Трансформація мотиву сну у поезії періоду «Трьох літ»

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ I. Поняття «мотиву» у літературознавстві і «мотиву сну» у творчості    Т. Г. Шевченка………………………………………………………………...5

Розділ II. Трансформація мотиву сну у поезії періоду «Трьох літ»

2.1 Політична проблема  у  поемі «Сон» («У всякого своя доля…»)…..….11

2.2. Проблема свободи і майбутнього покоління у віршах  «Сон» («Гори мої високії…», «На панщині пшеницю жала...»)………………….……………23

Висновки……………………………………………………………………....27

Список використаної літератури…………………………………………….29 

Вступ

 

В українській літературі постать Тараса Григоровича Шевченка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, громадський діяч. Тема нашої курсової роботи, яку ми обрали на опрацювання, має назву «Мотив сну у творчості Т. Г. Шевченка».  Першим нашим завданням у курсовій роботі є визначити поняття мотиву.

Об’єктом вивчення ми обрали три твори поета. На їх прикладі ми повинні дослідити предмет нашої курсової роботи – художню реалізацію мотиву сну в обраних творах .Ми повинні з̉’ясувати, які засоби автор вживає, щоб реалізувати цей мотив у своїх творах, який підтекст він бере у своїх творах за основу, для чого автор використовує у своїй творчості саме цей мотив.

Допоміжним у виконанні даної роботи буде теоретичний матеріал з визначення поняття мотиву опрацьований такими дослідниками як  Ю. Барабаш, О. Веселовський, та його складових компонентів, а також критичних робіт Ю. Івакіна, Н. Нагорної, М. Ігнатенка.

  Актуальною, ця тема є, бо вона мало досліджувана. Нашою метою є показати зображення мотиву сну у творчості Т. Г. Шевченка. У які періоди його творчості цей мотив є найбільш вживаним. А також дати характеристику обраним творам. Визначити головну ідею творів, проблеми, які висвітлює в них автор.

Структура праці, наша праця складається: з вступу, двох розділів, списка використаної літератури .У першому розділі ми розглядаему мотиви сну у літературознавстві та специфіку сну у творчості Т.Г.Шевчченка. У другому розділі ми пояснюємо трансформацію мотиву сну у поезії періоду «Трьох літ» , та у підрозділі політичні проблеми у поемі «Сон» зі збірки  «У всякого своя доля…», та роблему свободи у майбутнього покоління у віршах  «Сон» зі збірки «Гори мої високії…», «На панщині пшеницю жала».

Методи, за  допомогою яких , я збираюсь працювати, це аналіз твору, краткування та порівняння.

 

 

 

Розділ I Поняття  «мотиву» у літературознавстві «мотиву сну» у творчості Т. Г. Шевченка

  

Мотив у засновника традиції його теоретичного вивчення О. Веселовського  та позицій представників  різних літературознавчих шкіл окреслено  так: мотив - «це а) естетично значуща  одиниця повіствування, б) інтертекстуальна у своєму функціонуванні, в) інваріантна  у своїй належності до мови повіствувальної  традиції і варіантна у своїх  подієвих реалізаціях, г) та, що співвідносить  у своїй семантичній структурі  предикативне начало дії з актантами  та просторово-часовими ознаками. Усвідомлення тісного зв’язку теми й мотиву, задеклароване ще О. Веселовським, а згодом оформлене в тематичну концепцію мотиву Б. Томашевським та іншими дослідниками, в літературознавчій практиці часто призводить до нерозрізнення цих явищ. [11. C. 70.]Великою мірою така особливість зумовлена тим, що за наявності консенсусу у визнанні подібності природи мотиву в епічних та ліричних творах, який ґрунтується на предикативності, аспект специфічних особливостей подієвості в них враховується недостатньо. Подієвість в епічному повіствуванні розуміють як зовнішню й об’єктивовану фабулою подію випадку, пригоди або дії, в ліриці ж - як внутрішню й суб'єктивовану подію переживання. Тема в епічному творі ретроспективна й може бути сформульована як смисловий підсумок певного фабульно вираженого етапу повіствування або руху повіствування цілого твору. Властиве ліриці співвідношення теми й мотиву визначається перспективністю ліричної теми, домінуванням тематичного начала над мотивікою; саме тема з її принциповою і граничною рематичністю (Ж. Женетт) формує ряд розгорнутих навколо неї мотивів, ліричний текст, за Б. Томашевським, становить тематичну серію мотивів. Функціональним злиттям теми й мотиву в ліричному творі пояснюються постійне змішування або й усвідомлене суміщення цих понять під час аналізу ліричного тексту. Зумовлений перспективністю ліричної теми, її експліцитний характер нерідко втілюється у відкритій словесній формі - заголовках, ключових словах, так званих «словесних темах». Усепроникна ліричність поезії Шевченка спричинила традицію називання багатьох її провідних тем і мотивів за ключовим словом -наскрізним в його творчості словообразом. Як і у більшості поетів-романтиків, коло тем, що панували в художній свідомості Шевченка, не надто широке. Специфічна риса проблемно-тематичного наповнення його творів - моноцентризм, який базується на домінантному й підставовому образі України. Обґрунтовуючи визначальний для Шевченкової поезії дискурс України, Ю. Барабаш так характеризує його глибинний зміст і структуру: «Це комплексна, полісемантична і багатоаспектна філософсько-естетична, історіософсько-екзистенційна проблема». З темою України кореспондують інші, представлені окремими позиціями як особливо вагомі для Шевченка теми й мотиви. Всі вони належать до так званих вічних тем, мають світоглядний зміст і втілюють ідейні й психологічні основи творчості поета. Тематичний комплекс, що репрезентує в мистецтві фундаментальні властивості буття, окреслюють статті «Смерть», «Час», «Шлях» - розмисли над цими категоріями посідають у Шевченка помітне місце і відзначаються своєрідністю трактувань. Різнопланово досліджується антропологічний аспект Шевченкової тематики. Інтерпретація морально-філософської та морально-психологічної проблематики в деяких важливих її ракурсах розглядається у статтях «Добро і зло», «Помста», «Любов», «Родина», «Самотність». Статті «Воля», «Слава», «Революціонізм», «Майбутнє» містять аналіз образного втілення історіософських і соціально-політичних розмірковувань поета. Художнє трактування одного із засадничих у його світосприйманні питань - відносин людини з трансцендентною сферою - висвітлюється у статті «Доля». Особливе місце в тематично-мотивному комплексі поезії Шевченка належить означеній за опорним поняттям-символом «Слово» наскрізній темі творчості, - ця тема ввібрала ментальні, політичні, соціальні складові його художнього мислення. В полі уваги авторів книжки більшою або меншою мірою присутні й специфічно шевченківські предметні мотиви та образи (як-от: кобзар, покритка, могила, пустка, чужі люди та ін.); ширше вони аналізуються в окремій статті Енциклопедії. Автори представлених статей здебільшого розуміли своє завдання в широкому діапазоні, розглядаючи також проблемний аспект Шевченкової поезії, принагідно й прозові тексти. Розкриваючи процес художнього перетворення роздумів митця над суттєвими началами, культурно-історичними реаліями, власним духовно-біографічним досвідом, пропоноване комплексне дослідження тем і мотивів Шевченка багатопланово характеризує духовний світ, естетичні й поетикальні засади митця, допомагає наблизитися до окреслення його цілісного світобачення.

У художній практиці кожного  письменника чільне місце посідають  алюзії номінативні, які сигніфікуються назвами (номінаціями) творів. Неодноразово Шевченкові заголовки, у відповідних їм творах, попереджають про наявність, так би мовити, «сновидючої» алюзії, дуже поширеної в українській народній культурі (пор. надзвичайно показове для неї тлумачення сновидінь); вага її тільки побільшується, якщо зважити, що сон як психофізіологічний стан людини являє алюзію онтологічну, універсальний архетип алюзивності в цілому - сон із тайників підсвідомості неодмінно натякає на щось буттєво значуще («Сон. У всякого своя доля», «Сон. Гори мої високії», «Сон. На панщині пшеницю жала»).[9. C. 2-3.] Проте про онтологічні алюзії не обов'язково заявляють саме прямолінійно суголосні з ними назви творів - у вигляді розмаїтих візій, спогадів тощо; вони можливі й у текстах, у яких таких номінацій бракує:

Вони ще довго  говорили,

Я став перед світом дрімать,

І паничі мені приснились

І не дали, погані, спать [19;с.129]

(«Не спалося, а ніч,  як море»);

Особливо показовий щодо глибинно-психологічної – «сновидчої»  -алюзивності вірш «Тече вода з під явора». Кожна з трьох октав у ньому становить  фрагмент  його загального алюзивного потенціалу, який своєю триструктурою і дає цілісне уявлення  про те, що означає для поета шлюбне щастя за його триетапного перебігу нивою життя. У першій строфі :

Тече вода з-під  явора 

 Яром на  долину.

Пишається над  водою 

 Червона калина.

 Пишається  калинонька,

Явір молодіє,

 А кругом  їх верболози 

Й лози зеленіють [19;с.170]

Кохання літнього поета («Тече  вода з-під явора») знаходить бажаний  відгомін у серці молодої обраниці («пишається над водою червона  калина»). Від взаємної світлої любові наречений скидає з плечей тягар  літ («явір молодіє»). Разом з тим  веселить вона очі кожному щиро зичить їм усього найкращого («А кругом їх верболози  й лози зеленіють»). Друга строфа:

Тече вода  із-за гаю 

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка 

Поміж осокою,

 А качечка  випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

 З дітками  своїми [19;с.67]

схиляє до думки, що лад  і гаразду у хаті  яку зігріває кохання в ній («тече вода із-за гаю та попід горою»), «нащебечуть» гарненьку купку здорових і жвавих малят («хлюпочуться качаточка поміж осокою»). Із підсвідомості назовні пробивається генетична запрограмованість: родові Шевченків не пасує обходитись одним «посадженим деревцем - від їхнього кореня повинен шуміти цілий гай». Отже, алюзивну картину заручин і сватання змінює наступний ідилічний кадр: візія власного «святого сімейства» в образі батька-селезня і матері-качечки з численними каченятами. Тішиться вона коло них, любо-радісно і їхньому татусеві, - а якщо по правді, то самому Тарасові Григоровичу зі своєю так і ненародженою малечею. І нарешті - про алюзивне задзеркалля третьої строфи :

 Тече вода крізь города.

 Вода ставом  стала.

 Прийшло дівча  воду брати,

 Брало, заспівало.

 Вийшли з  хати батько й мати 

 В садок  погуляти,

 Порадитись, кого  то їм

 Своїм зятем  звати?[19;с.70]

Життя батька й матері спливло, але не намарне («вода ставом стала»), з нього черпає снагу, бере уроки  виплеканими покоління («прийшло дівча  воду брати заспівало»); тепер черга  синів і дочок дбати про  безперервність родоводу.

Відкритим текстом постає «сновида» само алюзія у віршах «Не  молилася за мене» (його середня частина), «Ми вкупочці колись росли»(весь вірш) і «Хіба самому написать» у словах:

 Та іноді  старий козак

 Верзеться  грішному, усатий,

З своєю волею  мені

На чорнім вороні коні!

А більш нічого не знаю,

 Хоч я за  це і пропадаю

Тепер в далекій  стороні.[19;с.110]

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II Трансформація  мотиву сну у поезії періоду «Трьох літ»

2.1 Політична проблема  у  поемі Сон («У всякого  своя доля»)

Свої твори 1843-1845 років – років, коли під впливом вражень перебування в Україні та нового широкого, багатоманітного  і суперечливого досвіду  скристалізувалася нова якість досвіду скристалізувалася нова якість його світогляду,-  Шевченко скомпонував у рукописній збірці «Три літа». Більшість із них за своїм змістом просто не могла бути подана до друку: частина розповсюджувалася у списках, а частина взагалі тривалий час залишалася невідомою ширшому колові читачів.

    Першим твором світового резонансу, написаним у період «трьох літ», була поема «Сон». Велич твору не могли зрозуміти не тільки деякі сучасники, але й окремі мислителі наступної епохи (наприклад, М. Драгоманов).

  Творча історія комедії «Сон», як назвав твір сам поет, нам невідома. Не знаємо, зокрема, чому, переписавши в альбом «Три літа» цілий ряд творів, написаних пізніше («Наймичка» та ін.), тільки після них поет переписав до альбому «Сон». Не знаємо, протягом якого часу Шевченко працював над твором. Дата «8 июля» ще мало що говорить — це, очевидно, дата остаточного опрацювання твору. Невідомо, хто саме зробив список твору і як він потрапив за кордон. У виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко» (1859) його, як відомо, нема. Не знаємо, як поема потрапила за кордон у руки К. Климковича, письменника в основному «наро-довського» напряму. Видавці так званого другого тому празького «Кобзаря», в якому зібрані безцензурні твори поета, видання Климковича не мали. Тільки через два роки «Сон» з’явився у першій частині женевського «Кобзаря», здійсненого Кузьмою  (Ляхоцьким) .[ 5. c. 264-265]

   З женевського «Кобзаря» чи з окремого видання К. Климковича поема «Сон» стала відома Франкові, і він здобув можливість у розвідці «Причинки до оцінення поезії Тараса Шевченка» вперше й остаточно вирішити питання про реалістичний творчий метод Шевченка в поемах «Сон», «Наймичка», «Кавказ». У доповіді «Український реалізм і літератури слов'янських народів XIX ст.» ми висловили незгоду з таким відомим дослідником, як Д. Благой, який визначив критичний реалізм у російській літературі як «...наиболее полное, точное, художественно правдивое отражение объективно существующей действительности, такой, как она есть, без ложной идеализации и сатирической карикатурности».

    Зміст поеми «Сон» вкладається у це визначення критичного реалізму - адже вся дія твору відбувається у сні, у поемі йдеться про фантастичні польоти над Україною, Сибіром та Петербургом. Д. Благой міг би послатися на Чернишевського, в якого є дещо подібна до його твердження думка: «Сатирическое направление отличается от критического как его крайность, не заботящаяся об объективности картин и допускающая утрировку».

 Процитуємо свої власні  слова з цього приводу: «...коли  вдуматись у весь контекст, у  хід думок Чернишевського, в нього  немає протиставлення критики  і сатири. Сатира тут не виводиться  за межі напряму критичного  реалізму, вказується лише на  певну відмінність, але відмінність  не виключає подібності, схожості».

Тепер усім очевидно, що форми  снів, польотів над землею, гротескні, карикатурні образи Петербурга, царського  палацу, царя і його почту, всієї  царської ієрархії аж до найнижчих  ланок не виходять за межі критичного реалізму.

  Разом із тим у художній тканині «Сну» є поодинокі місця, які не вкладаються у стильову систему реалізму. Маємо на увазі романтично забарвлений пейзаж («Дивлюся, аж світає»), спів Полуботка («Із города із Глухова») тощо. Проте ні карикатурно сатиричні образи, ні лірико-романтичні деталі не контрастують з реалістичним задумом і його здійсненням у комедії «Сон».

У зв'язку з визначенням  методу Шевченка в поемі «Сон»  слід спинитися на розділі, присвяченому їй у книжці І. Неупокоєвої. Книжка ця була свого часу позитивно оцінена  критикою і справді заслуговує на позитивну оцінку в цілому. Що ж  до згаданого розділу, то деякі положення  дослідниці прийняти не можна. Однак  в розділі про «Сон» чимало влучних і справедливих оцінок. І. Неупокоєва слушно нагадує висловлювання  Шевченка про сатиру, подає чимало нових спостережень щодо художньої  структури твору. Поема ніде прямо  не називається романтичною, але  розділ про «Сон» вміщено у  книжці про революційно-романтичну поему, отже, треба робити висновок, що і Шевченків твір романтичний. Авторка абсолютно правильно  твердить, що «в 40-е годы, в период «трех лет», поэт стремился раскрыть зловещую «комедию» современного ему  общества как целое, дать остро сатирическую «универсальную» поэтическую картину  этого мира», але одразу ж додає, що це «то, к чему стремились многие поэты революционного романтизма в  своих «видениях», «снах», «пророчествах».