Творчество Стейнбека-романиста в контексте американской литературы начале ХХ в

Саме у вчинках його дітей Ітену Хоулі відкрилася жахливість його власних злочинів – брехні та підступності. Він готовий вершити суд над собою і здійснити самогубство. Але він не може піти з життя, не передавши своїй дочці спадкову річ – сімейний талісман, що протягом кількох поколінь був символом тепла і  духовної щирості родини Хоулі. Він має повернутися додому, «щоб не згас ще один вогник».

2.2. Ієрархія  образів (біблійні, історичні, сучасні)

На нашу думку, у романі «Зима тривоги нашої» проблематика далеко не вичерпується картиною «виродження обивателя». У книзі Стейнбека кожна деталь, кожна година пов'язана з різними соціальними закономірностями країни, кожна сцена немов виростає з глибинних джерел «американського образу життя».

Відносини людей у  США, як саркастично зауважує Стейнбек, зведені найчастіше до трьох ступенів: начальницькому, улесливому й діловому. Це підтверджується досвідом головного героя. Всі інші: дружні, безкорисливі, повні любові і навіть батьківські – виявляються неспроможними. Дружба виразилася смертельним капканом для Денні, прояв теплоти погубило Марулло, за симпатіями Марджорі завжди крився розрахунок: «Рано або пізно постіль повинна була послужити капканом, що, захлопнувшись, гарантував їй спокій і благополуччя в майбутньому» [25, с.118].

Стейнбек пише про  те, що в Америці навіть чесність пущена в торговельний оборот, є рекетом, предметом продажу, обману й шантажу. Ітену вона потрібна для того, щоб при нагоді «украсти відразу».Для автора внутрішня розірваність героя не служить виправданням. Він показує, що, терзаючись каяттями совісті, далеко літаючи в думках від співрозмовників, навіть «упустивши сльозу» при думці про друга, Ітен все-таки не змінив свого злочинного плану, продовжуючи підштовхувати Денні в прірву.   

Як бачимо, Стейнбек — на відміну від екзистенціалістів — надає головного значення суспільному буттю людини, його соціальної детермінованості. Це увага до суспільного буття, до об'єктивного соціального плану життя – веде письменника до усе більше нових і глибоких пояснень падіння Ітена. Не тільки атмосфера користолюбства розклала його. Імпульс до злочину народжувався, по Стейнбеку, і під впливом атмосфери військового й атомного психозу. Американська пропаганда, підкріплена військовими парадами, вселяла йому думка про вичерпаність і приреченість миру. Ітен говорить, що страх породив у нього «виразку душі». Ми бачимо конкретно цю «виразку» — відсутність будь-якої віри. І тому Ітен часто повчає своїх дітей без переконаності й порівняно холоднокровно йти на злочин. Але сам Стейнбек не попадає під вплив атомного психозу. У цій історії — сарказм і іронія Стейнбека, недвозначна паралель американської істерії із крикливством темних сект. Атомна істерія лежить, по Стейнбеку, в основі цинічної філософії «щасливого випадку». Протягом всієї книги Стейнбек аналізує коло саме соціальних проблем, вони тепер для нього найважливіші. Так, сцена ранкового відкриття банку досягає воістину бальзаківської сили, а головне, близька їй концептуально. Банк нагадує храм, сполучення цифр на табло, ґрати перед сейфом схожі на огорожу вівтаря, містер Бейкер – на священика, а Ітен – на причасника. Гроші, по думкам Стейнбека, – сила, що рухає країною, творячи «американські характери»   [25, с.32].

У своєму романі «Зима  тривоги нашої» Стейнбек створює  глибоко типові для сучасної американської  дійсності образи, дає глибокий всебічний аналіз згубного впливу на людську особистість буржуазного суспільства.Соціальні закони часто виявляються сильнішими біологічних і більше вирішують у житті.

Герої роману діляться на два невидимих ​​спільництва. Одне з них – люди, які втратили свій «вогник», внутрішньо кінчені. Вони повністю взяли етику буржуазного суспільства, але не тому, що це суспільство нездоланне і його вплив фатальний, а тому, що їх внутрішній світ неповноцінний, вражений невидимим, але явним потворством. На думку Стейнбека, саме ці люди «без вогника» процвітають у власницькому світі. Це Бейкер, це Марджорі, це Мері. Стейнбек тонко підкреслює, наприклад, внутрішню порожнечу Мері. Вона чи то не відчуває відчаю Ітена перед його самогубством (а це вже неповноцінність), чи то байдуже не хоче про це думати (що ще більш нелюдяно). Друге спільництво у Стейнбека – це люди тільки вимушені зігнутися в умовах бізнесу, але зберегли духовне багатство, здатні випрямитися. Стейнбек-гуманіст відкриває в звичайних людях незвичайний і чудовий світ, він наче зриває власницьку коросту. І ми бачимо, що, незважаючи ні на що, Ітен зберігає почуття совісті, Денні – свій романтизм, Марулле – свою мрію про справжніх людей [25, с.34].

Дж. Стейнбек, відтворюючи  реалістичну картину життя Америки  початку 60-х років ХХ століття, використовує широку палітру засобів художньої виразності. Письменник створює морально-філософський підтекст твору, протиставляючи хижацьку мораль суспільства законам внутрішнього благородства людини за  допомогою біблійних алюзій: події біблійної Пасхи та розп'яття Христа, повчання тітки Дебори утворюють паралелі з внутрішнім станом героя на початку твору. Автор використовує шекспірівські ремінісценції:  жагучий і пристрасний світ прагнень шекспірівських героїв, зокрема, Річарда ІІІ, асоціюється зі станом душі Ітена Хоулі в другій частині роману. Автор використовує образи-символи: камінець-талісман, вогник, верхівка затопленої батьківської шхуни навіюють спогади про колишні ідеали родини. Та навіть використовує у свому творі історичні імена, такі як Андерсон, Ентштейн, Генрі, крилаті вислови американських просвітителів, ораторів, науковців, філософів та ін.

2.3. Художні засоби віддзеркалення проблеми в романі

Для яскравого зображення  моральної проблеми роману «Зима  тривоги нашої» автор використовує алюзії, ремінісенціїї, а також, притаманний літературі ХХ ст.. художній засіб – «потік свідомості».

 Розглянемо ці  основні літературознавчі поняття.

Алюзія (лат. allusio — «жарт», «натяк») — художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, прикликаного розгадати закодований зміст [16, c.19].

«Потік свідомості» — засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу. Це спосіб розповіді, який полягає в тому, щоб показувати психічний процес докладно, з найточнішою фіксацією думок, почуттів, підсвідомих поривань у вигляді «потоку», «ріки». Розповідь не підпорядковується хронології чи логіці, вона подається як ланцюг асоціацій оповідача, викликаних найрізноманітнішими зовнішніми обставинами. «Потік свідомості» як художній засіб використовували в XX ст. Т. Манн, Р. Роллан, Е. Хемінгуей, В. Фолкнер, Г. Грін та ін [21, c.93].

Ремінісценція (лат. reminiscentia — «згадка») — відчутний у літературному творі відгомін іншого літературного твору [16, с.84].

Роман Стейнбека «Зима  тривоги нашої» пов'язаний із кращими традиціями американської реалістичної літератури XX століття. Сутність основних конфліктів роману, їхній внутрішній підтекст – це немов «американська трагедія» сьогоднішнього дня. Герої книги: американець із «шляхетної» родини перших поселенців Ітен і його дружина Мері – живуть респектабельно й благополучно. Хоча Ітен і втратив багатство, він є шановним городянином лише в силу традицій, а не реального положення, він усього лише продавець бакалійної крамниці, у нього є дах над головою, і навіть невелика сума у банку. Але не тільки Ітен, але й все маленьке містечко в одному зі штатів Нової Англії веде життя відносно сите. Обивателі постійно несуть із бакалійної крамниці м'ясні консерви, каву, насолоди й маринади, пікулі та згущене молоко, на свята вони виїжджають на пікніки, по вечорах сидять у кафе.

Однак величезна заслуга  Стейнбека полягає у тому, що аналітична сила його таланта проникає на поверхневу площину цього світу, розкриває спокійну повсякденність соціально-психологічних закономірностей сучасності Америки. І ми бачимо, що вони не змінили своєї порочної сутності. «Зима тривоги нашої» створювалася в період жвавої публіцистичної діяльності Стейнбека. Так, наприкінці п’ятдесятих років у журналі «Сатердей ревью» письменник опублікував статтю «Смерть рікта». У ній він засудив систему доносів у США, практику незаконних антикомуністичних процесів, маккартизм і глибоку продажність, що охопила, як епідемія, країну [6, c.42].

З великим мистецтвом і докладністю письменник пов'язує між собою різноманітні соціальні  мотивування та психологічні імпульси, взаємодією яких визначається кінцевий вибір позиції героїв. Навіть у  перших розділах роману Ітен Хоулі – не просто вічний невдаха, людина зі старомодними і пишномовних поняттями, як про нього думають оточуючі. Це освічений і вихований джентльмен, який навчався філології в Гарварді, типовий інтелігент середини XX століття, відчуває себе незатишно серед затятих ділків і благополучних міщан. Іронічний розум Ітена легко проникає крізь завісу лицемірства і фальші, якою звик оточувати себе банкір Бейкер; непомітний бакалійник щиро обурюється відкритим цинізмом і духом крамарства, настільки характерними для сфери бізнесу [2, с.9].

І в той же час Стейнбеку не доставляє ніяких зусиль показати цілковиту подібність устремлінь і життєвих інтересів свого героя з тією невгамовною жагою золота, яка приводить в рух весь навколишній світ. Доказом цьому служать не стільки огидні вчинки Хоулі (зрада ним своїх друзів, ретельно підготовлена, хоча й невдала, спроба пограбування банку), скільки самий звичайний, повсякденний хід його думок. «Чи потрібні мені гроші? Та ні, не потрібні », – розмірковує Ітен в своєму притулку на березі океану, але пізніше, коли виявляється реальна можливість розбагатіти, беручи участь в махінаціях Бейкера і його компанії, він вносить у свої переконання істотну поправку: « Я не женуся і ніколи не гнався за грошима заради грошей. Але без них хіба втримаєшся в тій категорії, існувати в якій мені звично і зручно?» [23, с.103]. Приходячи до подібного висновку, вже давно став цілком очевидним для його дітей і дружини, Ітен погоджується на принципову поступку, робить перший крок на шляху, що веде до морального падіння.

Ще одну групу психологічних  мотивів, що підготовляють «спокушання» Ітена, складають його спогади про  багатство і могутність роду Хоулі. Налічувала в минулому чимало судновласників і китобоїв, ця «династія» ще зовсім недавно посідала почесне місце серед аристократії Нью-Бейтауна і всієї Нової Англії. Ітен не так вже часто наважується на порівняння розкоші минулих часів і свого нинішнього незавидного становища. Однак і відтиснутих в підсвідомість, породжені ураженим самолюбством, ці думки, безсумнівно, впливають на його ретельно обдумані вчинки.

Людина, яка втратила власність, позбавляється всього, навіть права називатися людиною – така нещадна мораль підприємців і банкірів, і на прикладі Ітена Хоулі Стейнбек показує драматизм положення «середнього американця», вимушеного постійно йти на угоду з совістю заради досягнення успіху, який в будь-яку хвилину може виявити свою неміцність. Злочинець Хоулі (а його можна так називати, незважаючи на те, що злочин – пограбування банку – було тільки задумано, але не скоєно), по суті, нічим не виділяється на соціальному тлі його рідного міста. Все в Нью-Бейтауні – від стовпа Бейкера до останнього поліцейського, суспільства морально розбещене і шанують одне лише євангеліє долара. Перебуваючи в подібному оточенні, підкреслює письменник, будь-кому, навіть дуже чесній людині важко чинити опір розкладницькому впливу середовища; він майже неминуче повинен підкоритися силі загальної течії, піти по «шляху кожного тіла».

Перші сцени роману – це свого роду «роки навчання» Ітена Хоулі, і в них як би «запрограмовані» всі наступні перипетії сюжету. Ітен, який спочатку виглядає «природним», незіпсованою людиною, чуйно прислухається до того, що кажуть йому співрозмовники, і надалі надходить відповідно. Від касира Морфі він дізнається, як можна, залишаючись непізнаним, пограбувати банк, від Марулло – засвоює цинічну філософію обдурювання й обману. «Вчися хитрувати, хлопчику, не то прогориш», – говорить Марулло, і Ітен діє, та так успішно, що сам господар лавки стає його жертвою. «Гроші і дружба – зовсім різне ... Грошам потрібна не дружба, а ще і ще гроші», – повчає Марулло, і Ітен, заздалегідь розрахувавши всі можливі наслідки, чекає смерті свого друга дитинства Денні Тейлора, щоб потім скористатися його спадком [23, с.301].

Як і  свого роду Річард III з американської провінції здійснює відносно дружньо налаштованих до нього людей, воістину жахливі підлості, але їх не можна вважати незрозумілими. З високим ступенем реалістичної достовірності письменнику вдалося відобразити у своєму творі зловісні симптоми цинічного свавілля як цієї «хвороби століття». Від «застарілих» понять про честь, обов'язок і моральної відповідальності, пов'язані в його розумінні із заповітами християнства, герой роману приходить до прийняття звірячих законів реально існуючої навколо нього жорстокої дійсності. «Судді темних глибин» – по суті, всі ті ж Марулло і Бейкер – виносять свій вирок, і чесний, навіть кілька прекраснодушний Ітен помирає. Його місце займає безпринципний, готовий на все користолюбець.

Життя сучасного американського міста дає чимало приводів для  соціальної сатири, особливо, якщо мова йде про представників такого ненависного Стейнбеку світу  розважливості та егоїзму. Лаконічні, але влучні ремарки з усією  нещадністю оголюють непривабливу сутність своєкорисливого бізнесмена, розмірено-акуратного Бейкера і комівояжера Біггера, і містера Хартог з Нью-Йорка, про якого відомо тільки те (і цього вже достатньо), що він « здавався добре упакованим і загорнутим у целофан і на будь-яке зауваження відповідав схвальним сміхом ». Однак цей прийом іронічної швидкої характеристики займає в книзі порівняно підлегле становище. На передній план у «Зимі тривоги нашої» виступає розгорнуте психологічне живописання характерів основних дійових осіб, і в першу чергу Ітена Хоулі [23, с.29].

Характер Хоулі – найбільш ретельно розроблена і в той же час відрізняється особливою складністю художня одиниця в загальній образній структурі роману. Боротьба протилежних устремлінь в душі героя йде постійно, і цей внутрішній надлом стає іноді настільки відчутним, що перед читачем постають одночасно як би два Ітена Хоулі: один – цинічний і безсоромний хижак, мертва хватка якого бентежить навіть самого Бейкера, другий – порядком втомлений від життя, звичайний і трохи простакуватий чоловік, за своєю природою в міру гуманний і добрий. Особливо яскравий цей контраст на початку роману. Надалі захоплення гонитвою за багатством заглушає у Ітена всі сумніви, і в короткий, воістину фантастичний термін він домагається здійснення всіх своїх бажань. І тут волею автора в його зовнішності відбувається нова метаморфоза. Стихія добра, символічно втілена в червонуватому камені – талісман сім'ї Хоулі, – перемагає у фіналі роману. «У людині вся сила. Від нього тільки все і залежить » – цей заповіт діда Ітена – шаленого старого з сивою бородою шкіперською, немов зійшов зі сторінок романів Германа Мелвілла, повертає герою книги почуття відповідальності і обов'язку, вселяє йому волю до боротьби за те, « щоб не згас ще один вогник » [17, c.107].