Використання архаїзмів у сучасній українській мові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

Тема: Використання  архаїзмів у сучасній українській мові

 

 

 

 

 

Виконав:

 

 

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………3

1. Давність української мови…………………………………...5

2. Поняття архаїзми……………………………………………..9

3. Напрямки дослідження архаїзмів в лексикографії…………13

4. Групи архаїзмів……………………………………………….17

Висновки……………………………………………………………..20

Спісок літератури……………………………………………………22

АРХАЇЗМИ У  СЛОВНИКУ О. ІВЧЕНКА…………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мова живе в історичному часі, тобто змінюється від покоління до покоління. Всі ми інтуїтивно відчуваємо, що якісь слова вживали наші бабусі і дідусі, а зараз ці слова вже малоупотребіми, застаріли. А є такі слова, які сприймаються як рідні, пов'язані з нашої мови, але зміст їх вже не вловлюється - вони вживалися нашими зовсім далекими предками. На цю тему смішна сценка розіграна в кінокомедії «Іван Васильович змінює професію», коли режисер Якін зустрічається з царем Іваном Грозним і тужиться говорити давньоруською мовою: «Вельми понеже», «Житіє моє ...»

І навпаки, з'являються нові слова, які не були відомі ще п'ять-десять років тому. Або раптом виникає мода на ці слова, або в наше життя входять якісь нові реалії, які потребують нової назви, і народ придумує цю назву. Іноді нові слова створюються спеціально - як раз для позначення нових явищ.

Отже, актуальність теми зумовлена  розвитком системи лексикографії, та створенням сучасними науковцями словників, визначенням їх ролі у  формуванні та функціонуванні архаїчних  слів.

Архаїзмами (від грец. ЬсчбЯпж -- старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш  точному розумінні до архаїзмів  належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема  історизмів, архаїзми таким чином  відрізняються тим, що мають у  сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється п'ять:

1. Власне лексичні архаїзми -- слова, витіснені з мови словами  з іншим коренем: рать -- військо,  уста -- губи, рот, перст -- палець.

2. Лексико-словотворчі архаїзми  відрізняються від сьогоднішніх  відповідників суфіксами або  префіксами: вої -- воїни, шкатула  -- шкатулка, коляса -- коляска.

3. Лексико-морфологічні архаїзми  характеризуються застарілою граматичною  формою: роль -- роля, читає -- читаєши,  моліться -- молітеся, сини -- синове.

4. Лексико-фонетичні архаїзми  від сучасних назв різняться  однією чи двома фонемами: поет -- піїт, злато -- золото, ріжний -- різний.

5. Лексико-семантичні архаїзми -- застарілі значення слів, які  тепер уживаються з іншими, сучасними  значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське  життя)¹.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Давність української мови

Мова - це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються психічний  склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум  і досвід, краса і сила душі. Відомо, що мова кожного народу -- явище давнє, її коріння сягають у доісторичні  часи. Вона є найгеніальнішим витвором багатьох поколінь. Кожне витворене  й прийняте для вживання слово -- це своєрідний символ сформованої ідеї, мета якої проникнути у світ природи  і в людську сутність, у світ людсь-кого духу. Вироблення граматичних  законів, творення нової лексики -- справа тисячоліть. Величезну роль у розвитку суспільства відіграло виникнення письма, що являє собою розмовну мову, закріплену в знаках. На основі писемної мови в проце-сі історичного  розвитку суспільства виникає літера-турна  мова, тобто мова державних установ, громад-ських організацій, навчальних закладів, науки, преси, театрів, а пізніше -- кіно, радіо, телебачення тощо. Незаперечною аксіомою є і те, що мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою  частиною і засобом творення національної культури. Світова наука має аргументовані  докази того, що українська мова є одна з найстаріших і найяскравіших  мов за своєю мелодійністю та виразністю².

Про давність української  мови свідчать і давні фольклорні твори, наприклад календарно-обрядові пісні. Український мовознавець  Олександр Потебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І  тисячолітті до н.е. А колядки  про сотворіння світу птахами (тобто  ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни  не мали в тому потреби.

Багато наукових дискусій викликає також питання про існування  писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Висловлюється припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор'я користувалася абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена³.

Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні  записи вірогідно робилися на навощених  дерев'яних дощечках або на бересті - матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української  літературної мови тісно пов'язана  з істрією українського народу.

Довгий час серед мовознавців  точилася гостра полеміка щодо періодизації історії української мови. Чимало запропонованих схем періодизації виявилися спірними, адже вони ґрунтувалися на принципі зміни суспільних формацій: мова феодалізму, мова капіталізму, мова соціалізму. Така схема, звичайно, не могла відобразити всіх етапів розвитку української літературної мови, оскільки сама по собі зміна формацій не відбила ні на звуковій системі, ні на граматичній будові української мови. Українська літературна мова розвивається і збагачується насамперед за допомогою нової лексики, вироблення чітких граматичних і правописних правил, розширення літературних стилів, засобів вираження думки тощо.

Риси української мови чітко помітні у давньоруських  пам'ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) та ін.

Українці розвинули свою мову на ґрунті місцевих племінних  об'єднань, а не з якоїсь давньоруської  спільності. Українці - безпосередні нащадки  населення Київської Русі, а, отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських  племен.

Найдавніші іноземні мандрівники, що перебували в Україні і в  Московії, бачили відмінність цих  мов: "Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і  від поляків, уже за давніх віків" (Франтішек Галацький); "Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі  інші. Вона має риси, подібні до московської... всі вони однаково задовольняються  двадцятьма дев'ятьма літерами" (Ельвія Челебі, 1657); "Українці - це нащадки  Київської Русі" (Мальт-Брюн, 1807); "Можна, отже, малоруську мову вважати  зовсім окремою мовою, а не тільки діалектом великоруської мови" (Шафарик)⁴.

Українська мова - національне  надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має  бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в  усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення  державності, забезпечення культурного  та економічного розвитку нашої країни. Але навіть після кількох літ  незалежності мовна ситуація в Україні  викликає тривогу. Українська мова слабо захищена Конституцією і вже давно існуючим Законом про мови, який демонстративно ігнорується. Державні чинники не спроможні забезпечити виконання програми розвитку української мови як виявляється, декларативної, або виробити гідну нашого народу мовну стратегію. А постійне маніпулювання закликами про “насильственную украинизацию”, якої насправді нема ані сліду, прагнення, особливо у виборчих компаніях, домогтися офіційного (державного) статусу російської мови. Отже, комусь вигідно за допомогою мовного питання, яке перебуває на поверхні розуміння більшості населення, поглибити розкол у нашому суспільстві, домогтися загострення міжнаціональних стосунків.

Нині історія дала нашому багатостраждальному народові можливість пробудитися, відродити почуття  гідності, оглянутися на своє минуле, побудувати вільну державу. 24 серпня 1991 р., день проголошення неза-лежності України, нині відзначається  як всенародне свято.

У світі налічується близько  трьох тисяч мов, спо-ріднених і  далеких одна від одної. Близькоспорідненими є східнослов'янські мови (російська, українська, білоруська), близькими до них є інші слов'янські мови (польська, чеська, словацька, болгарська, македон-ська, сербохорватська, верхньолужицька, нижньолужицька). У Європі існують ще германські (німецька, датська, шведська, англійська) та романські (фран-цузька, італійська, іспанська, португальська, молдав-ська, румунська та ін.) мови. Ці групи мов становлять одну сім'ю індоєвропейських мов. Є багато мов інших систем.

Україна, що виборола свою незалежність, увійшла нині в сім'ю європейських народів, і її державна мова посіла своє належне місце серед мов  світу⁵.

 

 

6. Поняття архаїзми

Архаїзми (від  гр. archais - давній), або застарілі слова - це слова, що рідко використовуються.

Архаїзми поділяються  на дві великі групи: історизми і  власне архаїзми, або стилістичні  архаїзми.

Історизми - це поняття, які зникли у процесі  історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.

Власне архаїзми - це поняття, які продовжують існувати і сьогодні, проте форма їх вираження  застаріла: враг- ворог, град- місто.

Деякі слова  виходять з ужитку, старіють, тому що зникають позначувані ними предмети, події, явища, поняття. Такі слова називають  матеріальними архаїзмами, або Історизмами⁶.

До архаизмам  відносяться назви існуючих нині предметів і явищ, з яких-небудь причин витіснені іншими, більш сучасними  назвами. Наприклад: вседневно - «завжди», комедіант - «актор», треба - «треба», перси - «груди», глаголити - «говорити», відати - «знати».

Деякі вчені  не рекомендують плутати архаїзми з  историзмами. Якщо застаріло не тільки слово, але і саме явище, що позначається цим словом, то це історизм, наприклад: віче, ендова, онучі.

Інші вчені  вважають історизму підвидом архаїзмів. Якщо дотримуватися цієї, більш простий  позиції, то логічне і зручне для  запам'ятовування визначення архаїзмів  звучить так: архаїзми - це застарілі  і вийшли з обігу назви чи назви  застарілих, що пішли в історію  предметів і явищ⁷.

У сучасній мові архаїзми якщо і використовуються, то часто в стилістичних цілях: або  щоб відтворити колорит минулої  епохи, або щоб надати мові особливу урочистість, піднесеність. Згадаймо пушкінське: Повстань, пророк, і дивись, і почуй, виповнися волею моєю, і, обходячи моря і землі, дієсловом пали серця людей! - Вже за часів Пушкіна старослов'янські виждь, почуй, дієслово сприймалися як архаїчні і тому формують піднесений склад⁸.

Архаїзми старіють і виходять з обороту по-різному. Одні з них ледве можна розпізнати, як належать до російської мови, наприклад: стрийня - «дядина», черево - «шкіра» (пор.: українське черевички), вежа - «шатро, кибитка». Інші нині зовсім не вживаються, але  їх значення ще відомо російській людині: льзя («можна»), брадобрей («перукар»), зело («дуже»), Рибар, всколькі («оскільки»), треба, рукомесла («ремесло »). Треті  цілком передають розпізнаване значення, але ставляться до пасивного запасу лексики - тобто до таких слів, які  людина розуміє, але сам практично  не вживає: тому, гряде, відати, вишній та інші.