Трансформація мотиву сну у поезії періоду «Трьох літ»

   Важливе дослідження, присвячене поемам «Сон» і «Кавказ», написав Іван Франко. Він поставив у зв'язок обидві поеми Шевченка з загальним прямуванням до реалізму в російській літературі ЗО—40-х рр. Свідомо використавши назву статті Добролюбова, Франко назвав своє дослідження «Темне царство». Він вважав, що в цих двох поемах поет намалював «картину, царства тьми, що давить Україну», дав одні з перших в Росії зразки «політичної поезії» 4, а поему «Сон» вважав визначним твором світової літератури: «Я не знаю ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної в подібних обставинах».

   Поема «Сон» є однією з найбільших вершин усієї творчості Шевченка. Вона свідчить, що суспільно-політичні погляди її автора вже сформувались як революційно-демократичні, а художній метод визначився як метод критичного реалізму. Це не означає, що в дальшій творчості поета нема вже зростання. Шевченко неухильно йде вперед по шляху ідейно-художнього зростання і вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

    2.2. Проблема свободи і майбутнього покоління у віршах  Сон («Гори мої високії…» ,«На панщині пшеницю жала...»)

 

У вірші «На панщині  пшеницю жала...», який має ще другу  назву «Сон» розповідається про  долю селянки яка жне пшеницю  на панщини, доглядаючи ще за своїм  синочком Іваном.

  Від тяжкої втоми бідна жінка засинає и бачить уві сні майбутнє свого сина: він вже дорослий, вільний, одружений, має вже своїх діточок і свою землю:

І сниться їй той  син Іван

І уродливий, і  багатий,

Не одинокий, а  жонатий –

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм  веселім полі

Свою-таки пшеницю  жнуть,

А діточки обід несуть. [19;с. 520]

Мати від усього серця  радіє за сина, але саме ця радість  примушує її прокинутись, повер¬нутися у сьогодення. . Але уже нема з чого радіти. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба відробляти панщину на полі.

І усміхнулася  небога,

Проснулася-нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла. [19;с. 521]

У цьому вірші Шевченко зображує досить типову долю матерів-кріпачок того часу. Але за мету автор ставив дещо інше. Його основною метою було показати в цьому вірші любов  і повагу до матері, до самого рідного що є в людини. А ще Шевченко стверджує, що Україна досягне довгоочікуваної свободи. Тому за образ матері він бере всю нашу Країну, а за образ сина Івана - весь український народ.

Ще один  вірш Сон («Гори  мої високії…») був написаний  Тарасом Григоровичем Шевченко під  впливом спогадів перебування поета  в Переяславі і  на Переяславщині. Вірш сповнений туги за рідним краєм  і роздумами про трагічні події  в історії України.

 

Гори мої високії,

Не так і високі,

Як хороші, хорошії,

Блакитні здалека.  [21. C.341]

 

Так поет гіперболічно іменує високий правий берег Дніпра навпроти Переяслава.

  Переяслав для Кобзаря був особливим місцем, перебуваючи тут, Шевченко змалював історичні пам’ятки від часів Київської Русі і до часів козацьких, коли місто стало полковим, - передусім Успенську церкву, де відбулася фатальна Переяславська рада 1654 року, і Вознесенський собор, збудований 1701 року коштом гетьмана Івана Мазепи, який зробив відчайдушну, але невдалу спробу вирвати Україну з підлеглості Москви.

 

З Виблої могили,

Ще старішої…мов ті хмари,

Що за Дніпром  сіли.

 

У своїх археологічних  нотатках Шевченко занотував: «Между местечками Березанью и Яготином в 15 верстах  от Переяслава — огромное древнєє  земляное укрепление, план которого никак  понять нельзя по различным направленням валов. Предание говорит, что какая-то княжна переяславская Домна защищалась здесь от неприятелей (неизвестно, от каких) и была ими побеждена и укрепление разрушено, почему и названо Выбле, то есть выбылое, оставленное».

І Трахтемиров  геть горою

Нечепурні свої хатки 

Розкидав з  долею лихою.

Не дарма Шевченко вживає це місце у своєму вірші, адже Трахтимиров (Трахтемирів) це містечко на правому березі Дніпра проти Переяслава у якому був монастир зі шпиталем для поранених і хворих козаків.

Та все пішло  царям на грище:

І Запорожжя і  село…

І монастир святий… [19;с. 342-343]

Цим Шевченко хотів сказати, що Запорозька Січ була зруйнована за наказом Катерини II у 1775 році, а  Трахтемирівський монастир був спалений гайдамаками під час Коліївщини.

З хатини видно  Україну 

І всю Гетьманщину  кругом.

У XVII-XVIII ст. Україною прийнято було називати Київщину з Черкащиною, а Гетьманщиною - Лівобережжя з  Києвом. Пізніше Гетьманщина була поділена на полки та сотні; міста  мали власне самоврядування й судочинство, на всій території було близько тисячи народних шкіл. Але Гетьманство було остаточно скасоване за указом Катерини II 1764 року, а полково-сотенний устрій -1782 року.

 

Старий промовив: - Недоуми!

Занапастили божий  рай!..

Гетьманщина!

 

У цих рядках йдеться про  старшинсько-гетьманські чвари,нерідко із залученням турецького, татарського, московського військ, які грабували й спустошували країну.

 

Собор Мазепин  сяє, біліє,

Батька Богдана  могила мріє,

…

А старий мій подивився,

Сльози покотились… [19;с. 343]

 

Шевченко показує те, що видатні діячі, які виборювали свободу  нашої Країни залишили по собі лише собори та могили. Все чого вони досягли  нащадки або зруйнували, або ж  не вберегли.

  Ось такою зображує нашу Країну Тарас Григорович, але у своїх віршах він не полишає надії краще, на те що йому вдасться побачити ще раз рідні місця і залишитись там навіки:

Хоч на старість, стати

На тих горах  окрадених

У маленькій хаті.

Хоча серце  замучене,

Поточене горем,

Принести і  положити

На Дніпрових  горах.  [19; с. 345]

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

У ході нашої курсової роботи ми визначили, що   мотив – це естетично значуща одиниця повіствування, інтертекстуальна у своєму функціонуванні, інваріантна у своїй належності до мови повіствувальної традиції і  варіантна у своїх подієвих реалізаціях, що співвідносить у своїй семантичній  структурі предикативне начало дії  з актантами та просторово-часовими ознаками. Таке визначення  цього терміна нам подає  О. Веселовський.

   У художній практиці кожного письменника чільне місце посідають алюзії номінативні, які сигніфікуються назвами творів. Неодноразово Шевченкові заголовки, у відповідних їм творах, попереджають про наявність, так би мовити, «сновидючої» алюзії, дуже поширеної в українській народній культурі. Якщо зважити, що сон як психофізіологічний стан людини являє алюзію онтологічну, універсальний архетип алюзивності в цілому - сон із тайників підсвідомості неодмінно натякає на щось буттєво значуще.

  Перший твір із використанням «сновидючої лірики» була поема «Сон».

Зміст поеми вкладається  у це визначення критичного реалізму - адже вся дія твору відбувається у сні, у поемі йдеться про  фантастичні польоти над Україною, Сибіром та Петербургом.

  У певних перебільшеннях, навіть елементах фантастики, немає жодного порушення принципів реалізму. В деяких жанрах сатири зберігаються реальні обриси зображуваних явищ, а в деяких певні риси явищ різко збільшуються, порушуються звичайні реальні форми, замінюються гротеском, фантастикою. Цими, до певної міри, алогізмами Шевченко підкреслював протиприродність царизму, ворожість його інтересам народу. Але навіть у гротескних образах, у деталях поет лишався вірним принципам реалізму.

  Поема «Сон» стала основним доказом при обвинуваченні Шевченка в III відділі в писанні віршів «найпідбурливішого змісту», в яких він «з надзвичайною зухвалістю виливав наклепи та жовч на осіб імператорського дому».

   Потім  виходять ще два вірші Т. Г. Шевченко «Сон» («На панщині пшеницю жала…»)  і  «Сон» («Гори мої високії…»). У віршах піднимаються теми свободи і нащадків України. Ці теми дуже хвилювали видатного «Кобзаря». За допомогою використання художніх засобів, образів, «сновидючої лірики»  поет  вміло приховує основну ідею твору.

   Але у творах Т. Г. Шевченко все ж таки видно надію на те, що в його рідній Україні все стане краще. Вона стане вільною, незалежною Країною, з нащадками які будуть любити і шанувати її.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Антонович В.. Про твори Шевченка історичного змісту [Переклав Ф.Вовк] // Правда. - Львів, 1889. - Т. 2.- Вип. 5. - С. 337-340.

2. Барабаш Ю., Боронь  О. , Дзюба І.  [та Ін.]. ; HAH України, Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка. - К. Наук, думка, 2008. - 376 с.

3. Гнатюк М. Українська поема першої половини ХІХ ст. Проблеми розвитку жанру. – К., 1975.

4. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість [Текст]. - Київ. -718 с.

5.Етюди про поетику Шевченка: Літ.-кри-К75 тич. нарис.- К.: Рад. письменник, 1990.- 272 с.

6.Задорожна Л. Твори Шевченка періоду "трьох літ" у вірменській літературі //Тези наукової конференції, присвяченої 150-річчю першого приїзду Тараса Шевченка на Україну 26 - 27 вересня 1993 р. - Канів, 1993. - С.27-28

7. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця :Літ.-крит. нариси /  Упоряд.: Р. В. Горбовець Г. Ю. Івакін; Вступ, ст. Л. Новиченка.-К.:Рад. письменник, 1986.-311 с.

8.Ігнатенко М. Алюзія у словесній творчості Т. Г. Шевченка/ Микола Ігнатенко // Дивослово. - 1999. - № 1. - С. 2-6.

9.Кирилюк Є. П.  Т. Г. Шевченко. Життя і творчість.− К.: Державне виавництво художньої літератури 1959.−ст.

10.Ковалів Ю. Літературознавча  енциклопедія:  У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. - К:  ВЦ «Академія», 2007. - 624 с.

11.Комишанченко М. Місце Шевченка в літературній теоретичній боротьбі // Комишанченко М. Літературна дискусія 1873-1878 років на Україні. Ідейно-естетична боротьба в українській літературній критиці цього часу. - К.,1958.- С. 6-44.

12.Комишанченко М Тарас Шевченка в український критиці// Видавництво київського університету. 1969.  −194 с.

13.Лобода А. Шевченко як голос народньої душі// Тарас Шевченко. Збірник / За ред. Є.Григорука і П.Филиповича. - К., 1921. - С.25-32.

14.Нагорна Н. Поема "Сон" Тараса Шевченка: Архетипний жанровий дискурс // Південний архів:Філологічні науки. Збірник наукових праць. - Вип. ХШ -Херсон, 2001.- С.159 -163.

15.Руденко О. , Петренко Н.  . Вічний як народ: сторінки до біографії  Т. Г. Шевченка// Либідь-К., 1998. - 272 с.

16.Скоць А. До аналізу політичної поеми Т. Г. Шевченка «Сон»/ А. І. Скоць//Українська мова і література в школі.- 1984.- №11.-С. 24-28.

17.Чалий Д. Спроба ідейно-художнього аналізу поеми "Сон" // Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. – К., 1956. – С.83–93.

18.www.ukrcenter.com/Література/19669/Тарас-Шевченко.

19. Шевченко Т. Зібрання творів у шести томах.Т.2.-К.;2003 -784с.