Школа феминизма

   Натомість гінокритику порівнюють з Новим заповітом, з доброю вістю Євангелія, з обіцянкою милосердя та спокою. Коли феміністична критика зосереджується на жінці-читачці чоловічої літератури, то гінокритика – на постаті жінки-письменниці, вона шукає підходи й засоби для аналізу жіночої літератури. Можна твердити, що засади гінокритики як пошуків специфіки жіночого письма, жіночого стилю виразно означила вже В. Вулф. У роботі ”До феміністичної поетики” Шовалтер дає зразки феміністичного й гінокритичного підходів до тексту. Щодо першого аналізується знаменний роман англійського класика Томаса Гарді “Мер Кастербріджа”. Майкл Хенчард, у п’яній ненависті до всього на світі, намагається помститися за власні невдачі. Способом розриву/розрахунку з минулим для нього стає акт продажу дружини й маленької доньки на сільському базарі за п’ять гіней. Шовалтер цікавиться, що почуває, сприймаючи цю сцену, жінка-читач. В інтерпретації Гарді це радше відчайдушна спроба самоствердження, спроба повернути життя на інші колії. І, наголошує він, краще життя герой Гарді хоче збудувати, зовсім порвавши з жіночим світом, продавши дружину й дитину жіночої статі, тобто принизивши, знищивши жіноче як таке. Утопія бунтаря Хенчарда – це маскулінна утопія, куди не буде допущено жінок.

   Одним з явищ, що визначили сутність європейського літературного модернізму кінця ХІХ – початку ХХ століття, була “війна статей”, тобто протистояння патріархальних і сучасних уявлень про місце й роль жінки та чоловіка в соціокультурних процесах, про біологічні й соціальні чинники ґендерної ідентифікації. У культурі fin de siecle руйнувалися структури патріархальної родини, розхитувалися чи не всі ієрархії та моральні норми. Образ “нової жінки” став знаковим для модерністського мистецтва. Про нього говорили у зв’язку з творчістю Генрика Ібсена, Вірджинії Вулф, Олів Шрайнер і багатьох інших письменників. Ібсен, автор “Лялькового дому”, “Геди Габлер”, “Дикої качки”, чи не першим чутливо вловив цей важливий переворот у суспільних стосунках, які вже не визначалися патріархальною вторинністю жінки. Саме в цей час Леся Українка здійснює безпрецедентне, здається, навіть у контекстівсього європейського модернізму перепрочитання основоположних культурно-філософських кодів, мотивів, світових сюжетів і міфоло-гем з урахуванням жіночої перспективи, жіночої присутності в культурі. Оксана Забужко оцінила цю реінтерпретацію як “культурну революцію”: “Леся Українка (…) в корпусі своїх віршованих драм потрапила здійснити справдешню “культурну революцію”, “переписавши” серцевинну для європейської культури частину античної та юдейсько-християнської міфології таким робом, що кожен класичний сюжет постав оберненим із міфу патріархального на повноформатно-“жіночий”. Історія падіння Трої розгортається в неї довкола постаті Касандри – протагоністки однойменної драматичної поеми, і прочитується відтак як трагедія непочутого жіночого голосу; історія Христа постає віддзеркаленою в історіях двох його, зафіксованих Євангеліями, послідовниць – Міріам (правдоподібно Марії Магдалини) та Йогани, чиї особисті драми кидають на постать обожнюваного ними Учителя цілком несподіване “апокрифічне” насвітлення; нарешті в її версії Дон Жуана, дотепер унікальній для світового письменства, реверсія “ґендерних ролей” сягає вже демонстративно-викличної, гранично вивершеної форми: архетипального спокусника побивають послідовно дві жінки, одна з яких – Долорес – звитяжить над його душею, друга – Донна Анна – над чоловічою силою… По суті, драматургія Лесі Українки є, власне, грандіозним “перепрочитанням” європейської культурної історії з альтернативних позицій – з погляду “другої статі” [4].

 

 

Висновок

   Фемінізм має багато значень, кількість яких весь час зростає — рух за рівність статей; залучення жінок до всіх галузей науки та суспільства; розуміння відмінностей між чоловічим та жіночим і подолання цих відмінностей; жіночі студії в рамках широкого суспільного контексту; жінка як категорія сама в собі; використання феміністичної ідеї як аналітичного інструменту у філософії та її використання для зміни характеру аналітичних підходів. Проте насамперед фемінізм виник із усвідомлення існування самостійності названої жінкою та її права на самовизначення.

   Політичні перетворення, які приніс із собою фемінізм за останні 40 років, змінили суспільство набагато більше, ніж за всі минулі сторіччя, особливо це стосується прав людини. За винятком дуже коротких проміжків часу фемінізм не був масовим рухом. Проте у випадках, коли жінки досягали критичної маси, вони були здатні досягти деяких значних результатів. Фемінізм як ідейно-політична течія змінив світогляд суспільства. Відбулася велика революція, яка знищила біологічного чоловіка й біологічну жінку, чи принаймні призвела до того, що біологічна відмінність між ними стала взагалі неістотною для суспільної організації ролей. Феміністки досягли надання жінкам права голосу у виборах, широкого вибору професій із заробітною платою, більш-менш порівнянною із заробітною платою чоловіків тієї ж професії, право подавати заяву на розлучення, право жінок мати контроль над власним тілом і право вирішувати, яке медичне втручання для них допустимо, у тому числі обирання протизаплідних засобів і безпечних абортів, а також багато інших суспільних змін. Історія та еволюція фемінізму дали суспільству зрозуміти, що рівність — це не однакова кількість жінок і чоловіків у парламенті. Це — свобода вільно від стереотипів обирати свій шлях.

   У даний час фемінізм залишається вагомим соціальним рухом, що досяг найбільших успіхів у області культури. Незважаючи на передбачення ери постфемінізма, зберігається ґендерна нерівність жінок, що залишається в центрі уваги фемінізму у всіх його формах.

   Рівність чоловіків і жінок — це питання рівності людського існування. Недопустима дискримінація як чоловіків, так і жінок. Історичний досвід вимагає дотримуватися прав людини безвідносно статі.

 

 

 

Використана література:

1. Бовеншен З. Имагинированное  женское начало // Немецкое 

философское литературоведение  наших дней. – СПб.: Изд-во

С.-Петербургского ун-та, 2001.

2. Бовуар С. де Друга  стать: У 2-х томах. – К.: Основи, 1994. –

Т.1.

3. Вулф В. Власний простір.  – К.: Альтернативи, 1999.

4. Забужко О. Жінка-автор  у колоніальній культурі // Хроніки

від Фортінбраса. – К.: Факт, 1999.

5. Мілет, Кейт. Сексуальна політика. – К.: Основи, 1998.

6. Павличко С. Виклик  стереотипам: нові жіночі голоси в су-

часній українській літературі // Фемінізм. – К.: Основи, 2002.

7. Павличко С. Дискурс  модернізму в українській літературі. – 

К.: Либідь, 1997.

8. Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1979. –

Т 12.

9. Kolodny А. Dancing Through The Minefield. The New Feminist

Criticism. – London, Virago Press, 1993.

10. Perrot M. The New Eve and the Old Adam: Changes in French

Women’s Conditions at the Turn of the Century. In: Behind the

Lines: Gender and the Two World Wars. – New Haven: Yale

Univ. Press, 1987.

11. Showalter E. A Literaсy of their Own: British Women Novelists

from Bronte to Lessing. – Princeton, 1977.