Соціолінгвістика як наука

Вступ

Уже в середині 60-х років "в багатьох країнах світу спостерігалося розширення фронту дослідних робіт в галузі соціолінгвістики". Останні роки ознаменувалися ще більш бурхливим розвитком цієї дисципліни. Значно зросла кількість монографічних досліджень, збірників статей, конференцій та симпозіумів, присвячених як загальнотеоретичних проблем соціолінгвістики, так і її окремих аспектів. Проблеми соціолінгвістики займали чільне місце і на XI Міжнародному лінгвістичному конгресі (Болонья, 1972), і на VIII Всесвітньому соціолінгвістичному конгресі (Торонто, 1974).

Разом з тим у розвитку соціолінгвістики наступили і якісні зміни. Якщо в 1967 р відомий американський лінгвіст, редактор журналу "Language" У.Брайт, характеризуючи стан соціолінгвістики в Сполучених Штатах, писав, що "соціолінгвістика переживає період бурхливого зростання, але при цьому ще не вийшла з дитячого віку", то тепер є всі підстави говорити про те, що соціолінгвістика вступає в період зрілості.

 Нинішній етап розвитку  цього напрямку характеризується  відмовою від робіт чисто описового  характеру, від випадкових і фрагментарних  спостережень і розробкою системного  підходу до матеріалу, а також  справді міждисциплінарним характером  досліджень, заснованим на органічному  поєднанні лінгвістичних і соціологічних  методів, застосовуваних на високому  професійному рівні.

Зі сказаного аж ніяк не випливає, що соціолінгвістика вже являє собою остаточно сформовану напрямок. Досі тривають гострі дискусії з приводу самого предмета соціолінгвістики, не знайшов остаточного рішення і ряд принципових методологічних питань - таких, як, наприклад, питання про природу каузальних зв'язків між соціальними та мовними явищами. Ще перебуває в стадії розробки і сам понятійний апарат соціолінгвістики. Багато ключові поняття трактуються далеко не однозначно. І разом з тим не можна не визнати, що соціолінгвістика у всіх країнах все більшою мірою завойовує права громадянства. Все більша кількість вчених, не задоволених вузькістю внутрішньоструктурних підходу до аналізу мови, виходить за рамки "мікролінгвістичного" аналізу, прагнучи вивчати мову в його соціальному контексті. Розвиток соціолінгвістики і пов'язане з цим включення в лінгвістичний аналіз ще одного виміру - соціального, дає можливість глибше проникнути в саму природу мови, повніше виявити умови його функціонування та динаміку його розвитку, дозволяє представити в новому світлі онтологічну картину мови як суспільного явища[9].

На відміну від деяких інших країн, де "соціолінгвістичний бум" виник по суті на порожньому місці, в нашій країні відродження інтересу до соціолінгвістичної проблематики представляє собою відновлення та продовження традиції, висхідній до самого раннього періоду в історії радянського мовознавства, коли в працях О.Д .Поліванова, В. М. Жирмунський, Б. А. Ларін, М.В.Сергієвського, Л.П.Якубінського, К.Н.Державіна та інших видних радянських мовознавців закладалися основи нового напряму, що став, за словами М.М. Гухман, "першим досвідом побудови марксистської соціолінгвістики".

Радянські мовознавці і нині відіграють провідну роль у вивченні кардинальних проблем соціолінгвістики, вдосконаленні її теоретичного апарату, постановці нових принципових питань і розробці багатьох актуальних соціолінгвістичних тем. Виходячи з марксистського розуміння зв'язків між мовою і суспільством, радянські вчені створили ряд фундаментальних робіт, значно збагатили соціолінгвістику.

Разом з тим радянські вчені найуважнішим чином стежать за розвитком соціолінгвістики за кордоном. Оцінюючи роботи зарубіжних соціолінгвістів з позицій марксистської соціології, вони піддають гострій критиці все те, що є для них принципово неприйнятним, і в той же час прагнуть використовувати ті досягнення зарубіжної науки, які сприяють подальшому прогресу соціолінгвістики, розробці її теорії, проблематики і методів дослідження.

Різні напрямки соціолінгвістичних досліджень, розроблювані в багатьох країнах світу, незважаючи на часом різко протистоять один одному вихідні методологічні позиції, в ряді випадків доповнюють один одного.

В різних країнах в центрі уваги вчених, як правило, виявлялися далеко не одні й ті ж соціолінгвістичні проблеми і далеко не одні й ті ж аспекти цих проблем. Це в свою чергу не могло не визначати теоретичні інтереси соціолінгвістів цих країн. Не випадково, наприклад, для Радянського Союзу найбільш актуальними соціолінгвістичний проблемами були і залишаються проблеми багатомовності та двомовності, співвідношення національних мов і мови міжнаціонального спілкування, мовного будівництва та мовної політики.

У той же час для ряду західних країн найбільший інтерес, з цілком зрозумілих причин, представляють питання, пов'язані із соціальною стратифікацією мови, а для соціолінгвістів країн, що розвиваються - питання, пов'язані з формуванням і становленням національних літературних мов, з вибором тієї чи іншої мови в як мови загальнодержавного спілкування.

Разом з тим, безсумнівно, існує і "загальне ядро" соціолінгвістичної теорії та проблематики. Сюди відносяться насамперед принципові питання загально методичного характеру, пов'язані з визначенням вихідних положень соціолінгвістичної теорії.

 Проблема "мова і  суспільство" багато в чому  стикається з проблемою "мова  і мислення". Звідси виникає  необхідність в узгодженій розробці  цих фундаментальних філософських  проблем науки про мову. Соціолінгвістична  теорія розробляється на стику  мовознавства, з одного боку, і  соціології, соціальної психології  та етнографії - з іншого. Тому  для успішного розвитку соціолінгвістики  далеко не байдуже, на яку соціопсихологічну і етнографічну теорію вона спирається.

"Загальне ядро" різних  соціолінгвістичних напрямків включає  також ряд теоретичних проблем, пов'язаних з розробкою концептуального  апарату цієї дисципліни, з чітким  визначенням самого предмета  соціолінгвістики та її відносини  до інших дисциплін, як лінгвістичним, так і нелінгвістичним, з різними спробами моделювання соціально-мовних процесів, з виробленням метамови соціолінгвістичних досліджень.

Сюди ж відноситься і ряд загальних проблем соціолінгвістики - таких, як соціальна диференціація мови, соціолінгвістичні аспекти білінгвізму і диглосії, типологія мовних ситуацій, мовне будівництво, національні та літературні мови і їх соціальні функції та ін.

Як і раніше актуальний для соціолінгвістів всіх країн і всіх напрямків залишається проблема вироблення власних методів дослідження і застосування методичних прийомів, розроблених іншими дисциплінами, в соціолінгвістичних цілях.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І   Соціолінгвістика як наука

§1 Соціолінгвістика

 

Мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв’язку. Немає жодної суспільної сфери, куди б не проникала мова.

Соціолінгві́стика — соціальна лінгвістика — наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства, соціології,соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства.

Соціолінгвістика, галузь мовознавства, вивчає мову у тісному зв’язку з соціальними умовами її існування.

Під соціальними умовами розуміють комплекс зовнішніх обставин, в яких реально функціонує і розвивається мова: коло людей, котрі використовують дану мову, соціальна структура даного суспільства, відмінності  між носіями мови у віці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місця проживання, а також відмінності у їхній мовній поведінці в залежності від ситуації спілкування.

Для того, щоб зрозуміти специфіку соціолінгвістичного підходу до мови і відмінності цієї наукової дисципліни від „чистої” лінгвістики, необхідно розглянути джерела соціолінгвістики, визначити її статус серед інших лінгвістичних дисциплін, її об’єкт, основні поняття, якими вона оперує, найбільш типові проблеми, котрі входять у поле її компетенції і методи дослідження.

Те, що мова далеко неоднорідна в соціальному відношенні, відомо досить давно.

 

 Одне з перших письмових  згадок знаходимо ще на початку  XVII століття, коли Гонсало де Корреас, викладач Саламанського університету в Іспанії, чітко диференціював соціальні різновиди мови: „Потрібно зазначити, що крім діалектів мова має деякі різновиди, пов’язані з віком, статусом, добробутом жителів цих провінцій: існує мова сільських жителів, просто людей, міщан, знатних людей, вченого-історика, старого чоловіка, проповідника, жінок, чоловіків, а також дітей ”.

 

Термін „Соціолінгвістика” вперше вжив у 1952 році американський соціолог Герман Каррі. Однак це не означає, що і наука про соціальні обумовленості мови зародилась на початку 1950-х років.

 Каррі ввів терміни та поняття, якими оперує дана наука, працюючи з інформацією європейських та російських вчених.      

  На Заході роль  соціолінгвістики як наукового  інструменту теорії і практики  мовного планування почала усвідомлюватися  вже після Першої Світової  війни.

Незаперечний пріоритет тут належить, насамперед, науковцям Празького лінгвістичного гуртка. Так, наприклад, у своїх „Тезах...”(1929) вони досить чітко окреслили предметне поле соціолінгвістичного дослідження. Йшлося, зокрема, про „стосунки мовців, які перебувають у мовному контакті”, про „ступінь їхнього соціального,професійного,територіального і родинного зв’язку,їхню приналежність до кількох колективів,що породжує змішування мовних систем у міських мовах”.

 Особливо бурхливого  розвитку ця галузь зазнає  з середини спливаючого століття  і,насамперед,у США.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

§2   Історія української соціолінгвістики

 

Соціолінгвістика — відносно молода наука. В Україні соціолінгвістичні дослідження почали з'являтися в 60-х роках XX століття.

 Дослідники писали  про проблеми мовної політики  та мовного будівництва у країні, зв'язку мови з ідеологією та  культурою, широко досліджувались  різні аспекти двомовності [7].

Політичні умови накладали помітний відбиток на розвиток соціолінгвістики. Багато праць були тенденційними за змістом, такими, що створювались для обстоювання офіційної політики та ідеології.

Характерною рисою соціолінгвістичних праць 60-х — 80-х рр. була однобічна увага до внутрішнього розвитку мови, ігнорування фактів реальної мовної ситуації в Україні та її регіонах, обмеження джерельної бази даними переписів населення.

 Спроби висвітлення  питань русифікації та поступового  обмеження сфер функціонування  української мови переслідувались. З 2-ї пол. 80-х рр. дослідники поступово  відходять від попередніх стереотипів, розвивають нові напрями та  методи дослідження.

 Активно застосовуються  методи анкетування, інтерв'ювання, безпосереднього спостереження, посилюється  увага до моделювання мовної  поведінки особистості, процесів  мовного розвитку країни та  регіонів, критично переглядаються  попередні уявлення про мовну  ситуацію, досліджуються питання  мовного законодавства [5]. 

 Проблемами соціолінгвістики  в Україні займалися й займаються М. О. Олікова, Л. Т. Масенко, Р. П. Зорівчак, В. Ю. Михальченко, С. О. Швачко та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

         §3 Соціолінгвістика в сучасній Україні

 

Соціолінгвістика в сучасній Україні, як самостійна наука і як інструмент наукового опрацювання проблем мовного будівництва, звичайно, тільки-но починає розвиватися.

Втім тут не можна не згадати визначного мовознавця Леоніда Булаховського, який у „Нарисах з загального мовознавства”(1959) з достатньою вичерпністю окреслив поле проблем, що їх повинні включати подібні студії. Сам лише перелік цих важливих питань є більш, ніж показовим. Порівняймо, наприклад, Розділ V „Соціальні чинники мови”, який серед іншого включає такі питання: „Чого вимагає проблема соціології мови; Соціальне значення літературної мови; Суспільні чинники удосконалення мови; Питання про відносно замкнені мовні середовища тощо. 

 

Соціолінгвістика – це наукова дисципліна, яка розвивається на грані мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії, має свій предмет і вивчає комплекс проблем, пов’язаних з соціальною природою мови, її загальними функціями, механізмом впливу соціальних факторів на мову і тією роллю, яку відіграє мова у житті суспільства.

Предмет соціолінгвістики розуміють в трьох основних поняттях.

По-перше, це мова і суспільство, тобто всі види взаємовідносин між мовою і суспільством (мова і культура, мова та історія, мова і етнос, мова і церква, мова і школа, мова і політика, мова і масова комунікація).

По-друге, предмет соціолінгвістики іноді розглядають в ситуаціях вибору одного чи іншого варіанту мови (чи елемента одиниці мови).

 

В усній мові завжди можливі варіанти; в умовах двомовності в залежності від ситуації співрозмовники вибирають ту чи іншу мову; вибравши мову (в Україні люди спілкуються або українською або російською мовою, в Канаді – англійською чи французькою), люди стоять перед вибором розповідного варіанту мови: говорити літературною мовою чи діалектом, надати перевагу книжній формі висловлювання чи розмовній, вжити офіційний термін чи його широко використовуваний синонім тощо.

Варіант будь-якого рангу – починаючи від конкуруючих мов до варіантів нормативної вимови – називається соціолінгвістичною зміною; це свого роду одиниця аналізу в тих соціолінгвістичних дослідженнях, де соціальні аспекти мови розуміються саме як соціально обумовлені варіанти мови.

По-третє, соціолінгвістику розуміють як вивчення особливостей мови різних соціальних і вікових груп.