Лексико-семантична характеристика мови поезії Івана Драча

 

  2.3.1. Субстантивні зоофразеологізми. Субстантивні ЗФ – це ті ФО, у яких форма відповідає категоріальному значенню іменника. За структурною організацією субстантивні ЗФ співвідносні із словосполученням: страусова поведінка [1, c. 859], знатна птиця [1, c. 717]. Нечисельною серед ЗФ є  група зворотів, структурно співвідносних з односкладними реченнями: казка про білого бичка [2, c. 285] – брехня, сон рябої кобили [2, c. 286] – нісенітниця. Субстантивні ЗФ виконують функцію як головних, так і другорядних членів речення: « Абдулаєв був старий вовк [2, c. 119], він знав – «язика» взяти нелегко»; « Нам головне – до моря добратися. А там на корабель юнгами влаштуємось, куди хоч, попливемо, справжніми морськими вовками [2, c. 119] станемо» [10, c. 144].

 

2.3.2. Ад’єктивні зоофразеологізми. Ад’єктивні ЗФ – це ФО, у яких форма відповідає категоріальному значенню прикметника. Ця група досить численна і різноманітна. Об’єднуються  такі фразеологізми в один розряд за загальним значенням якісної характеристики предмета, особи чи стану особи: лисом підшитий [2, c. 335] – хитрий, півень убрід переходить [2, c. 504] , жабі (курці) по коліна [2, c. 305] – мілкий, приший кобилі хвіст [2, c. 569]  – зайвий, непотрібний. За структурною організацією ад’єктивні ФО цього типу діляться на три групи: 1) фразеологізми, структурно співвідносні із словосполученням: собаку з’їв [2, c. 265] , на комариному салі [2, c. 628]; 2) фразеологізми, структурно організовані за різними моделями речення: вовк кишки догризає [2, c. 119], і муха крилом вб’є [2, c. 412]; 3) ФО із структурою порівняльного звороту (компаративні): як в’юн [2, c. 144], як муха в спасівку [2, c. 412], як у зайця хвіст, як свиня в дощ [2, c. 631]. [10, c. 145]

 

  2.3.3. Інтер'єктивні зоофразеологізми.  В українській мові існує особливий розряд фразеологізмів, які не виконують ніяких функцій і служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень. Такі фразеологізми називаються вигуковими (інтер'єктивними). Їх небагато і виражають вони приємні і неприємні почуття, волевиявлення: яка пава [1,

 c. 602], знову за рибу гроші [1, c. 200]. Залежно від типу граматичної конфігурації ЗФ співвідносні з вигуком можуть мати структуру одно – і двоскладних речень: їдять мухи [2, c. 413], бодай рак урачив  [2, c. 592]. Такі ЗФ співвідносні з різними частинами мови і виконують їх  функції [10,

c. 146].

 

2.4. Символіка зоофразеологізмів

 

   Характерною для семантичної структури ЗФ виявляється символьна насиченість компонентів-фаунонімів. Вона відбита вже з найдавніших часів у міфології, фольклорі. Символічне значення назв тварин, зображення їх як створінь священних, істот мудрих і пророчих поєднувалося тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів щодо деяких тварин. У слов'янських мовах, зокрема в українській, чеській, російській, польській, назва слон уособлює неповороткість, незграбність, у той час як у мовах індусів слон символізує граціозність рухів  Наприклад, у китайській мові фазан – символ «жінки легкої поведінки», а дикий кінь - «упертої і неслухняної людини». Згадана символіка концептів зовсім відсутня в українській етнокультурі. У свою чергу таких українських символів, як ворона (про неуважну людину), видра (про худу жінку) та їжак (про колючу, жовчну людину), не знають китайці. За різними якостями характеризують людину в українській і китайській етнокультурі зооморфізми корова, козел, баран,  які в нас пейоративно забарвлені, чого немає в китайській. Корова там символ доброти, працелюбності, баран - символ м'якої, слухняної, доброї людини, а також щастя й багатства.

   Фразеологізми можуть набувати символічного значення або утворюватись на основі зоонімів-символів. Символічна семантика їх грунтується на символічному змісті, зумовленому певною ситуацією; символічною є сама ситуація. Мотивуюча ситуація в даного народу сама до значної міри містить знакову інформацію. ФО є лише її «формальною репрезентацією». Такі - колупати піч (під час сватання) [2, c. 306], зустрічати хлібом-сіллю [2,

c. 764], падати на коліна [2, c. 480], кинути рукавичку [2, c. 292], серед них і зоофразеологізми не каркай [як ворона] [2, c. 288] уживається в розмові як застереження від чогось небажаного», фразеологізовані прикмети-антиподи заєць дорогу перебіг (на нещастя) [2, c. 295]; вовк або ведмідь дорогу перебіг (на щастя) [2, c. 106]. В Україні були переконані, що вовкулаки, обернувшись у собак і чорних кішок, ссуть молоко в корів, кобил і овець. Цілком зрозуміло, що з людиною повинно трапитися нещастя, якщо їй перебіжать дорогу ці тварини. Забобонні прикмети постали, зокрема, тому, що названі тварини (чорний кіт, чорна кішка, заєць) зооморфні іпостасі чорта (взагалі нечистої сили).

   Окремі з фаунонімів стають національно-стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, наприклад, комар або горобець. Вони виступають символами-еталонами чогось незначного, малого (малої кількості), слабкого, низького, що й відбивається в багатьох ЗФ, які постали

на їх основі: як комар наплакав [2, c. 437], з комареву ніжечку [2, c. 437] «трохи, дуже мало», з комарів носок [2, c. 437], на комариному салі [2, c. 437], горобцеві по коліна [1,  c. 491]  «мілко». Слова-символи (вовк - вівця, вовк - коза, вовк - ягня) й побудовані на їх основі ЗФ можуть утворювати зоосемічні синонімічні ряди, а також вступати в антонімічні відношення, де перший еталон уособлює ідею хижака, а другі - ідею беззахисності, слабкості (жалує як вовк вівцю [2, с. 180], боїться як вовк кози [2, с. 140], вчепився як вовк до ягнят [2, с. 157] ). Слова-символи, отже, як компоненти ЗФ виявляють системні відношення. Окремі із зоосимволів є усталеними, одвічними етнокультурними координатами усномовної стихії, художньої літератури, фольклору українського народу, а глибина їх культурно-національного (діахронічного, поліжанрового) контексту є могутнім фразеотворчим підґрунтям.

   Так, досить помітним у національній фразеології є фразеологічне гніздо зі стрижневим словом собака: 1. «Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні»; 2. «Про злу, жорстоку й недоброзичливу людину»; 3. «Той, хто досяг досконалості в чому-н.»; 4. «Хижий ссавець родини собачих» [5, с. 1325] .Усі чотири зафіксованих у «Великому тлумачному словнику української мови» значення виявляються майже непродуктивними в процесі фразеотворення. Із декількох десятків ЗФ зі словом собака (собачий) тільки лічені прямо (чи дотично) співвідносяться з названими значеннями: 1) [І] собакою не здоженеш, [і] собаками не піймати (напр. , на полюванні) [2, с. 514 - 515] ; 2) злий як собака [2, с. 673], скажена собака [2, c. 673]; 3) з 'їсти собаку [2, c. 265]  в чому, на чому; 4) ЗФ практично відсутні. Особливу ж фразеоактивність виявляють прихованні, імпліцитні семи: а) «побутова одиниця виміру»: [і] собака не перескочить [2, c. 673] «великий (за розмірами)», [і] собаки не їдять [2, c. 674] «дуже, надзвичайно багато»; як собаки обгризли [2, c. 674] «дуже короткий»; б) його «фізичні можливості»: (пускатися) як собака з ожереду [2, c. 674]  «швидко», собачий нюх [2, c. 443]  у кого «хто-н. швидко щось підмічає»; в) його «уподобання»: (триматися) як собака за обгризену кістку [2, c. 674]  «дуже міцно», г) його «умови життя»: (гуляти) як собака на прив 'язі [2, c. 674] , ірон. «зовсім не (гуляти)»; ґ) «набутий досвід»: битий собака [2, c. 671] ; д) його здатність «переносити холод»: [і] собаку не вдержиш  [2, c. 55].

   У семантико-стилістичному розподілі ЗФ мікрогрупи виразно відбита й амбівалентна символіка лексеми собака. З одного боку, це вірний, надійний, непідкупний друг; з другого боку, собака - символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника, провісника нещастя, пор. 1) (вірний) як собака [2, c. 111], (іти) як собака на посвист [2, c. 673], дивитися собачими очима  [2, c. 673]; 2) (брехати) як собака [2, с. 175] , (брехати) як попова собака [2,

 с. 175], собачі очі [2, с. 473] в кого. Його зв'язок у народній демонології з мотивами загробного життя, лунарного культу відбивається і у фразеології: (вити) як собака на місяць [1, c. 107], і в численних легендах, віруваннях - собачого гавкоту, наприклад, боїться нечиста сила. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину - (любити) як собака печену цибулю [1, c. 107] - «оскільки в багатьох міфо -логічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили». З умовами життя собаки пов'язаний набір інших імпліцитних сем: він уособлює якийсь «звичний вимір» нейтрального чи зниженого плану, щось повсякденне; собака - еталон «точки відліку», усталена опора в системі на -ціональних образів (ніякий собака [2, c. 673], і собака не загавкає [2, c. 673] , усякий собака [2, c. 673].

   Отже, зоофразеологія являє собою численну, активно функціонуючу фра –

зеотематичну групу, що складає окрему підсистему загального обсягу української фразеології. Виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоморфізму і досить повно репрезентуючи різноманітні сфери матеріального і духовного життя українців, вияви їхньої етнокультури ( вірування, повір’я, обряди ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

   Отже, теоретичні дослідження з фразеології як розділу  мовознавства охоплюють досить широке коло проблем. Серед них можна виділити кілька основних: вивчення фразеологізму як основної одиниці  фразеології,  його  природи, функціонування фразеологізмів у мовленні, необхідно також встановити обсяг фразеології. У залежності від погляду різних вчених обсяг фразеології  має відповідно різні виміри. Потребують ґрунтовного дослідження  такі  проблеми,  як система і рівень у сфері фразеології. Окрім того, вимагають уточнення такі питання, як фразеологічна система та системні явища у сфері фразеології, наприклад, синонімія, антонімія тощо.

   Зоофразеологія і досі потребує вивчення і наукового дослідження, оскільки фразеологізми здебільшого відображають життя людини. І лише незначна частина ФО характеризує тваринний і рослинний світ, а також деякі явища природи.

   Зоофразеологізми - це численна, активно функціонуюча фразеологічна тематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу української фразеології  досить повно й концептуально представляє різні сфери матеріального й духовного життя народу. Під зоофразеологізмами (ЗФ) ми розуміємо порівняно чітко окреслену  семантично й тематично групу  стійких надслівних мовних утворень, у складі яких є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи; зоофразеологізми функціонують як відтворювані метафоричні, переважно експресивні одиниці вторинного найменування.

   За  своєю семантикою ЗФ поділяються на такі основні групи: фразеологізми з компонентами-зоонімами; фразеологізми з компонентами-соматизмами, що не мають безпосередніх індикаторів–фаунонімів, але у яких є безсумнівні показчики зоофазеологічності, зокрема соматизми тварин або назви характерних для тварин дій, особливостей поведінки; фразеологізми з компонентами-предметами, пов’язаними з тваринним світом, що не мають індикаторів зоофазеологічності й вимагають історико – етимологічного чи культурологічного розшифрування.         Із досліджених нами   ЗФ за "Фразеологічним словником української мови" за редакцією В. Білоноженка,  «Фразеологічного словника української мови" Г. Удовиченка більшість становлять фразеологізми з компонентами-зоонімами. До їх складу входять 89 зоонімів.

   Найчастіше у досліджених ФО зустрічається лексема собака (52 вислови).

   Також нами було виявлено 95 ЗФ, які не мають безпосередніх індикаторів-зоонімів, проте в них є безсумнівні покажчики зоофразеологічності, зокрема соматизми тварин. До їх складу входять 17 найменувань соматизмів тварин.

   Було виявлено ЗФ, що  не мають індикаторів зоофразеологічності й вимагають історико-етимологічного або культурологічного пояснення. Вони мають у своєму складі  компоненти-предмети, пов'язані з тваринним світом. Зоофразеологізмів із компонентами-предметами, що мають відношення до тваринного світу, зафіксовано 55.

   За структурою ЗФ поділяються на такі групи: субстантивні – це ЗФ,  у яких форма відповідає категоріальному значенню іменника; ад’єктивні -  ЗФ, у яких форма відповідає категоріальному значенню прикметника; інтер'єктивні – виражають приємні і неприємні почуття, волевиявлення.

   Характерною для семантичної структури ЗФ є символьна насиченість компонентів-фаунонімів. Двадцяте століття позначене численними дослідженнями символіки (К.Г. Юнг, З. Фрейд, Г. Бейлі, К. Леві-Строс, Е. Кассірер, Е. Сепір, О. Лосєв, В. Топоров, Ю. Лотман та ін). Розрізняють символи-фразеологізми, які постали шляхом цілісного переосмислення словосполучення - символічною тут є сама мотивуюча ситуація, і фразеологізми, побудовані на словах-символах. Окремі з фаунонімів стають стійким уособленням певного якісно-кількісного значення.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1 Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська  мова. Фразеологія. – Харків: Вища шк., 1983. – 137 с.

2 Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. -  Харків: Вища шк., 1987. – 135 с.

3 Бойко В.М. Структурно-семантичні особливості фразеологічних одиниць з анімалістичним компонентом // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2007. -  Вип. 36 - С. 5.

4 Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. – К., 1993. – 515 с.

5 Великий  тлумачний словник української мови ( з дод. і доп.) / Уклад. і голов.   ред. В. Т. Бусел. – К., Ірпінь; ВТФ «Перун», 2005. -1728 с.

6 Вирган І., Пилинська М. Російсько – український словник сталих виразів.  - Харків: Прапор, 2000. – 864 с.

7 Гаврин С.Г. Заметки по теории фразеологии. // Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических единиц. - Тула, 1972. – 180 с. 
8 Грищенко А. П. Сучасна українська літературна мова / А. П. Грищенко,

Л. І. Мацько і ін. – К: Вища шк., 1997. – 287 с.

9 Грінченко Б. Словник української мови у 4 – томах. -  К., 1907 – 1909.

10 Калабуха О. Структурні особливості фразеологізмів з анімалістичним компонентом // Східнословянська філологія здобутки та перспективи. – Кривий Ріг, 2001. – с. 144 – 146.

11 Кузнецова И. Религиозно – мифологический «подтекст» некоторых украинских устойчивых сравнений с компонентом – анимализмом // Третій міжнародний конгрес україністів 26 – 29 серп. 1996 р.: Мовознавство. – Харків, 1996. – 250 с.

12 Лепешаў І. Я. Етымалагічны слоўник фразеалагізмаў. – Мінск: Нар. асвета, 1981.  - 160 с.

13 Мокиенко В. М. Славянская фразеология. – 2- ге видання., випр. та доповн. – М: Вища школа, 1989.– 287 с .

14 Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше. -  К: Либідь,1993. -  768 с.

15 Ожегов С.І. Про структуру фразеології. – Лексикографічний збірник. - №2.- М.,1957. – 180 с.

16 Петрова Н.Д. Фразеотематическое поле зоосемизмов в современном английском языке. Дисс. канд. филол. наук.  – К., 1983. – 21 с.

17 Потебня О.  З лекцій теорії словесності: Байка, прислів’я, приповідка, Харків: Держвидав України, 1930. -  112 с.

18 Ройзензон Л. І., Абрамець В.І. Сумісна омонімія у сфері фразеології // Питання мовознавства. – К., 1969. - № 2. – С. 54 – 63.

19 Семотюк А.Т. Национально-культурная специфика структурно-синтаксической организации фразеологических единиц с зоосемическим компонентом современных английских и немецких языков. К., 1996. – 20 с.

20 Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К: Наукова думка,  1973. -279 с.