Естетика прози Джейн Остін у світовій літературі

 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ЕСТЕТИКА ПРОЗИ ДЖЕЙН ОСТІН У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1. Джейн Остін – феномен вікторіанської епохи…………………………...
2. Естетичні принципи та стилістика літературної мови Остін……………
3. Місце Джейн Остін у світовій літературі………………………………...

РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОГО МЕТОДУ В РОМАНІ «ГОРДІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ»

2.1.   Зображення місцевостей, як невід’ємна частина художнього методу…..

2.2.   Соціально-моральна портретизація героїв роману………………….СТР

2.3.   Мова персонажів, як відмінна риса художнього методу авторки…СТР

 

ВИСНОВКИ                                                                                                          25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                 27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Одне із чільних місць серед  творчого доробку прекрасних представниць літературного мистецтва справедливо належить зворушливим та реалістичним романам Джейн Остін. Творчий спадок письменниці становлять шість завершених романів.

Джейн Остін не здобула великої  слави за свого життя. Протягом півстоліття  після смерті її читали мало, хоча почала утворюватися група палких шанувальників. Увага до Остін відродилася в  кінці дев‘ятнадцятого століття， й кількість літературних публікацій， присвячених аналізу її творчості, зросла, продовжуючи зростати й досі.

При цьому сприйняття художньої спадщини цього автора по закінченні вже майже двох століть закономірно змінюється в бік виявлення морально-філософського змісту. Співзвучність творів Джейн Остін найгострішим проблемам сучасної цивілізації обумовлює затребуваність досліджень, звернених до «загальнолюдської складової» її творчості, і сьогодні, на початку XXI століття.

АКТУАЛЬНІСТЬ цього дослідження визначається своєрідним художнім вирішенням у творчості Джейн Остін пріоритетних для сучасного літературознавства морально-етичних проблем у руслі загальнолюдських цінностей. Актуальним і затребуваним дослідження стає також і в аспекті діалогу культур, що дозволяє порівнювати класові картини світу автора

МЕТОЮ дослідження є короткий екскурс в біографію видатної англійської письменниці Джейн Остін; розкриття характеристики ментальності дворянства Англії в ХVІІІ-ХІХ сторіччя, які знайшли себе в романі, вивчення авторського методу розкриття ідеї твору через лінгвостилістику.

ОБ’ЄКТ дослідження − виявлення домінантів художнього методу Джейн Остін в романі «Гордість та упередження».

ПРЕДМЕТОМ курсової роботи являється роман «Гордість та упередження»

Для досягнення заданої мети поставлено такі ЗАВДАННЯ:

• виявити які біографічні факти мали вплив на світогляд Джейн Остін;
• визначити естетично-художні домінанти методів автора через стилістичні шляхи;
• проаналізувати роман;
• виявити чинники «гордості та упередження» героїв роману.

МЕТОДИ дослідження – стилістичний, контекстологічний, порівнювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ЕСТЕТИКА ПРОЗИ  ДЖЕЙН ОСТІН У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

1. Джейн Остін – феномен вікторіанської епохи

Історія англійської жіночої літератури зароджується у XVII ст. Першою письменницею - романісткою цього напряму дослідники вважають Афру Бен. Натомість література XVIII ст. залишається загалом зорієнтованою на представників сильної статі. Хоча саме в цей період працюють такі відомі письменниці як Клара Рів, чи Енн Редкліф. Лише в XIX ст. формується традиція жіночого літературного мистецтва. Англійські жінки письменниці завдяки своїй наполегливості та самовідданій праці займають провідні позиції у літературному процесі XIX ст. Їх вагоме художнє слово визначає загальний напрям літературного розвитку. Англійська література вікторіанської епохи була б неповною без імен Джейн Остін, сестер Шарлоти та Емілі Бронте, Джорджиї Еліот та Елізабет Гаскел.

Проте творчість Джейн Остін  виділяється на тлі цієї закономірності, Принципи її творчого методу ґрунтуються  на безпосередньому запереченні  романтичної естетики на етапі її становлення, письменниця починає  свій шлях на літературній ниві з гострої полеміки з представниками сучасних їй літературних шкіл: епістолярним романом, готичною школою, преромантиками і романтиками. Полеміка стосувалась проблем людської природи, людської душі. Романтики підпорядковували все принципу особистості, її індивідуальності, неповторності, невичерпності, неоднозначності. Для творчості романтиків був характерним культ індивідуальності, їх герой «піднімається» над натовпом, бездуховною масою, його навіть неможливо засудити за етичними нормами прийнятими у сучасному авторці суспільстві. Джейн Остін мала власне, цілком відмінне бачення цих проблем. Її не цікавили надмірні пристрасті, абсолютне зло, романтична помста. Письменниця відкриває англійській літературі поезію та правду повсякденності, прототипи для своїх персонажів вона знаходить серед своїх друзів, вона достеменно знає їх проблеми, почуття, переживання, вона розуміє і зображає сховане під спокійною, по вікторіанськи стриманою повсякденністю життя людської душі, спокійної і бурхливої, трагічної та меланхолійної, словом такої мінливої жіночої душі.

Творчість Джейн Остін стала зв’язуючою ланкою між спадщиною просвітників і новою хвилею реалізму. Вона називала себе ученицею Філдінга, Річарсона, Каупера, С.Джонсона, Стерна. Письменниця висміювала епігонів сентименталізму (Маккензі, Шарлоту Сміт), які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання.

Внесок Джейн Остін у літературу влучно охарактеризував В. Скотт: «Творець сучасного роману, події якого зосереджені довкола повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства». Одначе Скотт був одним із тих небагатьох, хто поціновував романи Остін за її життя. Визнання прийшло до неї значно пізніше, і пов'язане це було з тим, що Остін багато в чому випередила свій час. її романи, в яких відобразилися притаманні Остін розуміння людських стосунків і «глибокий такт, з яким вона малює характери» (В. Скотт) [2], відрізнялися від романтичних творів її часу. їм не була властива атмосфера незвичного, екзотичного, таємничого. Вони були пов'язані з традиціями пізнього англійського Просвітництва (О. Голдсміт. Л. Стерн). їхній витончений психологізм, як свідчить наступний літературний розвиток, був призвістям прози майбутніх десятиліть. І тому невипадково, що справжнє відкриття Остін сталося значно пізніше від того часу, коли були написані та видані її книги. Але водночас Остін була дочкою своєї епохи, шанувальницею Дж. Н. Г. Байрона, і дух романтичних поривів та бунтарства був їй притаманний. Він проявився у неспокої духу її героїнь, невдоволених своєю долею, у їхній меланхолійності, гостроті розуму й іронії. Схожими властивостями була наділена й сама письменниця.

Достовірних свідчень про  життя Остін збереглося небагато. Папери, що зосталися − письмові свідчення її короткого життя, − були спалені її сестрою, залишилися лише поодинокі, що дозволили С. Моему в його есе про Остін заузажити: «У міс Остін був гострий язичок і рідкісне почуття гумору», «Джейн безпомилково згадувала в людях глупство, претензії, афектованість і нещирість, і до її честі слід сказати, що все це звеселяло її, а не завдавало прикрощів» [2]. Вона писала про найбуденніше, про те життя і тих людей, які її оточували. «На той час в Англії були сотні родин, які жили таким тихим, одноманітним і пристойним життям; чи не диво, що в одній із них, ні з того ні з сього, з'явилася високообдарована письменниця?» (С. Моем) [2].

Усі романи Остін були опубліковані в 1811 − 1818 pp., чотири з них побачили світ за життя письменниці, два − посмертно. До ранніх належать романи «Почуття і чуттєвість», «Гордість і упередження», «Нортенґерське абатство», до пізніших — «Менсфілд-парк», «Емма» та «Докази розуму». Останньою прижиттєвою публікацією був роман «Емма «. У 1818 р. вийшли друком «Нортенґерське абатство» і «Докази розуму». Вдосконалення художньої майстерності Остін виявилося в поглибленні психологізму. Кожен роман складається з образків родинного життя людей, що належали до «середньої» верстви англійського суспільства. Продовжуючи традиції С. Річардсона, Г. Філдінґа, Л. Стерна, Остін розвиває форми звичаєвого роману, відображаючи в конкретних ситуаціях повсякденності явища суспільної значущості (мораль, виховання, грошові проблеми, ведення господарства, вади та чесноти). Остін створила галерею соціальних типів, використовуючи сатиричні прийоми зображення, не плекаючи ілюзій стосовно своїх героїв, оскільки щоразу вона писала про життя, яке знала зі свого власного досвіду. У неї пильне око, тонка спостережливість, майстерність оповідача.

Романи Остін − поєднувальна ланка між творчістю романістів епохи Просвітництва і реалістами XIX ст. Як явище перехідне, романи Остін виявляють тенденцію до висвітлення не стільки руху героя у просторі та часі, скільки зацікавлення його характером, взаєминами з навколишніми, фіксацією настроїв і почуттів. Тема морального прозріння, пошуку моральних орієнтирів та етичних вартостей Остін продовжила в «Еммі» й «Доказах розуму».

Кращий роман Джейн Остен  – «Гордість та упередження». «Я пишу про кохання і гроші. Про що ж іще можна писати?» [3] – каже письменниця. Роман «Гордість та упередження» – блискучий приклад соціальної комедії, що базується на зіткненні двох понять: класова різниця між аристократом Дарсі, дворянином Бінглі та родиною Беннет. Письменниця зосереджує увагу на тому, як соціальні розбіжності впливають на кохання молодих людей. Конфлікт роману полягає у зіткненні холодної аристократичної гордості з інстинктивною жіночою упередженістю. Він слугує основою витончених діалогів. Не дивлячись на зовнішню легкість та сатиричність роману, в ньому є й трагічні нотки. Це й переживання дівчат щодо різниці у соціальному стані, і розповіді про невдалі шлюби та причини цього, роздуми про життя самотній «старих дів».

Серед англійських письменників XX ст. шанувальниками Остін були В. Вулф, С. Моем, Ґ. К. Честертон, Р. Олдінгтон, Дж.Б. Прістлі; до числа своїх учителів її зараховував О. Форстер. «Вона  проста і природна, як сама природа», − писав про Остін Честертон. «Їй притаманні особлива довершеність і досконалість», − зауважувала Вулф. «Її хвилюють не абстрактні принципи, а щастя людей», − каже про Остін сучасний англійський літературознавець А. Кета.

 

2. Естетичні принципи та стилістика літературної мови Остін.

Джейн Остін виступає на літературній сцені в той час, коли там панують «чутливі» романи, готичні твори, а також твори, в яких була хитромудра інтрига, неймовірні пригоди і чітке розмежування пороку і чесноти. Не випадково в той час вищим видом мистецтва англійці визнавали поезію. Джейн Остін змінила ставлення до жанру роману, що потім продовжив В. Скотт.

Протягом усього життя естетичні принципи письменниці не змінювалася: вона залишалася переконаним реалістом, який прагнув правдиво відображати навколишній світ. Відмінною особливістю реалізму є звернення мистецтва до безпосереднього зображення повсякденного життя людей, позбавленому будь-якої релігійної або міфологічної сюжетної мотивування. При цьому Остін писала лише про те, що сама добре знала: тому її романи можуть здатися камерними, обмеженими сферою зображення. Остін ніяк не висвітлює історичні події, сучасниці яких вона була: Велику французьку революцію, наполеонівські війни, повстання в Ірландії і перші виступи луддитів. Вона свідомо обмежувала себе зображенням повсякденного життя провінційного дворянства − кола людей, до якого вона сама належала, чиє життя добре знала і спостерігала.

Новаторство та майстерність письменниці  проявились не стільки в сюжеті романів, скільки в її підході до проблеми характеру, в тому як вона розуміє  і показує тонкий та інколи суперечливий внутрішній світ своїх персонажів. Наприклад, у романі «Нортенгертське  абатство» знаходимо роздуми  про людську природу, авторка  одночасно виступає проти представників  роману жахів або готичного роману: «Якими б чудовими не були всі романи Енн Редкліф і якими б чарівними  не були романи її послідовників, навряд чи слід шукати в них точний опис людської природи, такої, яку зустрінеш, наприклад, в центральних графствах  Англії. Можливо, Альпи та Піренеї  – з їх соснами та людськими  вадами окреслені там правдоподібно. І Південна Франція, Італія та Швейцарія  насправді є притулком всіляких жахів… Хто знає, можливо в Альпах та Піренеях дійсно немає змішаних характерів. Можливо, тамтешні жителі невинні, як янголи, чи немов демони пекла наділені всіма можливими  вадами. В тім, в Англії це не так. Англійці, всі без винятку є «сумішшю», яка містить нерівні пропорції добра і зла»[3].

Місце дії в творах Дж. Остін − англійська провінція. Письменниця відмовилася від панорамного зображення дійсності, коло героїв в її творах обмежений, особливу увагу вона приділяла зображенню процесу формування характеру під впливом обставин (це важливий принцип реалістичного мистецтва). У романах Остін не відбувається нічого незвичайного; в них зображується буденна повсякденне життя і турботи звичайних людей; якщо і відбувається що-небудь драматичне, то це ніколи не переростає в трагедію. Перед читачем постає галерея яскравих, пізнаваних характерів, показаних в їх звичному середовищі.

Майстерність автора проявилося в умінні ненав'язливо, з притаманною  їй тонкою іронією підкреслити в  кожному з героїв головне, зірвати  з деяких покрив зовнішньої благопристойності, респектабельності та показати їхнє справжнє обличчя. На тлі сучасної їй літератури твори Джейн Остін  виділялися вишуканою простотою, точністю і глибиною соціально-психологічних  мотивувань поведінки персонажів, стилістичним майстерністю. Перший відгук про творчість  письменниці дав В. Скотт (1816 р.) в  рецензії на роман «Ема»: «Знання життя і особливий такт у зображенні характерів, які читач не може не впізнати, чимось нагадують нам гідності фламандської школи живопису. Сюжети рідко бувають вишуканими і, зрозуміло, ніколи - грандіозними, але вони виписані близько до природи і з точністю, захоплюють читача».

«Змішані характери» – основний творчий принцип письменниці. Вона не просто показує різні пропорції  суміші, а й прослідковує, як зароджується певне почуття, як воно переростає в  інше, як в упередженість поволі проникає зацікавленість, як починає  працювати серце у пошуках  спільного почуття, яке згодом перетворюється на кохання.