Особистість у творах Спиридона Черкасенко

 

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Життєвий та творчий шлях Спиридона Черкасенко

1. Творчість Спиридона Черкасенко
2. Драматургія Спиридона Черкасенко

Розділ 2. Особистість у творах Спиридона Черкасенко

2.1. Естетичні засади драматургії  Спиридона Черкасенка

2.2. Образ особистості в творі  Спиридона Черкасенка «Маленький  горбань»

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Творча спадщина Спиридона Черкасенка лише останнім часом стає відомою широкому колу читачів, оскільки у Радянському Союзі його твори були фактично під забороною. Сьогодні вивчення творчої спадщини С. Черкасенка стало можливим.

Творча спадщина Черкасенка складається із ліричних, прозових і драматичних творів. Найпоширенішими мотивами у творах Черкасенка є соціальні: він змальовує життя шахтарів, осмислює події жовтневої революції 1917 року тощо. Але наявні у спадку письменника й твори іншої тематики: інтимна та пейзажна лірика, драми, у яких постають загальнолюдські філософські проблеми та ін. Предметом нашої уваги загалом є драматичні твори Черкасенка, найперше ті, що написані ним до еміграції, оскільки, на думку дослідників творчості цього письменника, саме у цих творах виявляються тенденції неоромантизму, який входить до кола наукових зацікавлень. Усього ж Черкасенком написано близько 40 драматичних творів.

У наш час, коли стало можливим не тiльки називати забороненi ранiше iмена українських митцiв, а й висловлювати неупередженi, не регламентованi iдеологiчними мiркуваннями, оцiнки їхньої творчостi, вiдбувся справжнiй сплеск iнтересу до творчої особистостi С.Черкасенка

Метою курсової роботи є визначення особистості в драматургії Спиридона Черкасенка.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Життєвий та творчий шлях Спиридона Черкасенко

1. Творчість Спиридона Черкасенко

Спиридон Федосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Миколаївщині у селянській родині. Після закінчення учительської семінарії з 1895 року вчителював, зокрема на Лідіївських рудниках (сучасний Кіровський район міста Донецька).   Тут Черкасенко познайомився з важкою працею шахтарів та їхньою боротьбою за економічні і політичні права, з життям інтелігенції. Перебуваючи на Донбасі, С. Черкасенко активно включився в літературний   процес,  виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями  і   драматичними творами в українських журналах «Літературно-науковий    вісник», «Нова громада», «Дзвін», в альманах "Перша ластівка", "В неволі", "Терновий вінок".

  З 1910 оку письменник переїздить  до Києва, працює в газеті “Рада”, а пізніше — в журналі "Дзвін”.

Творив  письменник і в  публіцистичному жанрі, друкуючи  протягом 1912—1913 років у "Літературно-науковому віснику» свої статті.. На сторінках цього часопису вів публіцистичний розділ «З українського життя», в якому подавав численні факти соціального і національного  антагонізму в тодішньому суспільстві.

1919 року поет виїздить до Австрії  і Чехословаччини вивчати стан народної освіти і замовляти для української школи підручники. На Батьківщину він більше не повернувся.   Деякий час працював в Ужгороді в місцевому театрі разом з Миколою Садовським. 1932 року за активне співробітництво з  українською діаспорою Черкасенко змушений був під тиском влади покинути місто над Ужем і виїхати до Праги.

За кордоном поет продовжував літературну діяльність, видавши протягом 1919—1921 років три томи “Творів”. У кінці 20-х років він написав кілька драматичних речей: віршовану трагедію "Коли народ мовчить»  та історичну драму «Северин Наливайко», яка мала стати першою частиною задуманої; трилогії «Степ». С. Черкасенко був автором роману у віршах   “Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта”, близьким до сюжету, використаним Лесею Українкою у “Кам'яному господарі”.

    Слід відзначити,   що відразу  після революційних подій в  Україні творчість С. Черкасенка  не оцінювалась як ворожа. У  трудових   школах діти вчились  за складеною ним читанкою. А  такі пісні на поезії С. Черкасенка, як “Тихо над річкою” і  “Ой,  чого ти, дубе” не сходили  з репертуарів українських співаків  та хорових капел.

Доля Черкасенка була до нього неприхильною — після понад двадцятилітньої розлуки з батьківщиною поет ліг у чужу землю, заплативши сповна за свої молодечі ілюзії. Він чесно виконав свій синівський обов'язок перед Україною, залишив по собі пам'ять оборонця її трудового люду, співця її волі й незалежності. Майже чотири десятиліття

С. Черкасенко не випускав з рук пера, вважаючи себе простим робітником на ниві українського письменства, чорно працював для свого народу, відтворюючи художнім словом його болі, радощі і надії.

Ім'я Черкасенка стояло в одному ряду з такими визначними літературними постатями, як Олександр Олесь, В. Винниченко, М. Черняв- ський, Г. Чупринка, М. Вороний.

С. Черкасенко — автор понад 30 збірок поезій, оповідань, драм, романів. Остання книга його вибраних творів на Україні вийшла 1930 р. у Харкові. Відтоді спадщина письменника не видавалася, він був вилучений з літературного процесу.

В інструкції «згори», датованій 1954 роком, серед тисячі книг українських авторів перелічувалися книги С. Черкасенка, а для подвійного контролю додавалася ще «керівна» вказівка: «Підлягають списанню в макулатуру також всі інші книги цього автора».

С. Черкасенко перший в українській літературі художньо змалював життя донецьких шахтарів, став на захист пригноблених і експлуатованих, показав не лише тяжку працю шахтарів, а й їхню боротьбу, що від початкових стихійних форм набирала все більшої організованості. Він написав низку оповідань про страшну долю дітей на шахтах, і ці оповідання є здобутком української дитячої літератури. П'єси С. Черкасенка посіли чільне місце в репертуарі українських театрів 1910—1919 рр., ставилися в театрі М. Садовського.

Творчий шлях С. Черкасенка розподіляється чітко на два періоди — відповідно до перебування письменника на Україні і в еміграції. В цілому ж у панорамі української літературної історії ХХ століття його почесне місце і помітний творчий внесок незаперечні.

Спиридон Феодосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Херсонщині (нині Миколаївська область) у селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію, з 1895 року працював учителем. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби С. Черкасенка були російськомовними. Знання української мови він виніс з рідної хати й українською літературою зацікавився пізніше, коли прочитав «Кобзар», антологію української літератури «Вік» (1900) і познайомився з українським письменником Миколою Чернявським.

С. Черкасенко вчителював у різних народних школах Катерино- славщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він і прожив дев'ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культосвітню роботу. Довголітня учительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях і п'єсах з шахтарського життя. З його творчістю у переважно селянську літературу потужним струменем вривається нова тема, така не схожа з традиційними селянськими. С. Черкасенко — один з перших після І. Франка творить образ робітника в художній літературі, що проходить складну еволюцію від учорашнього селянина через усі біди і спокуси класового переродження до повного усвідомлення свого нового становища і активної участі в організованій революційній боротьбі. Журналіст із Києва, в якому легко пізнати автора, побувавши на великому заводі, побачив справжній образ робітника часів революційно-визвольних бур: «І уявився мені робітник біля заводських печей, залитий увесь червоним сяйвом, упрілий, але гордий тим, що запалив таке велике Огнище, яке блискавкою прорізує чорну, важку пітьму ночі («На заводі». — «Рада». — 1907 р., 12 жовтня).

З 1910 року С. Черкасенко — у Києві, працює в редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа», пише фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада». У ній веде рубрику «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», у журналі «Літературно-науковий вісник» — «З українського життя», входить до реакції журналу «Дзвін».

Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, він іде працювати у театр М. Садовського, де обіймає різні адміністративні посади, допомагає головному режисеру організувати українське театральне життя в Києві.  У 1917-1918 роках С. Черкасенко укладає читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка, I, II, III, IV», «Найпотрібніші правила правопису», «Граматика» та інші). У 1919 році Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки.

З 1923 року С. Черкасенко в Ужгороді, тут він брав участь у місцевому культурному театральному і літературному житті. Він зблизився з прогресивними силами краю, чим накликав на себе гнів властей. В. Ґренджа-Донський написав про С. Черкасенка прихильну статтю, що з'явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 рік. Це стало причиною того, що поліція звинуватила Спиридона Феодосійовича у співпраці з комуністами і запропонувала йому протягом трьох діб залишити край.

Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату у місцевому готелі, дуже бідував. Останнє десятиліття його безпросвітного сидіння на чужині було отруєне чорними звістками про сталінський голодомор на Україні, про дикі репресії і знищення пам'яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні у 1939 році, у цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат його рідному народу.

Одержавши у березні 1939 року звістку про загибель сина, С. Черка- сенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі. На його могилі — скромний кам'яний хрест і скупий напис: «Спиридон Черкасенко 24.XII.1876 — 8.II. 1940». Поряд — могили О. Олеся, С. Ру- сової, В. Немировича-Данченка.

Творчість С. Черкасенка — це цілий материк літератури: поезія, драматургія, проза, публіцистика, сатира, літературна критика, журналістика, педагогіка. Це був чесний талант, який, на жаль, не міг повністю реалізувати себе у тогочасних жорстоких і несприятливих обставинах. І як письменник, і як людина, С. Черкасенко вистояв у тяжкому двобою світів, зберіг свій талант чистим. Якщо в 1915 році у вірші «Мрійник» він заявив: «Вродився мрійником — мрійником сконаю!», то сказав цими словами щиру правду. Мрією поета була Україна, і якщо ця мрія не здійснилася або ж була втілена в життя у деформованому вигляді, то у цьому не його провина.

С. Черкасенко — співець Царства Праці. У тяжкій шахтарській і фабричній роботі він бачив не лише темні сторони, а й поезію. У пітьмі ночі, утомі, стражданні, розпачі, муці і смерті у підземному Царстві

Ночі гартуються ті сили, в яких виростають «вільні крила»; настане час, і їхня «вільна сила вдарить громом блискавиці». С. Черкасенко — це ще стихійна сила, що поступово усвідомлює своє значення, вірить у перемогу добра над злом. Поет стояв на класових позиціях, захищав інтереси пригноблених, декларував настання нового світу, вільного від визиску і горя.

Майже вся проза раннього С. Черкасенка — це твори про шахтарське життя. Він першим в українській літературі звернувся до цієї теми і розробив її з високою художньою майстерністю. Шахтар С. Черкасен- ка — це не той ідеалізований, прямий і залізобетонний образ робітника, який ще недавно запрограмовано шукали і творили історики літератури. С. Черкасенко йшов до свого образу не від ідеї, а від живої моделі, яку він щодня бачив на власні очі і душу якої відчув серцем художника. Всі твори С. Черкасенка про шахтарів закорінені у життєвій правді, опрацьовують такі сторони життя, які до того часу не були об'єктом худож­нього зображення.

Письменник у шахтарських оповіданнях відтворює глибоко трагічні події. За зовнішніми непривабливими інтер'єрами важких шахтарських буднів: грюкіт машин, холод, сморід, брутальна лайка — у нього виступають живі люди, кожний зі своїм мікросвітом мрій і бажань. Над усім тяжіє «чорний блиск». Цей підземний Молох, що підпорядковує працю шахтарів, забирає в жертву старих і малих.

С. Черкасенко бачив соціальні корені безвихідного становища шахтарів, розумів, що причина в самій системі, виконавцем волі якої є різні штейгери, інженери, десятники, дозорці. У щоденній роботі шахтарі стикалися лише з нижчим елементом влади, тому й класові конфлікти відтворено на цьому рівні.

У літературній творчості С. Черкасенка віддзеркалено трагічну долю України перших десятиліть нашого віку, її жертовну боротьбу за свої соціальні і національні ідеали. Йому боліла українська державна справа, але вона у нього проходила через серце художника, людини з народу, що хотіла бачити свій край вільним, без панів і попів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Драматургія Спиридона Черкасенко

Спиридон Черкасенко був всестороннім літератором, тому уже з перших кроків в літературі він попробував писати і п'єси-драми. І згодом, таки, драматургія стала улюбленим літературним заняттям Черкасенка. Він створив свій поетичний театр, яким намагався утвердити новий напрям сценічного мистецтва: поєднати досягнення традиційного українського побутового етнографічного театру з новими пошуками в цьому жанрі. Можливості побутово-реалістичної драми на початку XX століття були вже вичерпані, тому молодше покоління драматургів — Леся Українка, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Спиридон Черкасенко — почали орієнтуватися на європейську неоромантичну або символістську драму. Звичайно, Черкасенко не поривав зв'язків із старим театром, тому, поряд із типово символістськими драмами, він — автор соціально-побутових п'єс. Водночас, він багато уваги приділяв драматургійній обробці чужих сюжетів, скооперувавшись з театральною трупою Миколи Садовського.