Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Марта 2013 в 13:47, курсовая работа
Актуальність дослідження зумовлена тим, що феномен «жіночої прози» досліджений недостатньо повно чи аналізується лише в деяких своїх аспектах, своєрідністю концепції світу, представленої в жіночій українській прозі кінця ХХ століття, потребою відновлення літературної традиції внаслідок залучення творчості авторів, які залишилися поза увагою літературознавців, наявністю дискусійних положень, потребою ґрунтовнішого осмислення поетики й стилю художнього мислення жіночої прози з метою поглиблення літературознавчої інтерпретації феноменів фемінності-маскулінності в культурі, а також ґрунтовнішого дослідження творчості Є. Кононенко, проза якої загалом недостатньо проаналізована літературознавцями.
Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ І. Фемінізм, як суспільний рух і літературне явище.
1. 1. Феміністський рух: зародження й розвиток, ідеологія……………………..7
1. 2. Фемінізм як літературне явище……………………………………………….8
1. 2. 1. Феміністська проблематика початку ХХ століття…………………………9
Розділ ІІ. Феміністичний дискурс прози Євгенії Кононенко (на матеріалі збірки новел «Повії теж виходять заміж»).
2.1. Проблеми жіночого буття в сучасній українській прозі……………………..14
2.2. Феміністична проблематика новел Євгенії Кононенко……………………..20
Висновки…………………………………………………………………………..34
Список літератури………………………………………………………………...37
Отже, як підсумок можна сказати, що сучасна українська література може пишатися великою кількістю жінок-авторів, які сьогодні успішно працюють у сфері жіночої прози. Твори сучасних письменниць за допомогою специфічних художніх і стилістичних засобів концентрують увагу читача на різноманітних проблемах жінок, починаючи від національної приналежності до їх психологічного стану.
Але провідними темами в цих творах є питання, пов’язані з різноманітними особливостями жіночого характеру. До того ж, феміністична спрямованість їхньої творчості порушує низку питань і проблем, пов’язаних як з літературою, так і з іншими науками: філософією, політологією, культурологією, соціологією тощо.
В аналізованій збірці яскраво змальовані сучасні жінки зі своїми злободенними проблемами, жінки, які під тиском невблаганного і жорстокого суспільства забувають, що вони є ніжними і романтичними натурами, жінки, які ламаються під тиском буденних проблем, нерозуміння і не цінування з боку чоловіків та й взагалі всього суспільства. Кожна новела є неповторною міні-історією, яка реалістично змальовує характер, душу і дії героїнь, авторка не замовчує негативні вчинки кожної жінки, вона навпаки розкриває причини цих вчинків, показує, що змушує сучасних жінок шукати щастя за кордоном.
Висновки
Фемінізм як вияв жіночої самосвідомості прагне змінити обличчя суспільства, акцентуючи проблеми стосунків між статями, дискримінації жінки в патріархальному світі як одні з найважливіших у наш час. Українська жінка кінця ХХ століття виявляє незадоволення своїм становищем, прагне самореалізації, активної участі в усіх сферах життя, навіть тих, які раніше були переважно прерогативою чоловіків. В Україні оформляється жіночий рух, існує ряд жіночих організацій та ініціатив, з’являється високоосвічена жіноча еліта, яка вносить жіноче світобачення у сфери філософії, науки, культури; ґендерні студії формують власні академічні інституції. Художня література як велике «дзеркало» відбиває і зміну традиційних жіночих ролей, і феміністичні дискусії в сучасному суспільстві. Водночас література сама є засобом філософствування про жінку в сучасному світі.
Феномен жіночої прози 90-х
років ХХ століття визначається актуалізацією
в ній ґендерної проблематики,
художнім осмисленням ролей жінки
в патріархальному суспільстві
та можливостей їх зміни, утвердженням
у ній нової концепції
У літературній критиці триває полеміка про специфіку терміна «жіноча література». Відомі праці українських літературознавців, присвячені вивченню феномена фемінної художньої словесності, а саме: Соломія Павличко «Теорія літератури», Тамара Гундорова «Femina Melancholica: Стать і культура в rендерній утопії Ольги Кобилянської», Віра Агеєва «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму», Ніла Зборовська «Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків», Ірина Жерьобкіна «„Прочти мое желание”. Постмодернизм, психоанализ, феминизм», Світлана Філоненко «Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ століття», Ольга Корабльова «Художні версії проблеми самотності у сучасній жіночій прозі», Любомир Кліщ «Коломийський журнал „Жіноча доля” (1925 – 1939) в літературному процесі Галичини початку ХХ ст.», Тетяна Качак «Художні особливості жіночої прози 80 – 90-х років ХХ століття» та інші.
«Жіноча» проза – це повноправна сфера літературного процесу, що включає насамперед твори, написані жінками, твори, які вже потім розподіляються на ряд потоків. Ці потоки включають найрізноманітніші шари, які можуть бути виділені за певними ознаками – жанровими, стильовими, поетикальними, дискурсивними тощо. Головним елементом фемінного характеротворення постає синтез свідомого і несвідомого, де останній складник виступає істинним. Пріоритет несвідомого втілено у спробах відродити жіночу мову через особливості фемінного письма.
Підсумовуючи вище зазначене ми бачимо, що суттєвою рисою свідомості нової героїні є внутрішня роздвоєність, боротьба між патріархальними стереотипами і емансипаційними прагненнями. Закономірно сутність такої особистості виражається через особливості поетики жіночої прози: філософічність, інтелектуалізм, полемічну загостреність, автобіографічність, суб’єктивізацію і ліризацію оповіді, реінтерпретацію міфологічного, фольклорного матеріалу, активне використання засобів фантастики.
Естетичний ідеал жінки
розкривається через
Інтегрування наукових поглядів, оцінок та висновків В. Агєєвої, Н. Герасименко, О. Забужко, Н. Зборовської, О. Корабльової, Л. Кулакевич, М. Моклиці, С. Павличко, І. Старовойт, Л. Таран, С. Філоненко та інших літературознавців щодо об’єкта дослідження сприяє всебічному і повному висвітленню художніх особливостей жіночої прози 80–90-х років ХХ століття як феномена, літературного явища, визначенню головних рис і тенденцій її розвитку, поглиблює наукове осмислення сучасного літературного процесу.
Героїні аналізованих новел, шукаючи кращої долі, ставлять перед собою питання, де краще: в Україні чи в країнах далекого зарубіжжя, і обирають вони не конкретного чоловіка, а світ, в якому можуть жити – на Батьківщині чи на Заході. Світ Заходу постає у двох вимірах – реальному і віртуальному: із розповідей людей, що були знайомі з іноземцями, у спогадах про короткі візити під час відряджень. Захід ідеалізується у свідомості героїнь, створюється образ нового «раю».
Є. Кононенко яскраво і по-новому викриває злободенні проблеми сучасного життя жінки, кожна з новел має власну проблематику, але в сукупності вони створюють загальну картину сучасності в якій доводиться «виживати» жінці, ніжній і чутливій істоті, яка в ХХІ столітті взяла на себе обов’язки не тільки свої, а й сильної частини світу.
Список використаної літератури: