Англійська поезія XIX століття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

 

 

 Кафедра  практики англійської мови

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

АНГЛІЙСЬКА  ПОЕЗІЯ ХІХ СТОЛІТТЯ

 

 

Виконала студентка 32 групи

інституту іноземної  філології

спеціальності

“англійська мова та література”

Коць Євгенія Михайлівна

 

 

Науковий керівник

кандидат філол. наук

доцент кафедри 

практики англійської  мови

Крисанова Тетяна Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

 

 

Луцьк 2013

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

 

Розділ 1

Періодизація та особливості розвитку англійської поезії ХІХ століття………5

1. Феномен “Озерної школи”……...……………………………………………5
2. Короткий огляд життєвого і творчого шляху ключових поетів англійського романтизму початку ХІХ століття……………………………6
3. Поети критичного реалізму ХІХ століття….………………………………13

 

Розділ 2

Вплив Джорджа Гордона  Байрона на розвиток англійської  літератури……..17

2.1 Біографія Джорджа  Байрона...………………………………………………17

2.2 Особливості поетичного світу Джорджа Байрона..……………………….18

2.3 Образ ліричного  героя у творчості Джорджа Байрона………...………….19

2.4 Вплив Джорджа Байрона на національні культури……..………………...22

 

Висновки…………………………………………………………………………25

 

 

Список використаної літератури……………………………………………….27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Англійська література є могутнім пластом в світовому літературному процесі. Вона дала світу такі імена, як Вільям Шекспір, Джонатан Свіфт, Джордж Гордон Байрон, Персі Біши Шеллі, Вальтер Скотт, Чарльз Діккенс, Оскар Вайльд, Бернард Шоу. Важко уявити собі літературу без цих імен, без героїв улюблених творів, без тих добрих думок і відчуттів, які охоплюють нас при читанні англійських романів, поем, віршів і п'єс.

Англійська література пройшла довгий шлях розвитку, властивий  будь-якій національній літературі. Особливого розквіту вона досягла в XIX столітті, в період становлення і розвитку романтизму. Представники “Озерної школи” (В. Вордсворт, С. Т. Кольрідж, Р. Сауті) першими в англійській літературі проголосили нові принципи літературної творчості, повернувши йому національні риси. Прапор романтизму підхопили Дж. Г. Байрон, П. Б. Шеллі, Д. Г. Россетті, Дж. Кітс, подарувавши читачам дивовижний, чарівний світ, повний честі, доблесті, краси і благородства. [2]

Епоху романтизму разом з її головним героєм – Джорджом Байроном – та нас розділяють два століття. Важливо підкреслити, що для спадщини романтизму в цілому характерно те, що вона ніколи не втрачала своєї актуальності і привабливості для нащадків. Романтизм асоціювався у багатьох як з юнацьким максималізмом і егоїзмом, так і з загостреним емоційним станом. Він прекрасний у своїй височині і пристрасності. І це властиво для будь-якого виду мистецтва.

Дж. Байрон, як яскравий представник романтизму створив, по суті, енциклопедію романтизму – свою видатну працю “Паломництво Чайльд Гарольда”. Усі найважливіші мотиви романтичної літератури відобразилися в цій поемі. [10]

Але поступово на зміну  романтизму почав приходити реалізм, що розповсюдився в другій половині XIX століття, який прийнято називати “критичним”. [18]

Актуальність дослідження. Англійська поезія – складова частина світової культури, а тому актуальним є використання кращих національних традицій англійської літератури для збагачення розвитку світового літературного процесу. Поезія Англії ХIХ ст. відображає історію держави та її народу, особливості національного характеру та історичного розвитку.

Об'єктом дослідження  є етапи розвитку англійської поезії ХІХ століття, зокрема творчий феномен байронізму.

Предметом дослідження  є англійська поезія ХIХ століття.

Метою дослідження є  ознайомлення з історією англійської літератури, включаючи біографії видатних класиків Англії та загальну характеристику їхніх творів.

Виходячи з поставленої  мети, об'єкта і предмета дослідження  необхідно вирішити наступні завдання:

• дати характеристику розвитку англійської поезії ХІХ ст.;
• зробити короткий обіг по біографіях англійських поетів ХІХ ст.;
• розглянути вплив Джорджа Байрона на національну культуру.

Методологічною основою  дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: системний, літературний, історичний, порівняльний, спостережень, системного аналізу. У ході дослідження проаналізовано англійську поезію ХІХ століття. Застосування цих методів дослідження дало можливість всебічно розглянути тему.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Періодизація та особливості розвитку англійської поезії ХІХ століття

 

1. Феномен “Озерної школи”

“Озерна школа” – так називали перших англійських поетів-романтиків кінця XVIII — початку XX століття, які жили і творили у знаменитому Озерному краї, розташованому на півночі Англії. До групи цих поетів-лейкістів (від англ. lake — озеро) належали талановиті майстри слова: Вільям Вордсворт, Роберт Сауті та Семюел Колрідж. “Озерний поетами” гурток В. Вордсворта в насмішку прозвав журнал “Edinburgh Review” у 1807 році. Ця назва міцно закріпилася за ними, не зважаючи на протести “лекістів”. [11] Озерний край на північному заході Англії славиться своїми неповторними гірськими та озерними пейзажами. Саме тут, серед пагорбів та гаїв селища Гросмір, знаходився маєток “Dove Cottage”, родинне гніздо Вільяма Вордсворта, славетного англійського лірика. Доленосною подією для митця стало знайомство у 1795 році з молодими поетами-початківцями Семюелом Колріджем і Робертом Сауті. Троє друзів багато часу проводили разом, ділилися творчими планами, годинами із захопленням говорили про поезію та філософію. Як писав Семюел Колрідж, вони були “три людини з однією душею”. Озерний край став для поетів джерелом натхнення. Зелені луги, дзеркальні поверхні озер, величні пагорби й таємничі долини – ця неповторна природна краса надихала митців на творчість. У творах В. Вордсворта відобразились деякі мальовничі краєвиди тих місць – річка Деруент, Червоне озеро на Хелвеліні, жовті нарциси на березі озера Алсуотер, зимовий вечір на озері Естуейт. Вільям Вордсворт захоплювався прогулянками цією мальовничою місцевістю, милувався нею, вивчав її. Цікаво, що в 1810 році він навіть опублікував книжку-путівник “Гід по озерах”. І сьогодні Озерний край залишився одним із найкрасивіших заповідників Великобританії. [13] Творчість поетів “озерної школи” була своєрідним протестом проти поезії англійського класицизму. Поети-реформатори мріяли відновити британську поезію, яку вважали штучною, пишномовною, перенасиченою штампами і занадто раціоналістичною та елітарною. У ранній період творчості поети захоплювались ідеями французької революції, але потім, перелякані хвилею Якобінського терору, відійшли від неї, стали її активними противниками. У творах “лейкістів” посилилися релігійні тенденції та мотиви, їх пізня творчість набула консервативного характеру. [14; 15]

 

2. Короткий огляд життєвого та творчого шляху ключових поетів англійського романтизму початку ХІХ століття

Романтичний світогляд  виходив із багатогранності бачення світу, який знаходиться в стані постійного руху і діалектичного розвитку. Щодо власне самої літератури доби романтизму, то чи не найвиразнішу її характеристику дала відома французька письменниця і теоретик мистецтва того часу Ж. де Сталь: “Тільки романтична література здатна ще удосконалюватися, бо її коріння в нашому власному ґрунті, і одна вона може проростати і оживати; вона відповідає нашій вірі; нагадує про нашу історію; за походженням вона є давньою, але не античною”.

Романтики висунули і втілили в життя широку програму оновлення літератури від незмінних класичних стереотипів; вони розуміли творчість як органічне явище, що виникає й утверджується на національному народно-історичному ґрунті, який визначає також множинність змісту і форми мистецьких творів. Звідси йде розмаїття течій в літературі романтизму, його різнобарвна національна специфіка, як от: народно-фольклорна поезія “лейкістів”, “байронізм”, згодом культ страждання, “світової скорботи” тощо. Романтизму властиві гротеск, фантастика, утопія, звернення до історичної тематики. На всіх етапах розвитку англійського романтизму відбуваються постійні процеси взаємних зв’язків і впливів, національна ж специфіка літератури залишається самобутньою.

В Англії, на відміну від  Німеччини, романтизм довгий час сам себе не усвідомлював, хоча романтичні тенденції там проявилися ще у ХVІІІ ст.  (іронічна самооцінка, антираціоналізм, уявлення про “оригінальність”, “незвичність”,  “нез’ясовність”, тяжіння до старини).

     Одночасно  з Великою Французькою в Англії відбувалася своя революція, набагато тихіша, але не менш трагічна, – революція індустріальна. Вмирала “old kind England” (стара, добра Анлія), “green wood’s England” (Англія  часів зеленого лісу), народжувалась “workshop of the world” (майстерня світу). Англія почала будувати суспільство буржуазної демократії іще у ХVІІІ ст. Отримавши права, рівні з аристократами, буржуа ринулися до штурму суспільства. Аристократи не могли конкурувати із ними у плані винахідливості чи хитрості. В результаті, наприклад, лорд Байрон через нестачу коштів вимушений був продати власний родовий маєток, який його пращури отримали як нагороду за служіння Британії. І вихований за законами родової честі дворянин, і простий селянин, нащадок вільних йоменів, відчували себе безсилими перед новою силою. Англійський романтизм розвився на ґрунті розгубленості художнього мислення людей перед світом буржуазного процвітання. [6; 18]

     Англійський  романтизм умовно розділяється  на три покоління: старше  (В. Блейк, В. Вордсворт, С. Кольрідж, Р. Сауті); середнє (Дж. Байрон, П. Б. Шеллі, Дж. Кітс ); молодше ( Т. Карлейль ). [3]

     Вільям  Блейк передбачив розвиток романтизму трохи не за двадцять років; за життя був відомий невеликій купці шанувальників, його творчість було оцінено пізніше. Творчість В. Блейка вважається романтичною через те, що в ній постійно відчувається опір часу. Гравер і поет створив свій власний світ. Його творчість нагадує сни наяву, причому В. Блейк усе життя щиро вірив: “він бачить золотих птахів на деревах, веде бесіди із Сократом, Данте, Христом”. Глибоко релігійний В. Блейк постійно намагався звести небо і землю, побачити небесне у буденному. “В одній миті бачити вічність, і небо – у цвітінні квітки”, – так поет сформулював власне кредо. Його твори (“Пісні невинності” (1789), “Пісні досвіду” (1794), “Шлюб Неба і Аду” (1790), “Книга Уризена” (1794), “Ієрусалим, або Втілення Гіганта Альбіона” (1804), “Привід Авеля” (1821)) демонструють абсолютну чужість В. Блейка передовій науці свого часу. Для нього беконівська "достовірність" є найгіршим із усіх обманів, а Ньютон виступає в творчості В. Блейка у вигляді символу зла. Сучасний йому світ поет порівнював із чудесною церквою, до якої вліз брудний змій й загадив її (“Я бачив храм...”). Через п’ятнадцять років після смерті поета його відкрили “прерафаеліти”, художники, які намагалися повернути мистецтво до “дорафаелівських” часів. Вони творили за законами старовинного ремісництва, і В. Блейк з його ствердженням  блудливості розмов про “темряву середньовіччя”, якої, на його думку, насправді не існувало, з його зануренням в абсолютну духовність і виготовленням книжок власними руками, без допомоги машин, був сприйнятим на рівні пророку. А наприкінці ХІХ ст. В. Блейка канонізували символісти. [6]

     Імена В. Вордстворта і С. Кольріджа часто задуються поряд, тому що вони є представниками так званої “озерної школи” (“лейкісти”). Вільям Вордсворт   народився на півночі Англії, у Кемберленді, там і прожив більшу частину свого життя. Кемберленд називають “країною озер”. Маєток В. Вордсворта було розташовано саме там, де він надавав притулок своїм друзям-поетам, тому їх і почали називати “лейкістами”. В. Вордсворт вважається одним із найзначніших в Англії, якщо не найзначнішим поетом. Він є співцем англійського пейзажу, спокійного і затишного. У 1798 р. В. Вордсворт разом із С. Колріджем видає збірку “Ліричні балади”. Збірку розпочинала поема С. Колріджа “Сказання про старого морехода”, таємнича історія про помсту природи тим, хто її не поважає. Семюель Тейлор Колрідж з дев'ятнадцяти років почав приймати опіум (досить розповсюджена розвага в середовищі богемно налаштованих романтиків), і це суттєво скоротило його творчий шлях. Але “Старий морехід” залишився в історії світової літератури. Моряки із глибокої давнини поважають альбатросів, красивих птахів, які практично ніколи не сідають на землю. Вважається, що в них вселяються душі людей, які загинули на морі. Тому альбатросів не можна вбивати. Але старий морехід розповів сучасному перехожому: коли він був молодий, то просто заради дурної розваги вбив одну із таких птиць, яка проводжала їхній корабель. А потім члени екіпажу почали гинути один за одним, спочатку під час шторму, потім – від спраги під час штилю. І тільки винуватця трагедії духи природи залишили в живих, і тепер він блукає містом, скалічений алкоголем і божевіллям старець, і розповідає людям про помилку, яка зруйнувала йому життя, але ніхто не прислухається до нього. Духи природи засудили його до “життя у смерті”, муки совісті катують старого моряка тяжкими видіннями про смерть і передсмертні прокляття товаришів. [7] Ця людина не живе, а існує під тягарем тяжкого покарання. Очікуванні рядки поеми діють на читача магнетично. П.Б. Шеллі знепритомнів, коли вперше почув цю поезію.

Англійські та американські літературознавці наголошують на тому, що автори “Ліричних балад” (особливо В. Вордсворт) плідно реформували англійську поетичну мову і заклали основи мови англійської поезії XIX століття.

В. Вордсворт широко рекламував “реформу” поетичної мови в “Ліричних балладах” : він широко і сміливо використовував розмовну мову, народну лексику. У зображенні “лейкістів” їх “реформа” була остаточним ударом по спадщині англійського класицизму, проголошеному ними безнадійно застарілим і позбавленим значення. [9] Насправді ж, В. Вордсворт і С. Колрідж у сфері поетичної мови боролися насамперед проти спадщини англійської просвітницької поезії.