Соціологія в Україні:історичний аспект

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙТ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

 

Інститут соціології,психології та управління

Кафедра теорії та методології соціології

 

 

Курсова робота

на тему:

ʻʻСОЦІОЛОГІЯ  В УКРАЇНІ:ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТʼʼ

 

 

 

Виконала:                                                            студентка 2 курсу

                                                                             спеціальності ʻʻСоціологіяʼʼ

                                                                             групи 21 СЦ

                                                                             Щербина Я.М.

Прийняв:                                                             викладач

                                                                            Симоненко О.П.

                                   

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

                                              

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ.ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ……………………………………..…………5

            1.1. Поняття, об’єкт і предмет соціології ……………………………….

           1.2. Зародження соціології:передісторія………………………………

           1.3. Основоположники соціології…………………………………….

РОЗДІЛ 2.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАН…………………………………………..

            2.1.    Початок української соціології…………………………………..

           2.2.    Розвиток української соціології  у XX ст. та сучасний стан…

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

ЛІТЕРАТУРА……………...…………………………………………………...

 

 

 

 

 

ВСТУП

           Україна багата на видатних людей. Це стосується і такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період, так званого, українського Відродження. В цей час практично зароджується сучасного типу соціологія, яка сьогодні, в певній мірі, відновлює свої сили в Україні.

           До специфічних особливостей розвитку української соціології слід віднести ту обставину, що соціологічні дослідження радянського періоду поступово втрачають наукову значимість і об’єктивність, тоді як можливість достатньо вільного розвитку соціологічної думки в еміграції породжує появу великої кількості серйозних соціологічних праць, які складають нині класику української соціології. Можна навіть сказати, що саме на початку 20-х рр. за кордоном розпочинається швидкий розвиток української соціології та виокремлення її деяких дослідницьких напрямів. Не скута жорсткими межами однієї панівної ідеології, соціологічна думка українських вчених охоплює різноманітні явища суспільного життя як в Україні, так і за її межами.

Актуальним є дослідження соціології в Україні та її історичного аспекту.

Проблемна ситуація полягає в тому,що соціологія в Україні не така розвинена як за кордоном.

Об’єктом  дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються при формуванні та становленні соціології в історичному процесі.

Предметом роботи є спеціальна література, наукові статті та монографії, що виявляють особливості та умови виникнення соціології.

Основна гіпотеза зводиться до того, що на сьогоднішній день соціологія в Україні перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку, йде лише створення науково-теоретичної бази та становлення національних соціологічних традицій.

Метою курсової роботи є простежити етапи формування, а також причини та умови виникнення соціології в історичному процесі та сучасний стан соціології  в Україні.

Завдання роботи:

• визначити поняття соціології, обєкт та її предмет;

• простежити розвиток соціології;

•  ознайомитися з основоположниками соціології;

• проаналізувати дослідження українських вчених;

• дослідження розвитку української соціології  у XIX ст..;

• аналіз сучасного стану соціології.

Згідно поставленої мети і визначених завдань курсова  робота складається зі вступу, двох розділів (п’ять підрозділів), висновків  та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          РОЗДІЛ 1.                                 

            ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ.               

                    ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ

 

 

1. Поняття, об’єкт і предмет соціології 

Соціологія як самостійна наука з’явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагу багатьох прогресивних мислителів того часу — філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чи інший спосіб долучились до її становлення.

Особливе значення соціології в минулому і сьогодні виявляється в її здатності правильно сприймати соціальні явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність. Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальних проектів.

Висловлюючись загально, соціологія — це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія (від латинського societas – суспільство, та грецького  logos – слово, вчення) вивчає суспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію.

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв’язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально-неповторних властивостей та якостей, а з позицій соціально-типових рис як суб’єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин, оскільки вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

Поняття «соціологія» введене до наукового вжитку французьким філософом Огюстом Контом (1798—1857) у 30-х роках XIX ст. Соціологію він мислив як науку, тотожну суспільствознавству, яке об'єднувало в собі всі галузі знань про суспільство. Філософія Конта отримала назву «позитивізм». Проголошена ним «позитивна філософія» зводилася до простого нагромадження загальних висновків окремих наук. Цей самий принцип поширювався Контом і на соціологію, роль якої він убачав у спостереженні, описі й систематизації фактів, процесів суспільного життя [13,38].

Точка зору Конта на соціологію панувала до кінця XIX ст. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у наукових дослідженнях суспільства поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами став виокремлюватися й соціальний. Відповідно звужувався предмет соціології, обмежуючись вивченням соціальних сторін суспільного розвитку [12]. Першим, хто дав «вузьке» трактування соціології як науки, був Еміль Дюркгейм (1858—1917) — французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. З його ім'ям пов'язаний перехід соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до науки, зосередженої на вивченні соціальних процесів та соціальних явищ суспільного життя, тобто самостійної науки, яка межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією тощо [7].

Нині переважає позиція  активістської соціології, яка в  трактуванні її предмета на перше  місце висуває активний фактор у  соціальних відносинах — суб'єкт  дії, дійову особу, виділяючи поняття  соціальної спільноти як основоположної категорії соціологічного аналізу. Деякі автори дотримуються думки, що соціологія — наука про соціальні відносини. Інші, пропонуючи істотні уточнення в трактуванні поняття «соціальні відносини», вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентрувати свої зусилля на аналізі суб’єктів історичної дій, а й стати знаряддям освіт широких верст населення. Інструментом самопізнання суспільства та людини. 

Предмет і об'єкт соціології, як і будь-якої науки, не тотожні, оскільки об'єктом науки є все, на що спрямоване відповідне дослідження, а предметом  — окремі аспекти, властивості, відносини, які становлять об'єкт конкретного  дослідження. Один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками, предмет — завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження [1].

З’ясовуючи науковий статус соціології важливо розрізняти об’єкт і предмет соціології.

Об’єктом соціологічного пізнання є:

• Суспільство як цілісна соціальна реальність;

• Об’єктивна реальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя;

• Розвиток і функціонування суспільства;

• Такі об’єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні організації, соціальні інститути.

Предмет соціології — загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично  визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і  закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів[2]. 

Отже,соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

 

 

2. Зародження соціології : передісторія

Період розвитку  соціологічних знань охоплює  І тис. до н. е. – IV ст. н. е. Найхарактерніші його особливості у політико-соціальних вченнях давніх Єгипту, Індії, Китаю, Риму, Греції, що відображали основні риси ранніх типів суспільств, які змінили первісний лад. Тоді вже панували патріархальне натуральне господарство, державна форма власності на землю, суспільне землеволодіння, що визначали соціальну структуру системи земельних общин. Тогочасна і соціальна думка розвивалася на основі релігійно-міфологічної свідомості, обожнювання влади, будучи прикладною за своєю суттю. Головними для неї були питання політичного управління, функціонування влади та правосуддя [5,15]. Міфологія як своєрідна форма свідомості є фантастичним відображенням дійсності, реальних подій, втіленням в усну творчість – міф (грец. mythos – сказання, слово). Але вже на цьому етапі нагромаджується знання про суспільне життя, формуються теорії права, моралі, держави, суспільстві.

  Міф є формою суспільної свідомості, яка відображає фантастичні уявлення про природу, особу, суспільство. Явища природи, історичні події зображуються в них у персоніфікованій формі. Найпоширенішими були міфи про виникнення й еволюцію світу, сонця, місяця, зірок (космогонічні), появу людини (антропогонічні). У них багато відомостей щодо тогочасних уявлень суспільного устрою, характеру влади, добра і зла тощо [8,126].

Міфологічний етап розвитку суспільної свідомості властивий кожному  народові, нерідко трансформуючись  у релігійні світоглядні системи, релігійний культ, живлячи різні  види мистецтва. Найбільшого розквіту набули давньогрецька, давньоримська, а також міфології (сукупність міфів) народів Давніх Сходу, Індії, Китаю [8].

   Соціальний та історичний прогрес породжує нові суспільні думки, нову форму пізнання дійсності – філософію. Міфологія та епос замінюються історичними хроніками. Особливо велике значення для розвитку наукової думки відіграла поява соціальної верстви людей, які професійно займалися інтелектуальною діяльністю.

  До формування соціальних теорій підступалися у своїй творчості Демокріт, Платон, Аристотель та інші мислителі античності, які намагалися пояснити сутність різноманітних фактів, процесів, явищ суспільного розвитку.

  Для античної суспільно-політичної думки, на відміну від етичної, характерна відсутність теоретично обґрунтованого розмежування суспільства і держави. Давньогрецький філософ Демокріт (прибл. 460-370 до н. е.) стверджував, що шляхом забезпечення людей було створене цивілізоване суспільство. Найважливішою умовою життя людей вважав поділ праці, результати якого оцінював з погляду інтересів рабовласницького класу [14].

 Одним з найвідоміших  античних суспільствознавців є  Платон, справжнє ім’я – Арістокл (427-347 до н. е.), соціальну філософію якого можна вважати як реформістською, так і утопічною. Роздумуючи над тим, якою має бути ідеальна держава, стверджував, що більшість людей завдяки лише власним зусиллям не можуть наблизитися до досконалості, що спричиняє необхідність у державі й законах. Ідеальна держава, на думку Платона, створюється не в інтересах індивіда або окремого прошарку, а заради цілого, тобто самої держави, поза якою індивід існувати не може. Основне зло сучасного йому суспільства Платон бачив у людському егоїзмі, закоріненому в комерціалізації людських відносин. Жадоба, корисливість, свавілля підривають стабільність суспільства, воно починає хворіти зсередини, і його потрібно лікувати. Індивід прагне до держави і законів, щоб наблизитися до суспільного ідеалу [9].