Дослідження ідейно–художнього новаторства Евріпіда в трагедії «Медея»

                                                   ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАГЕДІЇ ЕВРІПІДА…..………..5

1. Новаторство і реалізм трагедії «Медея»………………………...…..5
2. Проблема страждаючої людини, як провідна……………………….8

Розділ 2. «МЕДЕЯ» - ЗРАЗОК КЛАСИЧНОЇ ТРАГЕДІЇ…………...……13

1.1      Традиції написання трагедій…………………………………..…….13

1.2      Особливість стилю написання……………………………………....15

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

   Робота присвячена  дослідженню ідейно – художнього  новаторства Евріпіда в трагедії «Медея».

   Сюжетні особливості та тематики, які пов’язані безпосередньо із самою трагедією неодноразово ставали предметом багатьох досліджень в літературознавстві [2;4;6]. Досить багато літератури було присвячено опрацюванню сюжетних особливостей [1;5;7;8].

     Однак саме дослідженню ідейної спрямованості присвячено не так багато робіт, тому виявлення мети автора, при написанні трагедії та ідейної спрямованості відкриває нові перспективи при роботі з античними трагедіями та відкриває нові аспекти творчості таких античних авторів як Евріпід.  

   Актуальність обраної теми зумовлена спрямованістю низки наукових літературознавчих робіт на дослідження творів античності, а саме творів Евріпіда. Вивчення ідейної спрямованості будь-якого твору є важливим аспектом дослідження літератури усіх часів, тому що за допомогою цієї роботи ми маємо можливість дослідити художньо – ідейний зміст та особливості трагедії. Робота висвітлює імовірний емоційний вплив автора на читачів, та розкриває мету, яку ставив автор перед собою.

    Метою курсової роботи є дослідження трагедії та розкриття проблеми страждаючої людини, як провідної.

Досягненню мети сприяє вирішення таких завдань:

• опрацювати теоретичні джерела;
• з’ясувати сутність поняття «ідейно – художнє новаторство» з урахуванням особливостей античної літератури;
• визначити структурні, семантичні, композиційні особливості трагедії, які є засобами відображення дійсності у творі;
• виявити проблеми висвітлені автором;
• оглянути основні положення наукових робіт щодо теми дослідження та вибір методологічного апарату дослідження.

  Об’єктом дослідження є трагедія «Медея» Евріпіда.

  Предметом виступає поетика, система образів, лексика, особливість стилю письменника, особливість трагедій того часу у цілому.

                                                          3

 

  Вирішення визначених завдань передбачає використання таких методів дослідження: вивчення та узагальнення теорії та досвіду попередніх дослідників; гіпотетико-дедуктивний метод, який полягає у висунені гіпотез і виведення висновків із цих гіпотез шляхом дедукції. Але найголовнішим методом є аналіз художнього тексту, цей метод є відправною точкою для будь-якого дослідження.

   Структура роботи: Робота складається зі вступу, 3 розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

    У вступі розглядається питання актуальності теми, формулюються мета та завдання, визначається об’єкт і предмет дослідження.

    У першому розділі розглядаються біографічні дані Евріпіда, відображення значущих подій в його житті на трагедію; стислий переказ сюжетних особливостей у творі та теоретичні відомості.

У другому розділі роботи виявляється мета автора, при написанні трагедії, проблематика та ідея твору. Аналізується система образів, як відображення дійсності автора та особливостей його часу.

У загальних висновках підсумовуються результати роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  

                                                

 

                                                        4

                                                 РОЗДІЛ І

                                       ОСОБЛИВОСТІ ТРАГЕДІЇ ЕВРІПІДА

                     1.1Новаторство і реалізм трагедії «Медея»

   Евріпід показав кризу грецької держави. На тлі Есхіла і Софокла його твори дуже змінюються. Людина абсолютно іншої формації. Сучасники не дуже його любили, всього 2 рази вигравав призи, але нащадки цінували. Його драма набагато більше наближена до людини. Збереглося аж 19 трагедій. Глибоке проникнення в людський характер та трагічна доля є характерними.          Особливості:

1) Ставлення до міфу - скептичне і раціональне. Використовує міф як повернення до витоків драматургії. Боги більш значущі, але більш наближені до людини. Намагається повернутися до архаїчної трагедії;

2)  Публіцистичність. Піднімає найактуальніші питання сучасності. Виводить на сцену смертних з їх вадами.

3)  Характер змінюється, заломлюється;

4)   Вперше вводить інтригу, і вона сама веде твір.

5)   Криза поліса.[7;49]

   Творчість Евріпіда знаменує кінець старої героїчної трагедії. Перейшовши до зображення людей, "які вони насправді", тобто з їх особистими потягами і пристрастями, відходячи від норми "належного", Еврипід вказав два напрямки, по яких і розвивалася згодом серйозна грецька драма. Це, з одного боку, — шлях патетичної драми, сильних, іноді навіть патологічних пристрастей, а з іншого боку, — наближення до побутової драми з персонажами буденного рівня. Зниження героїчних постатей Евріпід дає не тільки трактуванням характерів, але і театральними засобами: на сцені з'являються царі у вигляді жебраків у лахмітті, понівечені герої, старезні люди похилого віку, діти. Трагедія Евріпіда перестає бути учителькою цивільних доблестей поліса. [7; 82]

    В античному розумінні трагедія нерозривно пов'язана була з міфологічними сюжетами і фігурами. У Еврипіда міф стає вже оболонкою, що знаходиться в різкому протиріччі з ідеологічної і художньої спрямованістю трагедії. Це тим більше помітно, що Еврипід, інсценуючи міфологічний сюжет, одночасно з цим критикує його, розкриває його аморальність чи безглуздість. Він часто вносить істотні зміни в традиційний міф і далеко відходить від його звичної форми.

                                                        5

                                                       

    Майже всі трагедії Евріпіда починаються з прологу у формі монологічного повідомлення, яке містить сюжетні передумови трагедії, минуле героїв, вказівка ​​на місце дії і його основні моменти. Пролог цей іноді вкладається в уста божества, сюжетно пов'язаного з драмою, але не є її безпосереднім персонажем. Експозиція, таким чином, ізолюється від самої дії, яке починається вже після прологу.

    Новаторство і реалізм Евріпіда не відразу знайшли визнання у глядачів. Його трагічний пафос висміяв Аристофан у своїй комедії «Жаби». Сюжети трагедій Евріпіда в основному міфологічні, але дійові особи виписані ним реалістично, з рисами позитивними і негативними, часом суперечливими. Після смерті великого драматурга його твори ставали все більш популярними. Вони вплинули на римських авторів, а також на розвиток драматургії в Європі.І не дивно, адже герої Евріпіда дуже життєві, репліки точні, розумні і дотепні, а вчинки часом несподівані, як це нерідко буває в дійсності. Нові сили евріпідівської драми - цивільний реалізм, риторика і філософія. Відображення філософських проблем у своїй творчості принесло Евріпіду прізвисько «філософа на сцені». Його творчість передбачає певну освітню атмосферу і суспільство, до якого воно і звертається, і навпаки — що ця поезія вперше допомагає пробитися у світ в новій формі людини, і ставить у нього перед очима ідеальне відображення його суті, в якому він відчуває потребу для свого виправдання , може бути, більш, ніж коли б то не було. [4; 76]

   Обуржуазнювання життя для часу Евріпіда означає приблизно те ж саме, що для нас пролетаризація, на яку вона іноді стає схожа, коли на сцені замість трагічного героя давнини з'являється жебрак-бродяга. Саме проти цього приниження високої поезії повставали суперники Евріпіда. Кризис афінського поліса, різко загострилася в період Пелопоннеської війни, знайшов різнобічну відображенням у трагедіях Евріпіда. Наростаючі індивідуалістичні тенденції в суспільстві, які відбивалися в теоретичній сфері в прагненні софістів бачити в людині «міру всіх речей» (Протагор) в галузі художньої творчості проявляються в окремій людині, його індивідуальності, до світу його відчуттів. 

    В драмах Евріпіда трагічний конфлікт розгортається як конфлікт протилежних почуттів у душі героя, як конфлікт психологічний. Вперше психологія людини отримує розгорнуте художнє втілення. Евріпід зображував людей такими, які вони є насправді, відмовлявся від софоклівської ідеалізації та героїзації, прагнучи показати справжню дійсність, не приховуючи її недоліків.

                                                        6

   В трагедіях Евріпіда легко розпізнати схильність до зображення особливо гострих і трагічних ситуацій і конфліктів, до трагічної патетики, за те що Арістотель називав його «найтрагічнішим із поетів»[2;83]. У той же час зображувані конфлікти приймають риси побутових, що відбуваються у сфері чисто особистих відносин. Розвиток побутового елементу призводить до протиріччя між міфологічної формою і змістом трагедії, що набуває риси побутової драми. В деяких пізніх трагедіях Евріпіда («Іон», «Олена») з'являється новий тип драматичного твору нової аттичної комедії.

   Трагедії Евріпіда, відгукуючись на найважливіші події політичного і духовного життя Афін, набували часом суто публіцистичного характеру: міркування про суспільні проблеми іноді лише зовні пов'язані з зображуваним сюжетом. В трагедіях Евріпіда звучить критика традиційного світогляду: релігії, поглядів на становище жінок і рабів, на політичне устрій суспільства: відзначаючи багато недоліків афінської демократії, Евріпід висловлюється на підтримку демократичного ладу, засуджує єдиновладдя (тиранію). У декількох трагедіях («Троянки», «Гекуба») він протестує проти загарбницьких воєн, трагічної їх нісенітниці, що приносить людині лише страждання. Причому ці страждання позбавлені морального сенсу, що приводить до пізнання істини, як це було в трагедіях Есхіла («страждання вчить»). Деякі персонажі його трагедій відображають кризові суспільні настрої для епохи — прагнення піти від суспільного життя, шукати ідеальне в своєму внутрішньому світі, у спілкуванні з природою. Але в його ж трагедіях можна зустріти героїчні образи, що відображають громадянський пафос і патріотизм поета.

    У художньому відношенні трагедія Евріпіда знаменує кризу жанру героїчної трагедіі. Про це свідчить невідповідність міфологічної форми, побутового забарвлення змістом, падіння ролі хору, яке перетворюється з основного структурного елементу трагедії в елемент необов'язковий, втрачаючи органічні зв'язки з цілим, оскільки центр уваги переміщується на актора (зображення внутрішнього світу героя призводить у трагедії Евріпіда до появи поряд з монологом ще й монодії (сольної музичної арії). Трагедія Евріпіда прокладає шлях до драми нового часу з її поглибленим інтересом до внутрішнього світу людини, зображуваного у всій його суперечливості. [10; 92]

 

 

 

 

                                                         7

                 1.2 Проблема страждаючої людини, як провідна

    Образ Медеї вабив багатьох творців різних видів мистецтва: художників, композиторів і письменників (в основному драматургів), причому кочуючи з твору в твір, цей образ зазнавав істотних змін. Розглянемо образ Медеї в однойменній трагедії Евріпіда.

    Арістотель вважав неприпустимим для поета міняти істоту міфу і як приклад такого збереження зерна оповіді приводив «Медею». З різних варіантів міфу про Медею Евріпід вибирає той, в якому вона найбільш жорстока: ховаючись від переслідування батька, Медея вбиває молодшого брата Аспірта і розкидає шматки його тіла, щоб батько затримався їх зібрати; Медея вбиває власних дітей; Медея, а не Ясон справляється з драконом. Медея Евріпіда пішла на все заради Ясона, на найстрашніші злочини, причому в цей час вона не так могутня, якою була в деяких міфах (по одному міфу вона дочка царя Колхіди Еета і океаніди Ідіі, онука Геліоса і племінниця Цирцеї, а по другому — мати Медеї — покровителька чарівниць Геката, а Кірка — сестра). [2; 48]

    Евріпід вибирає той міф, який пояснює першопричину краху сім’ї Медеї та Ясона: Ерот, на прохання Афіни і Гери, вселив Медеї пристрасну любов до Ясона, але любов її була без відповіді і одружився він на ній тільки тому, що дав обіцянку, в обмін на її допомогу . Тобто з боку Ясона це був шлюб з розрахунку, тому-то йому було так легко відмовитися від Медеї і дітей заради царського престолу Корінфа.

    Про характер Медеї ми дізнаємося дуже багато що вже з прологу, першого монологу годувальниці (Арістотель вважав пролог «Медеї» зразком прологу трагедії). Годувальниця розповідає про те, що «ображена Медея» тим, що чоловік надав перевагу іншій, а заради нього вона пожертвувала всім (батьківщиною, сім’єю, життям брата, добрим ім’ям, друзями). Медея страшно розгнівана зрадою чоловіка, доведена майже до божевілля. Годувальниця дає точну оцінку Медеї: «Образ не переносить важкий розум, і така Медея», — знаючи Медею, годувальниця боїться, скільки бід вона може створити з помсти: