Еліпсис в українській літературі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Особливості функціонування еліпсиса

у творах української  літератури

 

2.1. Методика  застосування еліпсиса в творах  української літератури

Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напруженість зміни дії, підкреслювати лаконізм, ліричну схвильованість, розмовні інтонації [21]. Еліпсис часто трапляється в прислів'ях і приказках. Наприклад:

«Ні слова, ні півслова, ні очернив, ні обілив» (Нар. тв.)

 

«Я йому слово, а він  мені десять» (Нар. тв.)

 

«Пташка радіє весні, а дитя — матері» (Прислів'я).

 

Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження  думки та напруженості дії, відрізняючись  цим від обірваної фрази (апосіопези), власне, вмовчування [1, 168]. Відомий приклад еліпсу — рядки з поеми        Т. Шевченка «Перебендя» [6, 23], де пропущено додаток:

«Орлом сизокрилим літає, ширяє,

Аж небо блакитне широкими (крилами) б'є»

Та найчастіше в еліптичних конструкціях випадає присудок:

(…) Одна нога в  стременах…

       Сніги. Вітри. Зима.

       Розрубані ремена,

       І голови нема…

Ще вчора був веселий:

Не думав, що — кінець…

Сьогодні ж — леле!

Мрець…

У наведеному уривку з  вірша Д. Фальківського «Одна  нога в стременах», де розкривається  неприхована правда про антилюдську  громадянську війну, еліпс посилює  переживання зображеної тут трагедії [21].

Характерною рисою досліджень зарубіжних лінгвістів (О. Єсперсен, В. Кунрад, А. Мартіне та ін.) явища економії в різних мовах є визнання про тенденцію до економії в різних мовах, а також визнання його одним із основних законів розвитку мови. Це обумовлене прагненням людини до вдосконалення мовних форм під час їх вживання, з мінімальною витратою розумової та фізичної енергії на обмін інформацією в процесі комунікації, спілкування [2, 46]. Широке використання еліптичних речень в діалогічних сценах помітне як в усному так і у писемному мовленні. Наприклад:

• Добрий день, дядьку й тітко! — поступаються стежкою.
• А здрастуйте, здрастуйте! До школи?

 (Григір Тютюнник).

До найтиповіших сфер вживання еліптичних речень належить діалог, наступній репліці якого, як правило, властиве  скорочення відомого з попередньої репліки. Комунікативно-інформативна ознака діалогу як узвичаєної форми усного мовлення знаходить своє синтаксичне вираження у реченні: « – Скільки років ти вчивсь, Колосовський? — Тринадцять»

(О. Гончар).

 

Еліптичні речення цілком самодостатні і не потребують контекстуального доповнення.

Економія мовних засобів  і методика застосування принципів  цієї економії активно знаходить своє практичне втілення, особливо у фахівців, які займаються комп’ютерною і машинною обробкою тексту, створенням штучних мов. Найчастіше розробляються аспекти теорії економії мовних засобів у різних стилях (розмовному, письмовому). Приділяється увага фонетичній, морфологічній, графічній, орфоепічній і синтаксичній економії та в рамках вказаних груп – окремим явищам, таким як абревіатура, еліпсис. Однак, з іншого боку, саме надмірність інформації і забезпечує можливість скорочення окремих елементів у мовному потоці. У працях зарубіжних учених питання про скорочені одиниці розчиняється у вченні про еліпсис [2, 38].

Фігура еліпса може лежати в основі цілого художнього твору або значної його частини, як, наприклад, у новелі М. Черемшини «Парубоцька слава» [21], де увага читача інтригується тим, що ім'я персонажа довго не називається:

Такий, гей ясінь, високий  та кучерявий.

А бгачкий, гей жереповий  прут,

Лице, гей зарькою мальоване, на бачках обертається,

під шовковим вусом замикається, як братчиків цвіт.

Бровами плете дрібні віночки над голубим морем.

Як моргне, то днинка сміється.

Як гляне, то душа потопає.

Як заговорить, то сріблом  розкидає...

На Шевченкових еліптичних конструкціях помітний вплив народнорозмовного експресивного синтаксису. Поет звертається до типових синтаксичних моделей української народної казки — двочленних синтаксичних конструкцій з ключовими дієсловами дивитися, глядіти (і синонімічними віддієслівними формами глядь, глянь, зирк, гульк) у першій частині:

«Далі гляну:

У долині, мов у ямі,

На багнищі город  мріє»

(«Сон — У всякого  своя доля»)

 

 «Аж зирк — і наймичка ввійшла

На двір»

(“Наймичка”)

«Аж гульк — з Дніпра повиринали

 Малії діти, сміючись»

(“Причинна”)

Другу половину XIX ст. можна  назвати тим періодом, коли застосування еліпсиса в реченнях набуває все більшого поширення. Звичайно, йдеться не лише про появу такого явища в розмовній мові, а й про часте вживання еліптичних конструкцій у художніх творах того часу, у газетних заголовках.

Вони можуть вживатися  як заклики, гасла: Всі – на вибори![15, 35]

Пропущений присудок не відновлюється ні з контексту, ні з ситуації його значення підказується будовою і змістом самого речення.

Зостались ви, пісні старії, Щоб старину згадати нам, Старим — літа їх молодії.(О. Корсун) [19, 118]

Безприсудкова конструкція поданих речень передає динамічну картину життя, відтвореного з допомогою прямого називання предметів та явищ або образного їх переосмислення.

Аби ти тільки з хати, вже й тінь її пропала. (М. Коцюбинський) [19, 118]

 

В долині – доля, у  горах сніг, в твоїх очах то сум, то сміх. (Луків)

 

Тож на коліна, правнуки горді перед дідами, що в шалі походів не розтрусили на вибоях роду,–  славтесь, предтечі з предтеч! (Олійник) [16, 55]

 

Синтаксис Шевченка багатий  на двочленні структури, в яких формально  не виражений, але контекстуально наявний  семантичний компонент бачити [13, 14]. Такі еліптичні конструкції передають несподівану й раптову зміну ситуацій, поведінки персонажа, інтенсивний перебіг подій тощо, напр.:

«Проснулася — нема нічого…»

(“Сон — На панщині  пшеницю жала”);

«От я повертаюсь —

 Аж кінь летить, копитами 

 Скелю розбиває!»

(“Сон — У всякого  своя доля”);

«Зомлів Марко,

 Й земля задрижала.

 Прокинувся… до  матері — 

 А мати вже спала!»

(“Наймичка”).

Традиційні еліптичні  фігури в Шевченкових творах нерідко  містять зіткнення синтаксичних одиниць, різнопланових і за змістом, і за структурою, і за інтонацією, напр.:

«Коли подивляться, що вбитий, —

З переполоху ну втікать!»

(“Причинна”)

 «Другий свічечку, сердешний,

Потом заробляє

Та, ридаючи, становить

Перед образами — 

Нема дітей!..»

(“Наймичка”).

Подібні динамічні контексти  інтенсифікують думку, вмотивовують еліптично  виражену психологічну реакцію героїв або автора на зображувану ситуацію [2, 608].

Еліптизація сприяє афористичності авторського поетичного висловлювання, напр.:

«Замучені руки

Розв’язались — і  кров за кров,

 І муки за муки!»

(“Гайдамаки”)

«Зажурилась Україна —

  Така її доля!»

(“Тарасова ніч”)

Г. Н. Акімова відзначає, що одним з основних процесів сучасної наукової мови є “згортання” складних речень і збільшення різноманітних “зворотів”. Це пов’язано з прагненням більшої точності вираження понять у науковій мові [1, 41].

2.2. Тенденції  використання еліпсиса

Еліптичні речення використовують з метою надання мовленню експресивності, емоційної виразності як в усній так і в писемній формах літературної мови.

Якщо загальним чинником еліпсиса є наявність відповідного контексту або ситуації, то його психологічними причинами є [12, 171]:

1) тенденція до економії  мовних зусиль, прагнення передати ту саму інформацію меншим відрізком тексту: може бути  (вставне слово) > може; невипадково еліпсис найширше простежується в розмовній мові або, наприклад, у закликах, командах (На коней!);

2) прагнення передати динаміку ситуації, швидкий розвиток чи зміну подій (еліпсис дієслова-присудка): «Давид! Уночі прийшов, а чуть світ - за ціп та на тік мерщій!» (А. Головко) або схвильованість мовця: Та я тебе!.. Та ти в мене!.. — при  погрозах;

3) уникнення повторень того самого слова — наприклад, у межах складного речення, у діалозі при відповіді на запитання: «Шанує тебе  чоловік? — Дуже» (М. Стельмах);

4) тенденція до експресивного оновлення форм, засобів мовлення, зокрема в молодіжному та ін. жаргонах: Будь! (при прощанні — з Будь здоров!), «якість — на всі сто [відсотків]», маг — з магнітофон;

5)  роздуми, розгубленість,  невпевненість мовця при вираженні  думки, що веде до неповноти  в її мовному оформленні; «Побачу,  Галю... Може,

покину... Подивлюся... може... не можна буде...» (Панас Мирний);

6) евфемістичне міркування (евфемізм – слово або вислів, троп, що вживається для непрямого, прихованого, зокрема  пом'якшеного, ввічливого, позначення певних предметів, явищ, дій зам. прямої їх назви): «— Ходять тут усякі!.. —  бурмоче дід» (О. Донченко); ськати (без додатка); «— Та йди ти!» (О. Довженко) — без  обставини типу до біса і под.; Хай йому!; «Бодай тебе: який ти дурний!» (Сл. Гр.);

7) у безособових реченнях: важливість самої дії - без суб'єкта, який може бути відомий лише в загальних рисах:

 «Пропало, пройшло,  пролетіло, 

   Минулося, щезло, спливло,

   Лишень головешками тліло,

   Лишень попелищем цвіло»

(І. Драч)

 Присудок  постійно присутній у свідомості мовців (про давно очікуваний  погром): «Ті, що не знали, від чого зчинився крик, гадали, що вже почалося». — М. Коцюбинський) [12, 171].

Еліпсис також використовують як прийом побудови оповіді у літературі, драматургії, кіномистецтві тощо, коли у сюжетній послідовності певні події та проміжки часу оминаються, і читач або глядач має здогадуватись про те, що залишилося «за кадром» [21].

Економія мовних засобів  – явище, яке постійно відбувається у всіх мовах. Цій проблемі присвячені праці багатьох учених, серед яких В. В. Борисов, Р. А. Будагов, А. Доза, О. Єсперсен, А. Мартіне.

Проаналізувавши тенденції  до розвитку такого мовного явища, як еліпсис, можна визначити, що необхідність економії мовних засобів – одна з головних причин виникнення еліптичних речень, а також погодитись із твердженням більшості вчених, що неповні речення виникають переважно в розмовній мові [3, 24].

Слід відзначити, що в  літературній та розмовній мові ці тенденції хоч і мають загальні причини, але розвиваються по-різному. Найчастішими і найпростішими прикладами для ілюстрації такого твердження є фразеологізовані структури “неповні” варіанти прислів’їв і приказок, а також “неповні”, еліптичні речення діалогічного мовлення, властиві розмовній, “нелітературній” мові [14, 78].

Питання про синтаксичну  природу скорочених, неповних речень є спірним. Одні дослідники зараховують їх до самостійних і незалежних речень, інші – до еліптичних, односкладних.

Крім того, на вибір  тієї або іншої скороченої конструкції  може вплинути мета вислову, жанр і стиль твору, структура речення або абзацу, а також деякий суб’єктивний момент – той, хто говорить, може у своїй промові віддавати перевагу одним зворотам і уникати вживання інших [3, 47].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Лексична неповнота  не лише не є недоліком, навпаки, вона робить нашу мову живішою, зручнішою, природнішою. Різниця між неповними й еліптичними пропозиціями дозволяє стверджувати, що еліптичні речення не є загальномовним синтаксичним засобом. Саме тому розгляд стилістичного аспекту у вивченні еліпсиса має велике значення. У свою чергу, стилістичний аспект приводить нас розуміння, що прагнення до економії мовних засобів сприяє появі нових конструкцій, які збагачують мовлення, роблять розмовну мову динамічною, виразною.

Отже, провівши детальний аналіз, помітно, що не існує єдиної думки з проблеми еліптичних речень. Вивчаючи думки лінгвістів і погляди на еліпсис як на одну з тенденцій економії мовних засобів, можна зробити висновок про те, що в термін “економія” вкладається різний, деколи дуже невизначений вміст. При цьому семантико-граматичні характеристики еліпсиса обумовлюють співвіднесеність цієї конструкції з іншими типами речень і перш за  все  із  структурно   неповними  реченнями.  Разом   з  тим, еліпсис – семантично самодостатня конструкція, і в цьому аспекті він зближується з повними реченнями.

 Різноплановість еліпсиса  – його структурна неповнота  і семантична достатність кваліфікуються  як провідний параметр цієї  конструкції, що дозволяє виділити  її в самостійну синтаксичну  категорію, інформативно самодостатня  синтаксична конструкція, що являє собою просте або складне речення в якому не заміщені одна або кілька позицій його структурно необхідних членів.