Ольга Кобилянська

 

Події розгортаються далі з відходом Михайла у військо. З сьомої глави розповідається про  страшні знущання офіцерів над солдатами  австро-угорської армії, особливо над  колишніми українськими селянами, що не розуміли німецької мови, якою користувались  офіцери.

 

Під впливом міста у  Михайла виникає протест проти  керівництва. Крім того, він побачив, що можна прожити й без землі, маючи працьовиті руки. Під час  відпустки він про це сказав Анні. У зв'язку з новими поглядами на життя надії на можливість їхнього  щастя стають реальними, але поки що вони змушені нікому не відкривати своєї таємниці.

 

Дізнавшись, що Анна чекає  дитину від Михайла, Рахіра напала на неї, але одержала відсіч. Бійка Рахіри з Анною, обіцянка Сави помститися Анні відіграють важливу композиційну роль. Тут перехрещуються друга й третя  сюжетні лінії і напруження в  розвитку подій посилюється, швидко наближаючись до кульмінації.

 

Одної ночі Сава з Михайлом пішли в ліс за деревом, щоб  полагодити пліт. На другий день Михайла  знайшли в лісі вбитим. Драма, що розігралася в лісі, в творі  не показана. Головну увагу письменниця  приділила зображенню реакції, яку  викликала страшна подія в  головних персонажів твору та в селянської маси. У цій частині повісті  розвиток душевних переживань героїв досягає своєї кульмінації.

 

Івоніка майже відразу  запідозрює Саву в убивстві, але  не виявляє цього, бо боїться втратити останнього сина. Цим і пояснюється, що під час огляду комісією трупа  він блискавично сховав кулю, яка  випала з плечей Михайла.

 

Під час похорону чути розмови, з яких видно, що селяни знають вбивцю, але не виявляють цього, бо жаліють  батьків. На кладовищі чути плачі, зойки. Івоніка звертаючись до Михайла, в розпачі говорить: «Не для  тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс  і став годний, вона отворила пащу й  забрала тебе! Дурень ти був на ній, дурень…»

 

Івоніка почав втрачати віру в те, що він є господарем землі. Він відчув її владу над собою, відчув себе її рабом. Вже тут починається  розв'язка сюжету, яка логічно випливає з кульмінаційної частини.

 

В останніх трьох главах розповідається про те, що сталося через шість  років. Івоніка підтримав Анну і  Петра, які вирішили вчити свого  малого сина, щоб відірвати його від землі.

[ред.]

Критика

 

У 1902 році в листі до Ольги  Кобилянської Михайло Коцюбинський писав:[2]

«Пишу до Вас під свіжим вражінням од Вашої повісті «Земля». Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований  Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все  це робить таке сильне вражіння, все  це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам  за пережиті емоції, я радів за нашу літературу.»

 

 

Цей лист мав для письменниці  велике значення, бо якраз тоді український  літературний критик Сергій Єфремов  на сторінках журналу «Киевская  старина» перекручував і паплюжив її творчість, в тому числі й повість  «Земля».[2]

 

Великою моральною підтримкою для Ольги Кобилянської було також  приязне слово Лесі Українки. Українська поетеса вважала «Землю» твором, який гідний того, щоб увійти в скарбницю  світової літератури. Вона радила письменниці  перекласти «Землю» німецькою мовою  і водночас просила в неї дозволу  на переклад повісті російською мовою.[2]

[ред.]

Цікаві факти

Ольга Кобилянська розпочала  писати продовження повісті «Земля», але цей намір не був реалізований.[3]

Повістю «Земля» Ольга  Кобилянська започаткувала символізм  як модерністську течію в українські літературі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

и. Навчалася у початковій школі у м. Кімполунзі, ґрунтовні  знання отримала самотужки. З 1891 року переїздить до Чернівців. Останні десятиріччя  життя жила у великих злиднях, через хворобу не мала змоги виходити з дому. Письменниця, перекладач. Проза  Кобилянської різножанрова: оповідання, новели, повісті, щоденник. Найвідоміші твори: «Людина», «Царівна», «Земля», «Меланхолійний вальс», «У неділю рано зілля копала…”. Тематика прози Кобилянської охоплює всі сфери суспільного буття: тема життя села, соціальних зрушень, зокрема згубний вплив війни на психіку людини, гема емансипації, митця і мистецтва та їх ролі у суспільстві тощо. Кожна талановита книжка залишає в серці глибокі сліди. Можна впевнено сказати, що до таких літературних творів належить і повість Ольги Кобилянської «Земля». Багато в ній горя, розчарувань, иесправджених надій…

 

Цей твір - вершина творчості  Ольги Кобилянської. Михайло Коцюбинський напише авторці: «Я просто зачарований  Вашою пові-’тю - все: і природа, і  люди, і психологія їх - все це робить таке враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що од і  і-рця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу…». Інтерес до повісті, очевидно, не зникає тому, що в ній переллели-і н  мотиви суспільні й особисті, вічні  проблеми любові й страждання, шбра і зла. Письменниця відобразила  життя найчисленнішої верстви українського населення - селянства.

 

Змальовуючи село, Ольга Кобилянська  зосередила свою увагу не їм соціальних проблемах, а на морально-етичних. Сталася  родинна ірагедія: брат убив брата. За землю. Жахливий випадок вражає, змушує кожного замислитись над  причинами трагедії, поміркувати  над і утністю людини, задуматися, яким було і є ставлення українців  до землі - головного образу повісті  Ольги Кобилянської. Земля в житії  кожного мешканця села відіграє величезну  роль. Вона живе в їхніх п’мках, мріях, натруджених руках, у добрих і  злих почуттях.

 

Земля - це не лише власність, а й чудові краєвиди, що радують  серце, і радість господаря - творця земних плодів, і сила людська, і  шіевненість у завтрашньому дні. Згадаймо, яке місце посідала земні  н житті лише одного персонажа  твору - Івоніки Федорчука. Його імбов  до землі - риса спадкова. Заради неї  він працював самовідданії, жертовно. Недоїдав, недосипав, кожен гріш переводив  у землю. Риби в це не заради себе, а дбаючи про своїх нащадків - майбутніх ии’ііодарів землі. При  цьому Івоніка пам’ятав, що найвища  цінність і литті - все-таки людина. Він готовий продати найкращих  своїх би їм, не боїться втратити набутків, тільки б урятувати з  війська сина Михайла. На слова Докії  Чоп’як: «Того вже не робіть, шкода  вели-к.і’» Івоніка відповідає: «Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, іио Михайло лишиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, ішсіараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, і решта - то все  байка. Але руки, Докійко, руки - то все  наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!» Ці слова варті того, щоб їх залишити в своєму серці. Ось  які орієнтири дає нам письменниця.

 

Сьогодні в Україні  нелегка пора суспільних перетворень. Свідомість людей знову звикає до слів «власник», «моє». Земля, колись відібрана  в людей, нічия, колгоспна, потроху  повертається до селянина. Вона жадає  працьовитих рук, чесних, мудрих і  дбайливих господарів. Земля прагне людської доброти, бо тільки з неї  проростає зерно, зацвітає сад, знаходить  щастя стомлена душа. Власність - річ  зваблива, але найбільше багатство  не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі.

 

Повість Ольги Кобилянської «Земля» (1902) - це глибоко психологічний  за своїм характером твір. Письменниця  ставить перед нами багато проблем, найго-стрішою з яких є влада  землі над людиною. Від кількості  землі завжди залежала , кількість  урожаю, а врешті - й добробут господаря. Ольга Кобилянська підійшла до розв’язання  цієї проблеми, ви користавши християнський  мотив братовбивства. У біблійній  Книзі Буття розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного  брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують нам біблійних Каїна та Авеля.

 

Михайло Федорчук, син заможного  господаря - парубок працьовитий, красивий і сильний, чесний та порядний. Його молодший брат Сава - людина слабкої  волі, байдужа до господарства. Якщо до Ми хайла люди ставилися приязно, то Сава спілкувався лише з Рахірою. Все село знало її як пусту дівчину, що не цуралася навіть крадіжки. Втім, Сава, засліплений любов’ю, не хотів  нікого слухати та під впли вом  Рахіри ставав із кожним днем гіршим. Єдине, що Сава робив із задоволенням - виходив  у поле та стріляв зайців і горобців. Отже, Михайло був єдиною надією батьків, лишалося тільки доче катися, коли він відбуде службу в армії. Але одного ранку, коли Ми хайло перебував  у відпустці, його знайшли вбитим у лісі.

 

Не важко здогадатися, що вбивця - Сава, втім, прямих доказі цього  немає. Можливо, такі докази можна було б знайти, але батью Сави, який першим здогадався, хто є вбивцею, знищує та замовчує всі докази. Підкорившись батьківському інстинкту, Івоніка  та Марійкі Федорчуки намагаються  врятувати свого тепер уже  єдиного сина. Які ж мотиви спонукали  Саву вбити свого рідного брата? Яків біблійній Книзі Буття, головний мотив - це заздрість. Сава хотів за будь-яких умов одружитися з Рахірою. Батьки погрожували йому, щі в такому випадку він не дістане землі. Виходило, що вся земля замож ної  родини Федорчуків належатиме Михайлові? Сава, хоча спочатк; й був байдужим до землі та праці, відчув смак до господарства, пок; Михайло перебував в армії. Він не хотів ані покинути злодійку Рахіру, ані лишитися без землі. До того ж, і Рахіра ставила свої умови: вийді т Саву, тільки якщо той  буде мати землю.

Сава бачив лише один вихід - убити Михайла, свого рідного  брата

 

Можна провести ше одну паралель між біблійним переказом та па вістю «Земля». Як Каїн, убивши Авеля. бродив неприкаяним, маючії на собі знак, який не дозволяв покарати його, так  і Сава лишився непокараним. Але  набагато суворішим за судову кару є голос власного сумління. Після  споєння злочину життя Сави так  і не налагодилося. Він став байдужим до землі, Марійка та Івоніка зненавиділи  його, Ра-хіра випила з нього всі  душевні сили. Якщо уважно та вдумливо прочитати твір, то можна побачити, шо «Земля» - та ж оповідь про Каїна  та Авеля, тільки в контексті обставин життя українського села кінця XIX століття.

 

 

Повість Ольги Кобилянської «Земля» (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені  події змушують замислитися над  вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті. Марійка та Івоніка Федорчуки  все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали  заможними господарями та виховали двох синів - Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий  Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка  мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно.

 

Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Фе-дорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахі-ра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів  усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його.

 

Провідним мотивом повісті  можна вважати слова Івоніки  Федор-чука, сказані ним на похороні: «Не для тебе, синку, була вона, а  ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс та став годний, вона отворила пащу й забрала тебе…»

 

Дійсно, прочитавши повість, бачимо, що влада землі над селянином  безмежна. Це складалося століттями: тільки праця на землі годувала людину, тільки завдяки цьому людина збагачувалася. Якщо поглибити проблематику повісті, відійти від теми села, можна побачити трагедію влади над людиною не тільки землі, але й усього матеріального  взагалі. Ще одна причина трагедії Федорчуків - це слабодухість Сави. Неврівноважений  хлопець часто піддавався будь-якому  негативному впливу, бачив перед  собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною.

 

Сава не був покараний  офіційно (адже фактичних доказів  його злочину не було знайдено), але  найстрашнішою карою для нього  стала відсутність будь-якої життєвої мети, байдужість до всього, в тому числі  й до землі, глибока ненависть  з боку батьків та голос власного сумління. Ше одна героїня твору, Анна, яка кохала Михайла, через кілька років після його смерті вийшла заміж  та народила сина. Не забуваючи трагедії родини Федорчуків, Анна вирішила віддати  сина до науки до землі.

 

Повість Ольги Кобилянської «Земля» - це глибока, страшна, переконлива  розповідь про трагедію, яка може трапитися, коли матеріальне переважає  над духовним, коли збагачення стає для людини важливішим за життя близьких.

 

 

 

 

 

 

 

Мета: допомогти учням  розібратися в системі образів  твору, засобах характеротворення, ідейно-художніх та стильових особливостях повісті; розвивати навички аналізу  проблем та характерів героїв великого прозового твору, вміння виділяти художні, стильові особливості повісті, співставляти образи, висловлювати власні судження; виховувати гуманізм, розуміння справжніх  морально-етичних, життєвих цінностей, естетичний смак, любов до художнього слова.

 

Обладнання: портрет письменниці, видання твору, ілюстрації до нього.

 

Теорія літератури: образ-символ, образ-персонаж, художні засоби, контраст, психологізм, модернізм.

 

- ХІД УРОКУ -

 

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

 

Вступне слово вчителя.

 

Сьогодні ми завершуємо вивчення повісті О. Кобилянської «Земля». Як ви вже помітили, цей твір не зосереджується лише на одній проблемі — він  багатопроблемний і художньо переконливо  доводить, що людська натура загадкова, часом незбагненна, як, зрештою, незбагненними  й непояснюваними є чимало явищ нашого життя. Заглиблення письменниці  у психологію душі людини, новітні  способи й прийоми зображення, врешті-решт, просто красиве й мудре художнє слово роблять твір цікавим, таким, що не лише дає краплини життєвого досвіду, а й приносить естетичну насолоду. У цьому ми постараємося переконатися на уроці, підсумовуючи власні творчі здобутки.