Ольга Кобилянська

      І хоча  темі землі було присвячено  дуже багато творів, як в українській,  так і в світовій літературі, саме в «Землі» всебічно розкрито  характер процесу мислення хлібороба,  тільки в цьому творі вперше  висвітлене його нелегке життя  в триєдиному вимірі — Соціальному,  національному й психологічному.

      Основні  твори: 

      Повісті  «Людина», «Земля», «В неділю рано  зілля копала», «Царівна». 

      Список використаних  джерел:

      1. Слово  зворушеного серця. Щоденники.  Автобіографи. Листи. Статті та  спогади. —К-, 1982.

      2. Гундорова  Т.А. Неоромантичні тенденції  творчості О. Кобилянської//Радянське  літературознавство. —1988.—№ II.

      3. Погребенник  Ф.П. Ольга Кобилянська. — К., 1988.

      4. Дорошко  А. Влада землі — зло чи  благо. //Слово і час. —1992. —№ 8.

      5. Ковальчук  О. Письменницька позиція в  повісті О, Кобилянської «Земля»// Українська мова і література  в школі. —1993. — № 2.

      6. Усе для  школи: Українська література: програмні  тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 10 кл. —К-, Львів, 2001.

 

Біографія: Ольга Кобилянська

 

 

(1863 — 1942)

 

 Народилася Ольга Кобилянська  27 листопада 1863р. у містечку  Гура-Гумора в Південній Буковині  в багатодітній сім'ї дрібного  урядовця. З дитячих років вона  знала не тільки українську, а  й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої  письменниці минули в румунсько-німецьких  містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг.  Пізніше вона жила в с. Димка,  а з 1891р. — у Чернівцях. 

 

 У Південній Буковині, заселеній переважно німцями  й румунами, жили й українці. Але  українських шкіл чи культурно-освітніх  закладів у 60 — 80-ті рр. тут  не було. Німецька школа не  могла дати Кобилянській будь-яких  знань з історії культури українського  народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, “що значить слово “література”, припадають на початок 80-х рр. (“Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”).

 

 Ранні неопубліковані  твори Кобилянської (“Гортенза”, “Малюнок  з народного життя на Буковині”,  “Видиво”, “Людина з народу”  та ін.) сьогодні зберігають переважно  пізнавальне значення, відображаючи  окремі сцени з життя містечкової  інтелігенції, людей з народу.

 

 Німецька мова, як і  німецька культура, відіграли позитивну  роль у житті й творчості  Кобилянської. Вони, як слушно зауважила  Леся Українка, допомогли Кобилянській  вийти в широкий світ загальнолюдської  культури. Але для утвердження  Кобилянської як української  письменниці необхідно було глибоко  знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше  почала усвідомлювати і з кінця  80-х років наполегливо вивчає  культурну спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес  до його життя. 

 

 Тоді ж вона бере  активну участь у так званому  феміністичному русі, який зачепив  чимало наболілих питань, над  якими замислювалися представники  передової інтелігенції. Ставши  у 1894р. однією з ініціаторок  створення “Товариства руських  жінок на Буковині”, Кобилянська  обгрунтувала мету цього руху  в брошурі “Дещо про ідею  жіночого руху”. Письменниця  порушила питання про тяжке  становище жінки “середньої верстви”, активно виступила за рівноправність  жінки й чоловіка, за її право  на гідне людини життя. 

 

 Ці думки виявилися  в ранніх творах письменниці.  У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ своїх  героїнь, письменниця робить наголос  на їх пошуках особистого щастя.  В “Людині”, а ще більше в  “Царівні” особисте щастя героїнь  Кобилянської більшою чи меншою  мірою вже пов'язується з соціальними  проблемами, активною позицією людини  в житті, з необхідністю боротися  з обставинами, що сковують  розвиток її духовних сил. 

 

 Продовжуючи проблематику  “Людини”, повість “Царівна” (1895) свідчила про розширення світобачення  письменниці, поглиблення її реалістичної  манери, засобів психологічного  аналізу. Повість має складну  творчу історію. Писалась вона  і доопрацьовувалась тривалий  час (1888 — 1893), первісний текст  її був німецький, пізніший  — український. Надрукована повість  була в газеті “Буковина” (1895) і того ж року вийшла в  Чернівцях окремим виданням.

 

 Торкнувшись морально-етичних  проблем життя інтелігенції у  таких новелах, як “Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, Кобилянська  продовжує розробляти їх у  наступних творах і створює  три цілісних образи жінок-інтелігенток  в оповіданні “Valse melancolique” (1898). Згодом вона повертається до  цієї теми в повістях “Ніоба”  (1905), “Через кладку”, “За ситуаціями”  (1913).

 

 Тема інтелігенції  проходить через усю творчість  Кобилянськоі — від її ранніх  оповідань та повістей до “Апостола  черні”.

 

 Зображення життя села, його соціально-психологічних і  морально-етичних проблем стало  другою провідною лінією творчості  Кобилянської. “Щоденники” письменниці  переконливо свідчать, що в другій  половині 80-х рр. вона вже замислюється  над долею народу, пов'язуючи проникнення  в його життя з опануванням  соціалістичних ідей.

 

 В новелі “Жебрачка” (1895) письменниця вперше показує  людину з народу, яка опинилася  без засобів до існування, живе  з милостині. У середині 90-х  рр. письменниця поглиблює знання  життя селянства, чому сприяють  її тісні контакти з мешканцями  буковинських сіл, зокрема Димки,  що згодом увійде в її творчість  страшною трагедією-братовбивством (“Земля”).

 

 Глибоко правдиві картини  з життя села Кобилянська дала  в новелах “Банк ру-стикальний”,  “На полях”, “У св. Івана”, “Час”,  “Некультурна”. 

 

 Визначним досягненням  української літератури, вагомим  внеском письменниці у розробку  теми землі у світовій літературі  є повість Кобилянської “Земля”.  “Факти, що спонукали мене написати  “Землю”, правдиві. Особи майже  всі що до одної також із  життя взяті. Я просто фізично  терпіла під з'явиськом тих  фактів, і коли писала, ох, як хвилями  ридала!..” — згадує О. Кобилянська  в автобіографічному нарисі “Про  себе саму”. Саме це дало  підстави Франкові назвати “Землю”  твором, який, крім художньої цінності, “матиме тривале значення ще  й як документ способу мислення  нашого народу в час теперішнього  тяжкого лихоліття”.

 

 На початку 900-х рр., розробляючи проблеми, накреслені  в ранніх творах, письменниця  прагне розширити сферу своїх  художніх пошуків, звертається  до абстрактно-символічних тем  і образів (“Акорди”, “Хрест”,  “Місяць” та ін.), пише ряд  поезій в прозі, серед яких  є майстерні художні мініатюри.  Кобилянська друкує окремі твори  в модерністських журналах “Світ”, “Українська хата”. 

 

 Реалістичні й романтичні  тенденції творчості Кобилянської  своєрідно поєднуються в одному  з її кращих творів — повісті  “В неділю рано зілля копала”,  в основі якої — мотив романтичної  пісні-балади “Ой не ходи, Грицю,  та й на вечорниці”, що неодноразово  опрацьовувався українськими письменниками,  зокрема М. Ста-рицьким у драмі  під однойменною назвою. Повість  перекладена багатьма мовами, інсценізована,  з успіхом йде на сценах  театрів нашої країни.

 

 Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр., у період, коли Північна  Буковина опинилася під владою  боярської Румунії, проходила  в особливо складних і тяжких  умовах. Українська мова й культура  у цьому краї жорстоко переслідувалися,  проте й у таких умовах Кобилянська  налагоджує контакти з українською  літературною молоддю прогресивного  журналу “Промінь” (1921 — 1923), з львівським місячником “Нові  шляхи”, з харківським видавництвом  “Рух”, де протягом 1927 — 1929рр. вийшли її “Твори” в дев'яти  томах. 

 

 У творах Кобилянської  періоду першої світової війни  та часів боярсько-румунської  окупації Північної Буковини  з'явилися деякі нові мотиви. В  оповідання письменниці ввійшла  тема війни (“Юда”, “Лист засудженого  вояка до своєї жінки”, “Назустріч  долі” (1917), “Зійшов з розуму”  (1923) та ін.), що була однією з  провідних у творчості В. Стефаника,  Марка Черемшини, О. Маковея,  К. Гриневичевої та ін.

 

 У деяких оповіданнях  та новелах післявоєнного періоду  Кобилянська звернулася до відображення  тих морально-етичних проблем,  що стали предметом художнього  аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці XIX — на  початку XX ст. Так, мотиви “Землі”  знаходять своєрідне продовження  і певне поглиблення в соціально-побутовому  оповіданні “Вовчиха”. 

 

 Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр підпадає під певний  вплив символізму (“Сниться”, “Пресвятая  богородице, помилуй нас!”). У романі  “Апостол черні” письменниця  певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.

 

 Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця  з оповіданнями й повістями  з життя інтелігенції, Кобилянська  протягом майже півстоліття створила  десятки оповідань, нарисів, новел,  повістей, критичних і публіцистичних  статей, перекладів, лишила значне  за обсягом листування. Велика  частина її творів написана  німецькою мовою. З них лише  деякі були надруковані в періодичних  виданнях; у 1901р. вони вийшли  окремою книжкою під назвою  “Kleinrussische Novellen”. Окрему ідейно-тематичну  групу становлять мемуарні та  публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період  її діяльності.

 

 Обставинами життя  і творчістю Кобилянська глибоко  вросла в буковинський грунт.  Разом з тим вона ніколи  не замикалася у вузьких етнографічних  рамках і охоплювала зором  усю Україну. Активна учасниця  загальноукраїнського літературного  процесу, Кобилянська постійно  спілкувалася з культурами інших  народів, зокрема тих, які жили  в Австро-Угорській імперії. Завдяки  новаторству, співзвучності прогресивним  тенденціям світової літератури  проза Кобилянської в її вершинних  виявах викликала і викликає  значний інтерес не лише в  нашій країні, а й за її межами.

 

 Кращі твори письменниці  вийшли у перекладах багатьма  мовами, зокрема слов'янськими, відіграли  й відіграють важливу роль  у міжслов'янських літературних  контактах, піднімаючи міжнародний  престиж українського художнього  слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Земля» — соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської, яка  була завершена в 1901 році, а в 1902 році надрукована в журналі «Літературно-науковий вістник» і окремим виданням.

 

У творі — трагедія селянської родини в умовах капіталізму, коли не лише земля, але й долі людей ділилися межею. Письменниця показує, як приватна власність нівечить найкращі почуття, спотворює, і витравлює в людині людяне, штовхає на шлях злочину. Водночас повість пройнята пристрасними пошуками виходу до кращого життя і вірою, що воно настане.Зміст  [сховати]

1 Історія виникнення Землі

2 Сюжет

3 Критика

4 Цікаві факти

5 Примітки

6 Джерела

7 Посилання

 

[ред.]

Історія виникнення Землі

 

У 1894 році в селі Димці (тепер  Глибоцький район, Чернівецької області) син селянина убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину батькову землю. Цю подію Ольга Кобилянська  поклала в основу повісті «Земля».

 

В автобіографічному нарисі «Про себе саму» вона писала:[1]

«Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже  всі що до одної також із життя  взяті. Я просто фізично терпіла  під з'явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала!…»

 

[ред.]

Сюжет

 

Головними дійовими особами  твору є заможний селянин Івоніка, його дружина Марія та їх сини —  Михайло й Сава. Значну роль у  розвитку сюжету відіграють образи Анни (коханої Михайла) й Рахіри (коханої  Сави). Основною сюжетною лінією повісті  є переживання батьків — Івоніки  й Марії. З цією лінією органічно  зв'язані дві інші — кохання  Михайла й Анни та Сави й Рахіри.

 

Уже в першій главі, крім експозиції, подається зав'язка головної сюжетної лінії. Читач дізнається, що Івоніка  й Марія замолоду були бідними. Щоб  здобути землю й худобу, вони працювали  над силу, зберігали кожну копійку, недоїдали. Тепер вони заможні, але  жодної розкоші собі не дозволяють, тремтять над нажитим добром, особливо над землею, яку вони просто обожнюють. Їх особливо турбує те, що нікому буде обробляти землю, коли Михайла заберуть у військо. Івоніка без вагання  вирішує дати пару биків тому, хто  допоможе Михайлові залишитися вдома. Ця деталь підкреслює трагізм переживань батьків. Водночас письменниця показує, що батьки будуть завжди рішучими в  боротьбі за щастя Михайла. Вони ніколи не погодяться, щоб Михайло одружився  з бідною дівчиною, бо, на їх думку, це було б великим його горем. А вже  в першій главі показано, що Михайлові  припала до душі наймичка Анна і  що він Анні теж дуже подобається. За цих об'єктивних умов їх кохання  могло бути лише трагічним. Остаточну  зав'язку сюжетній лінії Михайло  — Анна письменниця подає в  третій главі, де йдеться про зустріч  Анни та Михайла в полі.

 

Сюжетна лінія Сава — Рахіра в перших главах лише намічається, зав'язка її остаточно оформляється в п'ятій главі, коли стає відомим про велику силу впливу Рахіри на Саву. Батьки засуджували  сина за намір одружитися з двоюрідною сестрою по матері. Однак головною причиною їх ворожого ставлення до Рахіри була її бідність. Батько Рахіри походив з циган, був безземельний, жив з випадкових заробітків.