Соціолінгвістика як наука

Це лінгвістична соціологія, тобто вивчення соціальної структури суспільства, але з додаванням до відомих соціологічних параметрів (соціальний статус, освіта, доходи, характер відпочинку, політичні переконання тощо) відмінностей самої мови: люди з вищою освітою говорять так, люди з середньою – так, а ті, хто закінчив гуманітарні вузи – зовсім по-іншому.

При соціолінгвістичному підході до мови об’єктом вивчення є функціонування мови; її внутрішня структура сприймається як якась даність і спеціальному дослідження не піддається.

 У суспільствах, де функціонують  дві, три мови, безліч мов, соціолінгвіст повинен досліджувати механізми функціонування декількох мов у їхній взаємодії, щоб одержати відповіді на наступні питання.

 У яких сферах соціального  життя вони використаються? Які  взаємини між ними по статусу  й функціям? Яка мова „очолює”, тобто є державною або офіційно прийнятою як основний засіб спілкування, а які змушені задовольнятися роллю сімейних і побутових мов? Як, при яких умовах й у яких формах виникає дво- і багатомовність?

Найважливіші для сучасної соціолінгвістики ідеї належать таким видатним ученим першої половини ХХ ст., як І.О.Бодуен де Куртене, Е.Д.Поливанов, Л.П.Якубинский, В.М.Жирмунський, Б.А.Ларін, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур у Росії, Ф.Брюно, А.Мейє, П.Лафарг, М.Коен у Франції, Ш.Баллі й А.Сеше у Швейцарії, Ж.Вандрієс у Бельгії, Б.Гавранек, А.Матезіус у Чехословаччині й ін.

Це, наприклад, ідея про те, що всі засоби мови розподілені в сферах спілкування, а розподіл спілкування на сфери має значною мірою соціальну обумовленість (Ш.Баллі); ідея соціальної диференціації єдиної національної мови залежно від соціального статусу його носіїв (роботи російських і чеських мовознавців); положення, відповідно до якого темпи мовної еволюції залежать від темпів розвитку суспільства, а в цілому мова завжди відстає в змінах, які відбуваються в ньому, від змін соціальних (Є.Д.Поливанов); поширення ідей і методів, що використалися при вивченні сільських діалектів, на дослідження мови міста (Б.Ларін); обґрунтування необхідності соціальної діалектології поряд з діалектологією територіальної (Є.Д.Поливанов); важливість вивчення жаргонів, арго й інших некодифікованих сфер мови для розуміння внутрішнього складу системи національної мови (Б.А.Ларін, В.М.Жирмунський, Д.С.Лихачов) і ін.

 

Характерна риса соціолінгвістики другої половини ХХ сторіччя - перехід від робіт загального плану до експериментальної перевірки висунутих гіпотез, математично вивіреному опису конкретних фактів.

На думку одного із представників американської соціолінгвістики Дж.Фішмана, вивчення мови під соціальним кутом зору на сучасному етапі характеризується такими рисами, як системність, чітка спрямованість збору даних, кількісно-статистичний аналіз фактів, тісне переплетення лінгвістичного й соціологічного аспектів дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ   Актуальні проблеми соціолінгвістики та перспективи її розвитку

§4  Проблеми сучасної соціолінгвістики

 

Однією з основних проблем, які вивчає соціолінгвістика, є проблема соціальної диференціації мови на всіх її структурних рівнях, зокрема, характер взаємозв’язку між мовними і соціальними структурами. Вони є багато аспектні і мають опосередкований характер. З цією проблемою тісно пов’язана проблема “мова і суспільство ”, вивчаючи яку соціолінгвістика оперує категорією національної мови, яка у радянському мовознавстві трактується як соціально-історична.

Ця категорія виникла в умовах економічної політичної контрацепції, яка характеризує формування нації [10].

 

Особливе місце відводиться питанню про зв’язок і взаємодію мови і культури. Зв’язок між мовою та іншими компонентами культури мають двосторонній характер. Процеси зближення різних культур знаходять своє відображення в лексичних запозиченнях.        

 

Однією з важливих проблем є проблема соціальних аспектів білінгвізму (двомовності) і диглосії (взаємозв’язку різних соціально протиставлених одна одній підсистем одної мови).

В умовах білінгвізму дві мови існують в рамках одного колективу, котрі використовують ці мови у різних комунікативних сферах в залежності від соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного акту. В умовах диглосії спостерігаються подібні відношення між різними формами існуючої мови (літературної мови та діалекту).

  Соціолінгвістика також вивчає вживання мови в комунікативних цілях, а саме мовну поведінку як процес вибору оптимального варіанту для побудови соціально коректного висловлювання.

При цьому виявляється сам механізм відбору соціально значущих варіантів, встановлюються критерії, які лежать в основі вибору.

Остаточною ціллю аналізу є виявлення соціальних норм, котрі детермінують мовну поведінку. 

Чільне місце у соціолінгвістиці посідає проблема мовної політики – сукупності заходів, котрі приймаються державою, партією, класом для зміни або збереження вже існуючого функціонального розприділення мов чи мовних підсистем для введення нових або для збереження старих мовних норм. 

 

Вивчаючи те чи інше явище, соціолінгвісти використовують певні методи, які являють собою синтез лінгвістичних і соціологічних процедур. Вони поділяються на методи польового дослідження і методи соціолінгвістичного аналізу мовного матеріалу. Методи польового дослідження включають в себе анкетування, інтерв’ю, неопосередковане спостереження.

Для отримання достовірних даних про вплив ситуативних параметрів на мову чітко контролюють мовну ситуацію, стимулюючи або природно-невимушене мовлення або усвідомлену орієнтацію на престижний еталон.

 

 Дослідження мовленнєвої  діяльності використовуються таким  чином, щоб включити або звести  до мінімуму вплив спостерігача  на їх мовну поведінку. Інколи  проводиться так зване включене  спостереження, при якому спостерігач  виступає не в ролі інтерв’юера, а як один з учасників комунікативного  акту.

 

Одним з важливих питань соціолінгвістики є питання про діалектику мови, тобто  соціальну теорію реальності, важливий зміст, інструмент соціалізації. З цієї точки зору ідеологія та свідомість є продуктами соціолінгвістичної реальності. Розглянемо декілька прикладів.

В американській культурі число 13 розглядається як символ невдачі.

 Тому в багатоповерхових  готелях США маркетингова стратегія  вимагає, щоб в готелях не було 13-го поверху. Ліфт іде з 12-го  на 14-й, і гість спокійно спить  в номері на 14-му поверсі, який, звичайно, є 13-м – сконструйований  соціолінгвістичними засобами як  неіснуючий.

На другому прикладі розглянемо, як мова відображає владні відносини.

 Хоча в англійській  мові не існує формальної і  неформальної форми звертання (наприклад, як du – Sie в німецькій, tu – vous у французькій, ти – Ви в українській), проте люди, котрі говорять англійською, мають можливість користуватися іншими лінгвістичними формами, які відображають класову систему.

Індивіди, які знаходяться в рівних та ієрархічних позиціях, соціолінгвістично диференціюються, використовуючи титули, імена і прізвища. Соціолінгвістичний маркер дає можливість звертатися до прислуги по імені, але у відповідь вона повинна використовувати прізвище роботодавця. Так, “Ріта Сміт” стає просто “Рітою”, а “Філліс Штейн” – “Міс Штейн”.

 

 

 

 

 

 

§5 Комунікативна компетенція як соціолінгвістична проблема

Поняття комунікативної компетенції особистості, на сьогодні стоїть у центрі наукових пошуків сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників різних наукових напрямів: соціолінгвістичного, комунікативного прагматичного, когнітивного тощо (Ф.Бацевич, В.Бєликов, І.Горелов, Л.Крисін, Л.Масенко, Н.Шумарова та ін.).

Термін „мовна компетенція” був запозичений соціолінгвістами з ідей генеративної граматики Н.Хомського. Лінгвіст визначає поняття мовної компетенції як знання мови (граматична правильність) і протиставляє його використанню мови (прийнятність, мовленнєва діяльність), яке розглядалося як „неграматичне”, хаотичне [6.175].

Американські соціолінгвісти, використовуючи термін Н. Хомського, розширюють поняття мовної компетенції. Д. Хаймс, Дж. Гамперц та інші розуміють компетенцію носія мови не лише як володіння граматикою і словником, але й як знання умов, ситуацій, в яких відбувається мовленнєвий акт, тобто це не вроджені здібності, а здібність, яка формується у процесі взаємодії індивіда із соціальним середовищем [4.75].

 Отже, компетенція – це й  експліцитні знання, і навички (здібності), і оцінні судження (ціннісна орієнтація).

Таким чином, комунікативна компетенція трактується американськими соціолінгвістами як здатність індивіда вибирати з доступної йому сукупності граматично правильних висловлювань ті, які необхідним чином відображають норми поведінки в конкретних актах взаємодії [4.205]. 

Але у трактовці поняття мовної компетенції американських соціолінгвістів вбачаються також деякі протиріччя. 

Критикуючи погляди Н. Хомського, соціолінгвісти твердять, що справжньою метою лінгвістики є специфікація комунікативної компетенції мовця-слухача, тобто його знання не лише про граматично правильне, але й про соціально прийнятне. Дж. Серль говорить, що формальний підхід до поняття мовної компетенції можна порівняти з „формальним вивченням грошового обігу і кредитної системи в економіці без дослідження ролі обігу й кредиту в економічних операціях” [2.17].

У результаті цієї дискусії в межах соціолінгвістики починають розмежовувати поняття мовної компетенції та комунікативної компетенції.

Так, аналізуючи поняття мовної компетенції, англійський лінгвіст Р. Белл визначає комунікативну компетенцію як знання, які має носій мови і яке стосується не тільки формального коду, але й соціальних наслідків мовних виборів, доступних йому в процесі використання мови протягом його життя, коли він виступає як учасник мовленнєвих подій, що створюють настільки важливий конституент людського суспільства [3.273].

Враховуючи ідеї Н.Хомського, Р. Белл чітко розрізняє поняття мовної компетенції та комунікативної компетенції носія мови.

Мовну компетенцію вчений розуміє як вроджене знання, яке притаманне ідеальному мовцю-слухачу і яке дозволяє йому створювати й розпізнавати граматично правильні речення його мовою.

Описуючи модель комунікативної компетенції, соціолінгвісти враховують „широкий діапазон комунікативних каналів і змісту, які наявні у носія мови, і його здатність на основі цього змісту і своїх намірів вибирати із свого репертуару мовних і соціальних навичок відповідний засіб передачі значення” [4.275].

Отже, сучасна соціолінгвістика віддає перевагу терміну комунікативна компетенція, хоча, наприклад, С. Ервін-Тріпп віддає перевагу терміну соціолінгвістична компетенція, оскільки „необхідно виключити численні форми володіння немовної комунікації” [2.293].

Так, Ф.Бацевич також розрізняє поняття мовної і комунікативної компетенції. Мовну компетенцію дослідник визначає як знання учасниками комунікації мови (мовного коду), передусім правил, за якими породжуються правильні мовні конструкції та повідомлення, здійснюється їх трансформація [1.123].

 

Але повноцінне спілкування неможливе лише за допомогою мовного коду. Важливою складовою комунікативної компетенції кожної людини вчений вважає знання комунікативних законів та вміння їх використовувати їх, а якщо необхідно – протистояти їм [1.42].

Аналізуючи поняття комунікативної компетенції, сучасні соціолінгвісти говорять про відмінності між двома інтелектуальними категоріями – знання йволодіння мовою [2.68].

Знання тільки словника й граматики є недостатнім, щоби спілкування певною мовою було успішним: необхідно знати ще й правила та умови вживання мовних одиниць.

Саме тому формування комунікативної компетенції є основною метою мовного навчання.

 

 

 

 

 

 

§6   Соціальна диференціація мови

Проблема соціальної диференціація мови має давню традицію у світовій лінгвістиці. Вона бере свій початок з відомої тези І. А. Бодуена де Куртене про "горизонтальному" територіальному) і "вертикальному" (власне соціальному) членуванні мови .

Для сучасного етапу розробки цієї проблеми характерні такі особливості:

1. Відмова від широко поширеного  в минулому прямолінійного погляду  на диференціацію мови у зв'язку  з соціальним розшаруванням суспільства. Згідно з цим поглядом розшарування  суспільства на класи прямо  веде до формування класових  діалектів і "мов".