Особливості вивчення ліричних творів на уроках української літератури

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………с.-3

Розділ 1 Особливості вивчення ліричних творів на уроках української літератури…………………………………………………...……..с.4 – 20

1. Види і жанри лірики………………………………………….с.4 – 11
2. Методика роботи з літературними творам……………….с. 12 – 16
3. Особливості сприймання лірики учнями – підліткам…….с.17 – 20

Розділ 2 Поетичні твори Лесі Українки та методика їх вивчення у 6,8 класах……………………………………………………...………с. 21 – 23

Висновки……………………………………………..……………с.24 – 25

Джерела…………………………………………………..……….с. 26 – 27

Додатки………………………………………………...……………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Ліричні твори мають дуже давню історію. Вперше вони з'явились ще у VI-VII ст. до н .е. Але ще й досі не існує єдиного методу ,за допомогою якого вивчення ліричних творів буде не таким складним . Вивчення лірики викликає багато труднощів тому ,що не великі за змістом  твори несуть у собі багатий духовний світ поета .І ця ситуація пояснюється естетичною не підготовленістю до сприйняття ліричного твору ,невмінням отримувати естетичну насолоду від його звучання, мови ,не розуміння специфіки лірики як літературного роду.

Лірика є вираженням думок ,почуттів, переживань автора .Щоб зрозуміти ліричний твір, треба увійти в непростий світ авторських емоцій та фантазій.      Труднощі сприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим ,що мова поезії в більшій мірі умовна ,ніж мова прози ,адже в житті ніхто не говорить віршами.

Уже багато років науковці намагаються знайти методи ,за допомогою яких сприймання учнями  ліричних творів матиме найкраще результати. Складність полягає у тому ,що емоційно забарвлений твір кожний учень сприймає по своєму ,у кожного виникають свої почуття ,емоції, думки. І тому дуже важко передбачити  за допомогою яких з багатьох методів вдасться захопити дітей вивченням лірики. Над вирішенням цієї проблеми працюють багато науковців  з яких можна виділити Мірошніченко Л.Ф. Черниш Т.М,Нестерчук Н.Ф. Зеленський О.Ф.

В  їхніх роботах можна відмітити велику різноманітність методів для вивчення ліричних творів.

 

 

РОЗДІЛ 1 Особливості вивчення ліричних творів на уроках української літератури

1.1 Види і жанри лірики

 

Термін походить від грецкого lyra — музичний інструмент, під акомпонемент якого античні поети виконували свої вірші. Твори, які виконувалися у супроводі ліри, називали ліричними. В основі лірики лежать думки і переживання ліричного героя. Термін "ліричний герой" увів Ю. Тинянов.

Все, що хвилює, радує чи засмучує поета, може бути предметом ліричного переживання. Характерна особливість ліричного твору — лаконізм. Більшість ліричних творів мають віршову форму. Ліричні твори в прозі зустрічаються рідко.

Найпоширеніша форма ліричного твору — монолог, діалоги трапляються рідко. Основний засіб викладу — роздум. У ліричних творах часто використовуються описи. У деяких ліричних творах є розповіді про події — епічні елементи. Зустрічаються й драматичні елементи (діалоги). Лірична поезія близька до музики. У ліричних творах нема розгорнутого сюжету, ситуації. У деяких ліричних творах є конфлікт між ліричним героєм і оточенням, він сповнює ліричний твір драматизмом.Є "рольова" лірика. У такій ліриці автор грає роль то однієї, то другої особи. Лірика як літературний рід сформувалася у Стародавній Греції, високого рівня розвитку досягла у Стародавньому Римі.

Українська лірика розвинулася з народної пісні. Пісні легендарної Марусі Чурай Назавжди увійшли в золотий фонд української лірики: Відомим постом-ліриком був Сковорода. Значний внесок у розвиток української "лірики внесли П. Тичина, М. Рильський, В. Сооюра, А. Малишко, Д. Павличко, В. Симоненко, Ліна Костенко, П. Скунць.

А. Ткаченко для поетапного осягнення феномена лірики пропонує таку послідовність:

1. Рід — лірика.

2. Вид 

а) віршована, або ж поезія;

б) драматизована, або рольова;

в) прозова (мініатюри та більші форми).

3. Жанр (пісня, ода, елегія, епіграма  тощо).

Кожна з цих позицій у цій ієрархії може мати свої різновиди. Наприклад:

1. Рід — лірика; різновиди  роду:

а) з погляду виражального (автопсихологічна / рольова; медитативна / сугестивна);

б) з погляду тематики (пейзажна / урбаністична; інтимна / соціальна; міфопоетична / культуральна та ін.);

в) з погляду тональності (мінорна / мажорна; героїчна / комічна; драматична / ідилічна та ін.)".

Ода — ліричний твір, який славить богів, видатних людей, важливі суспільні події, величні явища природи. В епоху античності одою називали хорову пісню. В українській літературі жанр оди сформувався на початку XIX століття (І. Котляревський "Пісня на новий 1805 год пану нашому і князю Олексію Борисовичу Куракіну").

Пеан — гімн на честь бога поезії і сонця, захисника від лиха Аполлона, згодом пеанами почали називати пісні-молитви, пісні-подяки на честь інших богів. Сформувався як жанр.у Спарті (VII ст. до н. е.). Авторами пеанів були Алкман, Вакхілід, Піндар.

Гімн — урочиста пісня на честь визначної події або героя. У Київській Русі складали гімни на честь князів. У добу середньовіччя набули популярності релігійні гімни. Античні гімни мали особливу композицію. У Стародавній Греції гімни були сюжетними. В Україні роль національних гімнів виконували "Заповіт" Т. Шевченка, "Вічний революціонер" І. Франка. Гімном незалежної України є "Ще не вмерла України" (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького).

Канцона — жанр середньовічної лірики трубадурів Провансу, присвячений коханню. Канцона мала строфічну будову, наскрізне римування. Остання строфа була коротшою, вона присвячувалася дамі серця. В Україні канцони відомі з перекладів І. Франка та М. Бажана.

Псалми — пісня релігійного змісту. Псалми були популярними в добу бароко. Відомі псалми Г. Сковороди ("Сад божественних пісень"), Т. Шевченка ("Давидові псалми").

Мадригал — невеликий твір (2—12 рядків) на тему кохання. Має форму звертання, відзначається дотепністю, містить компліменти особі, до якої звернений. Автором українських мадригалів були Климентій Зиновіїв, М. Старицький, Олена Пчілка, І. Франко, Леся Українка, Олександр Олесь.

Дифірамб — урочиста хорова пісня, присвячена богові Діонісу, згодом іншим богам і героям. Дифірамб урочистим пафосом близький до оди і гімну, він супроводжувався танцями. Наприкінці IV ст. до н. е. дифірамб перестав існувати.

Станси — чотирирядкова строфа, яка має закінчену думку і жанр медитативної лірики. Авторами стансів є М. Рильський, Б. Кравців і М. Вінграновський.

Альба — жанр куртуазної лірики XI—ХІІ ст. Це пісня, яка має форму діалога або монолога, ситуація альби — розлука закоханих на світанку. Персонажі альби: дама, рицар, ревнивий чоловік, товариш рицаря, який стоїть на варті. Талановитими творцями альб були Укдела Баккаларія, Бертран де Борн.

Рубаї — жанр медитативної лірики, запозичений із фольклору таджиків і персів. Розквіт рубаї припадає на XI століття. Рубаї включає чотири рядки, з яких перший, другий і четвертий римуються.

Епіталама — у давньогрецькій ліриці — пісня на честь молодого подружжя. її виконували під час шлюбної церемонії, вона мала форму побажання. Епіталама сформувалася у VIII—VI ст. до н. е. До цього жанру зверталися В. Тредіаковський, І. Сєверянін, він зустрічається у творчості М. Рильського.

Серенада — пісня про любов, яку виконують під акомпонемснт мандоліни або гітари. Серенада славила цноти дівчини, запрошувала на побачення.До жанру серенади звертались М. Вороний, Є. Гребінка, С. Черкасенко.

Епітафія — вірш, який призначений для напису на надгробному пам'ятнику. В Україні епітафії набули поширення в літературі бароко (Лазар Баранович, Варлаам Ясинський, Феофаи Прокопович).

Епіграма — жанр сатиричної лірики. У Давній Греції епіграми писали на вівтарях спершу у формі елегійного дистиха, згодом ямбічним розміром. Цей жанр використовували І. Франко, В. Самійленко, В. Сосю-ра, Д. Білоус, В. Симоненко, П. Осадчук.

Елегія — ліричний твір меланхолійного, сумного змісту. Елегія з'явилася у Стародавній Греції у VII ст. до н. е. Мала форму елегійного дистиха. Римська література культивувала жанр любовної елегії. Елегія була улюбленим жанром сентименталістів, українських романтиків (М. Петренко, В. Забіла). До цього жанру звертаються сучасні поети (П. Тичина, А. Малишко, Ліна Костенко).

Послання — ліричний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи людей. У творах цього жанру використовувалася дидактична або морально-філософська проблематика, яка поєднувалася з панегіричною, гумористичною або сатиричною. Основоположником жанру був римський поет Горацій. До жанру послання зверталися Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка. Вірші цього жанру є у творчому доробку П. Тичини, М. Рильського, М. Драй-Хмари, В. Сосюри.

Ліричний портрет — це вірш, у якому дається оцінка певної реальної особи . У ліричних портретах змальовується зовнішність і внутрішній світ ліричного героя або конкретної особи.

Думка (дума) — ліричний жанр медитативно-елегійного характеру, поширений у творчості українських, польських, білоруських письменників-романтиків XIX ст. Думками є твори Т. Шевченка "Нащо мені чорні брови", "Тяжко-важко в світі жити", цикл віршів М. Петренка "Думи та співи".

Художня література розвивається, лірика збагачується новими жанро-утвореннями. У поетичній практиці зустрічаються жанри, запозичені з музики (марш, ноктюрн, прелюдія, вальс, варіація, сюїта, симфонія, рапсодія, реквієм, ораторія, кантата), живопису (етюд, портрет, автопортрет, натюрморт, барельєф). Іноді поети називають свої твори монологами, репортажами, нарисами, оповіданнями, новелами, памфлетами.

Чисті жанри трапляються рідко, відбувається їх синтез, доцільно виділяти широкі жанрові групи творів, зокрема, лірику філософську, медитативну, сугестивну, публіцистичну, сатиричну і наукову.

У філософській ліриці раціональне домінує над емоціональним. Її предмет —філософське освоєння людини і світу, загальні закономірності розвитку суспільства і природи, онтологічні та екзистенційні проблеми. Філософська лірика використовує такі жанри, як елегія, етюд, сонет, газель, рубаї. У жанрі філософського сонета працювали М. Рильський, А. Малишко, П. Тичина.

Медитація — жанр ліричної поезії, в якому поет розмірковує над онтологічними, екзистенціальними проблемами. В українській поезії медитації писали Г. Сковорода, Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко, М. Рильський. М. Зеров, Б.-І. Антонич, Ліна Костенко, П. Мовчан, Ігор Калинець.

Сугестивна лірика (лат. suggestio — натяк, навіювання) - жанрова група ліричних творів, яка освоює духовну сферу, внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру. Важливу роль в сугестивній ліриці відіграють асоціативні зв'язки, багата метафорика, мелодійність, розмиті образи, розхитані мовно-інтонаційні конструкції, опосередковані натяки. Сугестивна лірика — найчастіше потік почуттів, складні емоційні переживання без означення мотивів, причин, незбагненні, невловимі стани ліричного героя, які важко відтворити реалістичними засобами. Сугестивні вірші пишуть поети філософського і медитативного складу мислення.

Публіцистична лірика — це відкрито тенденційні твори, її предмет — соціальні, політичні, світоглядні проблеми, завдання: утвердити або заперечити якусь думку. Публіцистична лірика адресується конкретній особі або широкому колу читачів.

Публіцистична лірика використовує жанри монологу, послання, оди, памфлета, репортажу, відкритого листа.

Сатирична лірика. Сатира (лат. satira від satura — суміш, усяка всячина) об'єднує твори різних жанрів, які викривають негативні явища в житті суспільства або людини. У вузькому значенні — це ліричні твори викривального змісту. Поет використовує гіперболу, гротеск, карикатуру. Сатиру представляють такі жанри, як пародія, епіграма, сатирична мініатюра, сатирична авторська пісня, сатиричний діалог, мікробайка, парадоксальний афоризм, ліричний фейлетон, епітафія, сатиричний памфлет, дружній шарж, репліка, естрадний куплет.

Наукова лірика. Це такий жанр лірики, у якій змістом є науковий компонент. Із сказаного про лірику бачимо, що проблеми її класифікації залишаються відкритими.

При вивченні ліричних творів часто використовується тематична класифікація. Виділяють такі жанри:

1. Громадянська лірика  — розкриває суспільно-національні  питання і почуття ("Золотий  гомін" П. Тичини, "Любіть Україну" В. Сосюри, "Любому парламенту" П. Скунця).У громадянській ліриці  можна виділити суспільно-політичну ("Антиглобалістичне" П. Скунця) і  патріотичну ("Мені однаково" Т. Шевченка) тематики.

2. Інтимна лірика відображає  переживання героя, пов'язані з  особистим життям. її різновиди:

а) любовна — про кохання як стан душі ліричного героя ("Так ніхто не кохав" В. Сосюри);