Технології соціальної роботи з попередження суїциду серед неповнолітніх

Технології соціальної роботи з попередження суїциду серед неповнолітніх

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СУІЦИДУ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ……………………………

1.1. Історія дослідження проблеми технологізації суїцидів серед неповнолітніх………………………………………………………………..

1.2. Уточнення змісту головних понять дослідження: «технології соціальної роботи», «суїцид», «неповнолітні суїциданти»…………………………………..

1.3. Принципи та методи дослідження проблеми технологізації соціальної роботи з неповнолітніми суїцидантами……………………………………………..

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ……………………………

2.1. «Суїцид» - як соціальне явище………………………………..

2.2. Технології соціальної роботи з неповнолітніми схильними до суїцидальної поведінки……………………….

РОЗДІЛ 3. ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

3.1. Аналіз ефективності технологій соціальної роботи щодо суїциду серед неповнолітніх

3.2. Напрями оптимізації технологій соціальної роботи.

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Людина, поведінка якої не регулюється інстинктами, як у тварин, і традиціями, як у людей старших поколінь, втрачає чітке уявлення про те, що їй потрібно і що вона повинна робити. Проблема самогубства переслідує людство споконвіку, червоною ниткою пронизуючи всю історію його розвитку. З упевненістю можна казати, що вже досить тривалий час  філософи й мислителі, діячі науки й мистецтва намагаються розв’язати цю проблему. Всі здійснені дослідження незалежно від їхнього напряму свідчать: самогубство не треба вважати явищем, яке можна остаточно викорінити. Водночас із хворобами, злочинністю, проституцією, алкоголізмом самогубство супроводжує людство на всіх етапах його існування. Для успішного забезпечення комплексної діяльності, пов’язаної з профілактикою дитячих самогубств, необхідно передусім з’ясувати, які загальні передумови спричинюють суїцидальну поведінку особи.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СУІЦИДУ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Історія дослідження проблеми технологізації суїцидів серед неповнолітніх

Історія свідчить, що протягом свого розвитку людство ставилося до суїциду неоднозначно через наявність різних соціальних, ідеологічних та етнокультурних поглядів. Арістотель та Платон були супротивниками самогубства і вважали, що людина має мужньо долати всі труднощі життя. Епікур та його учні були впевнені, що суїцид є необхідним явищем у суспільстві. Іудеї ставилися до самогубства негативно. Японська культура характерно його вивищує. Суїцид у Японії мав ритуальний характер, а причинами, що сприяли вчиненню самогубства, були характерні для японського етносу риси. На відміну від японської культури, іслам Кораном забороняє самогубство: це тяжкий гріх. Але попри це траплялися випадки  героїчного самогубства на славу вітчизни й Аллаха. Буддизм   прямо не забороняє самогубства. У християнстві спочатку не було чітко окресленого ставлення до самогубства, але згодом воно наклало заборону на добровільне позбавлення життя. Людей, які вдавалися до невдалої спроби суїциду, карали арештом та каторжними роботами, як за вбивство. Самогубство вдови у багатьох країнах було свідченням справжнього кохання до чоловіка й доказом вірності.  У чоловіків самогубство ставало позбавленням від ганьби у військових поразках.  В історії суспільства самогубство було також одним із засобів вираження протесту проти образи, захисту своєї честі. Подальший розвиток поглядів на самогубство знайшов своє відображення в працях французького мислителя епохи Відродження М. Монтеня, який виправдовував самогубство, пояснюючи його тим, що життя є власністю людини і вона має право робити з ним усе, що заманеться. Над проблемою самогубства працював також відомий філософ Д. Юм, що відображено в есе «Про самогубство». Негативне ставлення до самогубства висловлював М. Бердяєв у своїх працях «Про самогубство» і «Самопізнання». Серйозну увагу до проблеми самогубства неповнолітніх почали виявляти на межі ХІХ—ХХ століть, зосереджуючись на її психопатологічних, психологічних, моральних, педагогічних аспектах. Видатний російський фізіолог, лікар, психолог В. Бехтерєв, грунтуючись на дослідженнях,  стверджував, що більшість дитячих самогубств пов’язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання. Відомий український психіатр І. Сікорський пов’язував суїциди дітей з морально-етичними чинниками. Православна церква до питання самогубства ставиться так: життя є найбільшим даром Божим, тому позбавляти самого себе життя — найжахливіший, найтяжчий і великий гріх. Самогубство є найстрашнішим із усіх гріхів, здійснених проти заповідей Закону Божого, оскільки в самогубстві, крім гріха вбивства, міститься ще тяжкий гріх відчаю. Самогубство — єдиний гріх, в якому немає покаяння, оскільки немає вже можливості принести його. За самовбивць церква не молиться, бо вони помирають у смертному гріху, не дозволеному, не очищеному покаянням. Таких нещасних позбавляють відспівування в храмі і церковних молитов, на могилах їхніх не можна ставити хрест і навіть не належить ховати їх на християнському кладовищі. І те, що ці люди вважали виходом із скрутного становища, стає тільки початком їхньої жахливої вічності. Українська православна церква надає та завжди готова надавати допомогу в здійсненні профілактичних заходів, спрямованих на запобігання самогубствам. У своїх бесідах із віруючими, проповідях,  на сторінках православних газет, у виступах на телебаченні це питання висвітлюється. Можна наводити ще багато історичних прикладів, прізвищ  відомих науковців, які працювали над цією проблемою, але від цього вона не стане менш гострою та актуальною.

За даними досліджень, один із суїцидальних піків припадає на підлітковий вік. Характеризуючи вікові особливості девіантної поведінки особистості, слід зазначити, що вона не є визначальною для дошкільного віку через відсутність у дітей сталих моральних переконань. Та саме у цей період закладаються перші уявлення про добро і зло, моральні норми загалом, набувається перший досвід спілкування із соціумом, особливості якого визначають специфіку самосприйняття, ставлення дитини до себе, до моральних норм. Уже три-чотирирічна дитина здатна у певний спосіб організувати власну поведінку (в простих формах). У такому віці можуть виявитися розв’язність, зухвальство, ледарство, пожадливість, брехливість, безцеремонність тощо як сигнали майбутніх відхилень у процесі соціалізації дитини. Саме відчуття дитиною себе як такою, котру люблять, почуття захищеності і цілковитого прийняття з боку дорослих є фундаментом розвитку здорової психіки. Для молодшого школяра психотравмуючі ситуації пов’язані  передовсім з потребою позитивної оцінки з боку дорослих, насамперед, учнів і батьків, особливо щодо успіхів у навчанні, а також  із бажанням посісти сприятливе становище у системі міжособистісних стосунків колективу класу. Незадоволення цих потреб викликає емоційну напруженість, негативні переживання. Особливістю дитячого віку є відсутність страху смерті через несформовані усвідомлення. На думку більшості дослідників, концепція смерті у дитини наближається до концепції смерті дорослого лише до 11—14 років. Крім того, для цього віку характерна невідповідність цілей  і засобів суїцидальної поведінки. Через незрілість і відсутність життєвого досвіду навіть незначна конфліктна ситуація здається дитині безвихідною, а тому стає надзвичайно суїцидонебезпечною. Велике значення у цьому віці має обтяжений сімейний анамнез. Втрата довіри у стосунках із батьками — один із сильних стимуляторів суїцидального синдрому у дітей та підлітків. Але ще хворобливіше вони сприймають навіть не конфлікти з батьками, а їхню холодну байдужість.

Суїцидальна поведінка в дитячому віці носить характер ситуаційно-особистісних реакцій, тобто пов'язано власне не з самим бажанням померти, а з прагненням уникнути стресових ситуацій або покарання. Більшість дослідників відзначає, що суїцидальна поведінка у дітей до 13 років - рідкісне явище, і тільки з 14-15-річного віку суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму до 16-19 років.

За даними дослідження А.Г. Амбрумовой 770-ти дітей і підлітків з суїцидальною поведінкою, наймолодшими були діти 7 років. Більшість склали дівчинки (80,8%). Найбільш частими способами у дівчаток були отруєння, у хлопчиків - порізи вен і повішення.

Більшість авторів вважають, що концепція смерті у дитини наближається до адекватної лише до 11 - 14 років, після чого дитина може по-справжньому усвідомлювати реальність і незворотність смерті. Маленька дитина швидше фантазує з приводу смерті, погано розуміючи відмінності між живуть і померлим. І тільки ближче до підліткового віку смерть починає сприйматися як реальне явище, хоч і заперечується, здається малоймовірною для себе. Отже, терміни «суїцид» і «суїцидальну поведінку» в строгому сенсі для раннього віку малоприйнятною.

Мотиви, якими діти пояснюють свою поведінку, здаються несерйозними і швидкоплинними. Для дітей у цілому характерні вразливість, сугестивність, низька критичність до своєї поведінки, коливання настрою, імпульсивність, здатність яскраво відчувати і переживати. Самогубство в дитячому віці побуждается гнівом, страхом, бажанням покарати себе або інших. Нерідко суїцидальну поведінку поєднується з іншими поведінковими проблемами, наприклад прогулами школи або конфліктами.

Виникненню суїцидальної поведінки також сприяють тривожні і депресивні стани. Ознаками депресії у дітей можуть бути: сум, невластиве дітям безсилля, порушення сну і апетиту, зниження ваги і соматичні скарги, страх невдачі і зниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або отвергнутости, надмірна самокритичність, замкнутість, занепокоєння, агресивність і низька стійкість до фрустрації .

 

Дещо іншу картину суїцидальної поведінки ми спостерігаємо в підлітковому віці. Серед підлітків спроби самогубства зустрічаються значно частіше, ніж у дітей, причому лише деякі з них досягають своєї мети. Частота закінчених суїцидів підлітків не перевищує 1% від усіх суїцидальних дій. Суїцидальна поведінка в цьому віці частіше має демонстративний характер, в тому числі - шантажу. А.Є. Личко зазначає, що лише у 10% підлітків є справжнє бажання покінчити з собою (замах на самогубство), у 90% - це крик про допомогу. Б. Н. Алмазов, обстеживши групу підлітків 14-18 років, умисно завдали собі порізи, встановив, що тільки 4% з них у момент самопореза мали думки суїцидального змісту. Більшість же ексцесів були вчинені після сварки з однолітками, а також як бравада або обряд «братання». А.Є. Личко, А.А. Александров, провівши обстеження групи підлітків у віці 14-18 років, прийшли до висновку, що у 49% суїцидальні дії були здійснені на тлі гострої афективної реакції [13, с. 133]. У групі підлітків також дещо зростає роль психічних розладів, наприклад депресії. До «дитячим» ознаками депресії приєднуються почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на дрібницях, схильність до бунту і непослух, зловживання алкоголем і наркотиками. [5,61]

У цілому можна говорити про значний вплив на суїцидальну поведінку підлітків міжособистісних відносин з однолітками і батьками. На думку Л.Я. Жезловий, в предпубертатном віці переважають «сімейні» проблеми, а в пубертатному - «сексуальні» і «любовні».

Іншим надзвичайно важливим фактором, на жаль відносно мало вивченим, виступає вплив підліткової субкультури. Так, у відповідь на повідомлення в ЗМІ в 1999 р. про самогубство Ігоря Соріна, лідера молодіжної поп-групи «Іванушки Інтернешнл», кілька дівчаток-підлітків пішли за прикладом свого кумира. [9,107]

Після 14 років суїцидальну поведінку проявляється приблизно однаково часто і у дівчат і у хлопців. У молодому віці суїцидальну поведінку нерідко пов'язано з інтимно-особистісними відносинами, наприклад нещасною любов'ю. Як група молоді люди схильні до депресії. Ступінь депресії часто є показником серйозності суїцидальної загрози.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 . Уточнення змісту головних  понять дослідження: «технології  соціальної роботи», «суїцид», «неповнолітні  суїциданти»

Самогубство, суїцид, суїцидальна поведінка (від лат. Sui - себе, caedere - вбивати) - навмисне позбавлення себе життя. У російській мові словом "самогубство" позначається і індивідуальне і масове, статистично стійке явище. Класичне визначення суїциду дав Е. Дюркгейм. За його трактуванні самогубством називається кожен смертний випадок, який безпосередньо або опосередковано є результатом позитивного або негативного вчинку, скоєного самим постраждалим, якщо цей останній знав про очікував його результати. Суїцидальна поведінка включає завершене самогубство, суїцидальні спроби (замаху на своє життя) і наміри (ідеї).

Суїцид - самодеструктівное поведінка людини, спрямована на навмисне позбавлення себе життя, а також відмова від реальних можливостей уникнути смерті в критичній ситуації. Доводиться розрізняти проведення двох типів розслідування причин суїциду. З'ясування причин і обставин даного конкретного випадку і дослідження деяких загальних підстав, які приводять людину до думки про необхідність передчасно піти з життя. Якщо немає за фактом самогубства явних кримінальних обставин, то немає необхідності ворушити недавнє минуле. Ненав'язливе цікавість тут просто недоречно і нетактовно. Ще менш доречні закиди, звернені до людини, яка вже виконав фатальне рішення. Інша справа - аналіз соціальних ситуацій, які провокують людей, штовхаючи їх на фатальний крок. Зрозуміти причини, осмислити їх - багато в чому означає зробити перший крок до їх усунення.

 

При досить поверхневому аналізі суїциду можна зробити наступний висновок, що самогубство - дуже складний багатогранний феномен, який акумулює проблеми філософські (втрата сенсу життя) та психологічні (психологічна дезадаптація, фрустрація), соціальні (соціальна невлаштованість, незадоволеність, втрата статусу, престижу і т. п .) і моральні, правові та медичні (важка хвороба, психічний розлад). Питання про те, що вважати самогубством, на перший погляд цілком очевидний: навмисне позбавлення себе життя. Проте при аналізі даного соціального відхилення з'ясовується, що не так все очевидно. Справа в тому, що самогубство часто межує з нещасним випадком або вбивством. Усі ці три види позбавлення людини життя мають подібні ознаки і є насильницькою смертю. До самогубства не можна віднести заподіяння собі смерті в стані неосудності. Не є самогубством заподіяння собі смерті з необережності.

 

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

2.1. «Суїцид» - як соціальне  явище

Суїцид як соціальне явище - стійкий статистичний факт. Дослідження суїцидальної смертності впродовж багатьох років у різних країнах і різних районах однієї держави показують подібні значення соціального відсотка самогубств (кількість завершених суїцидів на 100 тис. жителів) для країн з однаковим рівнем культури, схожими політичними, економічними і соціальними системами. У той же час цей соціальний відсоток може різко мінятися від нації до нації, від одного територіального утворення до іншого, якщо рівень розвитку основних сфер їх життєдіяльності різний.

Для з'ясування суті самогубства важливу роль грає його оцінка у суспільстві. Розглядаючи самогубство з позицій моралі, слід визнати, що такий спосіб відходу з життя не відповідає ідеалам досконалої особистості. Однак, цитуючи Е. Дюркгейма, можна відзначити, що "місце самогубства в загальній морального життя людини показує, що самогубство не становить абсолютно відокремленої групи факторів, воно не є якийсь винятковий клас жахливих явищ, що стоять поза всяким зв'язком з іншими видами поведінки. Навпаки, самогубство з'єднане з ними безперервну низку проміжних ступенів і виявляється тільки перебільшеною формою повсякденних вчинків ".

 

Самогубства свідчать про наявність в суспільстві, в міжособистісних відносинах проблем, які людина не може або не вважає за необхідне дозволити звичайним, загальноприйнятим шляхом, про переживання, пов'язані з особистим горем, розчаруваннями і песимізмом. Замах на самогубство нерідко тягне за собою тривалу хворобу, а іноді й інвалідність. Самогубство в історії суспільства було одним із способів вираження гніву, протесту проти образи, засобом відновлення своєї честі, докази вірності іншій людині.

 

Християнська церква, відмовляючи самогубцям у церковному відспівуванні та похованні, багато століть вважала їх більш тяжкими грішниками, ніж вбивці. Адже останні могли покаятися у своєму злочині, той же, хто наклав на себе руки, такої можливості був позбавлений. У цивілізованій Британії аж до 1823 року самогубців ховали на перехресті доріг, причому попередньо належало протягнути їх тіла по вулицях, а серце проткнути осиковим кілком. Не більше гуманними були данці. У їхній країні було накладено заборону на винос самогубці з дому через двері - для цього годилося тільки вікно. Тіло ж кидали у вогонь, що символізував пекельне полум'я, що очікувало грішника на тому світі. Може, так і народилася ідея крематорію?

 

У язичницькі античні часи самогубців теж не любили, але мораль була дещо м'якше. В Афінах, наприклад, задовольнялися тим, що у такого мерця відсікали руку і ховали її окремо.