Структура соціологічної науки

Нижче в ієрархічній градації посад займають фахівці, що відають окремими галузями (Агроном, Скотар, Вихователь, Економіст, Геометр, Поет, Астроном і т. д.). Ще нижче — начальники загонів, головні майстри. У них стільки ж посадових осіб, зауважує Кампанелла, скільки ми нараховуємо чеснот — є ще Великодушність, Мужність, Цнотливість, Щедрість, Правосуддя (карне і цивільне), Ретельність, Правдолюбство і т. д. На кожну з посад обираються ті, кого ще з дитинства визнають у школах найбільш придатними для її заняття. Влада посадових осіб спирається на загальну повагу і добровільний послух. Вони міняються з волі народу.

Органи влади і управління в Місті Сонця функціонують на демократичних началах. Двічі на місяць скликається Велика Рада всіх соляріїв, що досягли 20-літнього віку, де обговорюються державні справи, виконання, посадовими особами своїх обов´язків і нові кандидатури. Кожний восьмий день збираються усі вищі посадові особи держави. Відбуваються збори і нижчих посадових осіб для обговорення поточних справ.

У Місті Сонця існують право, правосуддя. За Кампанеллою, закони тут нечисленні, короткі і ясні. Вони усі вирізані на мідній дошці біля дверей храму правосуддя. Тут кожний підсудний старшому начальнику. «...Усі головні майстри є суддями і можуть присуджувати до вигнання, батогів, догани, відсторонення від загальної трапези, відлучення від церкви і заборони спілкуватися з жінками». Імовірно, найбільш складні справи розглядаються в суді. Процес гласний, усний, швидкий, з використанням свідків. Тут переслідуються, пише Кампанелла, невдячність, злість, неповага одне до одного, неправда, лінощі. На відміну від Утопії в Місті Сонця до насильників застосовується страта, діє принцип таліону, але немає в´язниць. Право помилування здійснює Верховний правитель, апеляції про пом´якшення вироків розглядають його співправителі.

За твердженням Кампанелли, солярії багаті й одночасно бідні. Багаті, тому що в них є усе. Бідні, тому що в них немає ніякої власності. Солярії стверджують, пише він, що крайня убогість робить людей негідниками, хитрими, злодіями, а багатство — пихатими, невігласами, зрадниками і т. п. Однак соціальна рівність і свобода людей тут доводиться до зрівнялівки (загальні трапези, їжа й одяг, житла, заняття). Суспільна праця соляріїв займає не більш 4 год. на день. Весь інший час вони присвячують приємним заняттям науками, співбесідам, розвитку розумових і тілесних здібностей. Державний устрій і порядки в Місті Сонця Кампанелла називає «зразком для посильного наслідування».

Соціологічні погляди Нового Часу

XVII ст. стало переломним  етапом у розвитку соціального пізнання. Це час, коли влада у суспільстві почала поступово переходити від дворянства та духовенства до буржуазії. Остання, все більше впливаючи на соціальні процеси в суспільстві, потребувала нової соціальної парадигми, нової ідеології, що закріпила б таке соціальне співвідношення, що виникло в новоствореному буржуазному суспільстві. Інакше кажучи, буржуазії потрібна була така ідеологія, яка б відкидала зверхність духовенства і дворянства і дозволила б обґрунтувати новий суспільний порядок, за якого провідна роль відводилася б буржуазії.

Наука цього часу уже повністю звільнилась від християнської теології, було подолано провіденціалізм, і риторична проблема Середньовіччя – співвідношення Бог - людина відходить на другий план. В цей час питання щодо того, що тільки людина є творцем історії, навіть не обговорюється, натомість виникає інша проблема — співвідношення людина — природа. Щоправда деїстичне мислення залишається живучим, тобто факт створення людини і природи Богом не заперечується. Але після свого створення суспільство і природа розвиваються за власними законами, незалежно від Божої волі. Загалом проблема взаємозалежності людини і природи породила в епоху Нового Часу натуралістичне розуміння світу, природи і людини, яке стало провідним у суспільних науках до XIX ст.

Натуралізм - принцип побудови соціального знання за яким відкидається усе надприродне і чудесне і розглядаються закономірності впливу природного середовища на соціальні явища і процеси.

Найповніше подібні тенденції вилились у теорії "природного права" і "суспільного договору", сутність яких вперше була викладена голландським мислителем Гуго Гроцієм, про що йшлось у попередньому підрозділі. Та найбільш повно вони були обґрунтовані англійськими філософами XVII ст. Томасом Гоббсом та Джоном Локком.

Томас Гоббс (1588 - 1679) - видатний англійський мислитель, один із фундаторів теорії суспільного договору, основи якої він виклав у праці Левіафан або матерія" [3]. Учений гадав, що люди від природи мають усі рівні права, так само як природна рівність є і у тварин. Люди ж, отримавши рівні права, спочатку діяли за законами тваринного світу. Кожна л юдина на шляху до власного самозбереження вбачає іншу своїм конкурентом, ворогом. Люди живуть за законом "людина людині вовк". Постійна боротьба людей, сутички між ними, конфлікти і війни, становили загрозу існування людського роду. Тому люди уклали між собою "суспільний договір" і створили державу, яка була гарантом законності і правопорядку. З цього часу "природна" людина стає "громадянською", "соціальною" істотою. Отже творцями історії і творцями держави є виключно люди.

Саму ж державу (і це також було викликано парадигмою Нового Часу, що полягала у взаємозалежності людини і природи) Т. Гоббс порівнює з живим організмом, а конкретніше з біблійним чудовиськом Левіафаном. Кожна соціальна система в державі за Гоббсом, виконує свої функції, аналогічні з тими, що їх виконують органи живої істоти. Так, правитель уподібнюється душі, чиновники — це нерви і сухожилля, виконавчі та судові органи — суглоби, агентура — очі держави. Нагороди та покарання прирівнюються до нервових імпульсів, гроші Гоббс вважає суспільною кров'ю. Звичайно, таке уподібнення не означає, що мислитель вважав суспільство живим організмом, проте він гадав, що воно розвивається за такими ж законами як і все живе в природі.

Отже, до появи держави людина є істотою природною, близькою до тварин, але з появою суспільства ще й стає соціальною істотою, тому в ній виникає протиборство двох сутностей — природних прав з одного боку, і обов'язків, що штучно нав'язані суспільством, з іншого. З появою суспільства закони природного права перестають діяти у повній мірі, оскільки кожна людина уже не може здійснювати свою волю особисто. Проте, закони природного права тепер реалізуються через суверена, який за допомогою різноманітних санкцій та інституцій забезпечує громадянам реалізацію їхніх інтересів і потреб.

Вочевидь, Гоббс не ідеалізував державу, вважаючи її штучним утворенням, яке унеможливлює природну рівність людей (звідси і йде порівняння держави з чудовиськом), проте утворення держави було необхідним для збереження людського роду взагалі.

Схожою на теорії Гоббса була наукова концепція англійського філософа і педагога Джона Локка (1632 — 1704), яка викладена у праці "Два трактати про державне правління". Розвиваючи теорію суспільного договору, вчений вважає, що держава створюється для забезпечення особистої свободи людини, захисту приватної власності та реалізації права на життя. Учений уперше розділяє державну владу на три гілки - законодавчу, виконавчу і союзну, що займається зовнішніми зв'язками. На відміну від Гоббса, який бачить на чолі держави правителя, Локк вважає сувереном, тобто носієм державної влади, народ, який може підтримувати уряд, а може і скинути його.

Виникнення соціології як окремої науки. Концепція О. Конта

Філософія історії як проміжний напрямок на межі філософії та соціології зробила найбільше відкриття, науково довівши факт, що історія — продукт виключно людської діяльності. Тож, сформувалося уявлення, що соціальне, яке постає з природного, є особливим феноменом. Такими ж особливими феноменами є людина як соціальна істота та суспільство як сукупність людей — соціальних істот. Зрозуміло, що це поставило перед наукою початку XIX ст. глобальне завдання — вивчення суспільства як окремого, особливого соціального феномена, що потребувало формування нової галузі знань, яка б досліджувала виключно суспільство і усе те соціальне, що у ньому відбувається.

Підґрунтям для цього були дослідження класиків політекономії, які довели що економіка розвивається не хаотично, а за об'єктивними закономірностями. Логічно було припустити, що подібні закономірності розвитку існують і у інших сферах людської діяльності, а значить існують закономірності розвитку і суспільства як єдиного цілого.

Зрозуміло, що пошук таких закономірностей здебільшого проводився в природничих науках — фізиці, хімії, біології, оскільки людина як соціальна істота формується у надрах людини як істоти природної, а отже, соціальне є логічним продовження природного.

Першим, хто уловив подібні тенденції у розвитку суспільствознавства початку XIX ст. був французький філософ-утопіст Анрі Сен-Сімон (1760 - 1825).

А. Сен-Сімон впритул наблизився до визначення соціологічної науки, розробивши класифікацію наук, але не завершив її. Він поділив усі науки на три частини – фізику неорганічних частин (власне фізика, астрономія), фізику органічних частин (хімія, біологія, психологія) і соціальну фізику (науку про людину).

Розглядаючи історію (як і А. Кондорсе, Дж. Віко чи Й-Г Гердер), як безперервний процес людської діяльності, він вказує, що на її різних етапах у свідомості людини превалюють різні типи мислення - теологічний, метафізичний, позитивний. Сен-Сімон розробляє закон "трьох фазисів", кожен із фазисів відповідає тому чи іншому мисленню. Сучасне мислення, як твердить Сен-Сімон, ґрунтується на позитивному фазисі, тоді як мислення попередніх епох — на теологічному та метафізичному. Позитивізм, як спосіб пізнання природних явищ, іде на зміну метафізичному пізнанню і ґрунтується на:

• відмові від абстрактних міркувань у дослідженні процесів та явищ;

• орієнтації на пізнання реальних фактів дійсності і практичні методи їх пізнання, насамперед, спостереження;

• відмову від аналізу причин появи та розвитку тих чи інших явищ, та зосередження на їх описанні ("наука не відповідає "чому" відбувається явище, наука пояснює "як" воно проходить").

Таким чином, "позитивізм" відмежувався від абстрактності, недоказовості, гіпотетичності, зосередившись на тому, що є насправді, реальних фактах і подіях, спостереженні за ними. Таким чином, А. Сен-Сімон розробив для сучасної йому науки новий метод пізнання, завдяки чому можна було проілюструвати реальні явища та процеси, що стаються в суспільстві та природі. Але абстрагувавшись від теорії, позитивізм потрапив у іншу крайність — отримуючи знання про ті чи інші події чи явища, він відмовився від їх теоретичного осмислення, аналізу, винайдення закономірностей. Отже стався лише перехід від дедуктивного методу пізнання до індуктивного; та разом з тим, у порівнянні з метафізикою, позитивізм був більш прогресивним, і протягом десятиліть став основою наукової методології, основним принципом суспільствознавчої науки XIX ст.

Позитивізм став базисом для формування "науки про суспільство". Проте, А. Сен-Сімонові не вдалося логічно завершити працю всього свого життя, основоположником соціологічної науки за збігом обставин став його учень Огюст Конт (1798 - 1857).

В історії суспільної думки французький вчений Огюст Конт (1798 - 1857 pp.) відомий насамперед як родоначальник позитивістської філософії і позитивістської соціології, спрямованих на звільнення науки від умоглядної філософії (метафізики) і теології. 
   Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Але широко відомим цей термін став після публікації О. Контом четвертого тому свого "Курсу позитивної філософії" (1838 p.). Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння. 
   О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:

•історією їх виникнення,

•розвитку і залежності одна від одної,

•ускладненням їх предмету,

•зростанням складності явищ, які вони вивчають.

За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство. Так у цій класифікації з'являється спочатку "соціальна фізика", якій пізніше Конт дає назву "соціологія".

Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:

•теологічного,

•метафізичного,

•наукового (позитивного).

Це значить, що людський розум у силу своєї природи користається спочатку теологічним (релігійним), потім метафізичним (філософським, абстрактно-теоретичним) і, нарешті, позитивним (науковим) методом мислення. Попередній стан розумового розвитку є, з погляду Конта, необхідною умовою розвитку наступного. Послідовність руху різними галузями знань позитивного стану відповідає різноманітній природі явищ і визначається ступенем їхньої "спільності, простоти і взаємної залежності". 

 Через усю  соціологічну концепцію О. Конта "червоною ниткою" проходить його ідеал "порядку і прогресу". Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока "розбіжність умів" щодо всіх основних правил, які лежать в основі соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяють повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи, в міру необхідності залишаться в революційному стані й будуть виробляти тільки тимчасові установи. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручання в природний хід громадського життя. А для цього треба привести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання. 
   Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1. соціальну статику,
2. соціальну динаміку.