— Достоєвський Федір "Злочин та кара" (скорочено)

Злочин  і кара (детальний переказ) (скорочено) — Достоєвський Федір

Стислий переказ, короткий виклад змісту

На  початку червня, коли на вулицях  Санкт-Петербурга було спекотно і душно, Родіон Раскольников вийшов зі своєї  комірчини і обережно спустився  сходами, аби не зустрітися з квартирною хазяйкою, у якої юнак винаймав своє вбоге помешкання. Він жив дуже бідно, одяг його давно зносився, він нещодавно кинув університет і жив у злиднях, не маючи навіть чим заплатити за кімнату. Вийшовши з дому, Раскольников попрямував до старої лихварки, аби взяти в неї грошей під заставу. В голові у нього визріває план, який він уже кілька місяців обдумує, готуючись реалізувати. Він знає, скільки кроків відокремлюють його будинок від будинку лихварки, раптом його вражає думка, що його капелюх надто впадає в очі. Він з огидою думає, що отак яка-небудь незначна деталь здатна все зіпсувати. Спека тільки погіршує його нервове збудження, часом Родіон думає відмовитися від свого задуму: «все це гидко, гидко, гидко!», думає він. Але потім знову подумки повертається до задуманого, мимохідь помічаючи, що в будинку старої звільняється квартира, — отже, залишиться тільки одна зайнята... Сама стара, Альона Іванівна, живе у двокімнатній квартирі зі своєю сестрою, безмовною і покірною Лизаветою, яка перебуває в Альони Іванівни в «повному рабстві» і «щохвилини ходить вагітна».

Залишивши старій срібний годинник і отримавши  значно менше грошей, ніж планував, Раскольников заходить до пивної, де знайомиться  з Семеном Захаровичем Мармеладовим. Мармеладов, брудний і постійно п’яний, розповідає новому знайомцю про своє життя, про звільнення зі служби, про  родину, яка потерпає від бідності. Дружина Мармеладова Катерина Іванівна має трьох дітей від першого  шлюбу, вона вдова офіцера, після смерті чоловіка залишилась без коштів, тож від безнадії та скрути погодилась вийти заміж за Мармеладова. Дочка ж самого Мармеладова Соня змушена була піти на панель, щоб якось допомогти зведеним брату і сестрам та Катерині Іванівні. Мармеладов бере гроші у Соні, краде останнє з дому, щоб черговий раз пропити, постійно плаче і кається, в усьому звинувачує себе, але пити не припиняє. Раскольников відводить чоловіка додому, де зчиняється скандал. Ідучи звідти ще більш пригнобленим від почутого та побаченого, Родіон лишає на підвіконні кілька монет.

Наступного  ранку Родіон отримав довгий лист від матері. Вона пояснює, чому так довго не писала і не мала можливості надіслати синові грошей. Аби допомогти йому, сестра Раскольникова Дуня пішла служити до панів Свидригайлових, де взяла в борг сто рублів наперед, тому й не могла звільнитися, коли Свидригайлов почав чіплятися до неї. Марфа Петрівна, дружина Свидригайлова, дізналася про наміри чоловіка, але в усьому звинуватила дівчину, осоромивши її на все місто. За якийсь час у її чоловіка прокинулось сумління і він показав дружині лист Дуні, в якому вона відкидає усі пропозиції Свидригайлова і просить його подумати про Марфу Петрівну. Тоді пані Свидригайлова відвідує усі родини в місті, розповідаючи про цю прикру помилку і намагаючись поновити репутацію Дуні. Тим часом, пише мати Родіонові, для Дуні знаходиться чоловік — радник Петро Петрович Лужин. Жінка намагається описати Лужина з позитивного боку, але Раскольников добре розуміє, що цей шлюб влаштовано тільки через те, що Дуня понад усе любить брата і прагне допомогти йому коштами і можливою кар’єрою за допомогою Лужина. Мати описує Лужина як людину пряму і відверту, пояснюючи це словами самого Лужина, який, не соромлячись, сказав, що хоче одружитися з жінкою чесною, але неодмінно бідною, бо чоловік не повинен бути зобов’язаний дружині, а навпаки — дружина має бачити в чоловікові свого добродійника. Незабаром, повідомляє мати Родіона, Лужин відвідає Петербург у справах, тож Раскольников має з ним познайомитись. За якийсь час і вони з Дунею приїдуть до нього. Родіон дочитує лист із обуренням і твердим наміром не дозволити цього шлюбу, бо Дуня відверто продає себе, купуючи тим добробут брата. Як вважає Родіон, це ще гірше, ніж учинок Соні Мармеладової, яка рятує голодних дітей від смерті. Він думає про майбутнє, але розуміє, що, поки він закінчить університет і зможе влаштуватися на роботу, мине ще багато часу, і він із відчаєм замислюється над долею сестри та матері. Тоді до нього знов повертається думка про лихварку.

Раскольников  виходить із дому і безцільно блукає містом, розмовляючи сам із собою. Раптом він помічає п’яну змучену  дівчину, яка йде бульваром. Він  розуміє, що її просто споїли, збезчестили і викинули на вулицю. Коли до дівчини намагається підійти якийсь товстий чоловік, Раскольников розуміє його брудні наміри і кличе городового, дає грошей на візника, щоб відвезти дівчину додому. Розмірковуючи про долю дівчини, він розуміє, що вже не може її врятувати. Раптом він згадує, що виходив з дому з наміром зайти до свого університетського товариша Разуміхіна, але вирішує відкласти візит до того часу, «коли вже з тим буде закінчено»... Родіон лякається власних думок, не в змозі повірити, що справді вже все вирішив. Він знервований і наляканий, довго блукає, аж поки не падає на траву знесилений і не засинає. Він бачить сон, у якому він, хлопчик років семи, йде з батьком і бачить кобилу, запряжену у віз. Хазяїн кобили Миколка, п’яний і збуджений, запрошує всіх сідати у віз, але кобила стара і не може зрушити з місця. Він б’є її батогом, до побиття долучаються й інші, і оскаженілі п’яні люди забивають тварину на смерть. Маленький Родіон плаче, підбігає до померлої кобили і цілує її у морду, він кидається з кулачками на Миколку, але батько підіймає його на руки і несе геть. Прокинувшись, Раскольников з полегшенням розуміє, що це жахіття — тільки страшний неприємний сон, але його не полишають важкі думки. Невже він справді вб’є лихварку? Невже він спроможний це зробити, дійсно візьме сокиру і битиме по голові? Ні, він не може, він цього не витримає. Від цієї думки на душі в юнака легшає. Тут він бачить сестру лихварки Лизавету, яка домовляється зі знайомими, що прийде до них завтра о сьомій у якихось справах. Це означає, що стара завтра ввечері буде сама, і це повертає Раскольникова до старих думок, він розуміє, що тепер усе вирішено остаточно.

Раскольников  згадує, як півтора місяці тому почув випадково розмову офіцера та студента, які обговорювали ту лихварку. Студент говорив, що вбив би її і пограбував без жодного докору сумління, бо стільки людей потерпають від злиднів, стільки добра можна зробити на гроші старої, та й чого варте її життя на загальних вагах. Але на питання офіцера, чи міг би він сам убити лихварку, той студент відповів, що ні. Ця випадкова розмова двох незнайомих людей дуже сильно тоді вплинула на Родіона.

Наступного  дня Раскольников не може зібрати  докупи своїх думок, він готується  до вбивства: пришиває петлю на внутрішній бік пальта, щоб сховати в неї  сокиру, готує «заставу» — звичайну залізку загортає В папір і перев’язує мотузкою, щоб відвернути увагу старої. Раскольников краде у двірника сокиру й обережно, не поспішаючи, аби не привернути уваги, прямує до будинку лихварки. Підіймаючись сходами, він помічає, що квартира На третьому поверсі порожня, там іде ремонт. Лихварка відчиняє Раскольникову; коли вона повертається до нього спиною, він б’є її по голові, потім знову і знову, бере її ключі і нишпорить по квартирі, напихаючи кишені грошима та заставами. Його руки тремтять, він хоче покинути все і піти. Аж раптом чує шум і стикається з Лизаветою, яка повернулася додому. Вона навіть не підіймає руки, щоб захиститися, коли бачить його із сокирою. Він убиває сестру лихварки, намагається змити кров з рук та сокири. Аж раптом помічає, що вхідні двері весь цей час були відчинені, він лає себе за неуважність і зачиняє їх, проте згадує, що треба тікати, і знову відчиняє, стоїть прислухаючись. Раскольников чує якісь кроки, він зачиняється зсередини, тільки коли люди підіймаються на третій поверх. Відвідувачі дзвонять у двері і дуже дивуються, що ніхто не відчиняє, адже стара ніколи не виходить із дому. Вони вирішують, що щось сталося, й один з них йде кликати двірника. Другий, постоявши, теж іде. Тоді Раскольников кидається геть з квартири і, заховавшись на третьому поверсі за дверима порожнього помешкання, поки незнайомці підіймалися з двірником нагору, вибігає з дому на вулицю. Родіон нажаханий і не знає, що ж тепер робити. Він повертається до себе, кидає у кімнаті двірника сокиру, яку вкрав до того, і, піднявшись до себе в кімнату, знесилений падає на ліжко.

ЧАСТИНА ДРУГА

Раскольников  прокидається рано-вранці. Він нервується, його морозить. Намагаючись знищити сліди крові на одязі, він згадує, що речі, які він вкрав, так і лежать в нього по кишенях. Він кидається в паніці, нарешті вирішує сховати їх за відірваний шматок шпалер у кутку, але розуміє, що так видно, так не ховають. Його раз по раз кидає в сон і якесь нервове заціпеніння. Аж тут стукають у двері, принесли повістку з поліції. Раскольников виходить з дому, його стан погіршує невимовна спека. Йдучи до поліції, він вирішує розповісти все про злочин. Коли катуватимуть, він стане на коліна і все розповість. Але його викликали до квартального не через це, а через борг хазяйці квартири. Йому стає легше, його сповнює тваринна радість. Він спостерігає за писарем, за людьми навколо, за пишною дамою Луїзою Іванівною, на яку кричить помічник квартального. Сам Раскольников в істеричному збудженні починає розповідати про своє життя, про те, як збирався одружитися з дочкою хазяйки, але вона померла від тифу, розповідає про свою матір і сестру. Його не слухають і примушують писати розписку, що він сплатить борг. Він дописує, але не йде, хоча його більше не затримують. Йому спадає на думку розповісти про свій злочин, але він вагається. Випадково він чує розмову про вчорашнє вбивство старої та її сестри Лизавети. Раскольников намагається піти, але втрачає свідомість. Отямившись, він говорить, що хворий, хоча всі навколо дивляться на нього підозріло. Раскольников поспішає додому, бо треба будь-що позбутися речей, він хоче викинути їх десь у воду, але усюди люди, тому він ховає речі під камінь в одному з глухих дворів. Він іде до Разуміхіна. Вони давно не бачились, проте Раскольников тільки бурмотить щось незрозуміле, відмовляється від допомоги і йде, нічого не пояснивши, розсердивши та здивувавши друга.

На  вулиці Раскольников ледь не падає  під екіпаж, його приймають за жебрака, дають йому монету. Він зупиняється на мосту через Неву, на якому так любив стояти колись, оглядаючи панораму міста. Він кидає монету у воду, йому здається, що в цей момент він відрізав себе від усіх і від усього, «ніби ножицями». Повернувшись додому, він падає на ліжко у важкому нервовому сні, його лихоманить, Раскольников чує якісь крики, він боїться, що зараз до нього прийдуть, часом починає марити. Його марення перериває куховарка Настася, яка приходить підгодовувати його, вона каже, що усі ці крики йому наснилися. Раскольников не може їсти, йому стає дедалі важче, зрештою він втрачає свідомість і приходить до тями тільки четвертого дня. Він бачить у себе в кімнаті Настасю та Разуміхіна, які доглядали його. Разуміхін владнав ту справу із боргом, поки Раскольников був непритомний, йому надійшли тридцять п’ять рублів від матері, і на частину цих грошей Разуміхін купує Раскольникову новий одяг. Приходить до нього й Зосимов, медик, приятель Разуміхіна. Сидячи за столом, Разуміхін та Зосимов розмовляють про вбивство лихварки. Вони згадують і слідчого у цій справі Порфирія Петровича, який має прийти до Разуміхіна на новосілля. Кажуть, у вбивстві звинуватили маляра Миколу, який працював у квартирі на третьому поверсі, бо той намагався здати сережки, які належали лихварці. Маляр каже, що знайшов ті сережки за дверима квартири і нікого не вбивав. Тоді Разуміхін намагається поновити всю картину злочину. Коли Кох і Пестряков (ті люди, що приходили до лихварки, коли там був Раскольников) дзвонили у двері, вбивця був у квартирі, розмірковує Разуміхін, а коли вони пішли по двірника, той утік і переховувався у порожній квартирі на третьому поверсі. Саме в цей час маляри вибігли з неї, ганяючись один за одним заради забавки. Там убивця і впустив випадково футляр з сережками, який пізніше знайшов Микола. Коли ж Кох із Пестряковим повернулися нагору, вбивця втік.

Під час їхньої розмови до кімнати заходить вже немолодий, не дуже приємний на вигляд чоловік. Цей чоловік — наречений Дуні Петро Петрович Лужин. Він повідомляє Родіону, що його мати й сестра невдовзі приїдуть до Петербурга і зупиняться в номерах за його рахунок. Родіон розуміє, що ці номери — досить сумнівне помешкання. Лужин каже, що вже придбав окрему квартиру для себе і Дуні, але її зараз ремонтують. Сам він зупинився у свого знайомого Андрія Семеновича Лебезятникова. Лужин уголос розмірковує про сучасне суспільство, про нові тенденції, за якими він стежить, говорить, чим більше в суспільстві добре влаштованих приватних підприємств, тим краще влаштоване все суспільство. Бо, за філософією Лужина, треба передусім полюбити самого себе, бо полюбити ближнього свого — це розірвати свій одяг навпіл, віддати половину, і обидва залишаться голі.

Разуміхін перериває Лужина, товариство повертається до обговорення злочину. Зосимов  вважає, що стару вбив хтось із тих, кому вона давала позики. Разуміхін погоджується і додає, що слідчий Порфирій Петрович якраз їх і допитує. Лужин, втрутившись у розмову, починає говорити про рівень злочинності, про збільшення кількості злочинів не тільки серед бідноти, але й у вищих верствах. До розмови приєднується Раскольников. Він говорить, що причина цього саме в теорії Лужина, бо коли її продовжити, виходить, що й людей різати можна. Раскольников звертається до Лужина, не приховуючи роздратування, питає, чи справді Лужин найбільше задоволений тим, що його наречена бідна і тепер він може почуватися господарем її долі. Родіон проганяє Лужина геть. Той іде, обурений. Коли всі пішли, Раскольников іде блукати містом, він заходить до трактиру, де питає про останні газети. Там він зустрічає Заметова, писаря з поліцейського відділку, приятеля Разуміхіна. У розмові з ним Раскольников поводиться дуже нервово, він розповідає Заметову, як би він повівся, якби це він убив стару. «А що, коли це я стару і Лизавету вбив? Зізнайтеся, ви б повірили? Так?» — питає він. Раскольников пішов у стані повного нервового виснаження. Якщо на початку розмови у Заметова були якісь підозри, тепер він вирішує, що всі вони необґрунтовані, а Раскольников просто нервовий і дивний молодик. У дверях Родіон зустрічає Разуміхіна, який не розуміє, що відбувається з його приятелем, запрошує Раскольникова на новосілля. Але той тільки просить залишити його нарешті і йде.

Раскольников  спиняється на мосту, дивиться у воду, і раптом поруч якась жінка  кидається в воду, та городовий рятує її. Відкинувши несподівану думку про самогубство, Раскольников прямує до поліцейського відділку, але опиняється біля будинку, в якому вчинив убивство. Він розмовляє з робітниками, які ремонтують квартиру лихварки, заговорює із двірником. Усім їм він видається дуже підозрілим. На вулиці Родіон помічає людину, яку збив екіпаж. Він упізнає Мармеладова і допомагає доправити його додому. Мармеладов при смерті. Катерина Іванівна посилає по священика і Соню, аби та могла попрощатися з батьком. Помираючи, той просить пробачення у доньки. Раскольников лишає родині Мармеладова всі свої гроші і йде, він просить дочку Катерини Іванівни Полю помолитися за нього, залишає свою адресу і обіцяє прийти ще. Він відчуває, що може ще жити далі, і життя його не померло разом зі старою лихваркою.

Раскольников  іде до Разуміхіна, розмовляє з  ним у передпокої. Дорогою до дому Родіона чоловіки розмовляють про  Зосимова, який уважає Раскольникова  божевільним, про Заметова, який більше не підозрює Родіона. Разуміхін розповідає, що він сам і Порфирій Петрович дуже чекали на Раскольникова. У кімнаті Родіона горить світло: вже кілька годин на нього чекають мати і сестра. Побачивши їх, Родіон непритомніє.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Отямившись, Раскольников розповідає, як вигнав Лужина, він наполягає, щоб Дуня відмовилася від цього шлюбу, бо він не хоче приймати її жертву. «Або я, або Лужин», — говорить Родіон. Разуміхін намагається заспокоїти матір і сестру Раскольникова, пояснюючи все хворобою Родіона. Він закохується у Дуню з першого погляду. Провівши їх, він повертається до Раскольникова, а звідти знов їде до Дуні, запросивши з собою Зосимова. Зосимов говорить, що у Раскольникова є ознаки мономанії, але приїзд рідних обов’язково допоможе йому.

Прокинувшись  наступного ранку, Разуміхін дорікає  собі за вчорашню поведінку, бо поводився  надто ексцентрично, чим, можливо, налякав  Дуню. Він знов їде до них, де розповідає матері та сестрі Родіона про ті події, які, на його думку, могли призвести до такого стану Родіона. Мати Раскольникова, Пульхерія Олександрівна, розповідає, що Лужин не зустрів їх із Дунею на вокзалі, як обіцяв, а натомість прислав лакея, сьогодні теж не прийшов, хоча й обіцяв, але прислав записку. Разуміхін читає записку, у якій написано, що Родіон Романович дуже образив Лужина, тому Лужин не хоче його бачити. І через це просить, щоб сьогодні ввечері, коли він приїде до них, Родіона там не було. Крім того, Лужин говорить, що, бачив Родіона в квартирі п’яниці, який загинув під екіпажем, і знає, що Родіон віддав його доньці, дівчині сумнівної поведінки, двадцять п’ять рублів. Дуня вирішує, що Родіон обов’язково має прийти.

Але до того вони самі їдуть до Родіона, де застають Зосимова, Раскольников дуже блідий і пригнічений. Він розповідає про Мармеладова, його вдову, її дітей, Соню, про те, чому віддав їм гроші. Мати Родіона говорить про неочікувану смерть дружини Свидригайлова Марфи Петрівні: за чутками, вона померла від знущань чоловіка. Раскольников повертається до вчорашньої розмови з Дунею: «Або я, або Лужин», — говорить він знов. Дуня відповідає, що не вийде за Лужина, якщо той не гідний її поваги, а це з’ясується ввечері. Дівчина показує братові лист Лужина і просить його неодмінно прийти.

Поки  вони розмовляють, до кімнати заходить Соня Мармеладова, щоб запросити  Раскольникова на похорон. Родіон обіцяє прийти і знайомить Соню з рідними. Дуня з матір’ю йдуть, запросивши Разуміхіна до себе на обід. Раскольников розповідає другові, що у старої була і його застава: годинник від батька й каблучка, подарована Дунею. Він боїться, щоб ці речі не зникли. Тому Раскольников розмірковує, чи не звернутися йому до Порфирія Петровича. Разуміхін говорить, що це неодмінно треба зробити, а Порфирій Петрович буде радий познайомитись із Родіоном. Усі виходять з дому, а Раскольников просить у Соні її адресу. Вона йде налякана, дуже боїться, що Родіон побачить, як вона живе. За нею стежить якийсь чоловік, він проводжає її аж до дверей її кімнати, тільки там заговорює з нею. Він говорить, що вони сусіди, він живе недалеко, нещодавно приїхав у місто.