Столица и провинция : особенности социокультурной дифференциации

Отже, соціокультурна система не просто супроводжує або обрамував соціальну і культурну реальність, але і активно включена в неї.  В цьому випадку "соціальне" і "культурне" не лише тісно взаємодіють, вони включені одне в інше, а формування соціокультурної системи стає процесом.

Відсутність визначеності в питаннях оцінки суспільних представлень особи і соціальних груп про добро і зло, про підтримувані і засуджувані норми поведінки, соціокультурну ситуацію, діалектику взаємодії міської і сільської культури, традиційної і цивілізованої культури, про цінності і ціннісні орієнтації утримує культуру в якоїсь хаотичної області, але в тенденціях, що виводять її в новий соціокультурний стан.

Важливим каналом взаємодії культури провінційного і міського населення є родинні взаємини, ефективність яких залежить від цілого ряду чинників: інтенсивності контактів, кількості сільсько-міських родинних одиниць, родинної близькості, віку, соціального положення, культурного рівня, територіальної близькості.

Величезне значення на процеси взаємодії культури столиці і провінції мають і інші канали: шефські зв'язки, міграційні процеси, про що свідчать культурно-історичний екскурс і аналіз сучасного стану. важливою категорією, що впливає на характер взаємодії культури міста і села, є культурна політика держави, соціально-ціннісні орієнтири цієї політики.

Модель взаємодії соціокультурних систем міста і села дозволяє вирішувати суперечливі явища про поступове вирівнювання в ході модернізації суспільства соціокультурних систем, що нерівномірно розвиваються, про самобутність культури і її схильності до розвитку, про характер взаємин фахівців культури з населенням в культурних процесах, про проблеми культурної політики держави.

Особливу роль у соціалізації сільських жителів відіграє постійно зростаючий вплив міста на село. Воно виробляє певну переориентировку життєвих цінностей між реальними, доступними в умовах села, і такими, які властиві місту і можуть бути для сільського жителя лише еталоном, мрією. 

На стан і перспективи сільської поселенської мережі негативно впливають несприятливі демографічні тенденції. За даними статистики, природний рух сільського населення перебуває у стані демографічної кризи, що поглиблюється.

Столиця завжди притягувала до себе населення провінцій, що обумовлене: розвитком промисловості; ширшим вибором сфер додатка праці; вищим рівнем благоустрою; набором комунальних і культурних послуг; небажанням займатися важкою сільськогосподарською працею і тому подібне.

Все це сформувало основний напрям міграційних потоків населення: відтік сільського населення в місто. Протягом кількох останніх десятиліть спостерігається стійка міграція сільського населення у місто. Мотиви її різноманітні: ширші можливості для працевлаштування, кращі побутові умови, задоволення культурних потреб. 

Столиця підсилює  і  виставляє напоказ людську  природу в усіх її проявах. Саме це і залучає, або навіть  притягує, в місто селян. На думку провінційних жителів, саме це  робить його найкращим зі всіх місць для розкриття потаємних людських  сил і для вивчення людської  природи і суспільства [9; 38.].

Висновки

Насамкінець можна зробити такі висновки. У ході данної роботи ми:

-порівняли особливості способів життя та рівня культурного розвитку людей у столичному місті та провінції;

-ознайомилися з соціологічними теоріями стосовно соціокультурного стану міста та села;

-проаналізувати зарубіжні та вітчизняні погляди на життєдіяльність у столиці та провінції;

-визначили риси соціально-культурного стану столиці та провінції;

-порівняли особливості життя у місті та селі;

-визначили основні шляхи взаємодії соціокультурних процесів у столичному та провінційному суспільстві.

 Соціокультурна диференціація в цілому представляється найважливішим компонентом соціального буття, що забезпечує різноманіття варіантів, в яких може здійснюватися людська життєдіяльність. У її основі ми бачимо здібність людських співтовариств до адаптації до конкретних умов (природним і соціальним) свого існування, яка потім закріплюється у всій їх культурній різноманітності.

Ми визначили, що столиця є місцем концентрації населення, основна маса якого займається переважно не сільськогосподарською працею, а головна роль належить праці у сфері промислового виробництва. Столиця — це також і центр найбільш розвинутої культури, де сконцентровані основні соціальні групи і верстви населення. Саме тому суспільство розвивалося і розвивається через місто. Історичний досвід засвідчує: на різних етапах суспільного розвитку значення столичного міста як центру економічного, соціально-політичного і духовного життя суттєво змінювалися, але при цьому воно завжди зберігало за собою певну роль у соціальному прогресі.

Провінція є найменш привабливим соціокультурним середовищем. Основні відмінності сільського способу життя загальновідомі: менш розвинена і технічно оснащена праця, менш різноманітні робочі місця і професії, сильна залежність від природно-кліматичних умов, як правило, більш важкі умови праці, не різноманітність, а іноді навіть взагалі відсутність, культурно-розважальних закладів.

Не ідеалізуючи міську культуру, тим не менш, ми можемо відзначити, що місто є осередком і концентрацією цінностей, культурних багатств і знань, які були розсіяні в просторі, зайнятому великою кількістю дрібних поселень. Але, виділений із сільської культури, він продовжує підтримувати з нею зв'язок, бо проблема соціокультурного взаємодії з селом як найважливіша умова поступального розвитку даних культурних одиниць, стає в сучасних умовах мало не головним фактором, що визначає шляхи, якими піде у своєму розвитку культура міста і села і культура суспільства в цілому на основі процесу урбанізації і реурбанизации міського і сільського населення.

Столиця є центром генерації ідей культури і ідей, організуючих  життя людей. Ідеальне стає матеріальним, коли відбивається в  свідомості людини (суспільні потреби стають цілями і ідеалами)  і виступає в ролі однієї з умов реалізації ідеалів і цінностей. Соціокультурний простір міста відображає трансформацію людської думки, що відбувалася під впливом різних чинників природного оточення людини, а також соціальних, економічних і культурних чинників, що змінюють один одного.

Провінційні жителі намагаються мігрувати в столицю, за-для реалізування себе, як особистості. Соціокультурній розвиток села набагато нижчий, ніж міський. Тому і шансів для розвитку, для вертикальної мобільності провінціали вбачають більше. Та перебравшись до столичного міста можна зрозуміти, що його соціокультурне середовище є зовсім відмінним від провінційного, та може викликати великі труднощі в адаптації.

Ми вважаємо, що постійно зростаючий вплив міста на село виробляє певний перенапрямок життєвих цінностей між реальними, доступними в умовах села, і такими, які властиві місту і можуть бути для провінційного жителя лише еталоном, мрією, що соціокультурний простір міста чи провінції є просторовим середовищем, що конструюється людиною. Соціокультурний простір включає соціум, символи  і цінності, комунікацію і інформацію, а у столиці та провінції вони різні.

Список використаних джерел

1. Баранов А.В. Социально-демографическое развитие крупного города / А.В. Баранов. –М. : Финансы и статистика, 1981. – С. 73 – 85
2. Бердяев H.A. О значении человека/ Н.А. Бердяева. –М., 1990. –288 с.
3. Білоус B.C. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. Посіб / B.C. Білоус. — К.: КНЕУ, 2002. — 140 с. 
4. Брагінець А. С. Філософські і суспільно-політичні погляди І. Франка /А.С. Багрінець. — Львів, 1985. — 354 с.
5. Гідденс Е. Соціологія / Е. Гідденс ; пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник ; наук. ред. О. Іващенко. – К. : Основи, 1999.
6. . Город : социальная политика и рационализация социальной инфраструктуры. – М. : ИСИ, 1984.
7. . Городяненко В.Г. Социология : источниковедение и историография знания : учеб. пособие/ В.Г. Городяненко. – Днепропетровск : ДНУ, 2003.
8. Городяненко В. Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В.Г. Городяненко. -К.: "Академія", 1999. - 378 с.
9. Дмитриева Э. Я. Провинциальная ментальность и культурная самобытность/Э.Я.Дмитриева//Провинциальная ментальность России в прошлом и настоящем. — Самара,1994.— С.38— 39.
10. Дюркгейм Еміль Самогубство: соціологічне дослідження/ Пер. з фр. Л.Кононович. - К.: Основи, 1998. - 519 с.
11. Зиммель Г. Конфликт современной культуры/ Г. Зиммель. - М., 1990. -155 с.
12. Зиммель Г. социальная дифференциация: Социол. и психол. Исслед/ Г. Зиммель. - М., 1989.
13. Каган М.С. Философия культуры/ М.С. Каган. - СПб., 1997. - 415 с.
14. Климась М. А. Світогляд І.Франка/ М.А. Климась. — К., 1989. — 219 с.
15. Межевич М.Н. Социальное развитие и город / М.Н. Межевич. – Л. : Наука, 1979. – 122 с.
16. Мочерний С.В. Народонаселення і суспільний розвиток // Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного.- Тернопіль.-1993.- с.488-493.
17. Новикова С.С. Социология: история, основы, институционализация в России/ С.С. Новикова. – Воронеж, 2000. – 211с.
18. Образ жизни населения крупного города : опыт комплексного исследования // Человек и общество / ЛГУ, НИИ КСИ. – Л. : Изд-во ЛГУ, — 1988. – Т. 23. – 603 с.
19. Орлова Э.А. Современная городская культура и человек/ Э.А. Орлова. – М.: Наука, 1987. – 149 с.
20. Піча В.М. Соціологія міста / В.М. Піча. – Львів : «Прем’єр», 1995. – 175 с.
21. Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.
22. Салій І.М. Урбанізація в Україні : соціальний та управлінський аспекти / І.М.Салій. – К. :«Наук. думка», 2005.
23. Сорокин П. Социокультурная динамика и эволюционизм ІІ Американская социологическая мысль. Тексты І /Под ред. В.И. Добренькова. - М., 1994. - 457 с.
24. Социология села. Библиография. – Киев, 1971. – 421 с.
25. Социология словарь-справочник. Т. 1 : Социальная структура и социальные процессы. – М.: Наука,1990
26. Шатохін А.М. Соціологія села/ А.М. Шатохін – К., Науковий світ, 2000. – 272с. 
27. http://www.hse.ru/data/2010/11/05/1223403390/lecture5.pdf
28. Баткин Л.М. Тип культуры как историческая ценность/Л.М. Баткин // Вопросы философии. – 1969. – № 9. – С. 102