Сонети до Орфея

уседуша - Спів. Це спів - вітер, саморушійна сила Всесвіту, саморух -

спів - усесвіт". Образ вітру у фіналі вірша, де пісня неначе

розливається  по світу, має символічний зміст: це уособлення того

духовного пориву, мистецького начала, яке, на думку  Рільке, має охопити

весь всесвіт  і надихнути його.

 

Сонет 5 (I)

 

Надгробків  не муруйте. Хай віднині

 

йому троянди  шану віддають.

 

Бо це Орфей, що і в своїй одміні

 

сповна існує. Не в найменні суть

 

  існує. Не  в найменні суть

 

і нам шукати. Він існує зрідка

 

лиш піснею, що, гинучи, бринить.

 

Отак троянди  опадає квітка.

 

Защедра й ти, життя коротка мить.

 

Коли б ви знали цей приділ конань,

 

оцю невідворотну мить агоній!

 

Як спів заходить за останню грань -

 

Орфей іде, куди шляхів немає,

 

поклавши на решітко струн долоні,

 

і ловить збіглий  погук і зникає.

 

(Пер. В. Стуса)

 

Не воздвигай  надгробья. Только роза

 

да славит каждый год его опять.

 

Да, он - Орфей. Его  метаморфоза

 

жива в природе. И не надо знать

 

иных имен. Восславим  постоянство.

 

Певца зовут  Орфей. В свой черед

 

и он умрет, но алое убранство

 

осенней розы он переживет.

 

О, знали б  вы, как безысходна смерть!

 

Орфею страшно  уходить из мира.

 

Но слово  превзошло земную твердь.

 

Он в той  стране, куда заказан путь.

 

Ему не бременит ладони лира.

 

Он поспешил все путы разомкнуть.

 

(Пер. Г. Ратгауза)

 

Питання і завдання для учнів до сонета 5 (I)

 

Яку традиційну в літературі тему порушує Рільке в даному сонеті?

 

Хто з письменників ще звертався до даної теми?

 

Як вирішує  цю проблему митець?

 

З'ясуйте значення образу троянди у вірші.

 

Чи підвладне  мистецтво смерті?

 

У даному сонеті поет порушує традиційну для літератури тему - тему

пам'ятника, що почалася ще з оди Горація "Я  пам'ятник собі створив..."

До цієї теми зверталися також й інші митці: Овідій, Байрон, Державін,

Пушкін та ін. На відміну від своїх попередників, Рільке проголошує:

"Надгробків  не муруйте". Тобто для того, щоб увічнити митця, не варто

зводити пам'ятник. Пам'ятником митцю є весь світ, вся природа,

одухотворена  його співом. Мистецтво не підвладне  смерті, на думку

Рільке, воно вічно  живе, розцвітає пишним квітом, як троянда. Образ

троянди у сонеті набуває значення символу - це уособлення вічно живого

мистецтва. Орфей  у вірші постає мертвим, але його мистецтво живе: "І в

своїй одміні сповна існує". Вірш є поетичним вираженням ідеї

метаморфози: мистецтво, що здатне духовно перетворювати  речі,

виявляється в  їхній сутності.

 

Троянда також  виступає символом швидкоплинності, непостійності  земного

буття, часткою  якого є і поет: "Отак троянди  опадає квітка. Защедра й

ти, життя коротка мить". Однак автор уважає, що смерть і забуття можна

подолати силою  творчості. Орфей, що сягнув за межу смерті, не припиняє

свій спів і  крокує світом, пізнавши приховану  суть речей: "Орфей іде,

куди шляхів немає". У нездоланності мистецтва Рільке вбачає запоруку

оновлення всесвіту, тому твір набуває оптимістичного звучання,

незважаючи  на мотив смерті, що розробляється  тут.

 

Сонет 7 (I)

 

Прославляти, ось  воно! Той, кому прославляти призначено,

 

він вийшов, мов  руда із каменю мовчання.

 

Його серце, о скороминучий виноградний прес

 

людини нескінченного  вина.

 

Ніколи голос  йому не відмовить і в праху,

 

якщо він  буде наслідувати приклад Бога.

 

Все стане виноградником, все стане лозою,

 

визріваючи  на його чутливому півдні.

 

Не в склепах  королів пліснява

 

викриває оману  слави, чи

 

що від богів  падає тінь.

 

Він один із вічних гінців,

 

хто ще далеко у  воротах мертвим

 

 твим

 

блюдо тримає хвалебних  плодів.

 

(Дослівний переклад  Ю. Бардакової)

 

Славлення! Той, кого ти вподобило,

 

вийшов, мов  мідь із руди, мовчазний.

 

Серце його, це зужите чавило,

 

людям неспинно цідило напій.

 

Тлін над  тим голосом буде не владний,

 

скоро він волю Господню явив.

 

Світ - тільки гроно  й сад виноградний,

 

що під полуднем чуйним дозрів.

 

Слави його не сплямують  ні тлінні

 

рештки із княжого склепу, ні тіні,

 

що за богами поклали сліди.

 

Він залишився  з тими гінцями,

 

що зупинились край смертної брами,

 

держачи в вазі славні плоди.

 

(Пер. В. Стуса)

 

Питання і завдання для учнів до сонета 7 (I)

 

Як у цьому  сонеті автор розуміє призначення  мистецтва?

 

Як вирішується  проблема "митець і смерть"? Як, на думку Рільке, митець

може здолати  смерть (назвіть умову, що висувається  у творі)?

 

Назвіть біблійні символи у вірші. Яку роль вони виконують?

 

Сонет містить  роздуми поета про призначення  митця і його мистецтва.

Рільке вважає, що покликання митця - прославляти все, що є на цій землі,

і надихати його своїм співом. Водночас мотив славлення  асоціюється з

Богом, гінцем якого  виступає Орфей ("Він один із вічних гінців"). Орфей

має нести волю Бога, Його Божественну суть у світ - і "все стане

виноградником, все стане лозою". Ці біблійні символи втілюють думку про

божественну природу  мистецтва, смисл якого полягає  в одухотворенні

світу. У сьомому  сонеті знаходить розвиток ідея, що прозвучала у п'ятому

сонеті з  першої частини циклу: мистецтво  здатне долати смерть. Однак у

сьомому сонеті автор називає умову цього: "Ніколи голос йому не

відмовить і  в праху, якщо він буде наслідувати  приклад Бога".

 

Література

 

Волощук Е. На путях  к сердцевине бытия // Вікно в світ. - 2000. - № 2. -

С. 73-94.

 

Литвинец Н.С. "Сонеты к Орфею" Р.-М. Рильке // Филологические науки. -

1974. - № 6. - С. 46-55.

 

Стус В. "Ну, а тепер - Рільке" // Всесвіт. - 1991. - № 1. - С. 177-183.

 

Наливайко Д. Василь Стус - перекладач // Всесвіт. - 1991. - № 1. - С.

183-185.

 

Наливайко Д. В пошуках  єдності зі світом і людьми // Всесвіт. - 1973. -

№ 10. - С. 176-181.