Духовне життя суспільства та його структура

Мистецтво представляє собою форму  суспільної свідомості і практично-духовного  осягнення світу, відмітна ознака якого  полягає в художньо-образному  освоєнні дійсності. Мистецтво відтворює (образно моделює) саму людське життя в її цілісності, служить її уявним доповненням, продовженням, а іноді і заміною. Воно звернене не до утилітарного використання і не до раціонального вивчення, а до переживання - у світі художніх образів людина повинна жити подібно до того, як він живе реально, але усвідомлюючи ілюзорність цього «світу» і естетично насолоджуючись тим, як він створений із матеріалу світу реального . 

Мораль є гуманістичне вимір і заданість історії, оскільки реалізує потребу людей в людяності, що надає самоцінне значення кожної особистості і об'єднує їх всіх прихильним ставленням один до одного. Мораль регулює поведінку і свідомість людини в усіх сферах суспільства. Її принципи мають загальне значення і поширюються на всіх людей, підтримуючи і санкціонуючи тим самим певні суспільні підвалини (або, навпаки, вимагаючи їх зміни). Моральна норма - не правило зовнішньої доцільності, а імперативна вимога, якого людина повинна дотримуватися у своїй діяльності та поведінці. Авторитет у моралі не залежить від офіційних повноважень, влади й суспільного становища, але є авторитетом духовним, тобто обумовленим його ж моральними якостями і здатністю адекватно виразити зміст моральної вимоги. Вищою формою моральної регуляції є саморегуляція, що дозволяє висувати вимоги і до інших. 

Роль свідомості в сфері моральної  регуляції виражається в тому, що моральна санкція (схвалення чи осуд) має ідеально-духовний характер; вона виступає не у формі дієво-матеріальних заходів громадського відплати (нагород чи покарань), а як оцінка, яку людина повинна сама усвідомити , прийняти внутрішньо і відповідно спрямовувати свої дії. 

Правова свідомість являє собою сукупність поглядів, ідей, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про правомірне чи неправомірному. Фактором, що робить вирішальний вплив на зміст цих знань і оцінок, є інтерес творців і носіїв правосвідомості. Впливають на правосвідомість і інші форми суспільної свідомості, перш за все політичне, моральне, філософське, а також що склалася система права. У свою чергу, правосвідомість впливає на існуюче право, відстаючи або випереджаючи його за рівнем розвитку та, відповідно, прирікаючи його на неуспіх або виводячи на більш високий рівень. Головною функцією правосвідомості є регулятивна. 

Політична свідомість є сукупність почуттів, стійких настроїв, традицій, ідей, теоретичних систем, що відображають корінні інтереси соціальних спільностей, їх ставлення один до одного з приводу політичного устрою суспільства, держави, влади, політичних інститутів і процесів. Предметна зміст політичної свідомості реалізується в розгалуженій системі категорій - політичні «переконання», «орієнтації», «установки», «культура», «громадська думка» і т.п. У філософському плані політична свідомість може бути розглянуто як, по-перше, здатність людей співвідносити себе в думках і почуттях зі світом політичних відносин, по-друге, процес реалізації цієї здатності, по-третє, природний продукт (результат) цього процесу. Як один із елементів політичної системи, її суб'єктивна основа, політична свідомість робить на суспільство активний вплив, прискорюючи або сповільнюючи його розвиток, стабілізуючи або дестабілізуючи її. Ця роль особливо велика в кризових і  ситуаціях, коли суспільство стоїть перед вибором ціннісних та політико-стратегічних альтернатив. Існує пряма кореляція між масовим поширенням певного типу політичної свідомості і утвердженням у суспільстві відповідного йому типу особистості, поведінки, моралі, політичних норм і цінностей. 

Наука як форма суспільної свідомості існує у вигляді системи емпіричного і теоретичного знання. Її відрізняє прагнення до виробництва нового, логічного, максимально узагальненого, об'єктивного, закономірного, доказового знання. Наука орієнтована на критерії розуму і раціональна за своєю природою і використовуваним механізмам і засобів. Розвиток її знаходить своє вираження не тільки у зростанні суми накопичуваних позитивних знань, але й у зміні всієї її структури. На кожному історичному етапі наукове пізнання використовує певну сукупність пізнавальних форм - фундаментальних категорій, принципів, схем пояснення, тобто стиль мислення. Можливість використання досягнень науки не тільки в конструктивних, але і деструктивних цілях породжують суперечливі форми її світоглядної оцінки, від сцієнтизму до анти сцієнтизму. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок 

Духовна культура – найважливіший  вид культури, що включає інтелектуальну і естетичну діяльність людства, - безсумнівно, має пріоритетну значимість, тому що задоволення високих духовних запитів людства – місія набагато більш піднесена й істотна. 

 У духовних цінностях (наукових, естетичних, релігійних) виражаються громадська природа самої людини, а також умови його буття. Це своєрідна форма відображення суспільною свідомістю об'єктивних тенденцій розвитку суспільства. У поняттях прекрасного і потворного, добра і зла, справедливості, істини та ін людство висловлює своє ставлення до наявної реальності і протиставляє їй якесь ідеальний стан суспільства, яке повинно бути встановлено. Будь-який ідеал завжди як би «піднятий» над дійсністю, містить у собі мету, бажання, сподівання, загалом щось належне, а не суще. Це-то і надає йому вид ідеальної сутності, начебто абсолютно ні від чого не залежною. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Антонов Є.А., Вороніна М.В. Філософія: Навчальний посібник. - Бєлгород, 2000. - Тема 19. 

2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії.  – К., 2001  

3. Вольтер. Философский словарь.  – М., 2003.

4. Кириленко Г.Г. Філософський словник: Довідник студента. - М., 2002.  

5. Культурология. История мировой  культуры: учебник для вузов,

 под ред. проф. А.Н. Марковой, – М.: ЮНИТИ, 2000 – 600 стр. 

6. Спиркин А.Г. Філософія: Підручник. - М., 2001. - Глава 18.