.

6.Гридковець, Л. М. Підготовка особистості до майбутнього шлюбу засобами сучасної школи / Л. М. Гридковець // Вісник КІБіТ.  – 2010. – №1. – С. 64-68.