Особливості вивчення ліричних творів на уроках української літератури

б) еротична — про тілесне чуттєве кохання (збірка "Золоте ябко" Д. Павличка);

в) родинна ("Сива ластівка" Б. Олійника);

г) лірика дружби ("Без вожаків" П. Скунця).

3. Філософська лірика  — осмислення змісту людського  життя, проблеми добра і зла (зб. Ліни Костенко "Над берегами  вічності").

4. Релігійна лірика —  виражає релігійні почуття і  переживання ("Молитва" Т. Шевченка, "Мій храм" Зореслава).

5. Пейзажна лірика передає  роздуми і переживання ліричного  героя, викликані явищами природи ("Осінь на Гуцульщині" Ю. Боршоша-Кум'ятського, "Знову дощ під вікнами журиться" X. Керити).

6. Сатирична лірика викриває  суспільні або людські вади ("Кавказ" Т. Шевченка, "Із дзвінкого —  в глухі" П. Скунц.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Методика роботи  з літературними творами

Урок вивчення ліричних творів доцільно провести за такими етапами: 

1. Емоційна та інтелектуальна  підготовка класу до слухання  ліричного твору. Учитель демонструє  твори суміжних видів мистецтва, висвітлює історію написання  вірша, звертає увагу на мемуаристику  — листи, щоденники, спогади, може  поділитися особистим досвідом, пов’язаним із мотивом твору, спонукати школярів до власних  спогадів чи мрій тощо.

2. Художнє читання —  виконання вірша напам’ять учителем, учнем-декламатором, актором (в аудіозапису).

3. Завдання учням прочитати  твір «про себе».

4. Опитування учнів про  перше цілісне враження від  твору.

5. Аналіз ліричного твору, інтерпретація неодно- иначних рядків.

6. Творча діяльність —  виразне читання вірша учнями, написання есе, спроби власного  віршування.

Основні методи й прийоми роботи по засвоєнню учнями твору в єдності змісту й форми такі:

• пояснення вчителем тих моментів твору, котрі учні самі не спроможні зрозуміти;
• бесіда, спрямована на з'ясування того, як учні зрозуміли й запам'ятали зміст твору та окремі його частини;
• виявлення причинно - наслідкових та часових зв'язків між подіями;
• самостійна робота школярів за завданнями вчителя;
• повторне читання важливих місць твору та обговорення їх;
• робота над мовою твору, зокрема, над виражальними засобами;
• встановлення зв'язку між заголовком твору та його змістом;
• визначення головної думки твору; письмові відповіді на запитання за змістом твору.

Звичайно, при вивченні кожного твору, не слід прагнути обов'язково застосовувати всі ці форми роботи: щоразу вчитель буде вирішувати, які з них найбільше відповідатимуть особливостям твору, сприятимуть активізації учнів, дозволять досягти найкращих результатів.

Викликати в учнів інтерес до вивчення творів допомагає проблемне навчання на уроках літератури, яке володіє невичерпними можливостями засвоєння художніх творів. Висовуючи гіпотезу, формуючи проблему, шукаючи вихід з проблемної ситуації, учні набувають навичок аналізу й синтезу, умінь співставляти, узагальнювати.

Є.А.Пасічник тонко підмітив, що "ліричні твори, як і живі квіти, не допускають грубого втручання. У недбалих руках вони в'януть, втрачають свій колір і аромат". Та без аналізу багато сторін вірша так і не розкриється перед учнями. Естетичні почуття, які виникають при первинному ознайомленні з ліричним твором, повинні бути освітлені думкою.Небезпідставно кажуть, що твори осмислюються розумом, при цьому відбувається процес повторного сприймання твору, але уже в роздумах.

Сприймання й розуміння учнями ліричних творів зумовлюється багатьма факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, загальним розвитком дітей, їх життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати у внутрішній світ людини (особливо для сприймання інтимної лірики). А між тим ці важливі якості є не в усіх учнів, тому ліричні твори, не знайшовши опори в їх емоційному досвіді, можуть не викликати в них належного інтересу.

Ефективні методики роботи над поетичними творами, а саме:

1. Виразне читання становить основу для вивчення твору. На рівні первинного синтезу вчитель намагається закласти основи для вивчення лірики.
2. Читання вголос дає можливість сприйняти твір в єдності змісту й форми.
3. При аналізі поезії недопустимо переказувати й складати план, бо треба зберегти цілість твору.
4. Ефективний результат дає використання словесного малювання.
5. Слід застосовувати різні види читання: напам'ять, вибіркове, коментоване.
6. Велике значення приділяти роботі над мовою.

Слід зазначити, що правильний вибір методів і прийомів роботи над поетичними творами дасть можливість повно сформувати в учнів поняття про особливості поетичного стилю письменника..

Отже, існують певні методи й прийоми роботи над поетичними творами, за допомогою яких можна сформувати в учнів поняття про поетичний стиль письменника.

Основні з цих методів і прийомів є такі: 
1. Різні види читання. 
2. Бесіда (навчальна, евристична). 
3. Самостійна робота учнів. 
4. Проблемне навчання. 
5. Шлях дедукції та індукції.

Методи й прийоми роботи повинні відповідати жанровим і родовим особливостям твору.

У середніх класах, якщо твір не важкий для сприймання учнів, учителі нерідко вдаються до такого аналізу, що по суті зливається з роботою по вихованню навичок виразного читання. З'ясовуючи, як слід читати окремі строфи, чи аналізуючи, чому вони так прочитані, діти глибше усвідомлюють зміст твору.

Прийоми аналізу ліричного вірша диктуються насамперед особливостями його композиції, а також тим, як учні його сприймають. Якщо вони після першого читання вірша уже вловлюють у загальних рисах його поетичну ідею, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з'ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями його художніх образів.

До розуміння авторської ідеї можна йти й індуктивним шляхом. Урок, на якому аналізується у восьмому класі вірш Лесі Українки «Досвітні огні», може мати такі структурні елементи:

1. Розповідь учителя про  перші робітничі виступи в  Росії.

2. Читання вірша вчителем.

3. Бесіда за змістом твору.

4. Читання вірша учнями.

Ось орієнтовна систему запитань і завдань, які використає вчитель у процесі роботи над цим твором:

З яких двох частин складається вірш? Яке ідейно-художнє навантаження несуть у творі алегоричні образи темної ночі і досвітніх огнів? Простежте, як змінюються одна за одною-картини. Прочитайте першу строфу ліричної поезії. Яку картину змальовує вона і до яких художніх засобів вдається поетеса? Які барви переважають у першій частині вірша? Розкрийте думки і почуття, що їх викликає ця картина. Який загальний тон звучання другої частині твору? Покажіть, який настрій виражається тут, Доведіть, що симпатії Лесі Українки на стороні борців за народне щастя. Поясніть зміст рядків:

Досвітні огні, переможні, урочі,

Прорізали темряву ночі,

Ще сонячні промені сплять, -

Досвітні огні вже горять;

То світять їх люди робочі.

До чого закликає поетеса? Які ви знаєте твори інших поетів, що перегукуються з цим віршем?

Таким чином, загальний висновок про ідейне спрямування поезії робиться на основі дослідження тексту, певних зіставлень, узагальнень тощо.

Лаконізм художнього зображення, сконденсованість думки, почуттів, настроїв у ліричних творах вимагає достатнього розвитку асоціативного мислення й відтворюючої уяви. Читач, усвідомлюючи ліричний твір, повинен не тільки фіксувати поетичні образи й картини, які змальовані поетом, а й виходити за рамки цих образів і картин, психологічно вмотивовувати почуття і роздуми автора, уміти уловити прихований підтекст твору. Тільки за цієї умови можна виховати в учнів здатність проникнути в глибину поетичних ідей і образів, бачити своєрідність освоєння поетом дійсності.

У дев’ятих - одинадцятих класах поряд з текстуальним вивченням окремих поезій практикуються й оглядові теми

Інтерес учнів до ліричних творів необхідно постійно розвивати. Якщо у школі організовуються вечори поезії, зустрічі з поетами, конкурси на краще читання, колективне прослуховування віршів у виконанні визначних майстрів художнього слова, якщо уроки відзначаються високою емоційністю, учні не можуть бути байдужими до ліричних творів.

 

 

 

 

3. Особливості сприймання лірики учнями – підлітками

Сучасна методика викладання літератури спирається на дослідження видатних учених-психологів і педагогів (Зязюн І.А., Костюк Г.С., Никифорова О.І., Рудницька О.П., Якобсон П.М. та інші) у розв'язанні досить широкого спектру проблем, пов'язаних з віковими психологічними особливостями особистості учнів, що мають безпосереднє відношення до їхнього літературного розвитку: сприйняття, пам'ять, мислення, почуття, естетичні потреби, інтереси, здібності — пізнавальні,інтелектуальні,творчі.

Проблемі вікової психології учнів присвячено багато наукових досліджень. Серед них особливий інтерес становлять праці відомих психологів (П.П.Блонського, Б. Г. Ананьева, В. А. Крутецького, Д.М.Богоявленського, П.М.Якобсона, Б. М. Теплова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, О.В.Скрипниченка й інших), де характеризуються ті психологічні фактори, що визначаються віковими особливостями учнів і впливають на навчально-виховний процес у школі.

У психології існує поняття «сензитивний період», тобто період, найсприятливіший для розвитку певної властивості людини. Л.Виготський, який розробляв цю теорію, писав: «...Навчання виявляється найпліднішим лише тоді, коли воно проводиться в межах періоду, означуваного зоною найближчого розвитку»  Сучасні педагоги, такі, як Фортуін, Монтессорі та інші, цей період називають сенситивним, відомо, що цим іменем відомий біолог де Фріз означив ті встановлені експериментально періоди онтогенетичного розвитку, коли організм виявляється особливо чутливим до впливів певного роду .Психологія розмежовує поняття «навчання» та «розвиток», вважаючи, що перше має випереджати друге: школа має відкинути старий принцип, за яким розвиток має повністю підготувати ґрунт для навчання, то ж «педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день розвитку дитини». Отже, взаємозв'язок стадій літературного розвитку учнів буде ефективнішим, якщо вчитель вестиме навчання таким чином, ніби перед ним діти трохи старші, ніж це є насправді, «забігатиме» наперед і завдяки цьому вестиме учнів за собою.

Г. Токмань вказує на наступні особливості сприймання творів художньої літератури учнями різних вікових груп: «...Молодші підлітки сприймають твір безпосередньо, тобто відчувають себе учасниками або свідками зображеного, їхня реакція - передусім емоційна: вони співпереживають героям, люблять чи ненавидять їх». Старші підлітки «переходять від суб'єктивної активності у пору егоцентризму: вони відкривають власний душевний світ і прагнуть його пізнати... У пору ранньої юності відбувається дистанційоване сприймання літератури» . 
З метою визначення загальних підходів до формування теоретико-літературних понять при вивчені української літератури визначимо особливості сприйманні художнього твору старшими підлітками - учнями 7-9 класів. 
Старший підлітковий вік є якісно новим етапом літературного розвитку учнів.

Є.Пасічник вважає цей вік сензитивним, найсприятливішим для пізнання літератури, аргументуючи це тим, що саме тоді «завершується фаза розвитку багатьох сенсо-моторних реакцій, функціональних можливостей емоційного спілкування з літературою» . Учні вже не стільки перевтілюються в героїв, скільки зіставляють їх із собою, визначаючи своє «Я», власну позицію.

У старшому підлітковому віці виразніше виявляються індивідуальні схильності дітей до літератури, зокрема захоплення письменником чи неприйняття творчості певного автора. Збільшується здатність помічати художні прийоми, ширшає коло асоціацій, які викликає художній образ. Завдяки вже певному життєвому досвіду школярі краще визначають ідейно-тематичну основу твору. 

Зосередженого на власному «Я» підлітка найбільше цікавить не фабула твору, а його психологічна проблематика; читаючи, він не стільки пізнає світ, скільки шукає своє місце в ньому, оцінює його по-своєму, досить категорично . Учні цього віку не завжди розуміють авторську позицію і підміняють її своєю. Вони сприймають твір не цілісно, спостерігається фрагментарність їхньої відтворювальної уяви, однобічний підхід до літературних героїв, викликаний недостатньою увагою до всього тексту, нерозумінням його внутрішньої складності, неоднозначності. Аналітико-синтезуючі процеси у старших підлітків розвинуті недостатньо, тому їм важко зробити узагальнення і визначити стиль автора, його філософську позицію, місце твору в історії вітчизняної культури. Зазначимо, що в дівчат здатність розуміти психологічну складність образу-персонажа, філософічність твору розвивається швидше на 2- 3 роки.

На межі 7-8-х класів стрімко зростає роль абстрактного мислення, і учні починають сприймати художній твір не стільки емоційно, скільки логіко- понятійно. У цьому є плюс: вони легше усвідомлюють теоретико-літературні поняття, різко збільшують науковий інструментарій літературознавчого аналізу.