Портрет у літературному творі

У драматичних творах портрети подаються як у авторських ремарках, так і у взаємохарактеристиках дійових осіб. Причому ремаркові портрети, як правило, лаконічні, подають зовнішній опис дійової особи. У взаємохарактеристиках дійових осіб можливі ширші портретні описи. (Особливе використання портретів можливе у сучасних епічно-драматичних творах, у яких характеристики портретів наближаються до тих, які характерні для епічного роду літератури).

У ліриці портрети відрізняються  особливим психологізмом, творяться  в основному за допомогою тропів (метафор, епітетів, порівнянь, символів тощо), стилістичних фігур.

4.Пейзаж як елемент  композиції ЛХТ

Пейзаж – також один із композиційних компонентів літературного  твору. Як правило, під пейзажем розуміють  зображення природи, ширше – будь-якого  незамкнутого простору зовнішнього  світу.

Пейзажі поділяють тематикою  на степовий, лісовий, мариністичний (опис моря), урбаністичний (опис міста), індустріальний (опис заводів, дом, шахт... ) тощо.

Одна з функцій пейзажу  ЛХТ – створення фону сюжетних подій. Виконуючи цю функцію, пейзаж може виступати засобом створення  місцевого колориту (див., наприклад, пейзажі у повісті „Солодка Даруся” М.Матіос). Однак найчастіше пейзаж виконує паралельно ще одну функцію – характерологічну, тобто виступає засобом поглибленого роз’яснення образу персонажа, його характеру, стану. Так, у поемі „Мцирі” М.Лермонтова головний герой показаний на фоні величних гір, під час сутички з барсом, це дає можливість підкреслити силу, непересічність Мцирі.

Виконуючи характерологічну функцію, пейзаж може виражати або гармонію персонажа з природою, або їх антагонізм, тобто картини природи можуть збігатися з людськими переживаннями (пейзаж-консонанс) і можуть протиставлятися  їм (пейзаж-дисонанс). Приклад пейзажу-консонансу: гроза в душі і на небі. Приклад  пейзажу-дисонансу: душевна гроза  під синім небом. Скажімо, у трагедії „Король Лір” бурхливим пристрастям неправедно скинутого короля Ліра відповідають такі ж бурхливі картини природи – навкруги лютує буря. А от у поемі О.Пушкіна „Цигани” безтурботність тихої ночі зовсім не відповідає напрузі переживань Алеко, якого мучать ревнощі. Контраст образів природи і персонажа твору підкреслює внутрішній розлад Алеко, егоїстичність та суєтність його пристрастей у порівнянні зі спокоєм та злагодою в природі. У „Мертвих душах” М.Гоголя сад Плюшкіна змальовано у піднесеному, романтичному стилі. Дика краса старого, але мальовничого саду контрастує з життям поміщика, запустінням, яке він розводить навколо себе.

Функції пейзажу у літературному  творі залежать від епохи, в яку  написано твір, від його стилю і  жанру. На ранніх стадіях літературного  розвитку природа, як правило, персоніфікувалася, сприймалася як жива істота. Так, у  „Слові о полку Ігоревім” сили природи діють разом з персонажами і співпереживають їм (затемнення сонця застерігає Ігоря від самостійного походу проти половців).