Діалектична логіка як філософський метод пізнання

Методологія економічної  теорії відтак залежить від предмета даної науки насамперед від предмета політичної економії отже, від правильного розуміння структури економічної системи, основними елементами якої є продуктивні сили, техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини, відносини економічної власності у своїй єдності і взаємодії формують цілісну систему економічних відносин.

 

Розділ 2. Діалектична  логіка як філософський метод пізнання

 

Діалектична логіка - наука про загальні закони і форми руху мислення, які є засобами пізнання внутрішньо суперечливої сутності предметів і явищ об’єктивного світу, діалектичного процесу їхнього розвитку, виникнення і зникнення [7]. Термін діалектична логіка можна розглядати в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні - це філософська наука, систематизоване викладення діалектики, що приймається як логіка (наука про мислення) і теорія пізнання об’єктивного світу. У вузькому значенні - це логічна дисципліна про форми правильного розмірковування, як і в формальній логіці, тільки із врахуванням дії законів діалектики. [11]

"Ядром" діалектичної  логіки є принцип тотожності  протилежностей. Суть вимог принципу  тотожностей протилежностей виражає формула: істинне знання сутності предмета досягається через діалектичний синтез його протилежних визначень.[7]

Предметом діалектичної логіки є мислення. Проте предмет діалектичної логіки, з одного боку, перетинається із предметом діалектики (теорія пізнання, онтологія, метод); а з іншого боку, предмет діалектичної логіки безпосередньо пов’язаний із предметом логіки формальної.

Головним у діалектичній логіці є питання про істину і шляхи  її пізнання. Діалектична логіка вивчає логічні засоби мислення, за допомогою яких відбувається процес пізнання істини. Діалектична логіка вивчає категорії як форми мислення, що забезпечують певні ступені логічного пізнання істини. Місце тієї чи іншої категорії в процесі пізнання визначається тим, яку сторону об’єктивної дійсності вона відображає. Тому субординація категорій у процесі пізнання, логічна послідовність застосування їх визначаються їхнім об’єктивним змістом.

З’ясовуючи пізнавальні функції категорій як форм мислення, діалектична логіка не може абстрагуватись від їхнього змісту, а розкриваючи його, вона дає зображення найістотніших зв’язків і відношень об’єктивної дійсності та процесу її пізнання. У цьому відмінність діалектичної логіки від формальної логіки, яка вивчає формальну структуру вже готового знання, абстрагуючись від його розвитку.

Ключовими категоріями діалектичної логіки є поняття об’єктивна реальність, свідомість, практика. Система категорій діалектичної логіки є системою визначень об’єктивного змісту цих понять. Важливе методологічне значення для виявлення закономірних зв’язків між формами мислення і осягнення за їх допомогою істини має принцип єдності одиничного, особливого та загального. Основними принципами логічного синтезу наукових знань у наукові теорії є принцип єдності історичного і логічного та принцип сходження мислення від абстрактного до конкретного. Ці принципи передбачають діалектичне поєднання аналізу і синтезу, дедукції і індукції, а також інших логічних засобів і форм мислення.

Як наука Діалектична  логіка виникла порівняно недавно. Першою спробою її побудови була "Наука логіки" Г. Гегеля, в якій розробляються принципи діалектичної логіки виходячи із ідеалістичного ототожнення мислення і буття. Після Гегеля за понад сто років не було внесено нічого суттєво нового. Всі спроби побудувати цілісну теорію "діалектичного мислення" закінчувалися безрезультатно.

Гегелівська діалектична  система включає в себе біля сорока категорій (буття, кількість і якість, міра, явище і сутність, форма і зміст, матерія, закон, випадковість і необхідність, можливість і дійсність, ціле і частина, причина і наслідок, свобода і необхідність, протилежність, суперечність тощо)[Sil]. Взаємозв’язок категорій, перехід кожної категорії до іншої здійснюється закономірним шляхом. Серед цих законів і категорій ключову роль він відводив закону єдності і боротьби протилежностей, зокрема розчленуванню цілого на суперечливі сторони.

Глибинною основою гегелівської діалектики являється середньовічна концепція історії. Остання представляє собою розвиток християнської доктрини Бога і людства по відношенню до людського суспільства. Звідси походять внутрішні протиріччя діалектики: одні її принципи можуть застосовуватись тільки до духу, але не до природи, інші - тільки до природи, але не до духу. Гегель сам звертав увагу на те, що основний принцип діалектики, що стверджує мінливий і перехідний характер всіх кінцевих речей, відповідає уявленню про всемогутність Бога.

Методологія Гегеля була конструктивно поглиблена і втілена передусім у «Капіталі» К.Маркса та «Анти-Дюрінгу» Ф. Енгельса, у філософських зошитах В. Леніна. Марксистко-ленінське вчення виходить з того, що методологічною і світоглядною основою науки є діалектичний матеріалізм та історичний матеріалізм. Матеріалістично розв’язуючи питання про природу науки та її методів і принципів, діалектичний матеріалізм вбачає основу методів пізнання в законах об’єктивної дійсності, яка дана людині у формах суспільно-історичної практики.

 

 

 

Розділ 3. Загальнонаукові  методи пізнання

 

Сучасна система методів  науки досить різноманітна, як і  сама наука. У методології існує  безліч класифікацій наукових методів. Йдеться, наприклад, про методи експерименту, методи обробки емпіричних даних, про  методи побудови наукових теорій та їх перевірки, методи викладення наукових результатів. Крім того, розрізняють методи емпіричного пізнання (вимірювання, експеримент, спостереження тощо), та теоретичного (формалізація, аксіоматичний, теоретичного моделювання тощо).

З позиції сфери застосування методи поділяють на загальні і часткові. Часткові, спеціально-наукові, використовуються в окремих науках. Загальнонаукові  методи використовують всі, або майже  всі науки. До таких методів відносяться  аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, метод експерименту і аналогії, моделювання, формалізації, аксіоматичний метод та інші.

Метод абстрагування – виділення єдності найбільш істотних ознак, характерних зв’язків і відношень предметів і явищ з метою проникнення в сутність останніх [6, С. 124].

Узагальнення – логічне завершення абстрагування, поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини. Внаслідок узагальнення відбувається мислене об’єднання окремих предметів у загальне поняття, наукову абстракцію [6, С. 124].

Аналіз і синтез –  взаємообумовлені методи пізнання. Аналіз – мислене розчленування цілісного предмета та його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмету і вивчення їх як певних елементів цілого. Аналітичний метод спрямований на визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмету.

Синтез – зворотний процес – мислене поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмету. Синтетичний підхід в процесі пізнання передбачає вміння побудувати цілісний образ, модель досліджуваного предмета.

Метод сходження  від абстрактного до конкретного – метод, за допомогою якого здійснюється синтез абстракцій, внаслідок чого дійсність відтворюється системно і цілісно. За своєю сутністю цей метод є єдністю аналітичного і синтетичного методів.

Індуктивний і  дедуктивний методи пізнання – загальні види умовиводів, взаємопов’язані методи пізнання. Дедукція – достовірний висновок в процесі переходу від більш загального знання до менш загального. Індукція – загальний висновок, що робиться, виходячи зі знання про одиничне чи часткове.

Наукове спостереження – метод вивчення ознак і відношень окремих предметів, які розглядаються в їхніх природних умовах, без прямого втручання в їх перебіг [6, С. 124]. Основні вимоги до наукового спостереження [8]:

1. однозначність цілі, задуму;

2. системність в методах  спостереження;

3. об’єктивність;

4. можливість контролю  або шляхом експерименту, або  з допомогою експерименту.

Спостереження відбувається переважно там, де втручання в  дослідницький процес є небажаним або неможливим.

Спостереження в сучасній науці пов’язане із широким використанням  приборів, які, по-перше, посилюють органи чуття, а по-друге, знімають певний суб’єктивізм притаманний спостереженню. Важливе  місце в процесі спостереження (як і експерименту) посідає операція вимірювання. Вимірювання - певне визначення відношення однієї величини до іншої, прийнятої за еталон[8].

Особливою складністю відзначається  вимірювання в соціальних науках, де його результати значною мірою  залежать від особи спостерігача і його ставлення до об’єкту дослідження.

Експеримент – метод вивчення предметів і явищ, у якому людина активно втручається в їх природній стан і розвиток, створює для них штучні умови [6, С. 124]. Експеримент, як правило, здійснюється на основі теорії чи гіпотези, що визначають постановку задачі та інтерпретацію результатів.

Переваги експерименту в порівнянні із спостереженням полягають  в тому, що по-перше, вдається вивчити  явище, так би мовити, в чистому  вигляді, по-друге, можуть варіюватися  умови протікання процесу, по-третя, сам експеримент може багатократно повторятись.

Розрізняють декілька видів  експерименту [8]:

1. Найпростіший вид  експерименту - якісний, що встановлює  наявність чи відсутність передбачуваних  теорією явищ.

2. Другим, більш складним  видом є вимірювальний або кількісний експеримент, що встановлює числові параметри якої-небудь властивості предмету, процесу.

3. Особливим різновидом  експерименту в фундаментальних  науках є уявний експеримент.

4. Нарешті, специфічним видом експерименту є соціальний експеримент, що здійснюється з метою введення нових форм соціальної організації і оптимізації управління. Сфера соціального експерименту обмежена моральними і правовими нормами.

Спостереження і експеримент  є джерелами наукових фактів. Факти - фундамент науки, вони формують емпіричну основу науки, базу для висунення гіпотез і створення теорій.

Методи аналогії і моделювання – методи, що ґрунтуються на перенесенні знань, отриманих при аналізі певного об’єкта (моделі), на інший об’єкт, менш вивчений, чи дослідження якого безпосередньо є економічно невигідним [6, С. 124].

Розрізняють декілька видів  моделювання [8]:

1. Предметне моделювання,  при якому модель сприймається  геометричні, фізичні, динамічні  чи функціональні характеристики  об’єкта. Наприклад, модель моста, дамби, модель крила літака тощо.

 

2. Аналогове моделювання,  при якому модель і оригінал  описується єдиним математичним  співвідношенням. Прикладом можуть  бути електричні моделі, що використовуються  для вивчення механічних, гідродинамічних  і акустичних явищ.

3. знакове моделювання,  при якому в ролі моделей  виступають схеми, креслення,  формули. Роль знакових моделей  особливо виросла із появою  ЕОМ при побудові знакових  моделей.

4. Із знаковим тісно  пов’язане уявне моделювання.  Прикладом в даному випадку може бути модель атома, запропонована в свій час Бором.

5. Особливим видом  моделювання є включення в  експеримент не самого об’єкта,  а його моделі, через що останній  набуває характеру модельного  експерименту. Цей вид моделювання  свідчить про те, що немає твердої гарантії між методами емпіричного і теоретичного пізнання [8].

Метод побудови гіпотез полягає у формуванні припущення, імовірного знання, у створенні обґрунтованого передбачення певних закономірностей або причини, яка викликає певний факт або явище[6, С. 125].

Метод екстраполяції – метод дослідження, що дає можливість при певних умовах розповсюдити знання про одні предмети на інші, подібні до перших у певних відношеннях [6, С. 125].

Динамічні і  статистичні методи – дві великі групи методів, що досліджують об’єкти в різних аспектах. Динамічні методи спрямовані на явища, взаємозв’язок яких має однозначний причинено-наслідковий характер, в яких випадковість відіграє незначну роль. Закономірність цих явищ має необхідний характер. Усі названі вище методи відносяться до динамічних. Статистичні методи використовуються для дослідження не окремих явищ, а їх множини. Поряд з необхідністю велике значення тут має випадковість [6, С.125].

 

 

Системно-структурний  метод заснований на дослідженні матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру і певну кількість елементів [6, С.125].

Математичні методи (аксіоматичний, математичне моделювання, математична статистика тощо) засновані на формалізації пізнавального процесу, на абстрагуванні від конкретного змісту об’єкта, на аналізі кількісних і структурних сторін предметів [6, С.125].

 

 

Розділ 4. Спеціальні наукові методи пізнання