Поема «Пісня про Беовульфа» як пам’ятка англосаксонської літератури

План 

Вступ………………………………………………………………….с.3

Розділ 1. Англосаксонська література  V-XI  століть……………..с. 5

Розділ 2. Поема «Пісня про Беовульфа» як пам’ятка               англосаксонської літератури……………………………………………..с.10

2.1. Історія створення  поеми……………………………………….с.10

2.2. Художні засоби  образності                                                                          у поемі «Пісня про Беовульфа»…………………………………………с.14

Висновок ……………………………………………………………с. 27

Список використаної літератури…………………………………с. 31

Вступ

Англосаксонською  називається література, написана  англосаксонською (або давньоанглійською ) мовою, яка виникла в середовищі германських племен, що переселилися до  Британії.

Основним пам'ятником  англосаксонського героїчного епосу  є монументальна епопея про Беовульфа,  яка дійшла у рукописі X століття . Жоден англосаксонський твір , що дійшов до наших днів, не одержав  такого широкого визнання, як "Беовульф". Ця поема – єдиний великий  твір героїчного епосу, що зберігся повністю. [1, 98]

«Беовульф» - це джерело постійно поновлюваних суперечок про його жанрову сутність, про ті ідеї й ідеали, які в ньому виражаються. «Беовульф» — це героїчний епос, але такий, у якому минуле вже не має властивої епосу абсолютної завершеності й замкнутості [18, 55]. Воно виявляється доступним для оцінки знову й шукає собі продовження в сьогоденні. Тому тема даної курсової роботи є актуальною.

Даним питанням в літературі цікавляться багато дослідників. М.П. Алексєєв у своїй роботі "Література середньовічної Англії й Шотландії" в основному розглядає питання про місце й час, у якому відбувалися події, відбиті в поемі, приводиться її короткий зміст. Цьому ж питанню приділяє увагу й такий дослідник як А. Анікст, він так само піднімає питання, порушені Алексєєвим. У спільній роботі Г.В. Анікіна й Н.П. Михальської також приводитися короткий зміст поеми, невеликий екскурс в історію відкриття поеми і т.д.

Предметом дослідження даної роботи є поема «Пісня про Беовульфа». Об’єктом дослідження – вираження художніх засобів образності англосаксонської поезії у поемі «Пісня про Беовульфа».

Метою нашої курсової роботи є визначення художніх засобів образності англосаксонської поезії та їх вираження у поемі «Пісня про Беовульфа». З мети випливають наступні завдання:

1.Розглянути  особливості англосаксонської літератури та визначити основні художні засоби образності, які використовувалися в ній.

2.Проаналізувати поема «Пісня про Беовульфа» у контексті художніх засобів образності в англосаксонській літературі.

У роботі будуть використані  наступні методи дослідження: описовий, текстологічний аналіз, узагальнення.

Розділ 1. Англосаксонська  література V-XII  століть

 Англосаксонською називається література, написана  англосаксонською (або давньоанглійською ) мовою, яка виникла в середовищі германських племен, що переселилися до  Британії. Переселення цих племен (англів, саксів, ютів) з континенту, що супроводжувалося запеклою боротьбою з кельтським населенням острова, почалося в середині V століття і завершилося приблизно через два сторіччя; однак уже до середини VI століття англосаксами був зайнятий увесь південь, центр і північний схід нинішньої Англії. З моменту завоювання почався самостійний розвиток політичного й суспільного побуту, культури й мови англосаксів, який відбувався у найтіснішій залежності від нових умов їх історичного існування, насамперед у залежності від загального процесу феодалізації й християнізації англосаксонського суспільства. [14, 34]

Наприкінці VI сторіччя англосакси ще не мали письмової літератури. Тим більше значення в ранні століття англосаксонської історії мала усна творчість. Ми маємо багато свідчень про існування в англосаксів багатої пісенної традиції. Серед різних племен поширені були пісні, пов'язані з язичницьким релігійним культом, магічні замовні формули й заклинання, що спочатку мали метричний характер, а також пісні весільні, застільні, робітничі, військові і т.д. З усіма подібними творами, що міцно ввійшли в побут англосаксів, християнська церква вела довгу й безуспішну боротьбу.

Мистецтво складати пісні й виконувати їх у супроводі музичних інструментів користувалося в англосаксів більшою пошаною. Вправний співак, очевидно, рано одержав в англосаксів професійний вигляд. Поряд зі співаками та музиками народного типу («глеоманами») на ранній стадії англосаксонської культури зустрічається також професійний дружинний співак («скопа»), що виділився зі складу дружинників. Він був хоронителем історичного переказу роду, племені, князівської дружини, близько стояв до королівської або взагалі знатної сім'ї й одержував щедрі дарунки. Такий співак зображується в ряді творів англосаксонської поезії. [25]

Велике значення в ранні століття англосаксонської історії мала усна 
словесність. У піснях і сказаннях англосаксів, що завоювали Британію, довгий час зберігалися відзвуки переказів і сюжетів, що становили зміст 
германської поезії на континенті в більш ранній період. Але обробка їх 
відбулася вже під впливом нових історичних умов життя 
англосаксів у Британії, зокрема під помітним впливом християнізації 
варварських племен, впливу монастирської школи, зіткнення з 
латинською культурою і т.д. Усі, або майже всі пам'ятки 
англосаксонської поезії, які дійшли до нас, носять виразні сліди цієї обробки.

З ряду свідчень можна зробити висновок  про існування в англосаксів пісень, пов'язаних з язичницьким релігійним культом: пісень весільних, застільних, військових, робітників і т.д. Пісні хорові та 
індивідуальні виконувалися протягом усього англосаксонського 
періоду. Ще в пізню англосаксонську епоху вони безсумнівно носили цілком 
мирський характер, тому що церква ставилася, до них з незмінною 
ворожістю, хоча й не могла викорінити їх з побуту. Уже в канонічних 
правилах Ельфрика (початок XI століття) говориться про те, що священики повинні забороняти язичницькі пісні на похоронних бенкетах.

Про різні жанри  народної обрядової й ліричної поезії ми можемо 
тільки здогадуватися також переважно на підставі пізніх свідчень. 
В англосаксів безсумнівно поширені були весільні пісні. Поширені були також похоронні плачі, але жодного зразка їх не збереглося. 
Ми також знаємо про існування в англосаксів магічних замовних формул, 
"заклинань" (що спочатку мали метричний характер, зручний для 
запам'ятовування). Збереглося понад десяток текстів подібних замовлянь, і навіть ті, що дійшли до нас у пізніх записах англосаксонської пори (іноді 
прозаїчних), безсумнівно опираються на прадавню язичницьку традицію. 
Більш вузьку сферу поширення повинна була мати повчальна поезія язичницького культу. Мистецтво складати пісні й виконувати їх у супроводі музичних інструментів користувалося в англосаксів більшою пошаною. [6, 41-44]

Англосаксонська поезія охоче звертається до картин океану. В 
"Беовульфі" і в перших англосаксонських віршованих переказах біблійних 
сказань картини моря особливо привертають увагу  поетів. Наприклад, в поемі "Мореплавці" ці картини повні особливої тонкої мальовничості. Поема прославляє мужність боротьби, вона сповнена величі й героїзму. 
Це чудовий вірш зайвий раз свідчить про любов англосаксів до історичного минулого й про їх інтерес до старожитніх героїчних саг. Любов до язичницького минулого повинна була зміцніти в 
період насильницького насадження християнської культури й ще більш 
підсилитися під час боротьби з датчанами, коли знову ожили й піддалися 
своєрідної "романтичної" ідеалізації героїчні перекази старовини. Цими 
історичними причинами можна пояснити живучість в англосаксів язичницького переказу. Можливо, цьому ж інтересу англосаксів IX-X 
століть до історичного минулого ми зобов'язані й збереженням великої епічної поеми про Беовульфа, що представляє єдиний зразок англосаксонської героїчної поеми на традиційний народний сюжет. В англосаксонській літературі вона є особняком серед численних поем нового релігійного змісту. [5, 108]

Уся давньоанглійська поезія, у всіх основних її жанрових різновидах, являє собою, по суті, художню форму усвідомлення історії. У героїчному епосі з найдавніших часів знаходило своє вираження усвідомлення минулого. Поезія англосаксів відкриває для себе й сьогодення, позбавляючи тим самим минуле відособленості й прагнучи знайти йому місце, що зв'язує  його із сьогоденням. У кожному разі предметом давньоанглійської поезії може бути тільки те, що всіма ухвалюється за минуле. Література у вузькому змісті слова, тобто втілення засобами слова художньої правди (протиставлюваній історичній правді), очевидно, не могла б тут зародитися. Вона розвивається в Англії тільки після нормандського завоювання разом з жанрами, перейнятими з континенту й, як це не парадоксально, у часи, коли англійська поезія переживала найбільш глибокий занепад — в XII–XIII століттях. [7, 99-103]

 Таким чином,  у всім поетичнім мистецтві  англосаксів зберігаються риси  архаїчного синкретизму. Епічна  поезія споконвіків і розважала,  і розповідала про минуле, і  повчала. Звідси, тобто не тільки від християнської літератури, бере початок учителювання, настільки властиве всій давньоанглійській поезії. Переосмислення цінностей епічного минулого й зіткнення його з сьогоденням вносить у це вчителювання тривожні й глибоко песимістичні ноти. Тут, як це безліч раз відзначалася в літературі, не може знайтися місця для комізму, гри, тривіальності. Твереза гідність і визнання трагічної серйозності життя — от настрій, що переважає у всій давньоанглійській поезії, її відмітна риса.

Зворотним боком  того ж функціонального синкретизму є так звана «персоналізація історії» у героїчному епосі. Минуле не може бути зображене тут інакше, як через долю епічного героя, який здобуває тим самим риси винятковості, сам розростається до масштабів цього минулого. Але й інші герої давньоанглійських віршів також не мислять себе інакше, як на тлі усесвітньо-історичних подій, порівнюють свої суми не менше, ніж із трагедією загальнолюдської історії. При цьому епічні персонажі, що зв'язуються, за умовою, з певними, прийнятими за минуле, подіями, неодмінно повинні бути конкретизовані. Мінімальна ознак цієї конкретизації й, разом з тим, підтвердження правдивості повідомлення — особисте ім'я персонажа. Особисте ім'я може зберігатися й тоді, коли згладжується пам'ять про саме сказання й про роль у ньому персонажа. Так само, швидше за все, може пояснюватися вживання особистих імен в епічних віршах про сучасність. [14, 150-152]

Нормандське завоювання припинило традицію алітераційної  поезії в Англії. Але можна зробити висновок зі сказаного, що до цього часу алітераційна поезія, що була потіснена  латинською прозою, уже вичерпала свої можливості.

Основним пам'ятником  англосаксонського героїчного епосу  є монументальна епопея про Беовульфа,  яка дійшла у рукописі X століття . Мова рукопису — західносаксонський діалект із виразними слідами діалектів Мерсії й Кенту. Можливо, що спочатку вона була написана на одному з діалектів англів. [5, 121]

Жоден англосаксонський твір , що дійшов до наших днів, не одержав такого широкого визнання, як "Беовульф". Ця поема – єдиний великий твір героїчного епосу, що зберігся повністю. Очевидно, пісня народилася в дружиннім колі, тому що головне місце в ній відведене битвам, самим дружинникам, воїнам – героям і бенкетам. Опис же інших сторін життя англосаксонського суспільства відсутній. На основі поеми можна судити й про етичні погляди людей, що жили в ту епоху.

Розділ 2. Поема «Пісня про  Беовульфа» як пам’ятка англосаксонської літератури

2.1. Історія створення  поеми

Ранньосередньовічний період англійської  літератури відноситься до V – XI століть нашої ери. Його початок пов'язаний з вторгненням на територію Британії в середині V століття англосаксів і ютів – племен германського походження.  Кінець періоду датується 1066 роком, коли відбулася битва під Гастингсом, що поклала початок завоюванню Британських островів норманами. Створені прибульцями (англосаксами) невеликі королівства (англами – Мерсія й Нортумбрія, саксами – Уесекс, ютами – Кент) боролися між собою за політичну гегемонію. Цю гегемонію незабаром після завоювання Нортумбрія поступилася Мерсії, а в IX столітті – Уесексу. Західно-саксонський діалект Уесекса став класичним діалектом давньоанглійської мови. Велике значення в ранні століття англосаксонської історії мала усна творчість. У піснях і сказаннях англосаксів, що завоювали Британію, довгий час зберігалися відзвуки переказів і сюжетів, що становили зміст германської поезії на континенті в більш ранній період. Усі або майже всі, що дійшли до нас пам'ятки англосаксонської поезії носять виразні сліди обробки під впливом християнізації варварських племен і т.д. [25]

"Беовульф" – один із зразків середньовічного героїчного епосу. Поема виникла на основі стародавніх германських переказів, що відносяться до язичницьких часів. Ці перекази з'явилися в середовищі германських племен задовго до переселення англосаксів на територію Британії. Дія поеми відбувається на берегах Балтійського моря, її сюжет запозичений з германської міфології. М. П. Алексєєв стверджує, що всім дослідникам "Беовульфа" особливо примітним видалася одна обставина: Беовульф – не англосаксонський герой і дія поеми не присвячена Англії. У першій частині поеми дія відбувається, імовірно, у Зеландії, у другий – у Ютландії. Ні англи, ні сакси не приймають ніякої участі в подіях, зображуваних у поемі. Цю особливість поеми тлумачили по-різному: одні відносили додавання епічного сказання про Беовульфа за часом до переселення англосаксів у Британію, коли, живучи на континенті, вони сусідили з датчанами; інші, навпаки, стверджували, що поема виникла пізніше, наприклад, у період датських вторгнень, які принесли  з собою нові для англосаксів північні сказання й особливий інтерес до генеалогії датських королів. [1, 102-104]