Контрольная работа по "Фразеологии"

Заголовна функція. Ініціальна позиція заголовка  має суттєве значення для встановлення контакту з читачем — адресатом. Поряд з нейтральними заголовками  й заголовками, у яких подається  тема (гіпертема), уживаються експресивні заголовки (фразеологізми, прислів'я, крилаті слова, рекламні гасла тощо). Виразові якості фразеологізмів, конденсація думки, афористичність, образність, експресія спричинюють використання їх у заголовній функції. Заголовок як сигналізатор змісту певного матеріалу:

8) загострює увагу читача на  змісті;

9) стисло повідомляє про сам  зміст;

10) концентровано відображає головну  думку автора;

11) спонукає до прочитання надрукованого;

12) підвищує ефективність засвоєння  прочитаного;

13) експлікує культурні константи,  фонові знання адресата.

Функція заключного акорду або синонімічного  ряду ("Тихо, поволі, нога за ногою  пливе валка битим шляхом", М. Коцюбинський), або мініконтексту ("Як убрався Максим — москаль москалем. Рідна б мати не пізнала! Меткий, поворотний— на всі боки москаль!", Панас Мирний), або окремих структурних частин дискурсу.

Функція лаконізації мовлення часто відчутна в поетичних творах. Ущільнення поетичного мовлення автор інколи поєднує з видозміною фразеологізму.

Функція синонімічного підсилення чи нагнітання ознак. Особливо часто вдавався до вказаного  прийому Панас Мирний. При цьому  ФО можуть чергуватися із семантично співвідносними одиничними чи повторюваними  лексемами чи вільними словосполученнями, або самі можуть становити синонімічний ряд

Фразеологізми, ці згустки розуму й емоцій, як і  мова, отже, наскрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і  слухача, читача; вони суціль комунікативні  й прагматичні, з найширшою й  деталізованою шкалою конотацій.

 

8 Схема фразеологічного  аналізу

1. Виділіть із тексту фразеологізм.
2. Поясніть значення фразеологізму.
3. Визначіть граматичні і семантичні ознаки ФО.
4. Назвіть джерело походження.
5. Дайте стилістичну характеристику фразеологізму

• а) розмовний, фольклорний чи книжний;

• б) широко вживаний чи застарілий;
• в) підвищеної чи зниженої емоційності;
• г) характер експресії (урочистість, піднесеність, ввічливість, іронічність, насмішка, лайливість, зневага, жартівливість тощо).

 

9 Лексикографія (від грец. Λεξικογραφία; від грец. Λεξικόν - «словник» і грец. Γράφω - «пишу») – словникарство, розділ мовознавства, що займається створенням словників та їх теоретичних засад.  У рамках лексикографії слід розрізняти лексикографічну теорію, котра включає в себе основні проблеми лексикографії, з якими зустрічається лексикограф у своїй роботі та власне лексикографічну практику, тобто практичні питання щодо збору лексикографічного матеріалу, його розробку та з рештою укладання словникового тексту. Лексикографія пов’язана з іншою мовознавчою дисципліною – лексикологією. Головним завданням лексикографії є пояснення незрозумілих слів, яке здійснювалося початково у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописних книг. Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики будь-якої мови.

  Основним об’єктом лексикографіі є слово. Будь-який словник містить певну кількість слів конкретної досліджуваної мови або мов, тобто необхідно з точки зору лексикографії розглядати слово і мову.

Одним із завдань лексикографії є укладання  словників, адже «словник є корисним помічником для спеціальної термінологічної  роботи, а також для стилізації наукового тексту, тому що в них  наочно зібрані спеціальні назви  та звороти» (переклад –– М.К.).  Словники відображають культуру й мову народу та є джерелом правил її написання, вимови, наголошування тощо.

Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники поділяються  на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

10. Формування української лексикографії – підсумки

Розвиток української лексикографії  й мовознавства був завжди зумовлений актуальною політичною ситуацією в  Україні. На формуванні лексикографії  також відображалися суспільно-культурні  потреби народу та стан літературної мови.

Давньоруський період

Освіта на території України  почала розвиватися ще за часів існування Київської Русі у ХІ - ХІІІ ст. Значна увага в цей час була звернена на мову, адже саме мова й мовознавство дали підставу для розвитку інших дисциплін.

Словникарство зародилося на Україні  в ХІІІ ст. Головним центром писемності стала Києво-печерська лавра. Тут виходили списки незрозумілих слів, взятих із церковнослов’янських книг. Розвиток освіти, і лексикографії в тому числі, був припинений вторгненням татарів на територію України та зруйнуванням Києва. Культурний центр пересунувся із Києва на Галичину (Львів). На превеликий жаль, жодні лексикографічні праці з цього періоду не збереглися.

Середньовіччя

Після поразки азійських племен Україна була розподілена на значну кількість князівств, які протягом XIV ст. були приєднані до міцніших сусідів. Деякі князівства дісталися Польщі, інші Литві та східні області були поневолені Московською державою. Український народ в цей час перебував під соціальним, релігійним та культурно-національним гнітом. Боротьба народа проти цього гноблення та феодалізму відбивалася у рукописних і друкованих книгах. Крім церковнослов’янської мови, почала формуватися проста мова українського народа, а саме тому виникали словнички незрозумілих слів з відповідниками в українській мові.

Більших успіхів було досягнено протягом ХVI - XVII ст., коли з’явилися двомовні перекладні словники, граматики – перші друковані праці. Возз’єднання із Росією                        наприкінці XVII ст. сприяло підвищенню освіти, культури, мови тощо. Протягом XVII та XVIII ст. вийшло декілька лексикографічних праць, орієнтованих на просту мову, але ця мова на кінці XVIII ст. занепала та у зв’язку з цим більше таких словників не з‘явилося.

Лексикографічна практика періоду нової літературної мови

Від кінця XVIII ст. розпочався новий етап у розвитку лексикографії, який був також зумовлений важливою подією в історії України – приєднанням правобережних українських земель до Росії.

Словникарська робота зосередилася на нову українську літературну мову. Лексикографічна практика приділяла  увагу збору щонайбільшої кількості  української лексики. На підставі виниклих реєстрів були укладені перші українсько-російські  словники. Також було утворено перший повний український словник. Пізніше, у 30-х роках ХІХ ст. лексикографічна робота поширилася також на західну Україну. Там, у зв’язку із географічною позицією, орієнтувалися на німецько-українські та польсько-українські роботи. Підсумовуючи, можна про цей період говорити, як про продуктивний та визначний етап у формуванні української лексикографії.

Українська лексикографія  пожовтневого періоду

Після Жовтневої революції Україна  зазнала істотних змін. По-перше, Україна  проголосила свою незалежність. По-друге, українська культура звільнилася від  російського впливу та почала розвиватися  власним напрямком. Українська лексикографія  дійшла не тільки до якісного збагачення, але були докладніше розпрацовані теоретичні засади укладання словників. Виходили різні види словників – від перекладних, термінологічних, по словники синонімів, мови окремих авторів тощо.

Від 40-х років посилився тиск з боку СРСР та українська інтелігенція була практично ліквідована. Під  нечуваним тиском українські мовознавці відхилилися від народної мови та почалися орієнтуватися на російську. Саме тому виникали переважно українсько-російські  або термінологічні словники. З кінця 50-х років ситуація на Україні покращилася. Виходили великі перекладні словники,  вчені зосередили свою увагу також на термінологічні словники та словники для середніх шкіл. Словникарська робота в 2-ій половині ХХ ст. підтримувалась різними науковими організаціями. Значних успіхів здобула українська лексикографія в галузі методології лексикографічної роботи.

Витворені праці стали важливим підґрунттям для подальшої лексикографічної роботи в новому періоді після набуття незалежності України.

Сучасна лексикографія 

Кінець ХХ ст. характеризується значними змінами. Україна зрештою стала незалежною державою. У зв’язку з цим, українська мова узаконена єдиною державною мовою України. За сучасної доби українська лексикографія розвивається без національних обмежень і стає більш різноманітною, намагаючись задовольняти потреби суспільного життя.

11 Основні типи і види  словників.

Залежно від змісту матеріалу і  способу його опрацювання розрізняють  два типи словників : енциклопедичні словники і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2. Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3. Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10. Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11. Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12. Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

13. Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14. Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16. Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

31. Енциклопедичні  словники, їх роль у навчанні  та проф. діяльності.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України.

Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з  різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо

Крім  енциклопедичних словників є  енциклопедичні та інші довідники, бібліографічні показчики тощо, які допомагають орієнтуватися в інформації з різних галузей знань, в соціально-культурних питаннях. Такі словники відіграють надзвичайно велику роль у навчанні, так як дають можливість при необхідності швидко знайти матеріал з певного предмету, який подається в такій літературі чітко і лаконічно. Це, в свою чергу, дає можливість швидко і якісно зорієнтуватися і організуватися для написання більш масштабної роботи – курсової, реферату, наприклад. Щодо професійної діяльності, то інформація, отримана з даної літератури, може реально допомогти систематизувати знання з певного предмету, можливо, навіть дізнатись щось нове, сучасніше.