Технології соціальної роботи у сфері зайнятості

 Безробіття призводить до негативних соціальних та економічних наслідків. Соціальні наслідки безробіття викликають напруження в суспільстві, оскільки незайняті є нестабільною категорією населення. Професійна дискваліфікація молоді у стані тривалого безробіття зменшує їх конкурентоспроможність, що є причиною ускладнень при подальшому працевлаштуванні, зниження якості робочої сили та продуктивності суспільного виробництва. Як наслідок, у безробітної молоді знижується мотивація до суспільно корисної праці. [19. c.28]

 У процесі пошуку роботи безробітна молодь стикається із певними психологічними труднощами. Їхньою причиною є відсутність в особи внутрішньої готовності до активних дій, невміння змінити попередні установки, мотивація поведінки в нових ринкових умовах.

 Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних, нерегламентованих і деструктивних моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості). [20. c.153]

 Держава поки що неспроможна вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім громадським об'єднанням варто працювати над цими питаннями та проблемами і шукати ефективні форми їх вирішення і лише створивши в Україні сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих проблем, у тому числі і для розвитку економічної активності молоді, та реалізації свого трудового потенціалу. Отже, основними заходами, які повинні проводитися для зменшення безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька роботи. Для цього необхідно:

1) створити Молодіжну біржу праці;

2) розробляли проекти, орієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді;

3) проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники;

4) включити до навчальних програм обов'язкове стажування студентів. Розробити механізм пропагування серед студентів та учнів роботи за сумісництвом у вільний від навчання час та організацію експериментальних підприємств у навчальних закладах;

5) розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми;

6) проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців з метою створення умов для самовизначення особи;

7) проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;

8) організовувати зустрічі з роботодавцями та колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації;

9) запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи;

10) провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських і тимчасових робіт.

 Таким чином, в Україні розв'язати проблеми зайнятості молоді можна тільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді . [21. c.40]

 Зрозуміло, що система заходів щодо зниження рівня безробіття молоді не обмежується наведеним, існує багато можливостей для творчого пошуку шляхів виходу зі складної ситуації, що склалася зараз на ринку праці, але у будь-якому разі тільки комплексний підхід до розв'язання проблеми дозволить досягти певних позитивних зрушень у сфері працевлаштування молоді в Україні. [22. c.37]

 

2.3 Працевлаштування інвалідів

 Працевлаштування інвалідів передбачено Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Саме ст. 19 Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

 Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -органи працевлаштування інвалідів). [23. c.106]

 Згідно з частиною 1 статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

 Статтею 188-1 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" передбачена відповідальність за невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Контроль за виконанням норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладено на Фонд соціального захисту інвалідів, який здійснюється відповідно до "Порядку проведення перевірок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю", затвердженого постановою КМУ від 31.01.2007 року № 70.

 При виявленні порушень, під час проведення перевірок, уповноважені представники Фонду соціального захисту інвалідів складають протокол про адміністративне порушення. У разі не сплати штрафних санкцій добровільно, прокурор в інтересах держави в особі відділення Фонду соціального захисту інвалідів звертається до суду про стягнення з Підприємства штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Як правило сули першої та апеляційної інстанції задовольняють такі позови.

 Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

 Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -органи працевлаштування інвалідів). [24. c.159]

 Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. [25]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 Державна політика зайнятості визначається цілями і завданнями, поставленими державою у цій сфері: що треба зробити, чого досягти і як це зробити, якими засобами, методами, способами. Вона має кілька рівнів: федеральний, регіональний і локальний.

 Активна політика зайнятості - сукупність заходів, що проводяться державою, спрямованих на зниження рівня безробіття. Пріоритетні напрями такої політики: заходи, пов'язані з попередженням (профілактикою) звільнення працівників для збереження робочих місць, сприяння в працевлаштуванні, професійна орієнтація, професійне навчання, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, фінансування створення нових робочих місць, організація громадських робіт і тимчасової зайнятості, розвиток гнучких форм зайнятості, квотування робочих місць, підтримка малого бізнесу, звільнення на певний період від оподаткування.

 Пасивна політика зайнятості - сукупність заходів, що проводяться державою, спрямованих на згладжування негативних наслідків безробіття. Основні напрямки: виплата допомоги безробітним і надання послуг з підбору робочого місця через державну службу зайнятості, надання іншої матеріальної допомоги, здійснення негрошових форм підтримки безробітних, оформлення дострокового виходу на пенсію.

 Переважна більшість розвинених країн з соціально орієнтованою ринковою економікою головною метою в області політики зайнятості проголошує активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Мається на увазі, що держава створює умови і прагне до наступного:

- роботі для всіх, хто її шукає і готовий приступити до неї;

- до найбільшої продуктивності такої роботи;

- до свободи вибору зайнятості.

 Крім того, політика в галузі зайнятості повинна враховувати стадію і рівень економічного розвитку країни і зв'язок між цілями в галузі зайнятості та іншими економічними та соціальними цілями. Вона повинна здійснюватися за допомогою методів, що відповідають національним умовам і практиці. Заходи для досягнення згаданих цілей повинні бути визначені і періодично переглядатися в рамках координованої економічної та соціальної політики. При цьому прийняття рішень в сфері зайнятості вимагає узгоджених дій як з боку держави, так і з боку роботодавців і найманих працівників.

 З метою сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення держава здійснює: - розробку планів і програм соціально-економічного розвитку, заходів фінансово-кредитної, інвестиційної та податкової політики, спрямованих на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток тимчасової та самостійної зайнятості, заохочення застосування гнучких режимів праці та інших заходів, що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- правове регулювання у сфері зайнятості на основі дотримання законних прав та інтересів громадян і відповідних державних гарантій, подальше вдосконалення законодавства про зайнятість населення; - розробку і реалізацію федеральних і територіальних програм, які передбачають заходи щодо сприяння зайнятості населення;

- створення державної служби зайнятості населення; - впровадження ефективних механізмів проведення активної політики зайнятості населення, включаючи організацію та проведення спеціальних заходів щодо профілізації (розподілу безробітних громадян на групи в залежності від профілю їх попередньої професійної діяльності, рівня освіти, статі, віку та інших соціально-демографічних характеристик з метою надання їм найбільш ефективної допомоги при сприянні у працевлаштуванні з урахуванням складної ситуації на ринку праці) безробітних громадян;

- надання соціальної підтримки громадянам, визнаним у встановленому порядку безробітними.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,

Н. Б. Болотина. -- Харьков: Одисей, 1999.

2. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. -- Харьков:

Консум, 1998.

3. Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми

трудового договору // Право України. -- 1994. -- №11-12. -- С.32-34.

4. Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых споров. -- М.: ВЮЗИ , 1984. -- Ч. I.

5. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право України. -- 2000. -- № 8.

6. Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів //

Право України. -- 1992. -- № 7.

7. Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладанням, зміною і

припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. -- 1997. --№3.

8. Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики

// Право України. -- 2000. -- № 6.

9. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. -- 2000. -- № 7.

10. Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні

аспекти. Правова держава. -- К.: ІнЮре, 1998. -- Вип. 9.

11. Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у

Конституції України // Право України. -- 1997. -- № 9. -- С 39-41.

12. Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. -- М.: Профиздат, 1978.

13. Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право