Любов і смерть в трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра російської мови, зарубіжної літератури та методики навчання

 

Коваленко Ольга Анатоліївна

 

 

Любов і смерть в трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

 

6.020202 – «Англійська мова та  література»

 

 

 

 

 

Курсова робота

студентки 1 – А курсу

ННІ іноземних мов

 

Науковий керівник – 

кандидат філологічних наук,

доцент

Костюк Тетяна    Пантелеймонівна

 

 

 

 

 

 

Черкаси - 2011

ЗМІСТ

 Вступ…………………………………………………………................2

 Любов і смерть в трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»:

1. Історія створення та джерела п’єси………………………………...5

2. Що є кохання для героїв трагедії…………………………………...9

3. Утвердження величі й краси справжнього кохання в образах головних героїв ………………………………………………………13

4. Жертви родової ворожнечі Капулетті й Монтеккі………………19

5. Сенс фіналу трагедії……………………………………………….23

Висновки……………………………………………………………..26

Список використаної літератури…………………………………28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Після цілого тисячоліття, яке  увійшло в історію під назвою «середні віки», настає нова доба. Цей відносно короткий період, який припадає приблизно на 14-16 століття, називають Відродженням або Ренесансом.

Завдяки  бурхливому розвитку міської культури, друку, університетів  відбувається чергове «відродження»  певних античних цінностей у вигляді  так званого гуманізму. Теоцентризм  Середньовіччя  ( у центрі – Бог, грецькою «Теос» ) у масовій свідомості західного європейця змінюється антропоцентризмом ( у центрі – людина, грецькою «антропос» ).

Принцип вільного розвитку людської особистості стає ідейним  знаменом Відродження.  І хоча церква відстоювала своє верховенство, в  ідейному житті все більше міцніє новий напрямок – гуманізм. Мислителі  доби Відродження так тлумачили  це поняття: якщо людина не є центром  Всесвіту, то що ж тоді й людське  щастя, людські права й свободи? Отже, на їхню думку, людина – це найвища  цінність, і вона має право на щастя і гармонійний розвиток.

Головним змістом мистецтва  стає людина, її земне життя,  її боротьба за щастя. «Яке диво природи – людина!» - вигукує шекспірівський Гамлет.

У боротьбі проти церковного світогляду гуманісти спираються на зразки античної літератури й мистецтва. В античній спадщині їх перш за все приваблює життєрадісність, любов до людини.

Гуманістична література доби Відродження цілком присвячена темі людини і її боротьбі проти  всього, що заважає її вільному розвитку і щастю. Особистість постає як творець і громадянин у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рабле, Шекспіра.  І в цьому виявляється не тільки відкриття нових горизонтів мистецтва, а й протиборство з церковним поглядом на людину як створіння безсильне і гріховне. Кохання як прекрасне людське почуття стає однією з основних тем в літературі. Гуманісти засуджують несприйняття соціальної нерівності в шлюбі.

Творчість Шекспіра , що розгорнулася наприкінці XVI – на початку XVIIст., знаменувала вершину європейського Відродження. І до сьогодні він автор, якого найбільше читають на планеті. Щоб скласти докупи написані про Шекспіра наукові праці, знадобиться не одне приміщення. Важко усвідомити його вплив на розвиток світової культури: шекспірівські теми й мотиви, сюжетні лінії й образи, цитати рясніють у творах письменників, художників, композиторів різних епох і народів. Але найголовніше, мабуть, те, що кожне нове покоління відкриває для себе свого Шекспіра, шукаючи і знаходячи в його неосяжному світі відповіді на найважливіші питання свого часу та долі. У кращих творах Шекспіра досягнуте найскладніше – золота рівновага між універсально-вічним та миттєво-особистим. Тому турботи, болі, сміх і сльози драматурга зрозумілі й близькі нам, людям початку третього тисячоліття [28, 111 - 112 ].

Кохання є, мабуть, найсильнішим і найяскравішим почуттям, на яке  здатна людина. Данте Аліг’єрі стверджував, що це та енергія, що “приводить в дію Сонце і світила».  Мабуть, не знайдеться жодного письменника в історії світової літератури, який би так чи інакше не торкнувся цієї теми.  Не злічити, скільки творів присвячено цьому великому почуттю. Та ніхто з письменників і поетів не підносив його на таку висоту, як Вільям Шекспір. Це ми бачимо в сонетах і в безсмертній трагедії «Ромео і Джульєтта». Ці образи ми відносимо до категорії вічних, вони хвилювали не тільки сучасників великого драматурга, а й все людство в різні епохи.

       Потрібно  відмітити досить ретельну вивченість  певних аспектів поетики „Ромео  і Джульєтти” Шекспіра, зокрема  таких як специфіка комізму,  тема взаємин поколінь, особливості структурування образів, але багато моментів все ще залишають широкий простір для дослідження. 

Таким чином, актуальність цієї роботи, присвяченої розкриттю теми кохання і смерті в п’єсі В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта», є незаперечною і визначається незникаючим інтересом ренесансознавців до творчості Шекспіра, про що свідчить велика кількість науково-критичного матеріалу з окресленої проблеми.

 Мета даної роботи полягає в тому, щоб за допомогою детального аналізу трагедії Вільяма Шекспіра „Ромео та Джульєтта” з'ясувати специфіку шекспірівського бачення історії про двох закоханих.

 Мета даного дослідження визначила постановку та реалізацію наступних завдань:

1)  розглянути історію створення та джерела трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта»;

2) дослідити, як розкривається тема кохання і смерті в трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта»;

3) схарактеризувати образи головних героїв п’єси;

4) усвідомити зміст твору та з’ясувати: чи могла трагедія мати оптимістичну кінцівку.

Об’єктом дослідження є трагедія Шекспіра   «Ромео і Джульєтта».

Предметом дослідження є тема кохання і смерті в п’єсі «Ромео і Джульєтта».

Практичне значення полягає в можливості використання даної роботи для підготовки уроків та лекцій з творчості Вільяма Шекспіра у вищих і середніх навчальних закладах, а також для подальшого наукового осмислення вказаної проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Любов і смерть в п’єсі В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

1. Історія створення  та джерела п’єси

Шекспірознавці традиційно поділяють творчий шлях драматурга на три періоди. Перший період охоплює  відрізок часу з 1590 по 1600 роки. Загальний  характер творів цього періоду можна  визначити як оптимістичний, забарвлений  радісним сприйняттям життя у  всій його розмаїтості, вірою у торжество  розумного і доброго. Саме в цей  період у середині 90-х років була написана трагедія «Ромео і Джульєтта», яка є художнім відгуком на загострення  суспільних суперечностей і розчарування в ідеалах Відродження. Зворушлива історія юного кохання обійшла увесь світ. Раз по раз вона оживає на сценах театрів різних країн, набуває нового життя в сучасних екранізаціях. Заключні слова твору стали приказкою, а його герої – це найславетніша пара закоханих в європейській культурі Нового часу.

Вперше трагедія була надрукована  в 1595 році під заголовком «Прекрасно написана трагедія про Ромео і  Джульєтту» в тому вигляді, в якому  часто під гучні оплески виконувалася перед публікою. Сюжет запозичено із твору Овідія «Метаморфози». Закохані Пірам і Фісба умовилися про  побачення. Дівчина прийшла раніше й на місці зустрічі побачила левицю зі скривавленою пащею. Фісба втекла, загубивши покривало, і левиця розірвала  його. Пірам, який прийшов пізніше, подумав, що Фісба загинула, й кинувся на меч. Повернувшись, Фісба знайшла  тіло коханого й вдалася до самогубства.

  Історія кохання Ромео і Джульєтти – одна з найпрекрасніших в світовій літературі. Народившись з легенди, ця історія, оспівана Шекспіром у всьому блиску справжнього таланту, сама впродовж століть свого існування встигла стати легендою. Фабула цієї трагедії знайшла художню репрезентацію в сюжетах багатьох літературних творів різних століть. Проте, знаючи у загальних рисах основні колізії цієї красивої, але трагічної історії, не кожен знає її витоки.

    При з’ясуванні генезису виникнення сюжету про Ромео і Джульєтту, постають два питання: перше – чи існували насправді юні закохані з Верони, і якщо так, то ким вони були, і друге – якими є джерела походження саме шекспірівської трагедії про молодих закоханих. Для того, щоб відповісти на ці питання, необхідно проаналізувати схожі образи в творах італійських новелістів епохи Відродження, звертаючись при цьому до історії.

Щоб з’ясувати специфіку  ренесансного бачення історії про  Ромео і Джульєтту, необхідно  звернутись до розгляду  соціокультурних  умов виникнення естетики італійського Ренесансу.  Характерною рисою  життя багатьох міст Італії того  часу була запекла боротьба серед  місцевої знаті за отримання домінуючого  положення. Коріння цієї ворожнечі  тягнулося з тривалого протистояння політичних течій Гвельфів та Гібеллінів, до якого була втягнута Північна і  Середня Італія в 12-13 століттях. Прихильники  Папи – Гвельфи (купці та ремісники) відстоювали повну автономію  міст-комун, прихильники імператора - Гібелліни (феодальна знать та частина  незадоволених засиллям буржуазії  нижчих прошарків суспільства) стояли за сильну централізовану державу.

       З наближенням  14 століття в культурному житті  Італії наступає пора Проторенесансу  – переддення епохи Відродження,  коли творять свої шедеври  художники Джотто та Симоне  Мартіні, поет, мислитель та громадський  діяч Данте Аліґ’єрі (1265-1321). З  названих імен ім’я Данте Аліґ’єрі  є, безсумнівно, одним з найвидатніших. Внаслідок своєї політичної діяльності (був у партії Гвельфів), коли Гібелліни захопили владу, він був вигнаний із Флоренції і починає довге поневіряння по містах Італії. Свій перший притулок він знайшов у Вероні, при дворі благородного Бартоломео Делла Скала. Саме з ім'ям Данте Аліґ’єрі, а також з ім'ям його покровителя Бартоломео Делла Скала зв'язані перші згадки про  два прізвища, що фігурують в історії про Ромео і Джульєтту. Так, зокрема, в його „Божественній комедії” згадуються деякі Каппеллетті і Монтеккі: „Приди, беспечный, кинуть только взгляд: Мональди, Филиппески, Каппеллетти, Монтекки, – те в слезах, а те дрожат!” [2,145 ].

    Взагалі ж, говорячи про історичне коріння виникнення сюжету про Ромео і Джульєтту, відмітимо, що ворожнеча між сімейними угрупуваннями була характерна для Італії того часу. Практично кожне італійське місто було розколене тоді на угрупування, що змагалися між собою. І цілком можливо, що жертвами цієї боротьби, що текла і в самій Вероні, могли стати нещасні закохані.

Достеменно відомим є  те, що у Вероні в 13 столітті жили сім'ї  з схожими прізвищами – Дель Каппелло та Монтіколі, що ворогували між собою. І в умовах цієї ворожнечі відбулася  історія, по суті, дуже схожа з історією Ромео і Джульєтти. І ця історія  пов'язана з ім'ям Делла Скала. Ось її сюжет у загальних рисах. У 1375 році престол синьйорії успадкували брати Бартоломео II та Антоніо Делла Скала. Але Бартоломео, що добивався прихильності дівчини з сім'ї Ногарола, незабаром був знайдений мертвим біля будинку цієї сім'ї. Проте причетність до вбивства сім'ї Ногарола не була доведена, і підозра лягла на самого Антоніо Делла Скала. Ці картини веронської дійсності багато в чому підтверджують хай і не реальність, але реалістичність сюжету про нещасних закоханих.

Достовірність історичного  фону надає дивовижної правдоподібності легенді, що склалася, попри відсутність неспростовних доказів того, що її герої, Ромео і Джульєтта, жили насправді. Цілком припустимо, що якісь схожі події могли мати місце в повній трагедій історії Верони, а за іменами літературних персонажів ховаються дійсні особи. Життєвість сюжету, наближеного до реальних обставин, є достоїнством італійських творів про Ромео і Джульєтту [10,27 ].

    Як і в більшості своїх п’єс Шекспір не вигадав сюжет цієї трагедії, він грунтується на старовинній народній італійській легенді про двох закоханих, яка неодноразово переповідалася італійськими новелістами:

1)Мазуччо «Новеліно» (переносить дію з Сієни до Верони, дає героям імена Ромео і Джульєтта) (1474);

2)Данте «Божественна комедія» (1502) (Чистилище, 6);

3)Бальдері «Нещасливе кохання» (1578);

4)Джироламо делла Корта у збірці «Історії Верони» (розповідь про трагічну загибель Ромео і Джульєтти як про реальну подію, що сталася нібито на початку 14ст.);

5)англійський переклад Пейнтера, що увійшов до збірки «Палац насолоди» (1565-1567);

6)Артур Брук. Поема «Трагічна повість про Ромео і Джульєтту» (1562);

7)Вільям Пейнтер. Новела  «Ромео і Джульєтта» (1567).

Дослідники сходяться  на думці, що сюжет першої своєї трагедії В.Шекспір запозичив з поеми  А.Брука, в якій італійська новела про  нещасливе кохання тлумачилася  в дусі неприхованого дидактизму та моралізаторства. Як гуманіст і представник  ренесансного мистецтва Шекспір  не прийняв інтерпретацію Брука, в своєму творі він не обмежується  викладенням подій, пов’язаних з  трагічною історією кохання Ромео  і Джульєтти. Зміни, які вніс до цієї сентиментальної історії Шекспір, надзвичайно поглибили її смисл, піднесли на щабель загальнолюдських та вічних проблем. Англійський трагік не випадково вдається до широких узагальнень, надає перевагу розкриттю основних законів світобудови, адже «трагедія вимагає могутності і примату світу всезагального та об’єктивного» [29, 24]. Ось чому Верона з її проблемами дружби, кохання і кровної ворожнечі постає раніше, ніж на сцені з’являються образи закоханих.

Новаторство Шекспіра в переосмисленні традиційного сюжету виявилося в  тому, що він:

1)поєднав трагедію і комедію;

2)засудив феодальний розбрат, ворожнечу;

3)обмежив дію п’єси п’ятьма днями:

4)зобразив кохання як життєствердну основу людської природи, котра звеличує людину Ренесансу.

Визначальна думка шекспірівської трагедії – неперевершеної сили розвінчування  світу феодальних стосунків, ворожих  людині, які сковують її природні почуття [9, 38 ].

2. Що є кохання для героїв трагедії

Кохання – найсвітліше  і найпрекрасніше з усіх людських почуттів. Воно здатне творити чудеса, змінювати людину, дарувати небесне  щастя і водночас пекельні муки. Здається, скільки існує людство, стільки воно й намагається знайти слова, щоб описати цей дивовижний стан людської душі. Зараз ми перенесемося до південного міста Верони, здається, мовби створеного тільки для кохання, радості й щастя. В трагедії діє багато персонажів, і кожний з них слово «кохання» розуміє по-своєму. Всіх героїв п’єси ми поділимо на п’ять груп, залежно від того, як вони розуміють любов: