Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і підлітками

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:  ТЕХНОЛНГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЗАДАПТИВНОЇ

ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

ЗМІСТ

ВСТУП  

РОЗДІЛ 1.  ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ  ПОНЯТЬ   

1.1.  Поняття  «Дезадаптовані діти та підлітки»                                 

1.2.  Фактори,  причини, та «групи ризику» дезадаптивної  поведінки

1.3.  Сутність  соціальної профілактики, адаптації, дезадаптації та   переадаптації               

1.4.  Проблема  дезадаптації дітей та підлітків в сучасному суспільстві 

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ, ФОРМИ ТА МТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ     

  ПРОФІЛАКТИКИ  ДЕЗАДАПТОВАНОЇ  ПОВЕДІНКИ

2.1.  Форми  і методи профілактики  дезадаптації                                                 

2.2.  Моделі  профілактики соціальної дезадаптації дітей і підлітків

2.3.  Технології  соціальної профілактики

2.4.  Технології  соціальної  роботи з  дезадаптованими дітьми  і    підлітками

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ТРЕНІНГОВОВИХ  ЗАНЯТЬ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ  ДЕЗАДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ       

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ   

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність цієї теми дуже велика, бо поняття «дезадаптовані діти/підлітки» має соціальний та соціально-психологічний відтінок і характеризує їх як невідповідність до соціальних норм поведінки. Дезадаптація підлітків – це порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда. Тому важливим є втручання соціальної профілактики щодо уникнення дезадаптивної поведінки дітей і підлітків. Сучасний стан українського суспільства не тільки не сприяє вирішенню проблеми дезадаптації дітей щодо підлітків, але, навпаки, загострює її. Ряд дослідників зацікавлені щодо актуалізації даної теми і вже зробили неабиякий внесок для розкриття цієї проблеми. Серед таких науковців є: Т.М. Титаренко, І.Д. Звєрєва, Г.М. Лактіонова, Афанасьєв В.С. та ін. Термін “адитивна поведінка”  в наукову літературу ввів Ц.П. Короленко, теорію адикції досліджували Д.В. Семенов, В. Качалов. Питанням профілактичної роботи з підлітками розглядали О.Є. Личко, В.С. Бітінський, В.М. Оржеховська, Н.Ю. Максимова, О.І. Пилипенко, І.П. Фіцула,  В.П. Лютий, О.Г. Кирилова, А.Г. Макеєва та інші. Багато вчених займаються з проблемами здорового способу життя в дітей, підлітків та молоді (Б.Лазаренко, І. Пінчук, А.Мазаєв та ін.).

Для розв’язання цієї проблеми вже  є деякі внески, а саме:

• Існує Закон України «Про охорону дитинства» (26.04.2001р.).
• Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001р.).
• Для повноцінної соціальної роботи з особами схильних до  дезадаптованої поведінки, необхідне створення для них системи закладів та профілактичні заходи.
• Важливу роль у роботі з дезадаптованими дітьми та підлітками відіграють центри соціальних служб для молоді («Телефон довіри», «Родинний дім» та ін.).

 
Отже ця тема досить актуальна в  сучасному суспільстві, тому ми вибрали саме цю тему курсової роботи.

Об’єкт:       Діти та підлітки з дезадаптованою поведінкою.

Предмет:    Технології соціальної профілактики дезадаптивної          

                    поведінки у дітей та підлітків.

Мета:         Розробка профілактичного тренінгу щодо профілакти

                   дезадап тивної поведінки у дітей та підлітків.

Завдання:

1) Охарактеризувати поняття: «Дезадаптовані діти і підлітки соціальної профілактики, адаптації, дезадаптації та переадаптації.

2)  Розкрити проблеми, причини і фактори дезадаптивної поведінки   дітей та підлітків.

3) Ознайомитися з технологіями, методами та моделями соціальної  роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками.

4) Проаналізувати проблеми дезадаптації дітей і підлітків в сучасному суспільстві.

5) Розробка тренінгу щодо профілактики дезадаптивної поведінки.

Методи дослідження:

Серед загальнонаукових методів дослідження  були використані  наступні:

• описовий;
• аналіз і синтез;
• структурний аналіз;
• генетичний метод.

Серед спеціальнонаукових методів були використані:

- аналіз докуменрів;

- проектування.

 

 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ  ПОНЯТЬ 

 

 

1. Поняття «Дезадаптовані діти та підлітки» 

 

Одним із найважливіших  напрямів соціальної роботи є робота з дітьми, яких виділяють в самостійну категорію, але називають при цьому по-різному: важкі, важковиховувані, педагогічно занедбані, проблемні, дезадаптовані, діти групи ризику та ін.

Поняття  «дезадаптовані діти»  має соціальний чи соціально-психологічний відтінок і характеризує дану категорію дітей з позицій соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Оскільки соціальна адаптація - це включення індивіда чи групи в соціальне середовище, пристосування їх до відповідних правил, системи норм і цінностей, то соціальна дезадаптація підлітків - це порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда. Найбільш характерними проявами соціальної і психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і ровесниками, вживання алкоголю і наркотиків, здійснення правопорушень (бійки, крадіжки й ін.) невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду і т.ін.[8,с.280].

Дезадаптації  значною мірою сприяють певні  психологічні особливості підліткового віку. Психологічним змістом підліткового періоду є, за Е.Еріксоном, криза  ідентичності. Під ідентичністю розуміється  визначення себе як особистості, як індивідуальності. її криза наступає після розпаду  дитячого Я, коли дитина ще не відділяє себе від батьків у психологічному і соціальному плані.

Отже, дезадаптація неповнолітніх має об'єктивні і суб'єктивні прояви. Об'єктивно вона проявляється в обмеженні здібностей виконувати соціальні функції, в розриві соціальних зв'язків, суб'єктивно - спотворенні системи внутрішніх норм, ціннісних установок, в поведінці, не відповідному повинному. Саме  незадовільне виконання своїх обов'язків, веде до масштабної соціальної  дезадаптаціі дітей і підлітків. Таким чином, говорячи про дезадаптацію  з точки зору цього елемента системи,  тобто самих дітей ми коментуемо, що діти і підлітки в силу якихось несприятливих впливів втрачають здатність здійснювати нормальні для віку види діяльності, стійко вдаються до асоціальних або навіть антисоціальним форм поведінки. Дезадаптація – це небажання визнавати  або невміння виконувати вимоги соціального середовища, а також реалізувати свою індивідуальність у конкретних соціальних умовах.

 

 

2. Фактори, причини, та «групи ризику» дезадаптивної  поведінки

 

Соціальна дезадаптація дітей і підлітків  виражається також в невмінні здійснювати властиві віком форми  діяльності, це є результатом або  не сформованості таких умінь, або  в їх розкладанні під  дією ряду факторів.  У дослідницькій літературі перераховується кілька факторів, що впливають на процес дезадаптації підлітків:

-  Спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна);

-Психолого-педагогічний фактор (дефекти шкільного й сімейного виховання); 

-Соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства); 

-  Соціальна діяльність самого індивіда, тобто активно-вибіркове ставлення до норм і цінностей свого оточення, його впливу, а також особистіціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення;

-  Надмірна комерціалізація суспільства;

- Розпад цілого ряду соціальних інститутів, раніше працюючих на дитинство,соціально-економічних умов функціонування сім'ї (низький матеріальний рівень, погані житлові умови); 

- Складне економічне моральне становище, в якому опинилася більшість родин; 

-  Занедбаність, як наслідок  зовні неблагополучних умов життя  і виховання, браку уваги до дитини;

-  Депривація як результат повної відсутності з боку батьків теплих, близьких відносин з дитиною, необхідних для її повноцінного розвитку;

-  Фрустрація, обумовлена тим, що дуже часто задоволенню життєво важливих потреб дитини перешкоджають труднощі;

-  Внутрішній конфлікт;

-  Нерозв'язність внутрішніх протиріч з близькими людьми;

-  Криміналізація суспільства, зростання впливу культу сили; 

-  Втрата престижу освіти і чесного заробітк [10,с 123].

Схематично категорії дезадаптованих дітей і підлітків, які мають відхилення у поведінці та розвитку, можна представити таким чином:

1)   важковиховувані діти мають близький, до норми рівень дезадаптації, який обумовлений особливостями темпераменту, наявністю легких дисфункцій мозку, порушення уваги, особливостями соціально-психологічної та і педагогічної ситуааціі виховання і розвитку;

2)   нервові  діти - не здатні самостійно впорається  з важкими переживаннями, обумовленими  їх відносинами з батьками  та іншими значущими для них  дорослими;

3) "важкі"  підлітки, не вміють вирішувати свої проблемиа соціально прийнятним чином, що характеризуються внутрішніми конфліктами, акцентуацією, характеру нестійкою емоціонально-вольовою сферою, Ізміненія особистості, які під впливом сімейної обстановки виховання, ближнього оточення стають явно вираженими, з часом необоротними;

4) фрустровані підлітки, їм властиві стійкі форми саморуйнування поведінки, небезпечного для їх здоров'я (вживання наркотиків, алкоголю), духовного і морального розвитку (сексуальні відхилення, домашнє грабіжництво), майбутнього соціального стану (припинення навчання, бродяжництво), самого факту їх існування (схильність до суїциду, відсутність сенсу життя та ін.);

5) підлітки-деліквентов - постійно балансують на межі дозволеного і протиправної поведінки[10,с.128].

Причини дезадаптивної поведінки:

• Можливість дезадаптації об'єктивно присутня в способі життя. Це визначається зразковим типізованих інструментів соціалізації. Діти з значними об'єктивними або суб'єктивними відхиленнями - відчувають потенційну загрозу дезадаптації.
• Ще однією причиною може служити об'єктивно обмежений обем розумових задатків та інтелектуальних передумов.
• Дисфункціональність найважливіших соціальних інститутів, що визначають соціалізацію дітей і підлітків - сім'ї та інститути громадського виховання (школа, технікуми, училища, вузи) [10,с 131].

 «Групи ризику»  - це категорії людей, чиє соціальне становище по тим або іншим критеріям не має стабільності, яким практично неможливо поодинці подолати труднощі, що виникли у їх житті, здатні в результаті призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, моральності та біологічної загибелі. 

До дітей  «груп ризику» дезадаптивної  поведінки можна віднести:

- Діти - жертви  збройних і міжнаціональних конфліктів, економічних, техногенних катастроф,  стихійних лих;

- Діти та  підлітки ізсемей біженців і  вимушених переселенців;

- Діти та  підлітки, що опинилися в екстремальних  умовах;

- Жертви  насильства;

- Які відбувають  покарання у вигляді позбавлення  волі у виховних колоніях;

- Знаходяться  в спеціально навчально-виховних  закладах;

- Проживають  в малозабезпечених сім'ях;

- Діти і  підлітки з відхиленнями у  поведінці;

- Діти, життєдіяльність  яких об'єктивно порушена в  результаті сформованих ситуацій  і які не можуть подолати  дані обставини самостійно або  за допомогою сім'ї.

Тож можна  зробити висновок, що поняття дезадаптивності дітей та підлітків має свої фактори, причини, категорії та «групи ризику» , що більш точно охарактеризовують це поняття.

 

 

1.3. Сутність соціальної профілактики, адаптації, дезадаптації та переадаптації             

 

Соціальна профілактика - це науково обґрунтований і такий, що своєчасно застосовується, вплив на соціальний об'єкт з метою збереження його функціонального стану та попередження можливих негативних процесів у його життєдіяльності. Термін «профілактика» походить від грецької мови і означає «запобіжний». Ефективність здійснення соціальної профілактики багато в чому визначається професіоналізмом суб'єкта впливу і комплексним характером   її застосування.

Профілактики потребує все населення. Але є пріоритетні напрями  її застосування, категорії населення, які її потребують найбільшою мірою. До таких соціальних груп можна віднести дітей, підлітків, інвалідів, людей  похилого віку, тих осіб, які ведуть асоціальний спосіб життя, та ін.

Поняття «соціалізація», як уже згадувалося, виникло в західній соціології наприкінці ХІХ ст. з метою позначення основного механізму взаємодії однієї людини з іншою, із суспільством загалом.

Соціалізація - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду (знань, цінностей, соціальної компетентності), що дає йому змогу інтегруватися в суспільство і поводитися там адаптивно [9,с.34].