Жанр промови в оригіналі та перекладі

                                Міністерство освіти та науки  України

                              Маріупольський державний університет

                                 Кафедра грецької мови та перекладу

 

 

 

 

 

                  Жанр промови в оригіналі та  перекладі

          (на  матеріалі новогрецької та української  мов)

 

 

 

                                                                                     Курсова робота

                                                                                     Студентки ІІІ курсу

                                                                                    Факультету грецької

                                                                                             філології

                                                                                     Спеціальності “Переклад

                                                                                    (новогрецька мова)”

                                                                                     Каци Альони Миколаївни

 

                                                                                      Науковий керівник:

                                                                                      Бондаренко О.В.

                                                                                      Асистент кафедри грецької                                                    

                                                                                      мови та перекладу

 

 

                                                    Маріуполь 2010

 

 

                                                       ЗМІСТ        

 

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ 1

1. Передісторія жанру промови, його особливості та

     характерні риси ………………………………………………………………6

2. Характеристика стилів, з якими пов’язаний

        жанр промови………………………………………………... ……………..10

Розділ 2

2.1 Переклад тексту..............................................................................................13

2.2 Фоновий коментар..........................................................................................23

2.3 Лінгво – перекладацький коментар.............................................................. 26

Висновки................................................................................................................32

Список використаних джерел..............................................................................33

Додаток: текст оригінал....................................................................................... 36

 

 

 

                                                      ВСТУП

 

       Із  швидким розвитком різного виду  зв’язків між Україною, Грецією,  Кіпром та іншими країнами, все  більш явною стає проблема  перекладу мов цих країн. Все частіше представники іноземних країн приїжджають в Україну з візитами та виступають з промовами перед широкою аудиторією. На таких заходах завжди повинен бути присутній перекладач. На думку Жоржа Моне перекладач – це фахівець у сфері між культурної комунікації, що є сполучною ланкою між закордонними та вітчизняними партнерами.  На перший погляд перекладач не відіграє великого значення і не є особою, яка потребує уваги, але мало хто знає, що зміст ораторської промови цілком та повністю залежить від перекладача, тому що промови оратора можуть носити різний характер. Якщо допустити якісь помилки при перекладі, скажімо, привітальної промови, то на це не звернуть великої уваги, адже привітальна промова, зазвичай, не містить у собі якоїсь дуже важливої інформації. Але якщо допустити помилку, або щось забути чи пропустити при перекладі політичної або військової промови, це може нанести великої шкоди представникам обох країн. Тож, ми помиляємось, якщо думаємо, що у розпорядженні перекладача завжди є підготовлений переклад промови, і що функції перекладача, незалежно від того, письмовий він чи усний, є незначними.  Тож з усього вище наведеного можемо зробити висновок, що перекладач є мало не головною особою при перекладі ораторської промови.

      У наш  час, у час інтенсивного розвитку міжнародних контактів в усіх галузях політичного, економічного, культурного та суспільного життя, дуже велика увага приділяється підготовці кваліфікованих перекладачів, які б могли якісно перекласти промови різних спрямованостей. І оскільки промова є важливою складовою роботи усного перекладача, то на заняттях з комунікативної риторики надається велика увага вивченню побудови промови та особливостям стилю промови.

   Необхідно ознайомитися  із широким спектром промов  і для цього необхідно буде використовувати  додаткову літературу. Перекладач повинен бути готовим перекладати промови з будь – якого приводу: привітальні, заключні, політичні, святкові та інші. При виробленні навичок перекладу публічної промови, важливо розташувати матеріал ураховуючи його різноманітність та рівень складності. Алексєєва приводить можливий план розташування матеріалу:

1. Короткі привітальні промови;
2. Промови на честь відкриття якогось закладу;
3. Промови у зв’язку з відкриттям з’їздів та конференцій;
4. Промови політичних та культурних діячів;
5. Наукові доклади [1, 107].

      При  роботі над перекладом промов  можна використовувати наступні  види попереднього опрацювання: 

• знайомство із письмовим текстом промови вдома та складання списку незнайомої лексики;
• прослухування промови на занятті та обговорення її змісту та складних для розуміння та перекладу моментів;
• складання аналогічної промови на рідній мові;
• пробний, послідовний або синхронний переклад.

Ці та багато інших прийомів можуть полегшити роботу усного перекладача [1, 108].

      Слід  також зазначити, що професіональний  послідовний переклад здійснюється  тільки після закінчення ораторської  промови. Перекладачу доволі складно  запам’ятати всю інформацію і  тому під час промови він  робить деякі записи. У перекладачів є розроблений перекладацький скоропис у вигляді умовних знаків, і таким чином цей перекладацький прийом полегшує роботу усного перекладача.

       Але  навіть у дуже кваліфікованого  перекладача можуть виникнути  проблеми при синхронному, послідовному або навіть письмовому перекладі, якщо він не володіє перекладацькими прийомами.

     Предметом нашого дослідження є розкриття особливостей жанру промови та відокремлення проблем, які чекають перекладача на кожному кроці при перекладі цього жанру.

      Об’єктом даної роботи є промови, з якими відомий політичний діяч Греції, голова партії „Нова Демократія” Костас Караманліс, виступав у Маріупольському Державному Гуманітарному Університеті, а також на відкритті грецького діагностичного центру Маріуполя та в Інституті Класичної, Візантійської та Новогрецької філології у Тбілісі.

 Практичне значення роботи обумовлене тим, що вона може бути використана, як наглядний матеріал на заняттях з практики та теорії перекладу. Також дана робота може використовуватись як матеріал для подальших досліджень, написання курсових та дипломних робіт.

      Актуальність цієї роботи пояснюється малодослідженністю проблем, а також тим, що не дивлячись на те, що цей жанр вже описували багато науковців, але все ще деякі особливості залишились нерозкритими. Тож ми спробуємо детально дослідити ці особливості та висвітлити їх у нашій науковій роботі.

     Тож метою нашої роботи є висвітлення особливостей, з якими може зустрітися перекладач при перекладі ораторської промови, та виокремлення ряду порад для перекладача.

У цьому дослідженні  ми ставимо перед собою наступні завдання:

• дослідити та проаналізувати проблеми з якими стикається перекладач при перекладі промови;
• виявити особливості безпосередньо перекладу цього тексту та цього жанру взагалі;
• описати та проаналізувати різницю між перекладом усної та письмової ораторської промови.

 

 

 

 

                                                   

 

                                               РОЗДІ 1

 

1. Передісторія жанру промови, його особливості та характерні   

                   риси

     Найпотужнішими інструментами інформування та переконання групи людей залишаються публічні виступи. Саме вони допомагають політичним лідерам заявити про себе, а відтак, можливо, здобути перемогу на виборах; саме вони сприяють керівникам тих чи інших торговельних підприємств як найефективніше продати свою продукцію; саме вони є чи не основною частиною іміджу політика, музиканта, рекламодавця тощо.

     Промова як публіцистичний жанр прямо пов'язана з ораторським мистецтвом, адже, щоб обґрунтувати свою позицію, переконати слухачів у її правомірності, автору слід професійно володіти мовними засобами, активно використовувати експресію, миттєво відгукуватися на реакцію аудиторії, оскільки він бачить і відчуває її настрій. Сила живого, на очах слухачів народжуваного словесного тексту, є ефективнішою, ніж промова, що передається в записі по радіо чи телебаченню. Публіцистичний стиль – один з найбільш дійових, широковживаних стилів. Основною функцією публіцистичного стилю є діяння та вплив на широку аудиторію. Цей стиль поєднує в собі точність висловлення, логічність доводів з відкритим вираженням експресії та емоційного забарвлення окремих фраз.  Мета публіцистичних творів полягає у з`ясуванні певних соціально-політичних питань, переконанні читачів та слухачів у правильності висунутих думок, а також, в активності впливу цих думок на них. Усе спілкування поділяється на публічне та приватне. Особливим різновидом усього спілкування є публіцистичний виступ. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлення, публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж [8, 162].                                                               

   Зародився жанр промови ще в добу античності – у стародавніх греків, пізніше знайшов подальший розвиток у римлян. До наших днів дійшли свідчення про майстерність давніх промовців Горгена, Демосфена, Есхіла, Протагора, Цицерона, Цезаря, Антонія, Квінтеліана. Саме тоді виникає публічний монолог, що будувався за законами красномовства. Подібні промови мали переважно соціально-політичний характер, переконували й агітували народ, виховували певні громадянські якості. Вважалося, що кожен політичний діяч мусить обов'язково володіти технікою публічних виступів. Саме тоді зародилася риторика як наука, котра розробляє теорію красномовства. 

    Цицерон виділяв два види промови: ораторську (вона призначалася для виступів на суді, у сенаті), та бесіда (призначалася для бесід, святкових заходів тощо). Якщо перефразувати названі Цицероном види промов, то можна виділити офіційну та ділову. Така класифікація, до речі, є досить актуальною і у наш час. Адже від того, який захід має відбутися, чи то офіційний, чи то неофіційний, залежить стиль промови та її написання в цілому. Тут не останнє місце посідають такі кроки, як: виділення теми, розрахунок на конкретну аудиторію та манера оратора говорити. Також немало важливим фактором ефективності промови за античних часів вважалася відвертість оратора. Це ж саме має місце і в наші дні. Оскільки політик має виглядати та говорити так, щоб ми йому вірили. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування [24].

     В  основі дійової промови лежать  ясні аргументи. І вибір цих  аргументів є умотивованим ситуацією  спілкування та складом аудиторії.  Відомий дослідник мови В.В.  Виноградов вважав, що «ораторська промова – синкретичний жанр. Вона водночас є і літературним твором, і сценічною виставою» [8, 165 ].

        Згідно з визначенням І. С.  Алексєєвої, промова – це публічний  монологічний виступ оратора  перед слухачами, який є невід’ємною  складовою роботи усного перекладача [1, 105 ]. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямуванням, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні [25].

    Зараз  в Україні існує нагальна потреба  відновлення національних риторичних традицій в політичній, науковій, професійній та  інших сферах.  
Сучасні вчені – мовознавці розрізняють такі види публічного мовлення: