Використання архаїзмів у сучасній українській мові

У пасивний склад  лексики спочатку входять і неологізми - нові слова, які ще не стали звичними і повсякденними найменуваннями. Механізм появи неологізмів в  чомусь нагадує процес архаїзації, тільки навпаки. Неологізмами вважають нові назви відомих явищ або нові назви нових явищ.

Важлива характеристика неологізму, відзначають лінгвісти, - його стилістична вибраного, незвичність. Таким чином, це не просто нове слово, але настільки нове, що воно ще «ріже  слух». Наприклад, слово комп'ютер в  російській мові - нове. Але воно так  стрімко і широко увійшло в  наш побут, що вже не сприймається як нове і тому не є неологізмом⁹.

Лексикон мови постійно поповнюється. Згодом нові слова  освоюються і переходять з пасивного  словникового запасу в активний. І  як тільки нове слово починає часто  вживатися, стає звичним, він стилістично  вже не виділяється на тлі решти  лексики. Воно перестає бути неологізмом.

Кожна епоха  збагачує мову новими словами. Їх можна  згрупувати за часом появи: нові слова  петровської епохи; нові слова, введені  Карамзіним (Ломоносовим, Радищевим, Бєлінським, іншими письменниками), нові слова початку XX століття, в роки революції і т. д. У періоди найбільшої активності суспільно-політичної та культурному житті країни приплив нових слів особливо зростає.

Такий період переживає  наша країна з середини 80-х років  минулого століття. З початком горбачовської  перебудови суспільні процеси в  Росії відкрилися для сучасних інформаційних  потоків і досвіду передових  країн. До Росії прийшли явища, спочатку політичні, потім економічні, які  просто не мали прописки в Радянському  Союзі і тому не мали сучасного  адекватного назви: інавгурація, імпічмент, мажоритарний, електорат, брокер, девальвація, котирування, мобільник. Нові реалії постперебудовної життя зажадали величезної кількості неологізмів¹⁰.

Більшість цих  неологізмів були запозиченнями  з інших мов, найчастіше англійської. Але були й суто російські неологізми, що позначають нові реалії: прозахідний, доперебудовних, омон, спецназ, СНД, ГКЧП. Приміром, те ж слово гласність, хоча й існувало раніше, але в своєму новому політичному значенні, доданому йому під час Горбачова, безумовно, стало на деякий час неологізмом. Росіяни за походженням неологізми останнього часу: автоцивілка, адресний, застекольщік, єдинороси, наладонник і  т.п.

Залежно від  умов створення неологізми слід розділити  на загальномовного (що з'явилися разом  з новим поняттям або новою  реалією) та індивідуально-авторські (введені  у вживання конкретними авторами). Переважна більшість неологізмів  відноситься до першої групи, вони створені народом.

До індивідуально-авторських неологізмів відноситься, наприклад, створене В. Маяковським слово Прозасідалися. Перу Салтикова-Щедріна належали неологізми, що увійшли потім до ужитку: благодурниць, злостивість. Достоєвський ввів в ужиток слово стушуватися. Авторським неологізмом Тургенєва є слово нігіліст¹¹.

Багато обігові  нині слова колись були авторськими  неологізмами. Такі слова матерія, в'язкість, сузір'я, повний місяць, тяжіння - їх придумав Ломоносов. Карамзін придумав слова  промисловість і майбутність, Тредіаковський - предмет, В. Л. Пушкін - слов'янофіл, Батюшков - хтивість, Бєлінський - світогляд і  так далі. Переступивши кордону індивідуально-авторського  вживання, ставши надбанням мови, багато з цих слів нині приєдналися до активної лексики.

Авторами неологізмів  можуть бути не тільки письменники. Ми самі, того не помічаючи, часто придумуємо окказіональние, тобто придатні з  нагоди, слова. Особливо багато оказіональних  слів створюють діти: я намакаронілся; песковатор, дощ налужіл, я вже  не малишечка, а большішечка.

Такі окказіональние неологізми показують живу природу  мови. Саме з таких неологізмів, придуманих з нагоди, і народжуються часом  нові слова, що входять потім в  загальний словниковий запас мови.

Словотворчість, природно, супроводжують будь-який творчий процес, в тому числі в  сфері інновацій. Тому вміння працювати  з неологізмами і окказионализмом  дуже важливо для ефективної роботи інноваційного менеджера. Адже слова, випадково народжені в інноваційному  процесі, можуть стати в нагоді для  опису нових явищ, можуть стати  професіоналізму і навіть термінами. Дуже важливо вчасно звернути увагу  на такі слова. Народившись природним  шляхом, вони можуть виявитися набагато більш життєздатними, ніж спеціально придумані позначення, які можуть і не прижитися.

3. Напрямки дослідження архаїзмів в лексикографії

Лексика української  мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять  відображення зміни, що відбуваються в  житті нашого суспільства, багата і  славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці  і культурному житті сучасної України.

Лексика (від  грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий  склад". Лексика - вся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, стилістичного  забарвлення, сфери вживання тощо.

Термін лексика  вживається також на позначення певних груп слів, об'єднаних спільною ознакою, запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експресивна лексика  тощо¹².

В історії української  літературної мови до сьогодні маловивченою, не завжди об'єктивно оціненою є  мовна індивідуальність письменника, перекладача, фольклориста, етнографа, мовознавця-лексикографа, критика і  публіциста, педагога Бориса Дмитровича Грінченка (1863-1910). Але у дослідженні  архаїзмів значну роль відіграли  праці Б.Грінченка в унормуванні  української літературної мови в  галузі фонетики, лексики, граматики, стилістики.

Великим здобутком  лексикографії 20-х років був «Російсько-український  словник», який упорядковувала й видавала Постійна комісія для складання  словника живої української мови Української академії наук. Словник, головними редакторами якого  були А. Кримський і С. Єфремов, зафіксував уже розвинуту поліфункціональну  літературну мову¹³.

У 30-х роках  на всі лінгвістичні та лексикографічні  праці, створені в попереднє десятиліття, мовознавча спадщина періоду Розстріляного  Відродження мало досліджена. Найбільше для її вивчення було зроблено за межами України. Зокрема, серію розвідок присвятив зазначеній тематиці Юрій Шевельов.

Серед відомих  укладачів словників, Л.А. Булаховський працював в Харківському університеті з 1916 року, протягом 1921-1941 років завідував  кафедрою загального мовознавства. Після  війни очолював Інститут мовознавства АН УРСР у Києві¹⁴.

М.Ф. Наконечний, який в Харківському університеті працював протягом майже півстоліття. Він  був укладачем і редактором “Практичного російсько-українського словника” (разом  із К. Т. Німчиновим), “Російсько-українського фразеологічного словника” .

Розвиток лексикографії  з початку 90-х років минулого сторіччя характеризується активізацією словникової  роботи у зв'язку зі становленням України  як самостійної держави. Також треба  відзначити помітну відсутність  єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна  провести певні аналогії між цим  етапом і 1917 - 1933). З одного боку, безпосередньо  продовжується лексикографічна  практика попередніх років, у руслі  якої перевидано кілька термінологічних  словників кінця 50-х - початку 60-х pоків XX століття і видано кілька нових  без належної ревізії лексичних  норм української мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція  до повернення традицій українського словникарства кінця XIX - першої третини XX століття (з униканням іншомовних слів, посиленою увагою до народної лексики, «куванням» слів) та правопису 1928 року. Лексично-нормативні і правописні розходження посилюються також  у зв'язку з перевиданням словників 1920-х pp. - «Практичний російсько-українських  словник» О. Ізюмова, два перевидання  словника «Фразеологія ділової мови»  В. Підмогильного і Є. Плужника, «Правописний словник» Г.Голоскевича, та виданням словників  авторів з української діаспори «Практичний словник синонімів української мови» та «Російсько-український словник складної лексики» С. Караванського, США¹⁵.

Словники народної мови також містять у своєму складі архаїзми та історизми :

«Словник говірок  Нижньої Наддніпрянщини» В. Чабаненка (т. 1 - 4, 1992);

«Словник стійких  народних порівнянь» О. Юрченка і  А. Івченка.

1993 вийшов «Фразеологічний  словник української мови» в  2 томах (друге видання - 1999).

У 1996 - 1997 з'явилися  три різні перевидання «Словаря української мови» за редакцією  Б. Грінченка.

Розпочалося видання  «Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.» (опубліковано в. 1 - 6 по літеру Г, 1994 - 99), що укладається в  Інституті українознавства НАН  України у Львові.

«Словник синонімів  української мови» (т. 1 - 2, 1999 – 2000).

Що ж стосується української тематичної лексикографії, то тут спостерігається певне  відставання. Українська мова ще не має  достатньої кількості якісних словників. Тематичний принцип організації  словникового матеріалу є зручним  не лише для лексики. Як свідчать нові розробки в українській, тематичний принцип успішно застосовано  у фразеологічних словниках при  класифікації синтактичних одиниць - словосполучень і речень, наприклад як у словнику стійких народних порівнянь.

Тематичне групування фразеологізмів дає змогу виявити  і показати системний характер фразеологічного  багатства певної мови, підійти до його вивчення комплексно, а не спонтанно, таким чином істотно підвищуючи ефективність словника, розкрити варіантність фразеологізмів окремої семантичної групи¹⁶.

В українському тлумачному словнику подаються найважливіші й найчастотніші слова сучасної української мови.

-найархїчнішій  варіант слова

- найновіша  лексика

- доступні й  зрозумілі тлумачення слів

- ілюстрації  вживання слів у типових контекстах

- синоніми

- етимологічні  довідки до слів іншомовного походження¹⁷.

4. Групи архаїзмів

Власне архаїзми поділяють на кілька груп.

На основі класифікацій, поданих у сучасних лексикологічних  дослідженнях, формулюємо узагальнювальну  типологію і проілюструємо прикладами. Найпоширенішою є концептуально - семантична група, що охоплює номінації, пов'язані  з людиною, її діяльністю, побутом.

Цю групу  поділяють на тематичні підгрупи (на означення самої людини, її вікових  особливостей, різновидів спорідненості, органів і частин людського тіла та ін.).

При цьому виходимо з корелятивної пари: архаїзм - трансномінатив.

Шар лексики, що виражає родинні стосунки, репрезентовано номенами: отець - батько, матер - мати, муж - чоловік, жена - жінка, чадо - дитина¹⁸.

Лексика на позначення частин і органів людського тіла виражають пари: уста - губи, длань - долоня, перси - груди, чоло - лоб, ланіти - щоки, чрево - черево. У групі лексики  на позначення діяльності людини та її органів виявлено синонімічні ряди архаїчної лексики. Найчисельнішим з них є ряд дієслів у  значенні „говорити, висловлювати думку”: благовістити, веліти, воспівати, восхвалити, глаголити, гласити, ректи, славословити, стенати. Цей ряд також передбачає відповідні трансномінативи.

Тематична група  на позначення назв птахів та тварин реперзентована лексичними парами на зразок: зигзиця - зозуля, козлище - цап.

Своєрідну групу  слів становлять номінації на позначення часових понять. Оскільки темпоральна  лексика дуже давня за походженням  і переважна більшість цих  лексем утворилася ще у спільнослов'янський  період¹⁹.

Архаїчну лексику  класифікують за різновидами: власне лексичний, лексико-словотвірний, лексико-морфологічний, лексико-фонетичний, семантичний²⁰.

Історизми класифікують за тематичними групами:

1.) суспільно-політична  лексика, що включає мовні одиниці  на позначення соціальної організації  суспільства, відносин у ньому:  вінценосний, вольний, гетьман,  добродій, кесар, краля, лановий,  лицар, любомудр, наказний, одукований, патрицій, хан, цар, штампований  та ін. До цієї групи можна  віднести лексико-семантичну підгрупу  слів на позначення відношення  „людина - релігія”, репрезентовану  такими лексемами: бусурман, лукавий,  нехрист, нечестивий, помазаник,  творитель, уніат.